Корисність державного апарату: тижневий аналітичний огляд №20 (68)

Після нетривалої паузи продовжуємо щотижневу аналітичну рубрику. Цього разу зупинимося на найгарячіших темах, які обговорювалися протягом останніх семи днів, а зробимо дещо інші акценти.

Річ не в тім, що зміни до Конституції є неважливими, зовсім навпаки. Матеріалів на цю тему достатньо – як позитивних, так і негативних. Негативізм переважно зосереджується на питаннях концентрації опосередкованих повноважень у руках Президента, але такий підхід є неправильним та популістичним, оскільки розглядає цей факт не як інституційне та відверто тимчасове явище (два роки на час реформи), тобто не як повноваження Гаранта конституції, а як повноваження Петра Олексійовича Порошенка, як особи.

Фото: rusexpert.nl

Однобокість такого підходу очевидна: коли пост Президента займатиме фаворит критиканів, навряд чи в них з цього приводу виникатимуть зауваження. Так, дійсно, сьогодні і виконавчу владу, і її джерело походження – парламент очолюють вихідці з однойменного табору, але це не означає, що така ситуація матиме місце завжди, оскільки парламентські вибори можуть змінити політичну карту і тоді механізм стримувань та противаг матиме іншу картину. У цьому і є суть демократії: населення, зробивши свій вибір на найближчі 4–5 років, має оцінити, чи призвів вибір до покращення їхнього життя, чи виправдав сподівання. Якщо так, то вони довірять цим же політсилам черговий термін владних повноважень, в іншому випадку зроблять іншу ставку. Це один із етапів становлення громадянського суспільства, коли кожен, у тому числі й виборець, несе відповідальність за свої рішення. Конституційна реформа в частині судоустрою дозволить перезавантажити судову систему, а ось те, як це відбуватиметься на практиці, дійсно має стати об’єктом безпосереднього та скрупульозного громадського контролю та обговорень, оскільки спотворити навіть ідеальну з точки зору юридичної техніки норму можна саме на етапі її втілення в життя.

Обговорювати деталі голосування пофракційно (особливо Опозиційного блоку/Партії регіонів, який ледь не вперше підтримав президентський законопроект, чого справжня опозиція в країні з парламентською республікою не зробила б у принципі) теж немає сенсу, оскільки це ворожіння на кофейній гущі.

Можливо, головний спонсор ОБ розрахувався таким чином за оновлену формулу розрахунку вартості вугілля, що використовується для потреб належних йому ТЕЦ із виробництва електроенергії. Щонайменше +300 грн на кожній тонні, непоганий аргумент. І при цьому неважливо, що мова йде про те, що колись на видобуте в Україні вугілля буде введено ренту, і що прибуток підприємств залишиться незмінним, натомість збільшаться доходи бюджету. До речі, говорячи на цю тему пан Вовк не в повній мірі відвертий. Податок, якщо такий і буде введений, повноцінно запрацює та зможе бути впроваджений не раніше, ніж із 1 січня 2017 року (відповідна гарантія щодо нових податків та зборів, принаймні поки, ще міститься у податковому кодексі, а відповідні зміни у Верховній Раді ще навіть не зареєстровані). Тому як мінімум до кінця поточного бюджетного року маржа додаткових доходів осідатиме на добувних та генеруючих підприємствах. Протиставити вище сказаному можна хіба те, що колишні бізнес-партнери Президента, а також голови НКРЕКП, НБУ та колишнього Міністра енергетики вихідці з ІСU, вже заробили на цій методології, цілком законним способом через механізм торгів борговими цінними паперами ДТЕК.

Так, компанія ICU напередодні зміни методології розрахунку визначення вартості вугілля для виробництва електроенергії придбала облігації ДТЕК випуску 2013 року (коли їх було випущено на суму $ 750 млн) із терміном погашення в 2018 році. Найнижчі котирування на рівні $ 35 облігації мали місце в березні. На тлі квітневого рішення НКРЕКП про затвердження нової методики розрахунку вартості електроенергії (розрахунку вартості складової її виробництва до рівня «ціна у порту Роттердама» плюс вартість доставки вугілля з Нідерландів до України) облігації ДТЕК у травні показали 40 % зростання котирувань до $ 59 доларів. Втім, пан Демчишин не міністр, тому крутиться, як може.

