Основні засади трибуналу
Як зазначає заступниця голови Офісу президента Ірина Мудра, у травні Комітет міністрів Ради Європи затвердив пакет документів, які фактично визначають роботу спецтрибуналу щодо злочину агресії:
● Угоду між Україною і Радою Європи про створення трибуналу — передбачає безпосередньо організацію створення;
● Статут — визначає основні положення діяльності;
● Розширену часткову угоду (цим самим інструментом був заснований Міжнародний реєстр збитків) — дозволяє долучатися до цієї угоди іншим країнам. Очікується, що це будуть щонайменше ті, хто був учасниками координаційної групи (країни ЄС, окрім Угорщини, «Велика сімка», Коста-Рика, Гватемала). А також регламентує організацію їхньої допомоги у створенні трибуналу.
Що передбачає Статут трибуналу:
Можливість заочного засудження військово-політичного керівництва Росії (in absentia). За словами Ірини Мудрої, планується, що до відповідальності притягнуть щонайменше 20-25 осіб.
Відсутність імунітету «трійки» — для президентів, глав уряду та міністрів закордонних справ, на чому спершу наполягали партнери. Зрештою, вони не звільняються від відповідальності за злочин агресії, попри свій особливо захищений міжнародний статус. Втім, справи щодо них спецтрибунал зможе слухати тільки після того, як вони залишать свої посади.
Міжнародна юрисдикція. «Це буде повністю міжнародна організація, яка керуватиметься, в першу чергу, положеннями статуту. Якщо положення статуту не регулюватимуть те чи інше питання, — нормами міжнародного права. І тільки, якщо не буде відповідних норм міжнародного права, застосовуватиметься українське законодавство. Таким чином, ми робимо цей трибунал міжнародним», — розповіла представниця ОП.
Розслідування злочинів агресії з 2014 року, не з 2022-го.
Співпраця з Міжнародним кримінальним судом. Провадження можуть йти паралельно. Якщо обвинувачений передається до МКС — процес у трибуналі призупиняється.
Визначення злочину агресії. Основу становить стаття 8 bis Римського статуту МКС, доповнена критеріями агресивної війни з резолюції 3314 Генасамблеї ООН (від грудня 1974 року).
Генеральний прокурор передаватиме Прокурору Спеціального трибуналу кримінальні провадження, інформацію або докази, які стосуються злочину, що підпадає під юрисдикцію Спеціального трибуналу. Відповідні матеріали можуть бути як щодо Росії, так і Білорусі й Північної Кореї.
Річ у тім, пояснює член Президентської робочої групи з опрацювання питань створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочинів агресії проти України, нардеп Сергій Власенко, що до юрисдикції МКС, який розслідує воєнні і військові злочини, злочин агресії не входить. А він є, по суті, «mother crime», тобто є матір’ю усіх злочинів, тож спецтрибунал закриває цю юридичну прогалину. Він займається лише одним питанням — злочином агресії.
«Я проаналізувала всі трибунали, які мали місце у світі, тільки один із них не спрацював. Створений Версальським мирним договором 1919 року трибунал по німецькому кайзеру Вільгельму ІІ не функціонував, тому що головна особа утекла до Нідерландів, які надали їй політичний притулок.
Решта – Нюрнберзький, Далекого Сходу (він же Токійський), колишньої Югославії, Руанди, Сьєрра-Леоне, Камбоджі – всі трибунали мали результат. Десь більше засуджених осіб, десь менше. Найближчим до нашого варіанту є Нюрнберзький.
Але основна відмінність нашого трибуналу від усіх, які існували, — це те, що ми створюємо його під час війни. Решта трибуналів створювалася після завершення, коли була зрозуміла переможена сторона і переможець. Тому наш трибунал унікальний, не копіпейст якогось іншого», — відзначає Ірина Мудра.
Коли і де запрацює трибунал
Повноцінно Спецтрибунал запрацює не раніше 2026 року, кажуть в ОП. Оскільки, окрім затвердження документів, є питання фінансування: для старту й організації трибуналу потрібні кошти.
Розмістити Спецтрибунал у себе погодилися Нідерланди, у Гаазі.
