Путін, завдяки вторгненню в Україну і окупації Криму, продемонстрував всьому світу свою сутність - банальний дрібний злодюжка, який марить хибними ілюзіями глобального домінування. Чому саме злодюжка, а не великий завойовник чи будівничий новітньої країни-лідера на континенті? Тому, що завойовники зазвичай роблять свою справу відкрито, не ховаючись за спинами розрізнених груп маргіналів, які під прикриттям «старшого брата» будують гібрид СРСР та Російської імперії, домішуючи в цей коктейль багато складових, запозичених в «бананових республік» зразка 50-60-х років.
За час окупації Крим так і не був використаний для демонстрації російського економічного потенціалу. Півострів не став обіцяною туристичною родзинкою – одна з надважливих галузей регіону загнана в стан глибокої коми, вихід з якої займе не один рік реабілітації. Та й в інших галузях регіону непомітне бажання Москви робити якісь глобальні реформи. За півтора роки окупації світ не побачив жоден реалізований масштабний проект. Жоден. Таке відчуття, що Путін, поцупивши Крим, боїться, що не зможе довго утримати такий стратегічно важливий об’єкт, а тому особливо не поспішає вкладати туди кошти. Звичайно, не варто виключати і того, що кремлівські стратеги досить тривалий час жили надією «пробити» сухопутний коридор до Криму Азовським узбережжям. Судячи з перебігу українсько-російської війни та патової ситуації, в яку було поставлено її учасників, про цю мрію Москві доведеться забути на довгі роки. Новоросія – плід грішної любові московських політтехнологів та доморощених свідків приходу Путіна, виявилась абсолютно непридатним для життя організмом. Вона померла, а разом з нею померли і надії на рівне асфальтоване шосе з Ростова до Перекопа і далі на Джанкой.
Ще один інфраструктурний проект – міст через Керченську протоку має всі шанси так само поповнити список нереалізованих мрій. По-перше – це надто дорого. По-друге – кораблям Чорноморського флоту РФ цей міст абсолютно непотрібен. Щодо побутових потреб населення Криму, то в списку пріоритетів офіційно Москви вони стоять десь між зростанням популяції бабаків в Татарстані і розробленням концепції проведення цьогорічної новорічної ялинки в Ханти-Мансійську. Кремль, в найкращих традиціях монголо-татарської культури, показав, що на сьогодні не здатен ні на що, окрім гри м’язами, яка часто завдає більшої шкоди самому агресору.
Проте, в даному випадку, Москва навряд чи наважиться на силовий сценарій, аби деблокувати постачання харчів. Крим – чудовий варіант для оборони, але проводити з його території масштабні наступальні операції, на кшталт тих, які було розгорнуто на донецькому чи луганському театрах бойових дій, практично неможливо. Перекопський перешийок – це 7 кілометрів суші. Все. Далі тільки водою або повітрям, а такі види наступальних операцій важко маскувати під хвилю обурення трактористів, шахтарів чи у випадку з Кримом продавців сувенірів.
Більш активно Росія розгортатиме фронт в інформаційному протистоянні. Зараз головні акценти по цій темі розставляються в напрямку того, що блокада це позитивно і корисно для економіки півострова, що кримськотатарське населення в своїй більшості не підтримує такі дії українських активістів і т.д.
Проте, попри серйозний резонанс продуктова блокада Криму навряд чи призведе до катастрофічних змін в житті півострова. Так, асортимент продуктів там стане значно скромнішим; так, кожен день блокування спонукатиме шукачів заробітку до пошуку альтернативних можливостей ввезення продуктів на окуповану територію. Зрозуміло, що у випадку тривалої блокади зростуть ціни.
Але навряд чи все це якось вплине на розвиток ситуації в загальному. Практика показала, росіянам таки потрібний український півострів. Крим – ідеальний плацдарм, по суті гігантський авіаносець посеред Чорного моря. Інша справа, що доля населення окупованих земель цікавить Кремль значно менше і в подальшому інтерес Москви до побутових потреб Криму тільки згасатиме. Це необхідно використовувати на свою користь і продуктова блокада є вдалим прикладом такого використання.