«Презумпція винуватості кредитора» як принцип вітчизняного лібертаріанства

Надвечір 13 квітня нардепи мають шанси довести до абсурду власну ж роботу, проведену у минулому році, у частині, яка стосується врегулювання відносин у сфері банкрутства фізичних осіб, мораторію на задоволення номінованих у валюті вимог кредиторів, заставою за якими є іпотека.

Серед питань, які заплановано розглянути на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради, окремим блоком йдуть законопроекти №4475, №4398-4399, присвячені загалом одній наскрізній тематиці.

Фото: facebook.com/NationalBankOfUkraine

Так, у пояснювальній записці до законопроекту №4475 «Про внесення змін до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (щодо кредитів, наданих в іноземній валюті)», у «кращих традиціях» новітніх політичних трендів, законотворець обґрунтовує свою пропозицію, виходячи з презумпції злого умислу кредитора, в силу реалізації якого боржник фактично набуває статус жертви від злочинних дій фінансових установ, що, впевнений, у цілому масовій аудиторії, яка чутиме ці гасла від слуг народу та Президента, дуже сподобається, приблизно як і економічний паспорт, як і поборена контрабанда.

Цитата: «раніше банки (фактично користуючись недосконалістю законодавства) надавали кредити в іноземній валюті фізичним особам, які не мали, на мають та не будуть мати у майбутньому регулярного доходу в іноземній валюті. Тобто йдеться про очевидні зловживання з боку кредитодавців…. Таким чином, одна з причин необхідності прийняття законопроекту обґрунтовується, зокрема, спробами кредитодавців отримати прибуток у недобросовісний спосіб…. Держава та Парламент мають відреагувати на дії кредитодавців, що зажадали заробляти чималі доходи на наданні кредитів в іноземній валюті громадянам…»

Схоже депутати фракції «Слуга народу» глибоко прониклись ідеями встановлення справедливості у їх суб’єктивному розумінні, чи розумінні Гаранта, оскільки пропонують відновлювати її, приймаючи Закон, який перекреслює принципи ринкової економіки, принципи регулювання банківської діяльності, принципи і положення законів, які діяли на момент укладення правочинів. Дивно, чому це не штовхає сьогоднішніх парламентарів, припустимо, у напрямку прийняття закону, який би зобов’язав Народних депутатів попередніх скликань та керівників Національного банку попередніх десятиліть солідарно розділити заборгованість із боржниками за кредитними договорами, чому б і ні, це непогано б вписалось у сьогоднішню концепцію «справедливого дешевого популізму».

З такими висновками погоджуються і у Головному науково-експертному управління ВРУ, зауважуючи, що за результатами аналізу проекту складається враження, що в ньому при регулюванні відповідних суспільних відносин надається перевага захисту боржників незалежно від підстав, з яких вони не виконали свої зобов’язання. Вважаючи, що такий підхід не враховує того, що ознакою цивільних відносин у ст. 4 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) визначена юридична рівність їх учасників, а загальними засадами цивільного законодавства – «справедливість, добросовісність та розумність» (ст. 3 ЦК).

Загалом, коли від представників Уряду та Парламенту лунають декларації про налагодження діалогу з бізнесом, то вірогідніше за все цей діалог потрібно щоб відбувався не у формі монологу.

Щодо даного Законопроекту представники Європейської бізнес Асоціації, Американської торговельної палати в Україні, Незалежної асоціації банків України, висловили своє занепокоєння, оскільки така ініціатива за їх оцінками «суттєво погіршує правове становище кредиторів у відносинах з боржниками, збільшує кредитні ризики та ризики втрати кредиторами активів». Законопроект робить імперативними поняття реструктуризації, робить її примусовою, поширюючи на всі споживчі кредити в інвалюті, за якими грошові зобов’язання повністю не погашено (у т.ч. належно від того, обслуговуються такий договір чи ні), без урахування фінансового і майнового стану боржника, суми заборгованості, платіжної дисципліни, тощо.

Законодавець, виходячи з «принципу презумпції винуватості кредитора», визначив, що необхідно для відновлення справедливості провести обов’язкову реструктуризацію на підставі закону (а не на підставі договору про реструктуризацію), визначивши умови реструктуризації нормами закону (а не договору), зазначивши, що зобов’язання, вважаються реструктуризованими з дня набрання чинності відповідним пунктом закону. Кредитора зобов’язують протягом 30-ти днів повідомити боржника про те, що провів реструктуризацію, повідомити про суми та умови погашення, при цьому, повністю пропущене регулювання питання вчинення правочинів і належного оформлення договірної документації з даного приводу, за принципом «якось буде».