Можливо, голосування ОП — це плата за ту частину Амбарної книги Партії Регіонів, яку не було публічно оприлюднено, а, ймовірно, і не було передано до НАБУ. Загалом і з цим документом цікава історія, крім кредиту, такі записи повинні містити і дебет, тобто, джерела надходжень для подальших витрат. Ці прізвища також було б цікаво побачити, бо навряд вони емігрували з України, оскільки як заробляли, так і продовжують заробляти кошти всередині нашої країни, змінивши, можливо, лише реквізити. Втім, один показовий нюанс в голосуванні ПР, ой ОП, все ж варто відзначити — це голосування «проти» паном Мураєвим. З цього, а також з реплік пана Рабіновича, озвучених на початку тижня, можна прогнозувати, що вони намагаються номінально, максимально дистанціюватись від «папередників», а вірогідність створення нової політичної сили довкола них, є високою.

Не будемо говорити про «згладжувальні пігулки», прийняті Радою задля подолання та упередження негативної суспільної реакції на Конституційні зміни, як-то скасування оподаткування пенсій, скасування реєстрації іноземних інвестицій, зменшення акцизних ставок при ввезенні бувших у використанні транспортних засобів.

Чому згладжувальні? Все просто: пенсіонерам доступ до правосуддя менш важливий, аніж оподаткування їх доходів, а ейфорія щодо здешевлення транспортних засобів станом на сьогодні викликає радість, якщо не думати про те, що 10 тис. євро є еквівалентом трьомстам тисяч гривень, які в свою чергу є еквівалентом офіційної середньої заробітної плати в Україні за 5 років. Загалом це непогано, а навіть добре, оскільки оновлення автомобілів за екологічними стандартами ЕВРО 5 і ЄВРО 6 сприятимуть як зменшенню викидів в атмосферу (глобальна екологія у нас не надто популярна тема), економії енергетичних ресурсів, оновленню застарілого автопарку, зменшенню витрат на ремонт. Втім, цей захід тимчасовий, лише на декілька років. А враховуючи те, наскільки підвищилися ціни на предмети першої необхідності в межах України за останні три роки, то не варто розраховувати, що протягом терміну дії зменшених акцизів населення масово скористається можливістю придбати б/у автомобіль у країнах ЄС, просто в силу того, що бідність призводить до перегляду пріоритетів. Звісно, зростання ввезення матиме місце, але не на такому рівні, який був би в 2012–2014-х роках.

Не слідуючи всім цим трендам, поговоримо про соціальний напрям, гроші та популізм.

Так, цього тижня голова ДФС Роман Насіров заявив, що можна вийти на мінімальну зарплату до 5 тис. грн, яка на сьогодні має бути і відповідала б дійсності. За його даними, в Україні нараховується 10,5 млн офіційно працюючих, із них 45 % отримують мінімальну зарплату.

За даними Державної служби статистики, середня номінальна заробітна плата штатного працівника в квітні 2016 року становила 4 895 грн, а збільшена 1 травня мінімальна зарплата в Україні — 1 450 грн.

На цьому зробимо ліричний відступ.

В інтерв’ю одному з інформаційних видань представник Президента України в Кабміні з питань реформ пан Бальцерович сказав одну доволі цікаву фразу, коментуючи закиди щодо намагань МВФ зробити з України сировинний придаток:

«Это характерно для популистов Латинской Америки и вообще всех антикапиталистов. У нас была программа, которая совпала с рекомендациями МВФ: стабилизация бюджета, либерализация экономики и так далее. МВФ подходит к вопросу кредитования как партнер и ничего не навязывает. Это звучит примерно так: хорошо, мы даем вам деньги, но мы должны быть уверены, что вы эти деньги вернете – что вполне нормально, но для этого вам надо построить экономику, которая будет расти. Ведь если нет роста, то и денег нет.

 Но для популистов это, конечно, излюбленная тема. Популизм тем и опасен, что популисты идут по самому простому пути, оттягивая необходимые реформы ради короткосрочных и личных политических выгод… важно улучшать коммуникацию с обществом».

