На сьогодні існує два можливі сценарії, за якими може піти путінський режим. Перший – найзрозуміліший. Це військова перемога на сході України: оточення та розгром сил ООС, в’їзд «на плечах» української армії до Києва та, відповідно, підписання акта капітуляції. Я, як і всі українці, вважаю цей сценарій неможливим. Українська армія сильна, досвідчена, професійна та гіпермотивована, на противагу демотивованим та дезорганізованим ордам росії. Західні (і не тільки) країни дедалі більше затягують санкційний зашморг на шиях російського двоголового орла і допомагають Україні постачанням озброєнь та фінансами. Українська держава має максимальну народну підтримку за весь час існування.
І тут з'являється можливість другого сценарію. росія знаходиться під нищівними санкціями, збитки від яких обчислюються сотнями мільярдів доларів. Більш того, на горизонті перед фашистським режимом Росії маячить гора гігантських репарацій на відновлення зруйнованої руzzькою ордою України. Але, найголовніше – путін та його посіпаки бояться примар закатованих та вбитих дітей та мирних громадян у Бучі, Маріуполі, Тростянці та інших українських містах та селах, що побували під російським ярмом. І немає тієї ціни, які руzzькі були б не готові заплатити, щоб уникнути відповідальності за скоєні ними злочини проти людства.
Відповідно, вони спробують повторити історію з «мирною» анексією українського Криму, тероризму на Донбасі і «мінських угод», що послідували за цим. За спробу знайти пролом у лавах української політичної еліти, путін буде готовий заплатити будь-який нечуваний «гонорар». Десятки мільярдів доларів будуть кинуті на реалізацію плану укладання перемир'я або будь-якого іншого мирного договору з росією, щоб вона могла взяти перепочинок і через декаду повторити руйнівне вторгнення. Для України зараз будь-який мирний договір з росією перетворюється на капітуляцію.
Для росії – це абсолютно не новий сценарій. Такою самою «візантійською дипломатією» підкупу української козацької старшини вона користувалася і 300 років тому, щоб схилити гетьмана Богдана Хмельницького до союзу з московським царством та щоб розколоти українську військову еліту під час заколоту гетьмана Івана Мазепи проти тиранії Петра Романова. Та й у новітній українській історії на підтримку потенційних колаборантів росією витрачалися мільярди доларів. Дякувати Богу, зрадники їх просто вкрали. Але навіть тимчасовий перепочинок і наміри потурати російським «хотєлкам» обійдеться Україні дуже дорого. А життя українців безцінні та не вимірюються кількістю грошей.
Для того, щоб такий сценарій зради прийдешніх поколінь українців ніколи не реалізувався в майбутньому, у сьогоденні необхідно усунути будь-які кроки в цей бік. І пильно спостерігати, хто з української політичної еліти раптом заговорить російськими наративами: «у нас багато втрат», «у нас мало ресурсів і потрібний перепочинок, хоч невелике перемир'я», «у нас щодня гинуть мирні люди, потрібен компроміс і домовитися», «Ми не в змозі кидати і далі наших людей під кулі», «давайте якось домовлятися, заради наших дітей», «треба якось урегулювати, інше потім», «все одно всі війни закінчуються миром». Потрібно розуміти, що за цими словами насправді буде пропозиція капітуляції. Якщо перефразувати знамениту фразу Дона Карлеоне з книги "Хрещений батько" Маріо Пьюзо, яку він сказав перед смертю своєму синові Майклу, то вийде: "Той, хто прийде до тебе, щоб домовитися про зустріч із путіним, той і є зрадником".
Політики, які спробують реалізувати російський «мирний» сценарій, повинні пам'ятати, що історія про тридцять срібняків закінчується петлею. І тими грошима, які їм пообіцяють, не скористаються ніколи ні вони, ні їхні родичі.