Але тепер ці люди активно змінюють тактику та намагаються представити себе «не такими росіянами», які навіть готові допомагати українцям з їхніми гуманітарними потребами – аби врятувати своє реноме. Особливо це стосується тих довколаопозиційних росіян, які або проживають за кордоном на постійній основі, але працюють у російському культурному просторі, або тих з них, хто живе на декілька країн. Ці росіяни не гребують збирати кошти на гуманітарні потреби українців, ініціювати нові «гуманітарні проєкти», не забуваючи нагадувати, що вони тут ні до чого, існують окремо від Путіна та його режиму і удавано далекоглядно говорять про те, що «колись нам доведеться відновлювати відносини, а це – перші кроки до примирення». Ці росіяни не соромляться навіть іти в посольства України за кордоном зі своїми «гуманітарними проєктами».
Саме так і вчинив Марат Гельман у Чорногорії: запропонував координувати допомогу біженцям з України та допомогти в організації виставки українських художників, не забувши зробити фотографію з послом України в цій країні для своїх соціальних мереж.
От тільки Гельман – людина, яка ще у 2020 році не бачила ніякої проблеми в тому, щоб повернутись у Росію, адже в Адміністрації президента РФ до того моменту відбулися зміни, що гарантують йому безпеку: В'ячеслава Володіна замінили на Сергія Кирієнка. Того самого Кирієнка, якому Марат Гельман і Глєб Павловський через їхній Фонд ефективної політики робили у 1999 р. мерську кампанію.
Вірити в добрі наміри персонажа з таким бекграундом, особливо якщо свою допомогу він планує як максимально публічну та залучає до цього посольство України, ніяк не видається можливим. Окрім того, уся нинішня кампанія популяризації творчості українських художників відкрито і зі самого початку заявлялась Гельманом як акція, направлена на можливість «легше відновити стосунки з українцями, коли все скінчиться». У місцевих медіа вже з'являються матеріали про організовану Маратом Гельманом виставку з гучними заголовками на кшталт «Мистецтво поза кордонами та війною».
От тільки весь цей пафос категорично не актуальний для України тут і зараз. Тому що війна тут, в Україні. Тому що українці кров'ю та потом відстоюють свої кордони і вимагають, щоб вони були недоторканні. І говорити про «відновлення відносин», коли на Україну летять ракети і коли в нашій країні обстрілюють пологові будинки та дитячі лікарні, а міністр закордонних справ Росії стверджує, що все це все ще не напад на Україну, а спроба «відреагувати на загрозу власній безпеці», ніяк не видається можливим.
«Не такі» росіяни за кордоном мусять визначитись, чого вони хочуть насправді: допомогти Україні чи вибілити себе і домогтись гарної преси. Якщо задача полягає в тому, щоб допомогти Україні – є сенс допомогти вже наявним в Україні організаціям, які допомагають українській армії та іншим силам, задіяним в обороні нашої країни, наприклад, через фонд «Повернись живим». За запитом благодійника його персональні дані можуть не розголошуватись, і цілком можливо передати гроші на організаційні потреби, якщо жертвувати на засоби захисту для воюючих за Україну не видається благодійнику можливим. А якщо задача полягає в тому, щоб зберегти лице і лишити про себе гарне враження в країні перебування – для її вирішення ніяк не підійдуть українські посольства.
Наші дипломатичні установи – не майданчик для російського піару. Особливо тепер, в умовах, коли ми нарешті розірвали дипломатичні відносини з РФ і коли вся країна, в усіх наявних сферах і площинах, відмовляється від співробітництва з росіянами та звертається до всього світу із закликом вчиняти так само. Запрошення російських експертів на різноманітні міжнародні майданчики – це не представлення альтернативної думки, а републікація російської пропаганди та зняття провини з окремих російських експертів/аналітиків/громадських діячів.
Україна зробить усе для того, щоб російські воєнні злочинці відповіли за все зроблене ними. Щоб ця відповідальність наставала на полі бою, просто зараз, щоб ця відповідальність наставала в судах, щоб відповідальність наздоганяла винних у злочинах проти українського народу по всьому світу.
Але дистанціюватися від путінської Росії через спробу "налагодити з українцями діалог" просто зараз не вийде. Для початку діалогу необхідно припинити бойові дії, визнати свою провину в них – причому колективну провину за мовчазну згоду і виданий таким чином дозвіл Путіну зробити все те, що він робив з нами останні 8 років та останні тижні, виплатити репарації. До цього діалог можливий лише на наявних перемовних майданчиках і на полі бою.