Важко не погодитись з його словами. Судіть самі: стан довіри до влади, її дій, а, як наслідок, і до реформ у населення вкрай низький, тому набагато простіше заробити собі політичні бали та авторитет, використовуючи критику, начебто чуючи голос народу, начебто розділяючи його біди, співпереживаючи йому.

Ось і пан Насіров поповнив ряди популістів. У чому його інтерес? Тут все очевидно та банально просто: очільник Уряду та парламентський комітет чітко посилають йому недвозначні сигнали до вивільнення кабінету, але наміру робити це він не має, тому пручається, граючись на електораті.

Що б сьогодні означало та скільки б коштувало приведення мінімальних заробітних плат до рівня 5 тис. грн?

Якщо пригадуєте слова Яценюка, датовані минулою осінню: «З 1 вересня цього року мінімальна зарплатня становитиме 1378 грн». Це означає, що заробітна платня повинна підвищитися не лише в бюджетній сфері, – підкреслив глава уряду: «Вона повинна піднятися в цілому по економіці – всі підприємства всіх форм власності повинні підняти заробітну платню для своїх працівників». Він зазначив, що загальний фінансовий ресурс, який необхідно було знайти для підвищення заробітних плат, пенсій, виплат та інших соціальних стандартів, склав близько 10 млрд гривень. «Ми їх знайшли». Тобто, мова йшла про зростання МЗП на 150 грн, при цьому бюджету були необхідні додаткові 10 млрд грн.

Отже, говорячи виключно про бюджетників та осіб, які отримують соціальні виплати з бюджету, прив’язані до мінімальних соціальних стандартів, можна прогнозувати, що за умови впровадження та реалізації слів пана Насірова бюджету будуть необхідні додаткові фінансові ресурси. Який їх обсяг? Якщо 10 млрд грн – це зростання на 150 грн, то зростання на 3 000 грн — це близько 200 млрд грн.

Нагадаю, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік», його доходи визначено на рівні 595,16 млрд грн. Таким чином, для того, щоб МЗП становила близько 5000 грн, тому ж пану Насірову необхідно забезпечити збільшення надходжень бюджету щонайменше на 30 % за рахунок реального росту ВВП, а не номінального, інфляційного чи девальваційного (інакше, якщо зростання не буде підкріплене та прив’язане до росту реального ВВП, мова йтиме про збільшення кількості купюр на руках бюджетників, а не зростання їх купівельної спроможності). Чи можливо це? Так. Понад 40 % економіки України перебуває в тіні. Виведення їх у прозору та легальну сферу якраз і належить до повноважень у першу чергу фіскалів та митників, які поки що підпорядковуються пану Насірову, так само, як і його можливості щодо розроблення ініціювання затвердження та впровадження проектів нормативних актів. Проте це складно – значно простіше сказати на публіці про бачення МЗП на рівні 5000 грн, опускаючи те, яким чином цього можна досягнути. При цьому пан Насіров чудово розуміє, що при зростанні МЗП не за рахунок реального росту економіки, а просто завдяки емісії збільшиться обсяг номінальних податкових надходжень як за рахунок прямого, так і опосередкованого оподаткування, що знову ж таки дасть привід для прес-конференцій на тему: «Ми перевиконали план». Його репліка – чудовий приклад популізму, в який занурилась Україна сьогодні, чудовий приклад того, що комунікації всередині країни з суспільством просто немає.

Водночас, як слушно зауважив Яценюк, МЗП стосується не тільки бюджетників, але й товаровиробників та підприємств приватного сектору. За рахунок яких фінансових ресурсів вони мають збільшити мінімалку? Зрозуміла річ, за рахунок зростання виробництва, валового доходу, отриманого прибутку – тоді ці кошти будуть чогось варті. Яким чином досягнути цього, якщо внутрішній попит низький, а продукція на зовнішніх ринках не витримує конкуренції через невідповідність якісним стандартам? Потрібні інвестиції у модернізацію, налагодження нових ліній виробництва для досягнення пріоритетних цілей:

1. Зростання частини експорту;

2. Заміщення товарами вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку частини товарів імпорту, саме так, а не інакше.

