Суд присяжних існує в Україні вже 5 років. Але люди не цікавляться цим, а про його дієвість та ефективність не знають навіть ті хто в темі.
Проте давайте почнемо з того, що саме є в Україні суд шеффенів чи суд присяжних? Які ідеї вкладалися в нього, коли наш законодавець це передбачив?
Наприклад суд присяжних – це така форма здійснення правосуддя, в якій прості громадяни можуть брати участь в процесі разом з професійним суддею та при розгляді справи по суті самостійно виносити вердикт. Ми ж в Україні не маємо справжнього суду присяжних. Той суд, який ми називаємо судом за участю присяжних, з наукової точки зору, є судом народних засідателів(шиффенів).
Відмінність справжнього суду присяжних від цієї форми в тому, що в суді присяжних ці люди йдуть до нарадчої кімнати самі і без участі судді самостійно приймають рішення про винуватість чи невинуватість особи, щодо винності якої проходить судовий процес. У судах шеффенів присяжні йдуть до нарадчої кімнати разом з суддею. Вони вирішують як питання невинності, так і інші питання по суті цієї справи.
Загально визнано, що класичний суд присяжних - є більш демократичним інститутом здійснення правосуддя. На практиці виходить, у нас відбулася підміна понять.
Ми всі вважаємо, що у нас справжній суд присяжних. Хоча це просто ілюзія участі народу у здійсненні правосуддя.
У нас є суд присяжних, який відноситься до моделі шеффенів. Але чому класична модель, де присяжні самостійно приймають рішення, вважається ефективнішою ?
Це спричинено тим, що у професійного судді і представників простого народу різний статус. Професійний суддя, неважливо, у нас або за кордоном, все одно озирається - чи не буде його рішення в подальшому скасовано вищими інстанціями. Він, як будь-яка людина, хотів би, щоб виконана робота оцінювалася позитивно.
І як би він не був незалежний формально, проте він обмежений тими стандартами, практикою і стереотипами, які існують при здійсненні правосуддя в цій судовій системі. А звичайні громадяни не пов'язані такими обмеженнями. Вони прийшли на цей процес і керуються тільки здоровим глуздом, життєвим досвідом, своїм уявленням про добро і зло, мораллю звичайної нормальної людини. І саме тому, під час спільного вирішення, складається певна конфліктна ситуація, зіткнення природнього розуміння права та моральності з практикою, життєвим досвідом та певним баченням закону, яке склалося за роки практики.
Перед присяжними постає питання не тільки питання факту, винен не винен.
Що було б логічним, з точки зору відсутності у них юридичної освіти. Вони б відповідали на три питання.
• Перше - чи доведено, що злочин скоєно.
• Друге - чи доведено, що цей злочин скоїв саме цей підсудний.
• Третє - винен чи не винен ця людина в скоєнні цього злочину.
Наразі ж на них покладено обов’язок вирішення справи по суті та винесення вироку, на що звісно, не вистачає кваліфікації та знань, пересічному громадянину.
Також залишається відкритим питанням, кількості складів злочинів, в яких можлива участь присяжних(шиффенів), а також взагалі процедура залучення та відбору. У 2016 році кількість розглянутих справ кримінального провадження склало 103 502 з них за участю присяжних 51, за перше піврічча 2017 року, 53 525 і відповідно 26 за участю присяжних.
0.05 % справ від загальної кількості розглянутих судом , відбувається за участю присяжних в Україні. Данні цифри говорять лиш про те, що на 5-му році життя цього інституту, він показує абсолютну нежиттєздатність у тій формі в якій є наразі.
І на останок, є загально відомо, що в Україні кількість виправдувальних вироків не перевищує 1-2%, тобто знаходиться в межах статистичної похибки. В країнах Зх. Європи цей показник коливається від 20 до 40 %. Я не можу стверджувати, що суд присяжних є панацеєю, але навіть практика не вельми «любимої» Росії показує, що суди присяжних в різні роки виносили від 15 до 30 % виправдувальних вироків, це при загальній тенденції, 98 % обвинувальних вироків в судових справах без участі присяжних.
Тож чи реформувати цей інститут, питання навіть не стоїть, однозначно так. Проте, як скоро це відбудеться?