Аналітик Центру ініціатив ПЖ. Експерт з проблематики ОРДЛО та РФ. Екс-керівник проєктів Центру досліджень проблем громадянського суспільства. Проходила практики та навчання на базі дослідницьких центрів і громадських організацій Західних Балкан. Автор аналітичних досліджень та спецпроєктів, пов'язаних з тематикою врегулювання конфлікту на сході України, проведення миротворчих операцій та механізмів, за допомогою яких Росія здійснює окупацію ОРДЛО.
В Росії не було, немає та не може бути нічого приватного. Те, що оглядачі називають «російськими ПВК», таким не є – це одиниці, підконтрольні російським спецслужбам. І це спрощення грає злий жарт з бажаючими спростити.
Атмосфера тотальної недовіри в Кремлі змушує головних дійових осіб до зосередження не на результаті у війні, а на тому, щоб як мінімум зберегти своє місце, а як максимум – урвати більший куш у добу умовного «транзиту».
Наша мета – донести до партнерів необхідність надати Україні додаткову допомогу, у першу чергу йдеться про зброю. Довести, що жодних «болючих компромісів задля запобігання ескалації» не буде.
Представникам Міжнародного Комітету Червоного Хреста варто замислитися про те, як і навіщо вони функціонують зараз і як і навіщо вони мали б функціонувати.
Росія потребує термінової ізоляції та максимального обмеження в діях. Вона не може далі незаконно займати місце в Радбезі ООН. Вона не може диктувати всьому світові своє викривлене сприйняття реальності.
Для того щоб усвідомити, що загарбницька політика не несе громадянам країни-загарбника нічого, окрім втрат – матеріальних та людських, ці втрати потрібно актуалізувати так, щоб це було зрозуміло потенційному ядру протесту.
Апеляції до «не таких росіян» так чи інакше повертатиме нас у спільний простір, в якому так чи інакше правила продиктуємо не ми. Потрібно захистити свої кордони. У тому числі – смислові.
Якщо не вжити заходів проти сьогоднішньої ролі Росії в Радбезі ООН, ми отримаємо значні складнощі з розслідуванням злочинів РФ, здійснених на цій війні.
Ми давно й остаточно дегуманізовані для росіян – адже, вважають вони, їхні ображені сльози важливіші, ніж наші сльози, спричинені загибеллю близьких. Їхні душевні травми страшніші, ніж наша фізична можливість загинути під бомбардуваннями.
Украина может и должна использовать ситуацию, сложившуюся вследствие «внешнего управления» захваченными оккупантами предприятиями, в существующих переговорных форматах.
Мы не должны тешить себя иллюзиями о том, что если сегодня псевдореспублики не были признаны Россией отдельными государствами, а войска РФ не были снова применены для агрессии, то этого не
случится завтра или послезавтра.
В 2021 году нам придется отвечать на вопрос: где поставить запятую в предложении "спастись нельзя остаться", когда в РФ оформят концепцию "братских объятий" в новый указ. От нас зависит – быть нам
российским "ближним зарубежьем" или нет.
У ОРДЛО воістину патова ситуація: окуповані території поступово закривають на карантин, хворим у довідках ставлять діагноз "свинячий грип", а лікарів просто немає. При цьому бойовики намагаються
втекти в РФ. А Москва закриває кордон.
Лотова покарано за те, що намагався нав'язати в РФ свої правила. Але так не буває. Ми кардинально різні: те, що дозволено українцям в Україні, ніколи не буде дозволено їм у Росії і Росією.
Нас, безсумнівно, очікує приголомшливе видовище параду фріків на виборах у Держдуму РФ. А ексбойовиків на тлі всього цього карнавалу очікує можливість знайти собі нове місце в російській
дійсності.