До подорожі в Китай Макрон готувався ґрунтовно. Тон був обраний улесливий і сповнений натяків: «Я розраховую на вас у тому, щоб привести Росію до тями. (...) Китай має відіграти основну роль на шляху України до миру», – сказав французький президент генсеку КНР перед тим, як трохи гостріше, але не менш абстрактно додати: «Коли хтось допомагає агресору, то ставить себе в позицію співучасника». Хочеться запитати: то хто ж цей «хтось»?
У відповідь Пекін не поступився ні на йоту. Сі Цзіньпін не сказав нічого, що не планував сказати: «неприпустимість використання ядерної і хімічної зброї», «повернення до перемовин» і «пошук миру якнайшвидше». Словом, усе те, що було досі прописано в так званій мирній ініціативі Сі. Окрім хіба що нового натяку на майбутній дзвінок Зеленському, але без жодних дат і обіцянок. Лише уточнення, що для цієї події мають «скластися передумови».
На думку Макрона, нині «час військових дій», а не переговорів, і він переконаний, що китайське керівництво це теж розуміє. Водночас, на думку французького президента, це зовсім не означає, що фундамент для майбутніх перемовин не потрібно готувати вже зараз. Навпаки. Навіть передбачувані заяви Китаю про підтримку Статуту ООН, нагадування про ядерну безпеку, гуманітарне право, захист дітей і прагнення до тривалого миру – це вже і є те, з чим можна буде пізніше сісти за стіл переговорів, вважає Макрон.
Париж і Пекін підписали спільну заяву на 51 пункт, однак у цьому тексті, який охоплює питання від геополітики та бізнесу до клімату та культури, Росію згадують лише раз – у пункті 8, де йдеться про ядерну війну, яка «не може мати переможців, а тому не має початися». Цей пункт посилається на спільну заяву ядерних держав від 3 січня 2022 року. Окремо йдеться про ядерну безпеку і про «конструктивну роль у заохоченні до спокою та безпеки на Запорізькій АЕС». Щоправда, обстріли станції описані як «військові атаки» без вказання, з чиєї сторони. У заяві Пекін і Париж висловилися за дотримання режиму нерозповсюдження ядерної зброї, проте якось не згадали, що два союзники Китаю, Росія і Білорусь, намагаються підірвати базовий міжнародний договір, постійно говорячи про постачання тактичної ядерної зброї до РБ. Слово «Україна» у тексті згадується теж лише раз – у пункті про «підтримку обома сторонами повернення миру в Україні».
Китай проти американо-європейського блоку
Якщо Макрона китайці приймали на високому рівні і з усіма можливими почестями, то Урсулу фон дер Ляєн демонстративно як гостю другого ґатунку. Зустрічати очільницю Єврокомісії відправили міністра екології, на офіційний бенкет не запросили, а китайська преса інакше як «американською маріонеткою» фон дер Ляєн не назвала.
Символізм європейсько-французького візиту розбився об стіну китайського прагматизму: якщо Париж цікавий Пекіну як окремий економічний гравець і потенційний партнер, то от залежна від США Європа Китаю не вигідна.
«Українська криза (Пекін досі не спромігся назвати події «війною». – LB.ua) не має впливати на відносини між Китаєм і ЄС», – заявив Сі Цзіньпін, додавши, що «загалом відносини між Китаєм і Євросоюзом не мають залежати від третьої сторони». Пекін прозоро натякнув на США, які з початку повномасштабного вторгнення гостро критикують неоднозначну роль Пекіна.
Макрон китайського лідера почув, адже дорогою до Парижа сказав журналістам, які його супроводжували, що Європі потрібна «стратегічна автономія» від США для того, щоб стати «третьою суперсилою» і відмовитися від ролі васала. Місце Франції у цьому процесі президент вбачає центральним. Париж має задати тон.
«Для Європи стало б пасткою вплутатися в конфлікти, які нас не стосуються», – додав Макрон, натякаючи на тайванське питання.
«Я можу впливати лише на те, що від мене залежить», – відповів президент журналістам на незручне запитання про острів, який Китай вважає своєю територією. «Помилкою було б вважати, що ми, європейці, маємо йти в ногу з американцями», – однозначно відрізав французький президент. Така позиція аж ніяк не влаштовує США, де розраховують на військову та економічну підтримку європейських країн-членів НАТО у вірогідній війні за Тайвань. Недарма у стратегічні документи альянсу Китай вперше був внесений як загроза.
