Спецтема

​Миргород. Не курортом єдиним

Must do у Миргороді – купити свіжину та хліб «кирпич» на базарі, попити воду з бювету, сфотографуватися біля «калюжі» та заїхати в санаторій МВС (останнє я не встиг зробити). Що ж подивимось місто!

Інтерсіті з Києва до Миргорода їде дві з половиною години, трохи довше - нічний поїзд Львів-Харків. Станцію "Миргород" відкрили в далекому 1899 році, при прокладанні залізниці Київ - Ромодан - Полтава. Під час Другої світової війни вокзал розбомбили, у 1951 році відбулася реставрація. У 2000 році ділянку Гребінка - Полтава електрифікували, а нещодавно по ній пустили поїзди Інтерсіті. До Миргорода ходять також приміські та пасажирські поїзди.

На вході до вокзалу пасажирів зустрічає пам'ятник Миколі Гоголю, який народився в Миргородському районі та написав збірку з назвою «Миргород». Перший пам'ятник на вокзалі встановили у 1904 році, але під час війни, як і вокзал, він був знищений. У 1952 році на 100-річчя від дня смерті конструкцію відновили.

Фото: Александр Рудоманов

Від вокзалу до центру пішки приблизно 30 хвилин, але можна проїхатися на маршрутці за 4 гривні. Хоча, здається, основний транспорт миргородців – велосипед.

Фото: Александр Рудоманов

В центрі міста, на лівій стороні Сорочинської вулиці, розташовується районний музей. Музей як музей, вхід коштує 10 гривень, ще 5 гривень - за фото.

А от з правої сторони вулиці - літературно-меморіальний музей Давида Гурамшвілі, грузинського поета. За особливі заслуги цар подарував йому земельний наділ в Україні (20 дворів у Миргороді та 10 дворів у Зубівці). Гурамішвілі помер 1792 року і похований в миргородській Вознесенській церкві.

Фото: Александр Рудоманов

На вулиці Сорочинській також є кіоски з дешевою їжею та кавою. Таке враження, що я потрапив на декілька років назад. Хот-доги за 15 грн, кава натуральна (доволі таки смачна) за 7 грн, молочні коктейлі за 15 грн. Скуштувавши хот-дог та випивши там каву, можу стверджувати, що ви не отруїтеся, та й хот-доги неначе з Києва.

Фото: Александр Рудоманов

Прямую до Миргородкурорта, задля якого туристи й приїздять у це провінційне містечко.

Фото: Александр Рудоманов

В санаторіях виконують різні водні процедури та наливають мінеральну воду, ціни коливаються від 700 до 1500 грн за добу.

Історія Миргородкурорту почалася 22 лютого 1914 року, коли через нестачу питної води та відсутності водогону, у місті пробурили свердловину. Вода виявилася несмачною і тхнула, тому її використовували для побутових потреб. Місцеві жителі також купались в цій воді, після чого хвалилися, що почуваються краще. Тоді до «Гоголівської» калюжі по воду почали їздити з усієї губернії. Голова міської управи Іван Зубковський надіслав зразки води на аналізи, вони зафіксували якісь цілющі властивості, і тоді у міській лазні організували водолікарню з п'яти ванн. Основними пацієнтами були хворі на хронічний ревматизм.

Зараз в Миргородкурорті є пляж, декілька санаторіїв, платний бювет з мінеральною водою. Якщо ви не клієнт санаторію, то мінеральна вода буде коштувати близько 2,5 грн за склянку. Набирати її у пляшки заборонено. Поруч з бюветом продають сувеніри з білої глини, які виготовляють у Миргороді (продавчиня клялась, що не в Китаї.) 

Ну і як же Миргород без Тараса Шевченко? Правда, він тут якийсь занадто вже зажурений.

Фото: Александр Рудоманов

Після Миргородкурорта я відправився на базар – за свіжиною, хлібом та малиною. По дорозі - симпатичний будинок культури.

Фото: Александр Рудоманов

На вулиці Гоголя розташований будинок Миргородської управи, збудованої у 1912 році. Нині там знаходиться районна адміністрація.

Трохи далі – відома Миргородська калюжа з скульптурами, про яку писав у своїх творах Микола Гоголь.

На березі калюжі - Успенський собор, збудований у 1912 році. З 1937 по 1942 року радянська влада закрила собор, а у 1959 році – знищили всі розписи та фрески, знесли дзвіницю. До свого закриття у 1959 році Успенський храм Миргорода мав унікальний керамічний іконостас, виготовлений місцевими майстрами. Потім у храмі зробили склад мінеральної води, а у 1976 року – відкрили бювет. У 1998 році була проведена масштабна реконструкція святині, під час якої відновили екстер'єр і побудували нову дзвіницю.

Фото: Александр Рудоманов

Керамічний технікум - український історичний мистецько-керамічний навчальний заклад, розпочав роботу 13 листопада 1896 року. Перша назва технікуму - Миргородська художньо-промислова школа. У технікумі діє музей кераміки, у який також варто зайти. До речі, боковий вхід закритий, а от головний – завжди відчинений, через нього і варто заходити до музею.

З іншої сторони дороги стоїть пусткою чоловіча гімназія, 1907 року побудови. 1910 року навчальний заклад набув статусу земської гімназії, яка діяла до 1917 року. Споруджувалась гімназія на кошти миргородської повітової земської управи й полтавської губернської земської управи та позики міністерства народної освіти. Керував будівельними роботами запрошений до Миргорода архітектор Вітольд Весселі, який був і автором проекту. У 2001 році поруч старої будівлі відкрили новий корпус, куди і переселили всіх учнів. А стара споруда поки ще не занепадає, але час летить невпинно. 

Навпроти знаходиться будинок дворянського зібрання, збудований у 1909 році, а у 2002 реконструйований, як свідчить табличка, завдячуючи тодішньому президенту Кучмі. За часів незалежності тут розташувалося приміщення центру естетичного виховання.

Загалом місто маленьке, компактне, але дуже симпатичне.

В наступному тревел-блозі я розповім про сусіднє село Хомутець, де розташована садиба Муравйова-Апостола, яка скоро розвалиться. До нових зустрічей!

Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook