Передусім потрібно чітко усвідомити, що в українському кейсі йтиметься відразу про кілька вимірів компенсацій. Перший – відшкодування державі. Другий – фізичним і юридичним особам, які постраждали від війни, що її розв’язала Росія проти України.
Уже зараз ми бачимо, що чимало західних демократій блокують на своїй території власність російських олігархів, банків, фінанси і навіть активи Центрального банку РФ. Як нещодавно повідомили в Міністерстві економіки, йдеться про більш ніж $400 млрд активів ЦБ РФ, на які може розраховувати Україна.
Водночас за даними академіка НАН України, голови ради Національного банку Богдана Данилишина, на кінець березня 2022 року оціночна вартість усіх заморожених резервів РФ складала більш ніж $350-480 млрд.
Утім, зазначає він, на ці кошти може претендувати не лише Україна.
Наприклад, вимагати компенсацій можуть компанії, у яких Росія забрала літаки. Загальна оціночна вартість претензій лізингових підприємств нині оцінюється у $13-15 млрд.
З позовами до країни-окупанта можуть звертатись також численні іноземні компанії, які вирішили закрити свій бізнес у РФ. Вартість таких активів визначити складно, але саме ці компанії можуть бути найбільшими конкурентами за знерухомлені ресурси російського Центробанку. Дуже приблизні оцінки показують, що їхнє майно може коштувати від $50 млрд.
Українська влада вже веде певний підрахунок і опис втраченого, зруйнованого майна, про це в інтерв’ю LB.ua сказала перша заступниця голови Нацбанку Катерина Рожкова. Також запускають спеціальні механізми для громадян, які дозволяють поставити на облік знищене чи пошкоджене житло, дати оцінку матеріальних втрат.
«Стосовно тих самих золото-валютних резервів Центробанку РФ. Ці кошти просто арештовані, заморожені. І це не дозволяє використовувати їх просто так, без рішення суду. А до того в нас має бути оцінка завданих збитків, визначені суми, підготовлені обрахунки», – зазначила фінансист.
Зрозуміло, що про повне відшкодування може йтися лише після завершення війни і підписання відповідного договору. Водночас уже зараз, як LB.ua пояснили правники-міжнародники, можна домогтися та запустити компенсаційні механізми, – не чекаючи, поки російські війська покинуть українську територію. Як? Створити умови, за яких заморожені іноземними державами російські активи будуть переказані на рахунки українського уряду та конкретних фізичних чи юридичних осіб – позивачів.
Днями бізнесмен Рінат Ахметов дав інтерв'ю виданню Bloomberg, де наголосив, що коли прийде час, група SCM «обов'язково подасть позов до РФ з вимогою відшкодувати всі збитки, завдані російською воєнною агресією». Він також висловив упевненість, що Україна отримає компенсації в повному обсязі.
Чи означає це, що всі ці гроші просто так віддадуть Україні? Ні. Існує кілька варіантів компенсацій і відповідних механізмів, які не всім можуть сподобатися.
Перший віцепрезидент Асоціації міжнародного права, позаштатний юридичний радник глави українського МЗС Микола Гнатовський розповідає передусім про найпростіший сенарів. За ним країни, що заморозили російські активи, за своїм внутрішнім розпорядженням віддають гроші РФ на відновлення України.
«За наявності відповідної політичної волі нашим партнерам, у юрисдикціях яких заморожені кошти Російської Федерації і, може, навіть її громадян, міжнародне право дає їм достатньо підстав для того, щоб цей механізм застосувати й Україні передати гроші на її відновлення, – переконаний він. – Юридична техніка тут зовсім примітивна: заморозили і віддали гроші».
До речі, відповідні законопроєкти вже підготовлені на рівні парламентів США та Канади.
Другий сценарій є складнішим – це отримання рішень національних судових органів тих держав, які кошти заморозили. Питання тут навіть не в тому, що ці процеси можуть зайняти не один рік, навіть не в тому, що доведеться подавати купу позовів і збирати чимало юридичних команд. Біда в тім, що не кожна держава може дозволити подібні судові процеси проти іншої країни, навіть якщо йдеться про застосування санкцій проти агресора.
«Є в міжнародному праві таке поняття, як юрисдикційні імунітети держав і їхньої власності. У принципі, усі позови проти іноземної держави, на участь у розгляді яких та не надала згоди, національні суди мусять відхиляти, взагалі не розглядаючи, бо юрисдикційний імунітет – це процесуальна перешкода для розгляду в місцевому суді», – пояснив Микола Гнатовський.
За його словами, наразі важливо, щоб українські міжнародні партнери домоглися відмови агресору в юрисдикційному імунітеті в порядку застосування санкцій, що дозволить в окремих випадках провадити відповідні судові слухання про передачу заморожених коштів РФ Україні в порядку компенсацій за шкоду, завдану агресією.
Такий прецедент уже був у Сполучених Штатах, де у 2016 році ухвалили Закон «Про правосуддя проти спонсорів тероризму», який й дозволяє в окремих випадках обходити юрисдикційні імунітети та прямо порушувати питання компенсацій щодо окремих держав чи структур, що є спонсорами тероризму.
Тому важливо, підкреслив правник, щоб українські міжнародні партнери домоглися розширення меж внутрішнього законодавства, дозволивши в окремих випадках провадити відповідні судові слухання за цими обставинами.
Більш непроста ситуація в Європі, де не чинні такі норми. Водночас як зазначає голова Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко, Україна може звернутися до ЄС із проханням створити відповідні компенсаційні механізми.