«Має бути укладений договір, hoststate agreement (угода з державою перебування) між Радою Європи і Нідерландами щодо розміщення трибуналу у Гаазі. Далі триватиме процес виділення приміщення, його облаштування. Ми ставимо собі за мету, щоб усі технічні, організаційні моменти для створення трибуналу були узгоджені до кінця цього року», — повідомила Ірина Мудра.
Труднощі у процесі роботи над створенням трибуналу
«Ніколи, — каже Сергій Власенко. — Коли ми вперше влітку 22 року приїхали до Брюсселя у складі делегації, яка почала обговорювати ідею трибуналу проти людей, які скоїли злочин агресії, тодішній єврокомісар з питань юстиції сказав, що цього не буде ніколи».
Те саме казали й у Раді Європи, додає він, мовляв, не їхній формат, займатися вони цим не будуть.
«І за цей достатньо короткий період, бо я вважаю, що два з половиною роки у цій ситуації це короткий період, ми від «ніколи» дійшли до історії, що через два тижні будуть підписані документи про створення», — підкреслив нардеп.
Однак на цьому шляху довелося долати безліч перепон, зауважив Власенко.
«Я можу довго розповідати, які наративи, які схеми створення трибуналу нам пропонувалися з боку міжнародних партнерів. Один із перших — створення палати з іноземців у Верховному суді, яка мала судити іменем України. І я хочу подякувати всім — Антону Кориневичу, Андрію Смірнову, який тоді був заступником керівника Офісу, драйвером була Ірина Романівна (Мудра. — Ред.), за жорстку позицію в перемовинах з аргументами.
Припустимо, аргумент проти палати у Верховному суді був дуже простий: нам, як країні, не потрібен вирок іменем України. Нам потрібен вирок іменем міжнародної спільноти. …Щоб надалі це сприймалося, ніби жертва судить агресора. І цей аргумент був сприйнято. Це був випадок системної роботи, коли щодня сиділи на головах іноземних партнерів, щоразу їм показували якісь документи, українську Конституцію, тикали їх туди носом. …Цю палату в Верховному суді нам на голову «надягали» рік. Рік. На всіх перемовинах. Але на всіх майданчиках ми боролися проти цього», — відзначив нардеп.
Ірина Мудра розповіла, що до роботи над трибуналом долучилася всередині 2024 року, коли ситуація була фактично патова: Україна за підтримки балтійських країн відстоювала неприпустимість будь-яких імунітетів, тоді як решта партнерів стояли «єдиним фронтом» за імунітет «трійки», за неможливість заочного засудження, визначення злочину агресії з українського кримінального права абощо, застосування українського права, через що трибунал не міг би бути міжнародним.
«Переломною стала наша поїздка у Відень у вересні. Я сказала, що привезла позицію від Президента: either take it or leave it — або беріть, або не беріть. А якщо не берете, поясність усім, що ви зробили у цій війні, щоб довести, що ви є головні юристи найголовніших країн-партнерів, якщо не змогли зробити дієвим міжнародне право. І риторика абсолютно змінилася. Ми почали шукати компроміси», — підкреслила Ірина Мудра.
Також вона розповіла, що партнери намагалися переконати створювати трибунал після завершення війни, оскільки нібито не бачили достатнього запиту від українського суспільства.
Або ж намагалися нав'язати трибунал і компенсаційний механізм як розмінну монету у перемовинах, щоб мати сильнішу позицію.
«Наша відповідь однозначна: justice is not negotiable, справедливість не є предметом перемовин, не може бути питань щодо перемовин у справедливості», — зазначила представниця ОП.
«Отака системна робота була з кожного питання, коли з аргументами, чітко озброєний, маєш позицію, переконуєш візаві, а він переконує свого начальника, а начальник переконує ще одного начальника. І тоді воно все починає працювати, і ми маємо той результат, який ми маємо», — резюмував Власенко, який входить у Президентську робочу групу з опрацювання питань створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочинів агресії проти України.
Супротив росіян
Звісно, Росія через агентів впливу, дружні політичні сили у Європі намагалася і продовжить намагатися протидіяти будь-яким крокам України щодо створення і роботи трибунал, заявив нардеп Сергій Власенко. На йогу думку, протиставити цьому можна тільки щоденну кропітку роботу і постійне роз’яснювання, що Україна воює сьогодні не тільки за себе, а й за всю Європу, а мета Росії — зруйнувати цінності, які об’єднують нас із європейцями.
Саме через активність росіян, додає Ірина Мудра, подробиці щодо роботи над трибуналом поширювали по мінімуму, щоб не залучати надмірної уваги російської пропаганди, як це було з компенсаційним механізмом.
«Компенсаційний механізм у нас був більш відкритий. На теренах ООН, де ми робили різного роду заходи, росіяни приходили, слухали, ставили питання, розуміли наші подальші дії, відповідно, створювати перепони, — зауважила заступниця голови Офісу президента. — У трибуналі питання були більш сенситивні — і з імунітетами, і з засудженням без обвинувачених. Тому все було конфіденційно до моменту політичного волевиявлення».
За словами Мудрої, у Раді Європи досі працюють близько 90 росіян з подвійним громадянством, але які є і громадянами Росії. У цьому напрямку також ведеться робота, щоб нейтралізувати їх можливий вплив на процес створення трибуналу.
Яка позиція США?
Представники Сполучених Штатів працювали в координаційній групі, що займалася трибуналом, до березня 2025 року. На останнє засідання вони не приїхали.
«Ми переживали, це був такий чіткий сигнал, що трибуналу не буде. Що всі країни, принаймні з «Великої сімки», підуть таким самим шляхом, і ця справа закінчиться нічим, — розповідає Ірина Мудра. — Але ми отримали непрямі сигнали від американської сторони, що вони — через зміну політики нової адміністрації — змушені вийти з цієї коаліції. Але не робитимуть нічого, що може підважити і роботу, і перспективу створення трибуналу. За що ми були безмежно вдячні, тому що просто мовчання з їхнього боку було дуже важливим».
І на фоні цього, додає Мудра, здивувала позиція європейців, які досить агресивно наполягали на продовження роботи з трибуналу.
«Ми були у такому підвішеному стані, тому що почалися розмови про перемовини. На шальки терезів з одного боку лягла необхідність завершити війну шляхом мирних перемовин, з іншого — створення трибуналу, яке цим мирним перемовинам могло зашкодити.
Але нас дуже виручили європейці, які справді почали пушити досить агресивно створення трибуналу, фактично вони нас підігнали, ми не зовсім були готові зробити це 9 травня (день, коли затвердили основні юридичні документи по трибуналу. — Ред.) в силу наших внутрішніх процедур, але завдяки тому, що вони нас так підганяли, ми впоралися», — відзначила заступниця керівника ОП.
Колишній посол України в США Валерій Чалий нагадав, що раніше Сполучені Штати відігравали важливу роль у засудженні агресії РФ і ухваленні відповідних декларацій. Це складна країна, її позиція розмивається зокрема і президентом, та не варто однозначно викреслювати її з учасників, хоча й складно розраховувати, що США нині нададуть трибуналу таку ж підтримку, як Рада Європи та європейське право, додав він.
«Але звідти можна узяти дуже високопрофесійних прокурорів. Вони вміють із цим працювати», — зауважив Чалий.
У відповідь народний депутат Сергій Власенко зазначив, що позиція Штатів по трибуналу фактично є питанням участі США у новому геополітичному порядку на Європейському континенті після закінчення російсько-української війни.
«Звичайно, всі свідомі того, що США — супердержава, не можна сказати, що ми все й без них зробимо, воно так не працює. Але мої контакти з представниками політикуму європейських країн говорять про те, що вони реально стривожені сьогоднішньою позицією Сполучених Штатів. Коли вони за секунду перекрили нам постачання зброї, а європейці ж так само купують зброю в Америці. Коли нам перекрили доступ до розвідданих.
…Ми нікуди не дінемося, якщо говорити в широкому геополітичному контексті, без перегляду системи колективної безпеки на європейському континенті», — вважає Власенко. І європейці, на його думку, вже почали усвідомлювати, що можуть залишитися без «парасольки».
«Я не кажу, що треба відмовлятися від Сполучених Штатів, але треба шукати той баланс, який дозволить Європі самостійно забезпечувати власну колективну безпеку, розуміючи, що деколи у Сполучених Штатів інший погляд на ситуацію, на справедливість, на відшкодування, на постачання зброї і на обмін розвідданими», — резюмував Власенко.