Якщо говорити простіше, зростання частини експорту за рахунок товарів вітчизняного виробництва призведе до притоку живої валюти в країну, а заміщення імпорту, відповідно, до зменшення її відтоку. Це питання макроекономіки держави, оскільки заміщення всередині країни сприятиме росту ВВП, що в поєднанні зі збільшенням експорту дозволить скоротити дефіцит платіжного балансу.

Оновлена статистика НБУ зафіксувала дефіцит зовнішньої торгівлі товарами України за підсумками січня–квітня 2016 року на рівні $ 1,706 млрд, що на 28,9 % більше дефіциту за січень–квітень 2015 року на рівні $ 1,324 млрд. Експорт товарів у січні–квітні 2016 року склав $ 9,915 млрд, скоротившись у порівнянні з січнем–квітнем 2015 року на 15 %. Імпорт скоротився на 10,5 % – до 11,621 млрд доларів. При цьому дефіцит зовнішньої торгівлі товарами України за підсумками січня–березня 2016 року становив $ 1,6 млрд, що на 40,7 % більше дефіциту за січень–березень 2015 року в $1,1 млрд.

Ці дані – красномовне підтвердження попереднього судження про необхідність розвитку, модернізації та актуалізації внутрішнього виробництва. Втім, інвестиції для досягнення цього потребують як впевненості фінансових інституцій у поверненості коштів, так і низьких облікових ставок. Розраховувати на те, що кожна позиція вгору в рейтингу Duing business принесе Україні додаткові $ 300—500 млн інвестицій, звісно, цікава, однак вона можлива сьогодні тільки в поєднанні з виділенням траншу МВФ, оскільки лише ця організація може дозволити собі кредитувати держави-банкрути. Відповідно її рішення є індикатором для приватних інвестиційних ринків. Тому не рейтингом єдиним визначається наша привабливість.

Судову реформу варто розглядати сьогодні як необхідну передумову для отримання чергової порції кредитної довіри від МВФ, і, якщо Венеціанська комісія схвально резюмує зміни в частині реформи судочинства, то популізм та критиканство варто відсунути в бік, хоча б у силу того, що залишити все на старих позиціях означатиме зупинити притік коштів ззовні. Дехто говорить про альтернативу МВФ в якості джерела залученні іноземних фінансів. Це теж слабка та популістична думка. Достатньо подивитися склад країн, представлених у Раді директорів МВФ, аби пересвідчитися, що рішення про виплати є консолідованою позицією цивілізованого капіталістичного світу (зрозуміло, що рішення приймаються більшістю голосів, пропорційно частці участі тієї чи іншої країни у формуванні Фонду). Домовленості на рівні двох країн Україна вже переживала наприкінці 2013 року. Здається, всі пам’ятають фінал тодішньої історії, а він простий — суд Лондону, який триватиме щонайменше два роки, де позиція України зводиться до доведення злочинного характеру наданої РФ позики під розміщені цінні папери.

Абсолютно хибною є думка деяких популістів, що облікова ставка НБУ повинна бути зниженою, наслідком чого стане відновлення кредитування фізичних осіб як наслідок стимулювання попиту на внутрішньому ринку та відновлення економіки.

Подивимось на товарні позиції в закладах торгівлі — вони переповнені імпортними товарами. Відповідно, дешеве споживче кредитування (а мова йде саме про споживче, оскільки капітальні вкладення та кредити під іпотеку чи ті ж транспортні засоби сьогодні важко буде витягнути населенню) навіть при низьких облікових ставках, оскільки занадто велике тіло кредиту в поточних цінах, не співрозмірне розрахунку кредитних ризиків при поверненні позик за рахунок наявних сьогодні доходів громадян, навіть у довгостроковій перспективі. Так ось, надавши можливість громадянам отримати дешевий споживчий кредит, ми тим самим збільшимо дефіцит зовнішньої торгівлі товарами в бік імпорту, оскільки експортний потенціал на сировині зростати постійно не може та й не буде. Тому в першу чергу низькі відсоткові ставки потрібні бізнесу для модернізації та актуалізації власних товарів. А в подальшому, при зростанні доходів підприємств, ми прийдемо і до зростання зарплат і доходів громадян. Тоді може йтися про їх доступ до дешевих споживчих та капітальних кредитів.

