Росія через свої спецслужби і пропагандистську машину упродовж останніх років періодично намагається грати на підвищення градусів у польсько-українських, угорсько-українських чи румунсько-українських взаєминах. Як привід використовують заїжджені питання громадянства, мови, етнічного складу населення в окремих регіонах, історії, територій. Здебільшого це робиться не відкрито, а опосередковано через різноманітні фонди, неформальні об’єднання, рухи, проросійські партії, проплачених активістів і політиків. На цей рахунок в арсеналі спецслужб, ще з часів КДБ, збереглося чимало випробуваних методів. Так само москва вже в новітні часи намагалася загострити стосунки між певними країнами на свою користь на Балканах, Кавказі, Близькому Сході та в інших регіонах.
Втручання у внутрішні справи інших країн стало невід’ємною частиною політики кремля. А проведення так званих активних заходів впливу – важливою складовою в діяльності ФСБ і СЗР рф. Не дивно, що нова заява прозвучала із вуст Миколи Патрушева, колишнього багаторічного директора ФСБ і нинішнього секретаря Радбезу рф. Через його руки пройшла не одна така операція, і він безпосередньо в темі всього того, що відбувається на цьому полі.
Польща у нинішньому контексті прозвучала не випадково. Рівень підтримки України з боку Польщі і загалом того порозуміння, яке спостерігається при вирішенні багатьох питань, стало неабияким подразником для кремлівського керівництва. У москві розуміють, що часу для багатоходових тривалих спецоперацій уже немає, як і людського ресурсу. Видворення з Польщі ще наприкінці березня 45 російських дипломатів, яких запідозрили у шпигунстві, суттєво послабило спроможності російської розвідки в організації подібних заходів і роботі з агентурою у цій країні. Пропагандистські заходи зараз не спрацьовують, російські ЗМІ заблоковані, та й настрої в польському суспільстві зовсім не на користь рф.
Давня провокативна спроба путіна таким собі кадебешним натяком підштовхнути польське керівництво до експансії на українському напрямку зазнало ганебної невдачі. Свого часу ексміністр оборони та колишній очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський зробив надбанням гласності непристойну як для нинішнього цивілізованого світу пропозицію президента росії до польського керівництва стосовно України. За словами Сікорського, Путін у Сопоті під час двосторонніх перемовин заявив полякам: «Ну, ви знаєте, Львів – це польське місто, може нам варто із цим щось разом зробити?».
Колишній польський посадовець розповів, що у Польщі такі слова розтлумачили, як заклик росії взяти участь у поділі України, а він особисто порівняв це із заявами нацистів. За його словами, це був радше натяк, ніж пропозиція, але це нагадало слова одного з керівників нацистської Німеччини Германа Герінга в Польщі у 1939-му році. Тоді той заявив: «Не хвилюйтеся про втрату Ґданська, про втрату виходу до Балтійського моря. Чорне море – теж море».
У цьому контексті дії путінського режиму цілком співзвучні з діями сталінського режиму у вересні 1939 році, пов’язаними із захопленням і поділом Польщі, а перед цим – із підписанням таємних угод між Молотовим і Ріббентропом.
Нині відповідальні за нацбезпеку росії розуміють, що з ними вже ніхто не піде на жодні підкилимові таємні домовленості. Тому вдаються до таких публічних провокативних заяв у сподіванні, що це зможе якимось чином вплинути на настрої, зокрема, в українському суспільстві. Але це лише свідчить про те, що вони втратили зв'язок із реальністю, а їхні виступи чим далі, тим більше носять пропагандистський і маніпулятивний характер на кшталт заяв міністра закордонних справ Лаврова, постійного представника рф при ООН Небензі чи взагалі російських пранкерів, відомих під прізвиськами Вован і Лексус. У 2020 році вони спробували розіграти президента Польщі Анджея Дуду, представившись у телефонній розмові генеральним секретарем ООН і намагаючись спровокувати на висловлювання з чутливих питань українсько-польських відносин. Зокрема, запропонували «забрати назад українські території… Львів і багато інших». Але у відповідь почули, що це нісенітниця і в Польщі «навіть розмов таких немає».
Зрештою все це елементи одного ланцюга і підпорядковано єдиній меті – цілеспрямовано провокувати постійні конфлікти між Києвом і сусідніми державами, щоб розхитати й послабити антипутінську коаліцію і відтермінувати власну поразку у розв’язаній війні.