Ворог контролює під’їзди й підступи до Костянтинівки
Ваша бригада перебуває в одній із найгарячіших точок – це Костянтинівка, і вже доволі тривалий час обороняє її. Зараз Костянтинівку за інтенсивністю боїв іноді називають навіть більш гарячою точкою, ніж, зокрема, Покровський напрямок. За останні дні Сили оборони просунулися в напрямку Новопавлівки, а також на напрямку Костянтинівка–Дружківка. Водночас армія РФ значних успіхів там не має. Що ви можете сказати про ситуацію зсередини?
Костянтинівський напрямок дійсно активний. Не сказав би, що він найактивніший серед усіх, але в нас є проблеми, зокрема, з логістикою. Щодо кількості противника – не сказав би, що його там дуже багато. Усі спроби штурмових дій, а це виключно малі піхотні групи, загалом контрольовані. Противник на підступах до міста знищується.
Але маємо проблему в тому, що противник дуже активно впливає на нашу логістику. Це ускладнює виконання завдань з оборони самого міста.
Давайте тоді детальніше про логістику. Які саме проблеми є зараз? Чи вдається проводити евакуацію, доставляти продукти?
Загалом нам це вдається, але дуже важко. Підступи й під’їзди до міста фактично обмежені: використовуються лише два шляхи сполучення, які противник активно контролює. На напрямку діють два угруповання військ противника: «Бахмут» і «Дзержинськ». Кожне відповідає за свою логістичну ділянку, фактично перекриваючи під’їзди до міста.
У противника достатньо розвідувальних і ударних розрахунків, які він застосовує, щоб обмежувати нашу логістику. Але, попри це, ми її забезпечуємо. Вона здійснюється не одним способом. Це не тільки наземні роботизовані комплекси і не лише бронемашини чи бронеавтомобілі – ми використовуємо комбінований підхід.
Наприклад, бронемашини застосовуємо на околицях міста. Майже щодня заїжджаємо. Також використовуємо наземні роботизовані комплекси – намагаємося брати їх за основу, адже це безпечніше.
Крім того, застосовуємо повітряну логістику: великі бомбери доставляють вантажі. І, звичайно, досі актуальною залишається піша логістика. Коли боєць відповідає саме за доставку і несе на собі по 10 км той чи інший вантаж, який потрібен на позиціях чи то для БПЛА, чи для піхоти.
На фронті критично бракує НРК – бригадам не вистачає коштів на їх закупівлю
Чи допомагають у такій ситуації зберігати життя бійців наземні роботизовані комплекси та дрони? І чи достатньо їх у вас?
Наземні роботизовані комплекси – це те, що ми хотіли б використовувати як основу. Але їх насправді небагато. Наприкінці минулого року ми зіткнулися з великою проблемою: коли всі бригади почали активно переходити на НРК, виник дефіцит.
У моїй бригаді фактично кожен підрозділ уже має розрахунок наземних роботизованих комплексів. Це понад 20 розрахунків, які можуть одночасно працювати. Але засобів на всіх не вистачає.
Ми про цю проблему говоримо постійно. Потрібне або централізоване забезпечення, або додаткові кошти, щоб ми могли їх купувати. Тому що один наземний дрон, якщо він якісний і робочий, коштує понад 500 тисяч гривень. Це великі гроші. Тому не всі розрахунки, які можуть працювати, зараз виконують завдання – просто тому, що немає достатньої кількості техніки.
Основне призначення цих роботів – логістика, але іноді ми використовуємо їх і для ударних місій. Наприклад, як наземні камікадзе: вони можуть заїхати в укриття противника й знищити його. Але їхня кількість недостатня, щоб ми могли застосовувати це масово.
До речі, торік бойовим бригадам підвищили виплати на закупівлю зброї. Бригади можуть напряму купувати у виробників або через Brave1. Проблема більше в кількості чи в ціні? Чи, можливо, у виробників просто не вистачає НРК?
Проблема і в коштах, і у виробництві. Наприклад, на кожен воюючий батальйон нам виділяють приблизно 7 млн гривень на місяць.
На ці гроші потрібно закупити «Мавіки». У середньому батальйон використовує мінімум 30 денних і 30 нічних «Мавіків» на місяць. Денний «Мавік» коштує близько 100 тисяч гривень, нічний – близько 200 тисяч. Крім цього, потрібно купувати FPV-дрони – аналогові, приблизно по 20 тисяч гривень, на оптоволокні – понад 30 тисяч.
І якщо ми хочемо ще закупити НРК, то цих коштів уже явно не вистачає. Наприклад, навіть один батальйон може втратити понад п’ять НРК за тиждень. А якщо один комплекс коштує близько 500 тисяч гривень, то ці 7 млн дуже швидко закінчуються.
Нещодавно до нас приїжджав Володимир Зеленський, і ми теж обговорювали це питання. Бо коштів, які виділяють, на НРК точно недостатньо.
Водночас сам факт, що бригади почали отримувати пряме фінансування на закупівлі, – це великий плюс і великий прогрес. Ми можемо самі закуповувати більше засобів і менше залежати від централізованого забезпечення. Але повністю відмовитися від державних закупівель неможливо. Бригада не може самостійно купити все. По-перше, не вистачає коштів. По-друге, є терміни виробництва.
Наприклад, якщо ми хочемо популярну модель НРК, доводиться ставати в чергу. І ця черга може бути не тиждень і навіть не місяць. Тому ми все одно залежимо і від централізованого забезпечення, і від державних закупівель.
А можете пояснити трохи предметніше: який відсоток забезпечення йде через централізовані закупівлі, а який – за рахунок тих 7 млн грн, які отримує бригада?
Відсоток щомісяця трохи змінюється залежно від потреби. Але, наприклад, ті самі FPV-дрони більш ніж на 50% я отримую від держави. Тобто під час планування закупівель я навіть не закладаю їх у першу чергу. Якщо й купуємо FPV, то вже на залишок коштів.
Більше уваги приділяємо “мавікам” і важким бомберам, таким як Vampire, тому що їх точно не вистачить із централізованого забезпечення. По “мавіках” централізоване забезпечення дуже невелике, хоча очікуємо певні зміни. Кажуть, що в кожної бригади буде свій щомісячний пакет допомоги, до якого входитимуть і ці дрони.
Також закуповуємо важкі бомбери, іноді FPV – якщо це специфічні моделі, наприклад, на оптоволокні. Їх теж бракує, тому доводиться купувати.
Крім того, з’явилася нова велика стаття витрат – наземні роботизовані комплекси. Раніше я їх отримував централізовано і цього вистачало. Тепер і отримуємо, і купуємо, але все одно не вистачає.
А чому, як ви думаєте?
По-перше, у них стало більше застосувань. По-друге, на жаль, противник їх активно знищує. Тобто «життя» одного НРК зараз досить коротке. Якщо робот виконав п’ять логістичних місій – це вже хороший результат. Іноді не виконує навіть п’яти. Хоча бувають і винятки.
Причина в тому, що противник контролює логістичні маршрути. Ми намагаємося застосовувати різні рішення, щоб зменшити втрати техніки, але, на жаль, ворог також адаптується і знищує ці комплекси.
Пряме фінансування бригад потрібно збільшувати
Ще одне уточнення: чи задоволені ви якістю того, що постачають централізовано? Адже те, що ви купуєте самі, ви можете контролювати.
Є велика проблема із часовими затримками. Наприклад, те, що ми отримали наприкінці року, держава закуповувала ще на початку літа. І той засіб, який улітку був актуальним, наприкінці року вже може бути застарілим.
Коли ми отримуємо його, доводиться вкладати додаткові кошти й модернізувати, щоб він працював у нинішніх умовах. Але майже всі такі вироби можна доопрацювати і використовувати.
Те саме стосується і FPV-дронів. Наприклад, дрони, які держава закупила в середині року, ми можемо отримати лише наприкінці року. Через довгу процедуру контрактів і закупівель вони вже не зовсім актуальні, тому ми змушені їх модернізувати: міняти плату керування, відеосистему, частоти тощо.
Ще одна проблема – затримки контрактів. Вони є і на рівні бригади. Ті кошти, які я отримую, я теж використовую для контрактів із різними виробниками. Наприкінці минулого року знайти нічний Mavic було дуже складно. Начальнику служби доводилося буквально шукати через знайомих, телефонувати різним постачальникам і ще при цьому стежити, щоб не порушити умов закупівель і не створити підозр щодо завищеної ціни.