Втім, все перелічене вище не варто розцінювати як пропаганду за те, що непотрібно підвищувати мінімальні стандарти чи виплати. Це варто розцінювати як відвертий та щирий аналіз ситуації, в якій сьогодні перебуває країна, для розуміння того, що популізм та загравання з виборцями призведуть до ще гірших наслідків. Не буде якісного та суттєвого перегляду споживчої корзини чи мінімальних соціальних стандартів щонайменше протягом 2–3 років, і то тільки у випадку, якщо в цей період інтенсифікуються реформи, спрямовані на ріст реального ВВП. Якщо ж такі дії дійсно матимуть місце, то з лагом в 3–6 місяці українці після ейфорії побачать девальвований курс, черговий «банкопад» і новий виток виру, який називатимуть кризовим.

Чи цього не розуміють у Кабміні? Розуміють. Однак тільки дехто бере на себе сміливість говорити про це відверто, за що честь їм і хвала. Хоча б за правду. Сенсаційність заяв мінусує карму таким політикам, але це краще, ніж популістичні, необдумані висловлювання їх колег. До прикладу, інтерв’ю датоване минулим тижнем, в якому міністр соцполітики пояснює неможливість впровадження адресності субсидій: «Я вважаю, що проводити монетизацію субсидій не можна. От у нас 9 млн субсидіантів. Беремо найгірший варіант: бабуся-пенсіонерка живе сама, житло площею 48 м кв., пенсія 1 130 грн. За цю площу їй доведеться платити близько 2 200 грн комунальних послуг. Коли їй призначається субсидія, зі своєї пенсії вона повинна заплатити 6 % — близько 60 грн. Решту, 2 140 грн, їй повинна грошима дати держава. От бабуся отримує 1 130 грн пенсії і 2 140 грн субсидії. Тепер питання: вона їсти хоче? А на 1 130 грн м'ясо ви не купите на базарі, якісь делікатеси? Ліки їй потрібно купувати? І от бабуся думає: "Це ж треба 2 140 грн заплатити і ще 60 грн з пенсії. Може, я 500 грн на ліки візьму, а з наступного місяця віддам". Але з наступного місяця — ще 500 грн, і борг у неї починає накопичуватися.

Далі питання: що держава з нею робитиме? Ми ж дали бабусі гроші в повному обсязі, і вона повинна була їх використати в повному обсязі, а вона цього не зробила. Ми її виселимо з житла? Накладемо на неї штраф? Ви собі це уявляєте?»

Тобто, є розуміння того, що на мінімальну пенсію прожити неможливо. Є розуміння того, що сплата за комунальні послуги перевищує дохід удвічі. Є розуміння наслідків надання коштів людині безпосередньо в руки. Так, це несправедливо, не гуманно, це свідоме допущення громадян до стану зубожіння, але це правда. Тому очевидним і для суспільства, і для депутатів чи міністрів у першу чергу має стати те, що країна перебуває над обривом, і їх політичні кар’єри також. Якщо не впроваджувати радикальних змін у реальному житті, до падіння в цю прірву Україна протягне не більше 2–3 років. Не час для популізму, виборів, перестановок тощо, потрібно працювати, і в першу чергу парламенту.

Повертаючись до того, з чого починали цей огляд, судова реформа – це плюс. Це динаміка, перетворення, це база для змін, які потрібні, і не важливо, що ці зміни проводяться виключно за принципом пряників – реформа/гроші. Це краще, ніж формула «гроші – нема реформ – кошти поділені – зростання зовнішнього боргу – відсидів термін повноважень, а там хоч потоп».

Наступна на черзі, судячи з усього, легітимація НКРЕКП. Так, посол Євросоюзу в Україні Ян Томбінський цього тижня звернувся до ВР України і зазначив, що закон «відповідає міжнародним зобов’язанням України в рамках Енергетичного співтовариства. Він має бути ухвалений в пріоритетному порядку вже зараз, оскільки існуюча ситуація явно суперечить цим вимогам». При цьому додав: «Остаточне затвердження цього закону – одне з дуже небагатьох ключових зобов’язань, не виконаних Україною, для перерахування (в український бюджет) другого траншу макрофінансової допомоги на суму 600 млн євро… Прошу вас докласти всіх зусиль для схвалення цього закону».

Андрій Вігірінський Андрій Вігірінський , Правник, аналітик
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter