І заборона української державної символіки 8 - 9 травня, відбирання німецькою поліцією нашого прапора у активістів в Берліні, і нинішня заява Макрона про необхідність створення нового політичного об’єднання – гомункула на континенті під назвою «Європейська політична спільнота» – все це елементи умиротворення Путіна. Чим, починаючи з 2008 року, якщо не раніше, займаються Берлін та Париж.
Лідери Німеччини та Франції – один в більшій мірі, інший у меншій – не хочуть дратувати агресора і роблять заяви або проводять акції, які напряму шкодять Україні та заохочують Росію до ще більшої жорстокості.
Нагадаю, що у Версалі, коли глави країн – членів ЄС зібралися, щоби вирішити питання майбутнього української євроінтеграції та визначити, чи можна розпочати процедуру входження до лав Співдружності, Макрон був одним із тих, хто на початку був проти вступу до Євросоюзу країни, яка перебуває у стані війни. В решті-решт, як зазначив президент Литви Гітанас Науседа, саміт сказав чітке «так» майбутньому України в Європі.
Київ вже віддав до Єврокомісії дві частини опитувальника ЄС, свіжа соціологія показала, що більшість європейців виступають за те, щоби Україна стала членом Євросоюзу, ми впритул підійшли до того, щоби отримати статус країни – кандидата, з чого може початися наш стрімкий шлях до ЄС. І тут Макрон пропонує створити якесь нове об’єднання в Європі, яке жодного натяку на перспективи вступу не дає. В цій ініціативі, звісно, французького політика підтримує його німецький колега – канцлер з яскравим пітерським минулим Олаф Шольц.
Макрон зробив дві важливі заяви.
Перша: «Навіть якби ми завтра надали Україні статус країни – кандидата – я сподіваюся, ми швидко рухаємося для досягнення цієї мети, – ми всі добре знаємо, що процес вступу триватиме кілька років, якщо не десятиліть».
Друга: «Нам потрібно створити те, що я назвав би «Європейською політичною спільнотою». Ця нова організація Європи дозволила би демократичним європейським країнам, які дотримуються наших ключових принципів, отримати нові можливості співпраці – політичної, безпекової, в енергетичній і транспортній сфері, інвестиціях, інфраструктурі, перетину кордонів. Приєднання до неї не означало би обов’язкового приєднання до ЄС у майбутньому. Так само, вона не була би закритою для тих, хто вийшов з ЄС».
Є кілька важливих нюансів, які повністю нівелюють даний підхід.
По-перше, немає визначених термінів того, скільки країна має чекати вступу. Не потрібно нині ставити у приклад Україні Хорватію чи Польщу, які після отримання статусу кандидата ще десять років йшли до членства в Євросоюзі. Не слід розповідати про Туреччину, яка веде розмови щодо вступу з 1987 року. Є Австрія, Швеція та Фінляндія, яким знадобилося усього два роки для цього. Це не про порівняння України з розвиненою Швецією, а про те, що немає чітких термінів.
По-друге, все ж є критерії, яким повинна відповідати держава для вступу в Євросоюз. Мало створити певну кількість антикорупційних органів та розпочати судову реформу. Потрібно, щоби в країні реально був добрий інвестиційний клімат, прозора судова влада, реформована до європейських зразків митниця, ефективне антимонопольне регулювання тощо. Без цього приєднатися до єдиного ринку ЄС нереально.
Разом з цим Україна нині перебуває у стані війни, їй потрібно буде багато чого відновлювати з нуля, зокрема й переглядати структуру економіки. Ба більше, українське суспільство нині готове до повної зміни тої пострадянської системи, яка роками заважала йти європейським поступом. Київ буде здатен ухвалювати швидкі реформи. Іншого варіанту в нас немає. Як колись в деяких балтійських країнах, які на зорі незалежності пішли шляхом електронного урядування, бо банально не було грошей на закупівлю аркушів паперу.
По-третє, самі країни Євросоюзу, зокрема й Франція, можуть долучитися до процесу з відновлення України. Не просто усно щось заявити про відбудову тих чи інших українських регіонів, а дати письмові гарантії чи завіряння – розподілити регіони та міста, які потребують змін. Так Україна швидше стане відповідати інфраструктурним та транспортним стандартам Євросоюзу, про які заявляє Макрон.
По-четверте, сам ЄС в стані переглянути свою політику. Про це, до речі, вже говорять в керівництві Євросоюзу. Зокрема, про запровадження прискореної процедури вступу та щодо того, щоб скасувати правило консенсусу, коли будь-яке важливе рішення ухвалюється одноголосно. І не потрібно думати, що це нереально – ніхто ніколи не думав про перегляд економічної частини Угоди про асоціацію, допоки Україна цього не домоглася.
Франція, до речі, може заявити, що виступає за прискорену процедуру вступу України в ЄС з тим, щоби й Україна швидко провадила реформи. І дивно цього не чути від французьких колег, бо навіть Угорщина, яка точно не є нашим найліпшим другом, заявила, що підтримує прискорену процедуру з отримання членства.
По-п’яте, не потрібно вигадувати новий велосипед. Хочете створити для українців кращі умови для пересування та перетину кордону, відкрийте для нашої держави можливість вступу до Шенгенської зони. Прагнете, щоби вітчизняні товари були краще стандартизовані, прискорте процедури та допоможіть з отриманням «промислового безвізу». Бажаєте сформувати міцну континентальну систему безпеки, то створіть єдину європейську армію, долучіть туди Україну, надайте їй сучасне озброєння і відкрийте нам можливість брати участь у нових безпекових програмах Євросоюзу. Цей перелік можна продовжувати майже безкінечно.
***
Якби Макрон запропонував не альтернативну реальність у вигляді політичного відстійника, а конкретну допомогу, коли б на час прискореної процедури Україна могла б отримати реальні бонуси від ЄС, стати учасником його економічних та безпекових ініціатив задля пришвидшення вступу, то тоді б це була інша справа.
Шольц та, на жаль, Макрон прагнуть умиротворити Путіна, німецькі та французькі еліти все ще бачать марево єдиної білогвардійської Європи від Лісабона до Владивостока. Такої Європи не буде. Європа, як і її спільнота, завершуватимуться в Україні.
