Рішення запропонував президент України Володимир Зеленський і тепер ідея активно обговорюється на рівні парламентів і урядів низки країн ЄС: Латвія призупинила видачу нових туристичних віз росіянам ще 24 лютого 2022, а з 4 серпня призупинила прийом заявок на візи та посвідки на проживання від росіян. Над ідеєю візового бану працюють у Польщі, таке рішення підтримується у чеському парламенті та міністерстві закордонних справ, у Литві, яка обмежила видачу туристичних віз росіянам ще на початку нової фази російсько-української війни, наполягають, що віза-бан має бути загальноєвропейським рішенням. Такої самої думки і Данія, але представники цієї держави заявили, що у випадку, якщо це рішення не буде підтримане на рівні ЄС, – Копенгаген діятиме самостійно.
В Естонії вже заборонили в’їзд росіянам, яким раніше були видані естонські шенгенські візи, і планують заборону на в’їзд росіянам з шенгенськими візами, які були видані іншими країнами ЄС. Ця заборона стосується росіян, які планують в’їзд у країну з метою туризму, бізнесу, спорту або культури. Тобто, у випадку ухвалення рішення про заборону росіянам перетинати кордон з Естонією за шенгенською візою, виданою іншими державами, Естонія більше не буде вікном у Європу для громадян РФ.
Звісно, є у ЄС і ті, хто виступають проти таких обмежень для росіян: це представники Кіпру, Греції та Португалії. У Німеччині також закликають знизити градус дискусії – канцлер Олаф Шольц стверджує, що виступає проти візових обмежень для усіх росіян, адже «це війна Путіна». Підтримує думку Шольца і Омід Нуріпур – співголова партії зелених, стверджуючи, що замість обмеження на видачу віз росіянам, краще взяти за основу пропозицію Навального – тобто, обмежити видачу віз для російських олігархів або «тих, хто підтримує режим Путіна». Посилання на джерела на кшталт Навального виглядають досить дивно у виконанні політика, що включений у групу з напрацювання контурів гарантій безпеки для України Єрмака-Расмуссена.
Різноманітні російські діячі, які позиціонують себе як «незгодних з режимом Путіна», масово і дуже активно висловлюють своє невдоволення. Лейтмотив цих публічних закликів, колонок та постів у соцмережах – «нас карають за те, над чим ми не маємо жодної влади і жодного контролю, нас лишають на поталу тирану Путіну, такі заходи не вирішать жодних проблем» і т. д.
Особливо стараються на цьому напрямку представники так званого «Антивоєнного комітету», в який входять Юлія Латиніна, Віктор Шенедерович, Михаїл Ходорковський, Євгеній Чичваркін та Гаррі Каспаров. Підпис останнього під заявою про «непродуманість візової блокади для усіх громадян Росії» фактично завершив його кар’єру російського опозиціонера, яку він будував та навіть був у цьому дуже переконливий. Каспаров правильно відповідав на питання про Крим (що є ледь не унікальним для середовища російських лібералів), стверджуючи, що свобода Росії розпочнеться, коли над Севастополем буде знову піднято український прапор, але не зміг пройти випробування візовим питанням.
Отже, в чому сенс обурень чергових «не таких росіян», які виявились такими самими, як і решта?
Ці люди наполягають на тому, що «розуміють емоції українців», але «запровадження візової блокади, в тому числі для тих, хто виступає проти війни, гратиме лише на руку Кремлю».
В праві на раціональне та цілком обґрунтоване бажання обмежити росіян у можливості вільно виїздити в Європу «російськими лібералами» українцям вчергове відмовлено. Йдеться не просто про демонстрацію зверхності щодо українців та їх реально пережитих страждань через російську війну проти України, а й про намагання позиціонувати себе єдиною стороною, «хто тут ще здатний мислити раціонально». Але цей зверхній тон – не перший, і, можна бути впевненими, не останній вияв «вищості» російських «лібералів».
Справа навіть не в патологічній нездатності уявити, що у України та українців є власне бачення майбутнього Росії та росіян – після усіх років війни та злочинів проти України. А в тому, яку аргументацію наводять «не такі росіяни»: нібито від такого можливого рішення постраждають у першу чергу ті, хто проти війни і це буде на користь Кремлю.
Це маніпуляція, яка не має нічого спільного з дійсністю: для тих, хто дійсно виступає проти війни (і робить це з ризиком для свого життя), існує механізм надання притулку. Так, якщо громадянин Росії просто написав пост у соцмережах (заборонених в РФ, або ще ні), або розповсюдив якісь друковані матеріали – навряд чи це дасть підстави для надання притулку. Але якщо РФ як держава відкрито переслідує свого громадянина – затримуючи його, розпочинаючи проти нього адміністративні чи кримінальні справи – цей механізм може бути ефективним.
Звісно ж, доля шукача притулку сильно відрізняється від долі «росіянина, який не може витримувати важку атмосферу у Москві і тому виїхав провітритись у Європу». Звісно ж, довести представникам влади інших країн, що йшлося справді про політично вмотивоване переслідування, а не про фантазії конкретного росіянина про власну значущість – це дещо складніше, аніж просто отримати візу і поїхати у тривалу подорож. І саме розумінням цього факту і викликано таке обурення. До того ж, чомусь «опозиціонери» забули, що в світі існує не лише Європейський Союз та Шенгенська зона.
Інша складова маніпуляції авторів заяви – спроба говорити про те, що такий підхід нібито «вигідний Кремлю». Але насправді такий підхід до видачі віз – це серйозна допомога тим самим опозиціонерам та «антивоєнним комітетам», у тому випадку, якщо вони справді налаштовані на зміну режиму у РФ у часових термінах свого власного життя і якщо це не пусті балачки. Візовий бан – це не покарання, а ще один сигнал громадянам Росії, що вони припускаються помилки, дозволяючи своїй владі робити кроки, які позбавляють РФ як держави можливості гарантувати своїм громадянам ті права, які були ними отримані раніше. Наприклад, права подорожувати у ЄС без перешкод.
Коли ми хворіємо, наш організм сигналізує нам, що щось пішло не так через різні відчуття – дискомфорту чи болю. Якби ми не відчували нічого, у багатьох випадках ми б запускали захворювання до серйозних стадій, що могли б призводити навіть до смерті. І російським опозиціонерам варто було б навпаки дякувати Україні та ЄС, що вони виконують функцію такої системи сповіщень для РФ. Адже опозиціонери хочуть, щоб росіяни врешті-решт прокинулись? Не сприймати цю ініціативу можна лише у тому разі, якщо істинні цілі цих «протестувальників» відрізняються від задекларованих.
Для того щоб усвідомити, що загарбницька політика не несе громадянам країни-загарбника нічого, окрім втрат – матеріальних та людських, ці втрати потрібно актуалізувати так, щоб це було зрозуміло потенційному ядру протесту. Якщо усі ці вісім років війни «не таких росіян» не надто турбував ані сам факт анексії їхньою державою територій іншої суверенної держави, ані бойові дії, які усі ці роки велись російськими військовими та силовиками на території іншої держави, то потрібно зробити втрати Росії від війни проти України видимими для так званого середнього класу в РФ.
В маргіналів та вигнанців країни перетворюються виключно зі своїм населенням. Довести своє право зватись не населенням, а окремими громадянами, або громадянином можна лише через вчинки. І ці вчинки потрібні не Україні – ми відстоїмо своє за будь-яку ціну. Ці вчинки потрібні в першу чергу Росії. Росії, чия доля на словах так хвилює «не таких росіян».