Зараз таких проблем майже немає, тому що ми перейшли на четверту серію Mavic — Matrice 4T, Mavic 4T або Mavic 4 Pro. Їх зараз достатньо на ринку. Але коли відбувався перехід із третьої на четверту серію, це була серйозна проблема.
Щодо FPV-дронів, виробники вже накопичують певний резерв. Тобто коли ми платимо гроші, засоби можуть приїхати досить швидко. Є проблема із бомберами типу Vampire – довгі строки виробництва. Це дуже затребуваний дрон на всьому фронті, а альтернативних виробників небагато, тому доводиться чекати.
Ви казали, що нещодавно у вас був президент України Володимир Зеленський. Чи пообіцяв він вирішити проблеми, які ви озвучували?
Усі питання, які ми обговорювали, вже мають шляхи вирішення, і деякі результати вже є. Тому такі поїздки дійсно корисні для бригади і для всього напрямку. На зустрічі були командири підрозділів, вони також ставили свої запитання. Був і головнокомандувач, який долучався до обговорення. У підсумку це дало позитивний результат для бригади.
Якщо коротко підсумувати щодо постачання озброєння, перше – вам потрібно більше коштів на власні закупівлі, а друге – щоб централізоване забезпечення працювало оперативніше?
Можна сказати і так. Насправді тих коштів, які виділяють, загалом вистачає на Mavic, FPV і навіть на важкі бомбери. Є певні проблеми з дронами на оптоволокні – хотілося б отримувати їх більше централізовано. Але після того, як з’явилася потреба в НРК, цих коштів уже недостатньо. Тому фінансування потрібно збільшувати.
Наразі немає ризику втрати Костянтинівки
Чи вважаєте ви, що Костянтинівка зараз є найбажанішою ціллю для росіян? І якщо вони її все ж таки отримають, окупують, чи бачите такі сценарії, і що ми тоді втратимо?
Насправді такого сценарію ми не бачимо. Ситуація навколо міста контрольована: будь-які просочування або інфільтрації противника вчасно виявляються і локалізуються, і як результат – знищуються.
У росіян є ще одна велика ціль, яку вони поки що не можуть реалізувати – це Покровськ. Якщо його вже фактично окупують, тоді вже будуть серйозні проблеми із Костянтинівкою. Бо противник залучить додаткові сили для заволодіння містом.
Наразі такого ризику немає, і говорити про втрату міста ще рано. До того ж, на підступах до міста можна ще завдати великих втрат противнику, і наразі ситуація контрольована.
Ми сформували першу роту ударних БПЛА з іноземців у Сухопутних військах
Ми поговорили про озброєння, а давайте обговоримо живу силу. Як у вас зараз з рекрутингом: бригада займається сама, чи корпус? І який приблизно відсоток мобілізованих, а який рекрутованих?
Відділення рекрутингу в бригаді працює якісно, але оскільки ми південний регіон, сам регіон не дуже мотивований активно долучатися до протидії збройній агресії. Тому з рекрутингом є певні проблеми.
Коли хтось чує про механізовану бригаду або Костянтинівський напрямок, бажання приєднатися часто зникає. Це зрозуміло: зараз люди віддають перевагу більш «актуальним» підрозділам безпілотних систем, тобто вони конкурують з нами і в цьому питанні.
Незважаючи на це, я справляюсь із нормою, яку виставляє командування. Бригада рекрутує багато осіб, зокрема, ми сформували першу роту ударних БПЛА. Це точно перша така рота в нашій бригаді і, думаю, в Сухопутних військах, де до складу входять виключно іноземці. Ми взяли англомовних громадян, які виявили бажання приєднатися до Сил оборони, і сформували роту ударних БПЛА.
У ній командири взводів і розрахунків теж англомовні. Є окремий черговий, який курує цей напрямок. Хоча всі командири – українці, вони знають англійську і керують іноземцями. Представники роти з різних країн: США, Мадагаскар, Китай, Польща та інші. Ми вже набрали достатньо людей і запустили їх у роботу. Є певні нюанси та проблеми, але вони такі ж, як і у мобілізованих українців.