Далі парламентарі, у своїй мотивації щодо прийняття відповідного законопроекту, починають дрейфувати у напрямку лівої ідеології, упускаючи фактично усі обставини, які визначають вартість грошей (могли б у голови НБУ поцікавитись, чому облікова ставка в Україні не на рівні Європейських), платоспроможності, середніх доходів громадян ЄС, платіжної дисципліни, розміру тіньової економіки, тощо, однак, це зайве, достатньо у пояснювальній записці написати чергову популістичну нісенітницю: «слід взяти до уваги, що передбачені відсоткові ставки за кредитами в іноземній валюті (зокрема, за кредитами, наданими для купівлі житла) є значно вищими, ніж у країнах Європейського Союзу (і це в умовах, коли заробітні плати – навпаки, значно меншими).

Наступним серед питань порядку денному йде суміжний законопроект №4398, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов’язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб».

Головне науково-експертне управління ВР України у свому висновку до проекту зазначає, що у змінах до ст. 123 КУПБ пропонується вилучити з її сьомої частини пункт №4, згідно з яким суд приймає рішення про закриття провадження у справі про банкрутство, «якщо боржник не має фінансових можливостей виплачувати заборгованість за кредитом в іноземній валюті, забезпеченим квартирою або житловим будинком, що є єдиним місцем проживання сім’ї боржника, на умовах, передбачених цим Кодексом».

При цьому, замість такого закриття провадження по справі, у проекті передбачено, що у разі недостатності доходів боржника для виконання умов реструктуризації пропонується, визначення господарським судом за клопотанням боржника мінімальної суми щомісячного виконання плану реструктуризації до моменту повного погашення реструктуризованого зобов’язання.

Проте, залишається незрозумілим, як це має бути оформлено, адже боржник не може виконувати свої зобов’язання за умовами реструктуризації, оскільки для цього його доходів недостатньо. Крім цього, залишається незрозумілим, яким чином у цих умовах має розраховуватися вказана мінімальна сума щомісячного виконання плану реструктуризації».

У принципі, до цього додати нічого, не маєш доходів для виконання то й нехай, суд визначить для тебе щомісячну частку з неіснуючих доходів для погашення. Частка з нуля, мабуть, рівна нулю, тому парламентарі пропонують у судовому рішенні зазначати: щомісячно перераховувати 10% від нуля на користь кредитора.

При цьому, якщо єдиним кредитором в процедурі неплатоспроможності фізичної особи є забезпечений кредитор, а боржник не має інших активів окрім квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім’ї боржника, що перебувають в іпотеці забезпеченого кредитора, такий боржник має право подати заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, без визначення особи арбітражного керуючого, зазначивши, що проект плану реструктуризації має бути погоджений єдиним забезпеченим кредитором.

Складається враження, що парламентарі, при усій повазі та розумінні проблем боржників, скоріше намагаються знайти рецепт того, як їм у законний спосіб не виконувати кредитні договори, тим самим, вирішити проблему.

І якщо з точки зору обивателя та боржника це цілком прийнятне рішення, більше того воно електорально популярне, то парламентар повинен дивитись на ситуацію ширше, в рамках планів зростання щодо зростання ВВП в Україні, наповнення бюджету (у 2020 р. 74 діючих банків забезпечили надходження до Держбюджету понад 7,09 млрд. грн. податку на прибуток банківських організацій, що складає майже 7% усіх надходжень до бюджету від сплати податку на прибуток підприємств).

Нагадаю, що споживче кредитування повинне зрости в оглядній перспективі щонайменше до 10 % еквіваленту ВВП , з сьогоднішніх 6%, однак, у яких сферах банки, не лише державні, не лише в межах програм фінансування від Уряду, захочуть інтенсифікувати цю сферу бізнесу, коли у будь-який момент лібертаріанці чи їх наступники, можуть взяти і зробити уособленням вселенського зла. Утім, можливо, функція банків у концепції Слуг народу полягає у акумулюванні коштів та їх інвестуванні, не у реальний сектор бізнесу, не кредитування домогосподарств, а виключно покриття касових розривів державного бюджету, через механізм придбання ОВДП? Питання риторичне.

Андрій Вігірінський Андрій Вігірінський , Правник, аналітик
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram