Історична проросійськість
Проросійськість Італії обумовлена багатьма причинами, кожній з яких можна присвятити окрему статтю. Сухі факти такі: в університетах, медіа, аналітичних центрах завжди була і досі є купа симпатиків Кремля. Ба більше: відверто проукраїнська позиція була серйозною перепоною для побудови кар’єри в будь-якій такій структурі. Україну не розуміли, не хотіли помічати, не бажали дослухатися. Науково-популярні книги нерідко розповідали про “країни колишнього СРСР”. Шкільні підручники (!) спокійно могли називати “російським регіоном” всі країни колишнього СРСР, а відомі телеведучі – бовкнути з екрана, що “Малоросія – це друга назва України”, елементарно не знаючи, що це слово набуло образливого відтінку понад сто років тому.
І все це попри те, що до лютого 2022-го в Італії вже проживало – легально чи ні – близько 400 тисяч українців. Нас не бачили і не чули... (Водночас слід сказати, що наша держава якось не надто цим переймалася. Наприклад, у Римі ніколи не було нічого схожого на Український культурний центр, Інститут української культури тощо).
Тому 24 лютого 2022 року стало для Італії шоком. Ніхто такого не очікував. Бо ніхто не дивився російське ТБ, яке вісім років нафаршировувало своїх глядачів ненавистю до українців, даючи фору сумнозвісному “Радіо тисячі пагорбів”. Мало хто з італійців питав себе, хто винен у смерті пасажирів рейсу МН17. Майже ніхто не писав тут про Гіркіна, Бородая та інших. А “інформацію” від прокремлівських ЗМІ вважали такою надійною, що її використовував італійський суд під час винесення своїх рішень... Тож на цьому тлі розкручені італійські політологи впевнено говорили, що повномасштабного нападу не станеться, бо “такого не може бути ніколи”.
Проте стався. Італії довелося якось приймати цю реальність. Треба зазначити, уряд Маріо Драгі – фактично найбільш проєвропейський уряд за всю повоєнну історію Італії – повівся дуже достойно, одразу ставши на бік України. Він розпочав неоголошені постачання зброї Києву й ухвалив програму прийняття українських біженців. Як для Італії – безпрецедентну, оскільки багато процедур розробили спеціально під українців. Економічна підтримка є традиційно скромною (300 євро на дорослого упродовж кварталу, далі все самі), але водночас українці отримали багато прав: дозвіл на проживання на рік з можливістю подовження, право працювати відразу по приїзді, влаштувати дітей у школи та садочки, безплатне медичне обслуговування в тому самому обсязі, що й для громадян країни... Деякі регіони надали також безоплатний проїзд на всьому міському та приміському транспорті.
(про)Кремлівські “Зірки” та послідовна Мелоні
Правда, уряд Маріо Драгі захитався вже в червні 2022-го “завдяки” Джузеппе Конте та його популістському Руху п’яти зірок, які і тоді, і сьогодні виступають і голосують так, ніби отримують зарплатню з тієї самої кишені, що й російський пропагандист Володимир Соловйов. Тож після позачергових виборів на зміну Драгі прийшов уряд Джорджії Мелоні – глави ультраправих “Братів Італії”, яких називають постфашистською політсилою. Звичайно, щодо них було багато побоювань і всередині Італії, і за кордоном. Та поки що, принаймні стосовно російсько-української війни, її політика є зрозумілою і непоганою для Києва.
Мелоні в перші тижні повномасштабного вторгнення зрозуміла, що далі “не бачити” Україну неможливо й небезпечно, що перемога Росії означала б підвищення ролі Китаю, – і чітко стала на бік Києва. Ще в опозиції “Брати Італії” голосували за надання зброї Україні, а після приходу до влади роблять це далі.
А сама Мелоні не боїться виступати з проукраїнськими меседжами. Зокрема, вона говорила, що дії росіян тільки “посилюють нашу рішучість у підтримці українського народу в його боротьбі за свободу та виживання”. А пропагандистці ТАСС на пресконференції вона відповіла: “Я сподіваюся, що російський уряд усвідомить, яку величезну помилку робить, і вирішить припинити цю незбагненну, неприйнятну агресивну війну проти України... А поки цього не сталося, ми безперечно захищатимемо Україну, міжнародне право, суверенність і свободу народу, який продемонстрував усім, наскільки він вірить у цінність власної свободи та любові до власної батьківщини”.
Шостий на підході
Італія вже передала Україні п’ять пакетів допомоги озброєнням. Шостий, що має містити, зокрема, системи протиповітряної оборони SAMP/T франко-італійського виробництва, поки що на паузі. Як пояснює міністр закордонних справ Антоніо Тайяні, через “технічні питання, які треба узгодити з партнером – Францією”. Італія має загалом п’ять таких систем, плюс одну навчальну, але дві з них зараз на ремонті, ще одну позичили Кувейту, одну пообіцяли НАТО для захисту Словаччини... Крім того, Рим побоюється залишитися без власних систем ППО. З Вашингтона, втім, заспокоюють: Італія, країна НАТО, перебуває під захистом Альянсу.
Ватикан як проблема
Якщо прем’єрка Мелоні з квітня послідовно підтримує Україну, то голос глави Католицької церкви – папа Франциск І – звучить неоднозначно. У перші тижні повномасштабного вторгнення Ватикан вирішив, що під час хресної ходи разом з українкою нестиме хрест росіянка. І не відмовився від цього сценарію, попри енергійний протест українців. Потім він згадував “мученицьку Україну”, але так, що здавалося, ніби на неї падає метеоритний дощ чи діється якесь інше природне лихо, тобто жодним словом не згадуючи росіян, Кремль, Путіна тощо. Потім Франциск примудрився сказати, що жахи Бучі – то не справа рук етнічних росіян, а вина етнічних меншин РФ. А також назвав Дугіну “бідною дівчинкою” – при цьому доти він не назвав імені жодної вбитої росіянами української дитини!
Після подорожі папського елемозінарія до України тон понтифіка дещо змінився. На Різдво він закликав вірян святкувати менш бучно, а заощаджене переказати українцям. А також зустрівся з українськими дітьми. І тоді “помітив, що більшість з них не може усміхатися. А коли дитина втрачає здатність усміхатися, це дуже серйозно. Ці діти несуть на собі трагедію цієї війни, яка є такою нелюдською, такою жорстокою”.
На жаль, тривало це не дуже довго. Уже восьмого січня папа закликав помолитися за “всіх матерів, як українських, так і російських”, знову фактично поставивши на один рівень агресора та жертву.
...Папі Франциску 86 років, він єзуїт з Аргентини і мало що знає не тільки про Україну, а й загалом про Східну Європу. Проблема в тому, що таких людей в Італії багато. Можливо, більшість. Їм ніби й шкода Україну, але ж вони ніяк не можуть розпрощатися зі своїм уявленням про “прекрасну Росію”. Тож не здатні, не хочуть, бояться визнати той факт, що єдиним справедливим результатом нинішньої війни може бути тільки військова поразка РФ і повний демонтаж путінського режиму (що, до речі, є благом і для самої Росії). І поки в усіх західних столицях не засвоять, що РФ має бути саме переможена, Україні буде сутужно, зброя надходитиме із запізненням і дозовано. Відповідно, достукуватися до західних столиць є пріоритетним завданням.