Мотивація у них висока. Більшість приїхали з ідеєю: хтось через гроші, хтось – заради нових відчуттів та досвіду. Ми не брали їх у штурмові підрозділи, а сформували БПЛА-підрозділ, щоб берегти українських воїнів і надати іноземцям нове амплуа.
А як ви працюєте, до речі, з мобілізованими? От вони часто йдуть у СЗЧ?
На жаль, часто. Але у нас з’явилась нова модель розподілу особового складу по військовим частинам. Це великий плюс. Так само я повідомив Верховного головнокомандувача, що це дійсно позитив. Якби це було раніше, було б ще крутіше. Якщо процес продовжуватиметься, то взагалі важко не радіти.
Ми отримуємо цих військовослужбовців, майбутніх, напряму з військкоматів. Тобто вони не проходять навчальний центр, а одразу заходять у військову частину. Звичайно, є ті, хто самовільно залишає військову частину, навіть не доїхавши до нашого полігону, де проходять базову загальну військову підготовку. Але це проблема самої людини. Якщо вона не хоче служити – вона знайде будь-який спосіб ухилитися від військової служби, навіть якщо ми будемо застосовувати недемократичні методи. Тому цей відсоток СЗЧ залишається. Раніше він був більший, але зараз ми до цього адаптувалися: більше пояснюємо, куди вони потрапили, що це за підрозділ, і що «у вас все буде, в принципі, добре, якщо ви нормальні і проявите себе під час підготовки. Вас нормально підготують, і ви точно не всі піхота, як всі думають».
Ми розподіляємо особовий склад за їхніми морально-діловими якостями. Якщо людина хоче працювати з технологіями і має хоча б мінімальні знання, наприклад, стати пілотом БпЛА, – 95%, що це станеться. Якщо людина хоче бути водієм і має навички – ніхто не стане на заваді. Якщо немає навичок і бажання – застосовуємо її у піхотних підрозділах.
Приблизно 20% особового складу, що надходить з вулиць через військомати, насправді СЗЧ. Вони не хочуть служити і намагаються ухилитися будь-яким способом.
Ви вважаєте, що ефективніше забирати мобілізованих одразу з військкоматів, ніж після БЗВП?
Так, ми бачимо в цьому ефективність. Ми – перша бригада, яка організувала базову загальну військову підготовку при військових частинах, а не в навчальних центрах. Це дає більш якісну підготовку і мотивований особовий склад, який вже пройшов підготовку у військовій частині і далі служить у ній.
Зарплата в ЗСУ неконкурентна
Ви як командир бригади, що вам бійці кажуть, на що більше жаліються? Очевидно, на зарплату та відсутність відпусток і вихідних.
Якщо брати середню зарплату по регіонах, в ЗСУ вона неконкурентна. Це не ті гроші, за які людина має бути вмотивована виконувати наші завдання. Зарплата залишається основним мотиватором, і якби її підняли, можливо, відсоток бажаючих служити збільшився б.
А відпустки?
Ми намагаємося, щоб військовослужбовець міг повноцінно відгуляти щорічну відпустку – 30 діб, плюс додатково 15 діб для учасників бойових дій. Але якщо бракує особового складу, відпустки доводиться коригувати. Ми ведемо графіки, аналізуємо, кому потрібно більше, стараємося, щоб кожен отримав хоча б мінімальну норму відпустки.
А іноземці на контракті отримують більше, ніж наші громадяни?
Ні, однаково. Плюс, додаткова грошова винагорода залежно від завдань – від 30 000 грн до 100 000 грн на місяць у зоні виконання.
Чи було б ефективно розширити рекрутинг іноземців на рівні держави?
Це питання спроможності підрозділу. Ми не одразу наважилися на таку дію: треба мати керівну ланку, яка володіє англійською, командирів розрахунків, побудувати ланку комунікації. Масштабувати можна, але спочатку треба наростити власні спроможності підрозділу.
Нещодавно міністр оборони оголосив план, щоб щомісяця знищувати 50 000 росіян. Чи можливо цей план виконати і чи вдається це вашій бригаді?
Наша бригада, звісно, виконує свої завдання. За минулий рік ми посіли 13-те місце серед підрозділів Сил оборони за результативністю БпЛА. Основний показник – кількість вбитих та поранених росіян.