Минулої середи тайванська лідерка Цай Інвень здійснила візит до США, де зустрілася зі спікером Палати представників Кевіном Маккарті, що розгнівало Пекін. Через чотири дні, коли літак Макрона щойно приземлився в Парижі, китайські військово-морські сили розпочали нову серію навчань, у яких відпрацювали оточення Тайваню. У Єлисейському палаці на ескалацію не відреагували, адже шостим пунктом у спільній декларації Пекіна і Парижа прописано дотримання Францією політики «єдиного Китаю». Ба більше, у заяві два лідери погодилися, що їхні ВМС координуватимуть свої дії в азіатсько-тихоокеанській зоні.
Втім, і це ще не все: президент Франції після відідин Китаю запропонував Європі також зменшити свою залежність від "екстериторіальності американського долара". Зараз Пекін робить усе можливе, щоби послабити позиції американської валюти. КНР домовляється з арабським світом, азіатськими країнами, деякими африканськими та латиноамериканськими державами щодо переходу у міжнародній торгівлі на юань. Тепершні заяви Макрона викликають певну стурбованість, адже не зрозуміло, чи завершиться усе виключно риторикою французького лідера.
Війна війною, а бізнес за розкладом
Загравання Макрона з Пекіном можна зрозуміти, якщо подивитися на факти: Китай – друга світова економіка, французький експорт до країни виріс за останній рік на 13%, імпорт з Китаю збільшився на 48%. У липні 2022 року три китайські авіалінії замовили на наступні чотири роки у французького виробника "Airbus" три сотні літаків на загальну суму 37 мільярдів доларів.
Авіабудівна промисловість – одна з ключових для економіки Франції. З 2008 року на заводі у Тяньцзіні, що на півночі Китаю, щомісяця збирають по чотири французькі аеробуси. Поки Макрон спілкувався з Сі Цзіньпіном, підприємці з обох сторін домовилися збільшити виробничі обсяги до шести літаків на місяць цього року, а наступного – до восьми. Тобто вдвічі порівняно з нинішнім темпом виробництва. Таким чином китайський завод "Airbus" стане другим за обсягами після виробництва в Гамбурзі та зможе задовольнити потребу Китаю у 8700 літаках на наступні 20 років, витіснивши з китайського ринку американський "Boeing", чиї продажі і так постраждали після двох авіакатастроф 737 MAX.
Спільного конкурента, США, Пекін і Париж випередили і в іншому проєкті – китайські телекомунікаційники планують прокласти підводну оптоволоконну мережу за 500 мільйонів доларів, яка має з’єднати Азію, Близький Схід і Європу. Кабель пустять від Гонконгу через Сінгапур, Пакистан, Єгипет і аж до Франції. Подібний проєкт паралельно розробляють і у США, однак китайці можуть завершити встановлення свого кабелю на два роки раніше за американців. Питання підводних мереж є стратегічним, адже ними забезпечується 95% світового інтернет-трафіку. Боротьба за домінування в галузі цих технологій – одна з найзапекліших між Пекіном і Вашингтоном. Париж у цьому випадку знову підіграє Китаю.
З китайськими контрактами в кишені до Парижа повернувся й французький виробник енергії EDF, який з 2007 року будує атомні електростанції у Китаї разом з місцевим CGN. Перший світовий бренд косметики, французький "L’Oréal", підписав договір з велетнем китайського онлайн-ритейлу "Alibaba", а лідер водопостачання "Suez" очолить проєкт опріснення морської води на китайському узбережжі. Крім того, у спільній заяві сторони погодилися збільшити торгівлю продовольством і аграрною продукцією та домовилися, що Франція не заважатиме китайським компаніям, зокрема тим, які впроваджують технології 5G.
Отже, бізнес між Китаєм і Францією не знав кращих часів. Економічне відновлення після пандемії лише прискорює цей процес, і неоднозначна поведінка Пекіна щодо Москви тримається на тій межовій лінії «допустимості» для Парижа, яка наразі дозволяє обом столицям не псувати стосунки і продовжувати діяти за схемою "business as usual". Одначе на фоні посилення економічної співпраці з Францією Сі ставить перед собою більш глобальне завдання – зменшити роль США у Європі та стати тим, від кого залежить мир на континенті. І цей мир, як вважає генсек КНР, має задовольнити в першу чергу Китай і його ситуативних союзників.