Зі самого початку АТО медична служба ЗСУ спиралася на мережу районних лікарень у великому урбанізованому регіоні – тому робота медроти нерідко полягала в тому, щоб довезти пораненого чи травмованого до стаціонару.
Часто-густо вистачало кейсевака (просто транспортного автомобіля) – без кисню, навченого фельдшера і анестезіолога. Просто транспортування.
Усі ж пам'ятають скандал з американським шпиталем, який потім розукомплектованим знайшовся на заході країни?
До 2022 року США передали кілька таких з перспективою розростання конфлікту, але в нас не особливо і були потреби в них – на кілька десятків поранених на місяць цілком вистачало наявних ресурсів цивільної медицини, волонтерів і військових на ротаційних засадах.
Знову ж таки, для термінових речей були санавіація й евакуація в Дніпро. Там проводили операції, стабілізували та відправляли, наприклад, до Львова на лікування.
Система працювала до 24 числа. А потім перестала з багатьох причин.
Перше – це числа. Бувало, коли в ОТУ “Таврія” під час контрнаступу біля Херсона ми мали 500–600 осіб санітарних на добу. На один стабілізаційний пункт – 100 осіб за 24 години.
Жодні цивільні лікарні, яким необхідно давати раду ще й з ургентними випадками мирного населення, не могли впоратися із цим.
Друге – вогневе ураження супротивника. Росіяни – такі хлопці, що вихваляються військовими злочинами і цілком відкрито на військових форумах радіють влучанням по медичній інфраструктурі.
Постраждала лікарня в Костянтинівці, у Часовому Яру, з якої приходами 152 мм витиснули підрозділ ПДМШ, не раз накривали стабілізаційні пункти в Бахмуті.
Фронт рухався, медики евакуювалися, регулярні операції в підвалах під деренчання генераторів і з прильотами по приймальнях не допомагали.
Ну і плюс хвороби зростання – облік медсестер і розмови про зняття броні з медиків точаться не просто так.
Можна досить швидко натренувати бійця на бойового медика – навчити зупиняти критичні кровотечі та заліплювати дірку в грудній клітці оклюзійною пов'язкою. Але для ревізії турнікетів, відновлення об'єму циркулювання крові, різних маніпуляцій зі знеболенням і тиском потрібен добре підготовлений персонал.
Тож розосередження, максимальна мобільність, військові шпиталі, які виставляють систему мобільних стабілізаційних пунктів з ординаторами, хірургами, анестезіологами, кількома медсестрами та водіями – це наша реальність сьогодні.
Медроти тепер дедалі частіше впираються у пляшкове горло санітарного приймання – стабілізувати, навіть оперувати доводиться в реанімаційних автомобілях.
Тому Київ подав запит Німеччині на шпиталі, та й багато союзників також постачають високомобільне медичне обладнання.
З літа 2022 року нам надійшли госпіталь з Норвегії, три системи з Нідерландів, допомагали Естонія, Ісландія, Іспанія, США.
"Rheinmetall ZMS" ще в жовтні 2022 року отримав замовлення на постачання нам госпіталів з алюмінієвих сендвіч-конструкцій.
Нині вони починають надходити в Україну.
Крім того, персонал пройшов двотижневе навчання в Німеччині – розгортати, згортати та обслуговувати наметове містечко.
ZEPPELIN MOBILE SYSTEME – духовний спадкоємець тих самих заводів, які виробляли дирижаблі поблизу Боденського озера. Німецькі традиції, як вони є.
Їхні пакетні рішення розгортають на Близькому Сході – у таборах біженців із Сирії, в таборі Кемп-Кастор армії Бундесверу для місії ООН у Малі.
Здавалося б, нічого особливого, але госпіталь для Сил оборони доставив автопоїзд із 20 фур.
На борту – склад ліків, генератори, системи очищення води, комп'ютерний томограф і рентген, стоматологічний кабінет.
Ще два такі від “Рейнметалу” прибудуть наприкінці 2023-го та на початку 2024-го.
Ціна кожного – 9 млн євро.
Майже на 30 млн обладнання для Медичних сил тільки від Німеччини. Крім того, Берлін поставив десятки швидких і два мобільні томографи – ЄС тримає руку на пульсі наших потреб.
У перспективі це під 96 ліжкомісць, з яких 30 будуть для інтенсивної терапії – з кардіомоніторами, киснем, можливістю цілодобового спостереження.
У стандартному німецькому госпіталі є дві операційні та два відділення інтенсивної терапії – це більш ніж 650 операцій на тиждень.
Разом з поставленими іншими партнерами системами це тисячі хворих і поранених, яких можна швидко стабілізувати, щоб залишити район до того, як шпиталь потрапить до списку цілей кремлівських злочинців.
Основна перевага України на початок великої війни – кістяк з підготовлених ветеранів АТО/ООС.
Триста з гаком тисяч ветеранів, які влилися в Сили оборони, пішли в рух опору.
Для РФ ця війна завжди була експедиційною і багато в чому спиралася на ресурси колаборантів, армія в масі була не обстріляна, погано навчена і жорстоко поплатилася за це в перші місяці боїв.
Повертати до ладу обстріляних бійців після поранень і зберігати їм здоров'я – стратегічно важливе завдання. Яке реально може відокремлювати перемогу від поразки в будь-якій війні. І наша не виняток. Зберегти цю перевагу, особливо під час важкого наступу, вкрай необхідно.
