У нашій історії були яскраві сторінки, коли українці разом з білорусами, вірменами, грузинами та іншими народами воювали проти спільного ворога. Воювали пліч-о-пліч за свободу і незалежність, за право бути господарями на своїй землі. Зрештою, пригадаймо.
Щойно ще раз перечитав документи періоду Другої світової війни з Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України про те, як у складі Української повстанської армії воювали представники різних національностей. У пожовклих листівках – заклики до узбеків, грузинів, вірменів, росіян, чеченців, башкирів, інших народів Азії та Сибіру переходити до лав УПА і спільно боротися проти московсько-більшовицьких та гітлерівських загарбників.
Сьогодні в умовах російської агресії проти України ці матеріали сприймаються зовсім по-іншому, ніж, скажімо, десять чи тридцять років тому. Заклики до народів світу, які борці за незалежність України писали вісімдесят років тому у волинських лісах, навдивовижу актуальні. Понад те, вони й досі не дають спокою кремлівському керівництву, яке вкотре намагається очорнити учасників визвольного руху і якось виправдати свою агресію.
Напевне для ідеологів «русского міра» важко збагнути, як в Українській повстанській армії під одним прапором уживалися й воювали українці, росіяни, грузини, вірмени, узбеки, литовці, осетини, мадяри та представники інших національностей. Їм не зрозуміти, чому й зараз проти агресивної політики росії спільно виступають майже всі країни Європи і світу.
Під час вивчення доповідей, рапортів, листів, зведень за підписами керівників підрозділів НКДБ СРСР чи командирів радянських партизанських загонів стосовно формувань УПА привертають увагу окремі повідомлення. Так, у листі, датованому 16 грудня 1943 року, на ім’я народного комісара державної безпеки УРСР Сергія Савченка, підписаному начальником 4-го управління НКДБ СРСР Павлом Судоплатовим, з-поміж іншого зазначається: «Близ с. Барсуки Вышгородского р-на размещается бандеровская сотня, скомплектованная из военнопленных узбеков. В этой сотне, а также в других частях УПА, недавно проводилась запись в кавалерию...».
В іншій довідці від 19 лютого 1944 року зазначається: «Командир партизанского соединения т. Сабуров сообщил, что агентурным путем, а равно и показаниями пленных, арестованных и перешедших на нашу сторону бойцов УПА, установлено, что в личном составе УПА имеется 40% лиц восточных национальностей – ингуши, осетины, черкесы, турки, русские".
У дослідженнях науковців зазначається, що першим національним підрозділом УПА був відділ узбеків, створений ще в середині 1943 року. Майже одночасно виникли курінь грузинів та сотня кубанських козаків. Трішки пізніше на Волині постав курінь азербайджанців. Упродовж певного часу існувала навіть російська сотня. На початок 1944 року, як свідчать учасники національно-визвольного руху, до складу УПА входили близько 50 українських куренів та 15 куренів із представників інших народів. Зокрема, до УПА приєднувалися й французи, серби, хорвати, мадяри, італійці і навіть німці, що тікали з фронту, дезертирували й намагалися за допомогою повстанців якнайшвидше переправитися до себе на батьківщину. Значну повагу серед бійців і командного складу УПА мали лікарі-євреї, про що збереглося немало свідчень.
В архіві СЗР України знайдено низку листівок-звернень до представників інших народів. У них кожному знаходили свої слова, враховували історичні особливості розвитку, намагалися нагадати про трагічні сторінки минулого, достукатися до серця, пройнятися усвідомленням необхідності боротьби проти поневолювачів. Тексти зазвичай виконували російською мовою, а згодом стали перекладати мовами тих, до кого зверталися. Так, у зверненні до народів Середньої Азії і Сибіру зазначається: «Война, в которую вовлекла вас Москва, ведется за империалистические интересы... Империалистическая Москва целыми веками грабила у вас ваш хлеб, ваше железо, ваш уголь, ваш скот, ваш хлопок, а во время войны брала с вас подать крови: ваших сыновей и отцов на фронт...».
А грузинам адресовані такі слова: «Грузины! Потомки героического народа Кавказа! Кровавые жертвы понесли вы, защищая свою свободу и свое собственное государство... Украинский народ – это верный ваш союзник в борьбе с империалистами. Мы ведем борьбу за самостоятельное украинское государство, как и вы за свою самостоятельную Грузию. Мы приглашаем вас к общему выступлению против общих врагов...».
Знайдено особливі слова й для росіян:
«Сегодня русский народ очутился на перекрестке дорог. Куда идти? Где искать решения национального вопроса? Вернуться ли к форме старой царской России? Невозможно! Колеса истории не повернуть обратно! Поддерживать ли обанкротившийся коммунизм? Тоже не приведет ни к чему! В массах идея коммунизма умерла... Только дружеское гармонийное сожительство самостоятельных государств прекратит империалистическое кровопролитие и создаст условия мирного экономического прогресса».
Ця листівка, написана майже вісімдесят років тому, у червні 1943 року, актуальна і нині. У ній немає ні образ, ні погроз, ні зверхності. Жодного поганого слова на адресу росіян. Це при тому, що під час війни можна було негайно почати мститись народам-поневолювачам, одним з яких українські націоналісти вважали народ російський. Проте командування УПА рішуче відмовилося від яскраво вираженої антиросійської політики. Навпаки, використовувало найменший шанс залучити до своїх лав росіян, які не були задоволені радянською владою. При цьому автори листівок постійно апелювали до патріотизму і почуття національної гідності в боротьбі проти спільного ворога – гітлерівського й московсько-більшовицького імперіалізму.
Тож говорячи про національну політику УПА і спираючись при цьому на документи з архівів спецслужб, важко не погодитись, що вона ґрунтувалася на повазі до інших народів, що в принципі завжди було властиво українцям. Було і є. І при цьому Москва хоче нас денацифікувати!
Відтоді минуло багато років. Ми залишилися послідовними і вірними проголошеним цінностям та ідеалам. З нами більшість народів цивілізованого світу. Росія ж дедалі більше опиняється в ізоляції і перетворюється у тоталітарну фашистську державу, в якій несприйняття інших націй вже стало державною політикою.