Кожна країна мала свою причину для осушення. У Польщі, наприклад, торфовища перетворювали на сільськогосподарські землі. А в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, здебільшого видобували торф.
"На жаль, всі знання, які ми маємо про торфові болота в Україні, з\'явилися тому, що фахівці працювали на торфову промисловість – навіть науковці з Інституту ботаніки, які досліджували Полісся та виступали за його захист”, – розповідає Ольга Денищик, координаторка Фонду Зуккова, парнера в Центрі торфових боліт Грайфсвальда.
А яка ж справжня роль торфових боліт?
Ситуація кардинально змінилася, коли стало зрозуміло, що болота відіграють важливу роль у регулюванні клімату.
"Це була така точка, коли всі сказали "вау!" і почали говорити про те, що болота необхідно повертати, – пояснює Ольга Денищик. – Зараз розвинені країни це роблять через зміну клімату і через те, що їм потрібно більше вологи".
Виявляється, коли йдеться про утримання води в ландшафті, болота – одні з найефективніших екосистем.
“Коли змінюється клімат і підвищується температура, болота утримують воду найкраще. З річок вода випаровується, з озер теж. А в болотах вона захищена рослинністю. Тому зараз навіть є проєкти, щоб садити дерева вздовж річок для зменшення випаровування”, – зазначає Ольга Денищик.
Тож болота несподівано стали надзвичайно важливими через зміну клімату і потребу у воді. Зокрема, цікавим прикладом є Індонезія, де торфовища осушували радянські меліоратори. Ось уже кілька десятиліть ці болота неможливо відновити, оскільки тропічні торфи, що накопичувалися протягом тисячоліть, осушувалися.
За словами Ольги Денищик, відновлення такого природного середовища займе понад тисячу років. Це мало серйозні наслідки для екосистеми тропічних лісів, зокрема для популяції орангутанів в Індонезії.
Що відбувається з торфовищами в Україні?
В Україні торфові болота зосереджені переважно на Поліссі, хоча зустрічаються вони і у Карпатах. За словами Ольги є дані, що в нашій країні загалом було осушено 3 мільйони гектарів земель, але це не лише торфовища – осушували й мінеральні ґрунти з водою. Тож науковці припускають, що було осушено приблизно 1,5 мільйона гектарів саме торфовищ.
“Але всі ці дані дуже старі, і ми навіть не знаємо точно, скільки взагалі в нас торфовищ", – наголошує Ольга Денищик.
В Україні продовжується осушення боліт та їхня розробка для видобутку торфу. Це призводить до зменшення водності річок та зниження рівня ґрунтових вод, що, у свою чергу, спричиняє торфові пожежі.
Якщо мета — зупинити пожежі, достатньо збільшити рівень води. Але для відновлення екосистеми потрібен значно складніший і дорожчий підхід.
"Та ми ніколи не зможемо повернути ту систему, яка була. Якщо болото було повністю осушене і використовувалося під ріллю, то після обводнення воно в кращому випадку припинить виділяти парникові гази. Але накопичувати вуглець, як здорові природні болота, воно почне дуже повільно – десь 1 міліметр на рік", – пояснює фахівчиня.
Як зберігають і відновлюють торфовища за кордоном?
Шпревальд: бізнес на воді
Біосферний резерват “Шпревальд” у Німеччині – це приклад того, як можна поєднати відновлення природи та економічний розвиток. Тут колись осушували болота для вирощування овочів, але зараз ця територія відновлена як природна зона з активним екологічним туризмом.
Туризм процвітає завдяки мальовничим каналам, де можна кататися на човнах, каяках чи водних велосипедах. Канали, колись меліоративні, тепер використовуються для екскурсій. Це приносить не лише радість туристам, але й дохід місцевим підприємцям, які відкрили крамнички із сувенірами та напоями.
А ще, високі ціни на нерухомість біля канальчиків приносять значні податки в місцевий бюджет.
“Маннхаґенер Моор”
Заповідник “Маннхаґенер Моор” був оголошений охоронюваною територією ще в 1938 році завдяки унікальній фауні метеликів. Тут можна зустріти понад 60 видів. Проте через зміну природних умов, зокрема заліснення боліт, популяція цих видів зменшилася.
Щоб зберегти цю природну красу і водночас боротися зі зміною клімату, Фонд Зуккова, що займається територією з 2011 року, працює над відновленням природного рівня води в болотах.
Але не все так просто – болота сильно осушили в 1980-х роках, коли будували канави. Це порушило природний баланс. Тому сьогодні, щоб повернути болотам їхню первозданну красу, необхідно засипати ці канави та повернути рівень води на потрібну позначку.
І ось після кількох років підготовки, навесні 2024 року розпочалися перші кроки на шляху до відновлення боліт – закриття великих дренажних канав. Це лише початок, але вже зараз тут можна побачити, як природа потихеньку повертає собі втрачену землю.
Соляні ставки затоки Сан-Франциско
Проєкт відновлення соляних ставків затоки Сан-Франциско є найбільшим на західному узбережжі США та охоплює 6 100 гектарів колишніх соляних випарних ставків. Мета проєкту — відновлення екосистеми, поліпшення умов для дикої природи та посилення захисту від повеней у регіоні затоки.
Протягом понад 100 років значні території приливних водно-болотних угідь затоки були перетворені на соляні ставки, що серйозно порушило природні процеси і спричинило втрату середовищ для місцевих видів. Однак у 2000-х роках, усвідомивши важливість цих земель, уряд та екологічні організації об'єднали зусилля для їх викупу та відновлення.
У 2003 році уклали історичну угоду на $100 мільйонів для придбання 6 100 гектарів земель, що стало стартом для South Bay Salt Pond Restoration Project. Проєкт передбачає відновлення водно-болотних угідь, створення природних захисних буферів від повеней, а також розвиток умов для екологічного туризму та спостереження за птахами.
Каррендорфські луки
Каррендорфські луки — це 350 гектарів рідкісних луків на узбережжі Балтійського моря.
Колись прибережні болота займали 41 000 гектарів, але через осушення в 19-20 століттях більшість територій було втрачене. З 1993 року почали відновлення, розбираючи дамби та засипаючи канави. З 1995 року луки знову використовуються для випасу худоби.
“Сьогодні це справжній рай для птахів, тут збирається близько 5000 сірих журавлів, що є рідкісним для приморських територій», – розповідає Ольга Денищик.
Вона також додає, що головною перепоною досягнення результатів є не технічні можливості, а згоди землевласників та наявні ресурси. Робота з місцевими фермерами є ключовим елементом проєкту.
“Ці люди ведуть господарство століттями, для них важливо залишатися фермерами, тому ми шукаємо рішення, щоб вони могли продовжувати свою діяльність, але з урахуванням екологічних вимог. Мої колеги постійно спілкуються з місцевими, і це є важливою частиною нашої роботи. Мені здається, цього дуже не вистачає в Україні”, – зауважує Ольга Денищик.
Дослідники та підприємці шукають нові підходи й альтернативи використання болотних ресурсів. Наприклад, нещодавно у Німеччині почали виготовляти картонні коробки з болотних рослин. І хоч більшість ініціатив досі тримається на особистій зацікавленості й ентузіазмі окремих людей, перспективи відновлення боліт стають дедалі очевиднішими.