Проте, наші ризики нам (і не лише нам) відомі, проговорені та цілком прозорі для керівництва країни та для суспільства. Це не полегшує ситуацію, але й не погіршує. Вона просто є прогнозованою, навіть якщо прогноз нам не подобається.
Так хто ризикує? Давайте з головного. Що треба путіну і чому він відверто радіє не просто кінцю ізоляції, а прямим інклюзивним перемовинам зі США, закритим для всіх інших.
Мета путіна – стати знову тим, хто розподіляє сфери впливу з найбільшими світовими гравцями. Оскільки великими він визнає лише США, то його мета - розподіл світу на зони впливу зі США. В цій “зоні впливу” опиняється Європа. Якщо не цілком, то в межах колишнього “Варшавського договору”. В межах країн, які вийшли з зони впливу СРСР через розвал останнього.
Спершу путін прагне беззаперечного права на повернення в свою орбіту колишніх республік СРСР: нас, Молдови та країн Балтії. Не дарма вони нервують. Далі – Польша, Чехія, Словаччина, Словенія та Балкани. Тут вже Орбан та Фіцо у його ніг. Молдова на межі в рамках боротьби за парламент. Грузія здалася. Вперто б'ємось ми та тримаються балтійці. Проте як довго і чи захистить їх НАТО, якщо путін із Трампом вдарять по руках? Відкрите питання, на яке немає однозначної відповіді. Далі Польща, яка вже під атакою з Білорусі. Що буде далі, особливо за умови подальшого беззмістовного підняття літаків? Як швидко російські гроші здатні перетворити ультраправий польський політикум на ультра-російський? Угорщина нам в приклад. І так до Берліна при повному невтручанні США.
Якщо перемовини будуть вдалими для путіна.
А вони можуть бути. Не знаю, звідки дехто досі ловить промені впевненості в діях Трампа, проте його політика популістичного прагматизму та відштовхування союзників демонструє путіну можливість нарешті отримати бажане. Нову російсько-радянську імперію в старих кордонах із новим впливом.
Тому все, що відбувається зараз з перемовинами, це не питання просто закінчення нашої війни. Це питання світового майбутнього на найближчі десятиріччя. Чи встоїть демократія? Чи збережеться Європа в тому вигляді, як ми звикли? Чи ми пірнемо в новий світ неоімперіалізму та ультраконсервативного реакціонізму.
Що буде далі? І вирішуватись це буде навколо нас.
Але є хороша новина посеред холодного душу реальності. Це неможливо вирішити без нас. Та як би не було, несподівано Україна стала центром прийняття рішення щодо майбутнього. То зосередимось на цьому, не втрачаючи шансу на перемогу. Тому що він ще точно зберігається.