Ця стаття з'явилася синхронно з ініціативами Італії про мирне врегулювання з РФ, де головне – створення позаблокової нейтральної Української держави. Вона вийшла після доволі дивних заяв лідерів Франції та Німеччини про необхідність сформувати нове об’єднання в Європі, куди могла б увійти Україна за фактично відсутньої перспективи для нашої держави стати членом ЄС.
Можна, звісно, усе спрощувати і говорити про те, що уряд Італії мусить дослухатися до друзів Путіна (членів владної коаліції), лідерів правих сил Сальвіні та Берлусконі, які агітують за умиротворення РФ. Можна говорити про те, що Франція та Німеччина упродовж десятиліть намагалися стримати європейський рух України та поглибити співпрацю з путінською Росією. Утім це дійсно буде велике спрощення.
У Західному світі, вірогідно, як це завше було під час великих військових протистоянь, війн, лунають різні голоси – дехто, вочевидь, стикаючись з втратою політичної популярності на тлі глобальних економічних проблем, думає про швидке завершення війни на будь-яких умовах. Навіть якщо ці умови висуває автократ, який веде загарбницьку кампанію, убиваючи та катуючи мирне населення.
Німеччині не хочеться втрачати економічне лідерство в Європі, не хочеться втрачати російські гроші та дешеві енергоносії. Франції – позбуватися політичного лідерства в багатьох частинах Європейського континенту, до якого вона йшла довгі роки - з початку першої каденції Макрона. Не хочеться втрачати й свій бізнес у Росії. Італії важлива фінансова стабільність і можливість активно торгувати з Росією.
А газеті The New York Times, як рупору Демократичної партії, важливо продемонструвати адміністрації Байдена, що частина його партії не дуже задоволена падінням рейтингів і перспективою втратити більшість під час проміжних виборів до Конгресу США (зокрема в Палаті представників, які відбудуться в листопаді 2022 року.
Це той сигнал, який має уважно послухати й Україна. Києву слід врахувати цю позицію, бо вона може позначитися на тому, як надалі поводитимуть себе Сполучені Штати. Далеко не все в цій країні залежить від Байдена. Багато рішень ухвалюють на партійному рівні, зважаючи при цьому на позицію тих чи інших компаній і соціальних груп.
«Оскільки війна триває, Байден також повинен ясно дати зрозуміти президенту Володимиру Зеленському та його людям, що є межа того, як далеко США та НАТО зайдуть у протистоянні з Росією, а також межі зброї, грошей і політичної підтримки, на яку вони можуть розраховувати. Вкрай важливо, щоб рішення українського уряду ґрунтувалися на реалістичній оцінці його коштів і того, скільки ще руйнувань Україна може витримати», – пише видання.
Очевидно, що частину демократів турбує економічна ситуація. Після трьох місяців війни американці зіткнулися з подорожчанням цін на паливо, енергоносії, продукти харчування та товари догляду. Якщо до цього ще додати глобальну інфляцію та глобальну кризу, то ситуація дійсно не є райдужною. Доходи далекобійників, фермерів, підприємців упали. Усе це – електорат, на який розраховують демократи під час виборів, його підтримка залежить від дуже простих речей – повних гаманців і шлунків. Нехтувати цим демократи не можуть.
У Байдена та його адміністрації ширша можливість маневру, проте Білому дому точно не хочеться втрачати більшість в одній з палат Конгресу, бо це в перспективі призведе до блокування багатьох важливих політичних та економічних рішень.
Водночас коли редакція The New York Times пише, що «американці натхненні стражданнями України, але народна підтримка війни далеко від берегів США не продовжуватиметься нескінченно. Інфляція є набагато серйознішою проблемою для американських виборців, ніж для України, і перебої з глобальними ринками продовольства та енергоносіїв, ймовірно, посилюватимуться», вона лукавить.
Саме агресивні дії Росії призвели до штучного подорожчання всіх енергоносіїв у світі. І вона розпочала цю кампанію дестабілізації ринків за рік до початку повномасштабного наступу. Згадайте, що було з ціною на російський газ до війни – вона била рекорди.
Нинішнє блокування РФ Чорного моря та українських портів, шантаж продовольством створюють глобальну кризу та призводять до голоду мільйонів людей. Ця криза теж штучно створена Москвою, яка прагне знищити український аграрний експорт, захопити українську портову власність і збільшити потужності своїх морських воріт у Новоазовську. Кремль уже говорить: продукти в обмін на зняття санкцій. І він штучно стримує постачання своїх та українських продуктів.
Єдине, що реальне – глобальна фінансова криза та величезна інфляція. Одначе ці фактори теж посилені агресивними діями РФ. І саме через це страждають звичайні громадяни США, України, Британії та інших країн світу.
Після цього редакція The New York Times робить дивний висновок: «Вирішальна військова перемога України над Росією, внаслідок якої Україна поверне собі всю територію, яку захопила Росія з 2014 року, є нереальною метою. Хоча планування і бойові дії Росії були на диво недбалими, Росія залишається занадто сильною, а Путін вклав занадто багато особистого престижу у вторгнення, щоб відступити».
Американські журналісти зазначають, «якщо конфлікт справді призведе до реальних переговорів, українським лідерам доведеться ухвалювати болісні територіальні рішення, яких вимагатиме будь-який компроміс».
Річ у тому, що Україна не йтиме на мирову угоду з Росією, не поступатиметься своїми територіями. Не лише тому, що цього не хоче український народ (хоча цього вже достатньо), а тому, що через деякий час Путін або його послідовник усе одно віддадуть наказ напасти та окупувати нашу державу.
Хто забув, на момент 2014 року, коли Росія окупувала Крим і частину Донбасу, у нас діяли Великий договір про дружбу та Харківські угоди. Там було прописано гарантії суверенітету та територіальної цілісності України. У нас був Будапештський меморандум, де були розмиті, але все ж таки гарантії нашої безпеки. Вона, до речі, мала чималу ціну – четвертий у світі український ядерний потенціал. Це нам не допомогло: Росія порушила все, що могла порушити.
Ми мали Мінські домовленості – по суті, план (невигідний Україні) повернення, інкорпорації Донбасу. Це було те, до чого зараз закликає видання NYT. Що сталося в результаті? Росія організувала повномасштабне вторгнення.
Якщо зараз поступитися їй, вона, підготувавшись і вже врахувавши всі помилки (розумно оцінивши український потенціал), знову атакує. Через рік, два, вісім, дванадцять, але це станеться.
Реальність така, що Україна може зараз перемогти, попри все, оскільки вся військова стратегія Путіна та його командування була помилковою. І цим можна скористатися. Ба більше, немає жодних гарантій, що через, припустімо, три-п'ять років ситуація у світі не зміниться і Україну так само підтримуватимуть, накладаючи санкції на Росію, обмежуючи й ізолюючи її.
Водночас якщо зараз США та їхні союзники поступляться або ухвалять якісь недбалі рішення, війна затягнеться. Тоді дійсно виникнуть нові ризики, які вже слід прораховувати всім.
Єдина думка авторів, з якою можна точно погодитися, – що адміністрація США має нарешті твердо відповісти собі та всьому світу на запитання: чи готова вона все ще послабити Путіна й утримати мир від початку світової війни.