«Може звернутися до Європейського Союзу і спробувати знайти якесь вирішення цього питання на рівні відповідних органів ЄС. Принаймні вимагати це зробити», – зауважив він.
Як повідомив LB.ua міністр фінансів України Сергій Марченко, команда українських юристів уже шукає шляхи того, яким чином стягувати арештоване майно та активи, пов’язані з державою-агресором, комунікуючи для цього і з кожною державою Євросоюзу, і з інституціями ЄС. При цьому глава Мінфіну розповів, що головним драйвером цього процесу є президент України.
«Він постійно порушує це питання на політичному рівні. Далі до цього залучений Дмитро Кулеба – міністр закордонних справ, а тоді всі дотичні: Мінфін, Мін'юст, Офіс генпрокурора, АРМА (Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. – LB.ua) та інші. Це цілий пул, який працює в частині відшкодування втрат як державі Україна, так і бізнесам, громадянам», – зазначив він.
Третій варіант є найскладнішим – створення претензійного трибуналу між Україною та Росією на кшталт того, який було засновано 1981 року між США та Іраном. Нагадаю, що тоді Вашингтону вдалося заморозити активи іранського уряду та рахунки/майно іранських громадян, забравши їх для компенсацій.
Водночас якщо йти цим шляхом, то тут виникає значна проблема – потрібно отримати згоду Росії на проведення відповідних слухань, на те, що РФ там буде стороною-відповідачем.
«Такі трибунали створюють на основі угоди з відповідною державою. Треба, щоб Російська Федерація таку угоду укладала. Нема угоди, – постає проблема юрисдикційного імунітету і ми повертаємося до другого варіанта, про який я казав», – зауважує Гнатовський.
Зараз Україна має три судові процеси проти Росії на базі Міжнародного Суду ООН щодо порушення РФ трьох різних конвенцій: про боротьбу з фінансуванням тероризму, про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та про запобігання геноциду. Аж ніяк не всі правники, з якими спілкувався LB.ua, допускають думки, що ці три різні справи завершаться виплатою достатніх для України компенсацій, які змогли б покрити шкоду від війни.
Водночас є ще одна проблема, про яку ніхто не говорить – оновлена російська конституція. Згідно з цим документом, Росія ставить примат внутрішнього права вище за зовнішнє. Іншими словами – Москва собі дозволила не виконувати рішення міжнародних судових інстанцій.
Останній приклад – рішення Міжнародного Суду ООН, який вимагав від Росії виконати тимчасовий захід – припинити бойові дії на території України. РФ, яка апріорі є стороною цієї справи, бо стала учасником відповідної конвенції про геноцид від 1948 року, відмовилася виконувати судову постанову. При цьому Москва порушила статтю 94 Статуту ООН, яка чітко зазначає: кожна країна, яка є стороною спору, має виконувати Міжнародного Суду Організації.
«Росія вже перейшла межу: вона перестала поважати рішення Міжнародного Суду ООН, перестала бути цивілізованою країною. РФ не поважатиме рішення цієї міжнародної інстанції, і розраховувати на те, що відбудеться вирішення цього питання за згодою Росії, зараз нереально. Єдиний шлях – це національно-правовий, провадити процеси через національні суди і пробувати це вирішити на рівні ЄС», – сказав Олександр Мережко.
Звідси виникає ще більш логічний висновок: у нас немає наразі гарантій того, що Росія виконає рішення того чи іншого міжнародного судового органу чи погодиться з висновком національного суду окремо узятої держави-партнера. Тому єдиний більш-менш сприятливий для України варіант – це погодження кожною окремою державою прямої передачі активів РФ Україні для компенсації її втрат.
Проте Україна в питанні післявоєнного відновлення точно не сподівається виключно на добру волю Росії. Київ розуміє, що його чекатимуть довгий процес зі створення того чи іншого компенсаційного механізму, судові процеси в окремих державах, слухання на базі міжнародних судових органів тощо. Українська влада шукає й інші джерела, деякі з яких уже активно формуються.
«Зараз йдеться про створення спеціального фонду, який буде адмініструвати МВФ, куди будуть робити внески ті самі країни G7 (Група семи – неформальний міжнародний клуб, який об'єднує Великобританію, Німеччину, Італію, Канаду, Францію, Японію та США. – LB.ua)», – акцентувала Катерина Рожкова.
Додамо, що ці гроші можуть видаватися під конкретні цілі та програми відновлення тих чи інших об’єктів чи секторів економіки. І в цьому є велика різниця, адже видача компенсацій із заморожених активів РФ точно передбачає, що Україна сама, на власний розсуд, може їх використовувати. І якщо наша держава отримає їх завчасно, то вже зараз частина цих грошей піде на оборонні, соціальні та логістичні витрати.
***
Говорити про всеосяжні компенсації Росії Україні все ж можна буде після завершення війни. Утім як показує історія, рішення, яке точно вважатимуть успішним, стовідсотково можливе лише у двох випадках – після ухвалення відповідного рішення Радбезом ООН (що неможливо через право вето Росії) чи в разі ухвалення договору на кшталт Вестфальського чи Потсдамського, де були закріплені умови тих самих компенсацій (по-старому – репарацій) щодо агресора.
Україна має робити все належне для того, щоб відповідний договір про покарання окупанта був підписаний та в подальшому виконаний. Лише це може гарантувати виплату відшкодувань на довгі роки.