По-перше, Україна фактично втратить контроль над низкою регіонів, а мешканці цих регіонів перейдуть у статус заручників окупантів. Згадаймо результати двох попередніх перемир'їв. Завдяки ним Україна де-факто визнала кордони ОРДЛО станом на момент укладання «мінських угод» і відмовилася від фактичного повернення Криму на невизначений час. Нинішнє «перемир'я» коштуватиме більше. Окрім Криму, ми втрачаємо Донецьку та Луганську області, «визнаючи» ЛНР та ДНР. Окрім цього, під окупацією опиняються частини Харківської, Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей. І вони відходять під контроль Росії, знову-таки, на невизначений час.
По-друге, як тільки почнеться «перемир'я», Україна почне йти зі світового порядку денного. Ми це вже бачили після 2015 року. Відповідно, зупиниться потік військової допомоги з-за кордону. А складів із радянською технікою та боєприпасами, завдяки яким ми вистояли перші два місяці, вже не буде. Оборонне виробництво в Україні зруйноване руzzкими ракетами (та й не було його останні 30 років завдяки «ефективним» господарникам) і самостійно заповнити запаси боєприпасів у нас не вийде. Відповідно, демілітаризацію ми проводимо власними руками і стаємо абсолютно беззахисними для військової агресії російської федерації. І питання наступного нападу, у такому разі, це лише питання часу. Перепочинок, на жаль, буде недовгим.
А "денацифікують" вони вже нас самі за наступного удару. І якщо Україна на той момент буде в стані перемир'я, відповісти на неї нам буде особливо нічим. І питання, скільки часу український народ зможе мужньо стримувати атаки окупантів, залишається відкритим. Хоча вже зрозуміло, що не два місяці. Президент України Володимир Зеленський буде змушений повторити слова президента Молдови Майі Санду: “Наша армія залишилася без оснащення, без військової техніки. І зараз ми гостро відчуваємо наслідки». А про питання репарацій та покарання відповідальних за Бучу, Харків, Бородянку, Маріуполь, Сєвєродонецьк можемо годі й згадувати.
Тому «дотискати» російську федерацію треба зараз – до повної її капітуляції та демонтажу. Іншого шансу на незалежну та суверенну державу, а не провінцію «руzького міру», ми не матимемо. Якщо звернути з цього шляху, нас не пробачать ані захисники Маріуполя, ані жертви «бучанської різанини», ані нащадки, ані союзники з «антипутінської» коаліції. І це розуміє найвище керівництво держави. «Ми готові відновити нашу територіальну цілісність. Інакше, якщо ми будемо готові віддати частину території росії, то це говорить про те, що всі ці люди загинули задарма», – сказав Зеленський у недавньому інтерв'ю.
Тим більше, що представники західних країн уже дали свою оцінку «переговорам із путіним». Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила, що обіцянкам путіна більше не можна вірити. Її колега з Великобританії Ліз Трасс чітко дала зрозуміти, що росія буде змушена залишити всю Україну, а отже, більше не зберігатиме свої позиції на Донбасі на сході та в Криму, який вона анексувала у 2014 році. Більш того, наш найближчий союзник Польща не підтримає мирну угоду, яка включає здачу рф територій України.
Міністр оборони США Ллойд Остін оголосив, що мета США – послабити росію, щоб вона не була загрозою сусіднім країнам. Іншими словами, Вашингтон уперше прямо дає зрозуміти, що він робить ставку на перемогу України. Маючи таку підтримку з боку народу України та міжнародного співтовариства, ми просто не маємо права зробити інший вибір.
За «мир і дружбу» з росією усі 30 років виступали колаборанти із заборонених уже Верховною Радою проросійських партій: КПУ, ОПЗЖ, Шарія тощо. Але «консерви» росії нікуди не поділися і тези про необхідність піти на компроміси з агресором звучать від деяких українських політиків і під час війни. Складається відчуття, що «медведчуки» та «рабиновичі» просто одягли інші маски. Прихильники «миру за всяку ціну» (а фактично ціною крові та честі українців) поки що затихли в Україні, пам'ятаючи про незавидну долю колаборантів «режиму Віші» французького диктатора Анрі Петена після Другої світової війни. Наше завдання зараз – не дати їм підняти голову, щоб вони не змогли підточити віру українців у перемогу у нашій Війні за незалежність.