Кінець перемир’я
Японія стала однією з небагатьох великих азійських країн, які активно підтримали Україну в війні, що її розпочала Росія, запровадивши санкції та надавши Києву фінансову та оборонну допомогу. Москва ж у відповідь не просто включила Японію до списку «недружніх країн», а взагалі відмовилася від переговорів щодо мирної угоди.
Після завершення Другої світової Японія відмовилася укладати мирну угоду з СРСР. Упродовж останніх 30 років Токіо та Москва намагалися підійти до вирішення цього питання, однак так і не змогли подолати протиріччя по ряду питань. Всі ці роки між країнами діяло перемир’я. Оскільки російська сторона заморозила переговори, фактично Японія та Росія перебувають у стані війни.
Через припинення перемовин остаточно нівелюється перспектива вирішити питання приналежності Курильських островів (Хамобаю, Ітурупу, Шикотану, Кунаширу), які відтепер, офіційно визнаються незаконно окупованою територією. Саме «курильське питання» – ключовий подразник в російсько-японських відносинах, від якого держави не змогли позбавитись за більш ніж 60 років і через яке не змогли дійти до мирної угоди.
Радянський Союз приєднав Курили за підсумками Другої світової війни. У 1956 році СРСР підписав з Японією декларацію, пообіцявши повернути два острови з чотирьох (Шикотан та Хабомаї) після укладання мирного договору. Японці ж не вважали, що передача двох островів вирішує питання остаточно. У Токіо це розглядали як проміжне рішення та наполягали на поверненні всіх територій. Після розпаду СРСР Росія визнала проблему та висловила готовність продовжити переговори, але наголошувала, що російський суверенітет над Південними Курилами не може бути предметом дискусії.
Стратегічний виклик
Курильські острови – один з найважливіших сировинних районів регіону, де зосереджені запаси нафти, родовища сірки та магнію. Море навколо них, яке якраз і входить в економічну зону РФ, надзвичайно багате на рибу. Відтак, віддати цю частину економічної зони означає втратити одні з найкращих промислових морських угідь.
Для Росії Південні Курили – це природний рубіж з боку Тихого океану, який зв’язує російське Примор’я і Камчатку. При цьому незамерзаючі протоки між островами (протоки Фриза і Катерини) – єдині, доступні російським суднам, в будь-яку погоду, що дозволяє виходити до Тихого океану. Нарешті, змикання виняткових економічних зон Курильських островів та Сахаліна – робить Охотське море «внутрішнім» морем Росії, що дає користуватися їй усім потенціалом біоресурсів.
Росія категорично відмовляється віддавати острови Японії, бо тоді у інших країн виникне чимало питань до Москви: Фінляндія заявить законні права на Карелію або ж Китай – на Приамур’я, чи Німеччина може згадати про Кеніґсберґ. Для Росії, таким чином, Курили – це стратегічний об’єкт, втрата якого означатиме свого роду програш на світовій арені.
Токіо, отримавши контроль над Курилами, отримує доступ до сировинних, енергетичних ресурсів. Разом з тим є декілька стратегічних завдань, які Японія вирішує завдяки Курилам. По-перше, вирішується чутливе історичне питання повернення своєї території. По-друге, японська присутність в акваторії зміцнює позиції Токіо як регіональної держави. По-третє, це автоматично означає воєнну присутність й США, дає можливість розташувати американські воєнно-морські бази, що слугуватиме стримуючим фактором для РФ та якоюсь мірою Китаю.
Тепер же Росія – одна з головних загроз регіональній безпеці Японії і вирішити «курильське питання» мирним шляхом в найближчому майбутньому нереально.
Обриси протистояння
У територіальної суперечки було кілька дипломатичних рішень, які наразі сторони не хочуть обговорювати. Ближчим часом, вірогідніше за все, Токіо і Москва до вирішення цього питання не підійдуть.
Окрім мирного шляху, залишається, звичайно, військовий. Є в сучасній історії цікавий прецедент. У 2019 році японський депутат від «Інноваційної партії Японії» Маруяма Ходака під час приватної розмови висловився за війну проти Росії за Курили. Це вилилось у політичний скандал, його виключили з партії, проте депутатського мандату не позбавили. Звичайно, такі радикальні заходи не підтримує більшість японської політичної еліти, але все ж вони є.
Конституція Японії не дозволяє мати своєї власної армії, попри те, що все ж таки Токіо знайшов проміжне рішення і створив потужні сили самооборони з могутніми військово-морськими та повітряними силами. Разом з тим японці вести наступальну війну законодавчо не можуть, лише оборонну операцію.
Зараз говорити про те, що Японія розпочне війну за Курили, немає сенсу, бо для цього не настав ще слушний час, та й політичний клас і саме японське суспільство до цього не готові. Водночас це не означає, що цього в перспективі не може статися. Питання в тому, скільки це займе часу і які будуть обриси світопорядку в наступні кілька місяців – років. В короткотерміновій перспективі японці ризикувати не будуть. Вони нарощуватимуть сили.