На початку цього року цей показник зменшився через меншу кількість цілей і складну логістику. Раніше я міг спокійно доставляти БпЛА до стартових майданчиків, зараз це складніше, тому ефективність трохи падає. Але ми постійно нарощуємо спроможності та шукаємо альтернативні варіанти.
План ми все одно виконаємо. Зокрема, масштабується армія пілотованих і безпілотних систем. Кожна механізована бригада працює на цей показник, масштабує підрозділи ударних БПЛА, і завдання таких підрозділів – також вражати цілі. Це позитивний момент і додає мотивації.
Оператори дронів іноді кажуть, що важко підрахувати точну кількість, бо поранені можуть ще деякий час пересуватися від місця удару до іншого місця.
Всі дані проходять верифікацію в системі Delta. У кожному випадку ураження перевіряється. Наприклад, в моїй бригаді близько 20% цілей, де я точно знаю про поранення або вбивство росіянина, не зараховуються через неякісне відео або відсутність підтверджень. Це справедливо: систему обійти або надурити важко. Тому публічні показники наприкінці місяця доволі об’єктивні. Фактична кількість може навіть перевищувати верифіковану.
А чи є якась обов’язковість щодо кількості, яку треба взяти в полон, чи пріоритетніше вбити?
Я до цього ставлюсь так: ми намагаємося не брати в полон, бо для цього потрібні штурмові дії. Якщо противник хоче здатися, – це можна зробити роботизовано, і у нас є такі випадки в бригаді. Але в більшості випадків полон треба забезпечувати штурмовою групою, що несе великий ризик. Тому зараз краще покращувати статистику цифрову.
ФАБи та КАБи – козир росіян. Вони знищують ними наші позиції дощенту
Давайте ще поговоримо про фосфорні боєприпаси, бо росіяни їх застосовують. Вони при взаємодії з киснем дають дуже високу температуру горіння, що викликає опіки та отруєння. Наскільки часто їх застосовують? І також питання про каби. Чи багато їх росіяни зараз застосовують і як ми обороняємося від цього?
Щодо фосфорних боєприпасів: нещодавно ми показали відео їх застосування по Костянтинівці. Воно викликало багато реакцій, але це не новина. Вони застосовували їх ще у 2022 році, коли я був у 72-й окремій механізованій бригаді під час оборони Вугледара. Тоді противник щодня закидав пакети з РСЗО – і все горіло.
Місце падіння боєприпасів отримує велику площу ураження, все навколо вигорає: будівлі, посадки тощо. Фосфор добре підпалює позиції. Інші ефекти, окрім опіків, мінімальні. Зараз росіяни застосовують їх не дуже активно – напевно, залишилось небагато старих боєприпасів, і не зовсім зрозуміло, чи виробляють нові.
ФАБи та КАБи – їхній основний козир, особливо при спробах заволодіти населеними пунктами, такими як Костянтинівка. Вони стирають наші позиції з використанням цих боєприпасів. Найбільш поширені – 500-250 кг, але були випадки застосування 1,5-3 тонн. Навіть наші оператори БпЛА, які перебувають у укриттях, під загрозою, якщо їх виявляють. Раніше удари планувалися більш глибоко, зараз застосовують по місту великі обсяги.
Як з цим боротися? Це завдання протидії носіям – літакам, які скидають боєприпаси з великих висот. Активної ППО, яка могла б їм протидіяти, фактично немає, хоча зараз шукають рішення. Поки що ми просто змінюємо позиції після удару, і це не зовсім мотивує.
Давайте ще про корпусну систему. Ваша бригада входить до 19-го армійського корпусу приблизно рік. Чи задовольняє вас система, чи відбулися суттєві зміни, і вони позитивні чи негативні?
Корпусна система, на мій погляд, працює, об’єктивно. Вона вже запущена в повному обсязі і дає позитивний результат. Раніше бригада входила до оперативно-тактичних угруповань, а підпорядковувалась оперативному командуванню «Південь». Це було, як «автомобіль на двох власників»: всі користуються, але ремонтувати ніхто не хотів.
Зараз підхід змінився. Ми є штатною бригадою корпусу, який управляє нами під час оборонних і наступальних операцій і забезпечує нас ресурсами. Система працює, і порівняно з попереднім підходом, це суттєвий позитив.