Україна проявила суб’єктність у питанні створення трибуналу
В часи, коли світ буквально котиться у прірву — російська агресія, Близький Схід, Сполучені Штати, які підігрують там, де їм вигідно, ще трохи і Китай долучиться до цих процесів, а потім Індія, вважає бізнесмен Ігор Ліскі, Україна проявила сильну позицію у відстоюванні міжнародного права та власної справедливості.
«Україна завжди була, наче у дитячому садочку, нас постійно повчали: тут у вас не те, то ви не вмієте, тут крадете, там у вас корупція, там ви не доросли. Але через біль, через цю історію, ми можемо мати моральне право визначати майбутнє цивілізованого світу», — зауважив бізнесмен.
Завдяки Україні, вважає Ліскі, Європа проявили себе як «територія здорового глузду, територія дорослих, людей, які ще пам'ятають Першу, Другу світові війни, ці мільйони жертв».
«Територія Європи є місцем тяжіння з міжнародними правилами гри. І це дає велику надію. Якщо маленькі країни не почнуть долучатися до цих здорових процесів, у них немає шансів вижити, вони зникнуть», — вважає Ігор Ліскі.
Тезу про суб’єктність підтримав і нардеп Сергій Власенко. Він вважає, що створення трибуналу — один із небагатьох випадків, коли Україна була суб'єктна; до того ж виконала такі стратегічні завдання у достатньо короткий час. Тож, каже він, приклад такої системної і наполегливої роботи треба брати і для інших напрямків.
Українці готові чекати на покарання Росії
У грудні громадська мережа «Опора» провела опитування щодо готовності українців чекати притягнення до відповідальності президента, глави уряду, міністра закордонних справ Росії, які станом на зараз мають імунітет. (Опитування проводилось серед громадян, які проживають в Україні та за кордоном). 48-52 % висловились за те, що готові очікувати до кінця війни, розповіла голова правління «Опори» Ольга Айвазовська.
Ще по 38 % сказали, що готові чекати, скільки доведеться, аби тільки винні були притягнуті до відповідальності.
«Абсолютна більшість громадян насправді розуміє, що є певні передумови для того, щоб цей процес не був дуже швидким, але для більшості головне, щоб це відбулося», — зауважила Айвазовська.
До того ж вона вважає, що з населенням треба проводити просвітницьку роботу, аби люди не мали завищених очікувань.
Заступниця керівника ОП Ірина Мудра підкреслила, що саме це опитування дало аргументи, щоб переконати міжнародних партнерів працювати над створенням спецтрибуналу вже зараз, не переносячи процес на після завершення війни.
Робота трибуналу не задовольнить абсолютно усіх, вважає правозахисник, співзасновник Центру прав людини «Зміна», військовослужбовець, який пройшов через російський полон, Максим Буткевич, було б наївно і несправедливо так думати. Але альтернатива цьому тільки безкарність у той час, коли суспільство має величезний запит на справедливість.
І так, українці готові чекати, аби тільки злочинці були покарані, підтверджує Буткевич, розповівши історію з полону. При етапуванні з Луганського СІЗО до колонії до нього підійшов військовополонений, який раніше сидів з ним в одній камері і якого засудили до 15 років позбавлення волі, і поцікавився, чи може він, коли звільниться, звернутися до Міжнародного кримінального суду, або притягнути до відповідальності тих, хто над ним знущався.
«Засуджений військовополонений, до, здається, 15 років суворого режиму за злочин, якого не вчиняв, і перше, що його хвилювало — чи буде хоч якась форма відповідальності. Чи будуть змушені ці люди, рано чи пізно, давати відповідь на питання, чому вони зробили те, що зробили, чим керувалися; чи буде щодо них винесене рішення, — акцентував Максим Буткевич. — …Не можна допустити відсутності будь-якої відповідальності. Навіть, якщо це засудження in absentia (за відсутності обвинуваченого), треба, щоб було визнано інституційно, легітимно, що ці люди є злочинцями і вони мають понести покарання, щойно вилізуть зі свого вольєра, в якому вони зараз фактично перебувають», — зауважив правозахисник.
Чому трибунал важливий для України і міжнародного правосуддя
Ключова місія Нюрнберзького трибуналу полягала в тому, що сам факт притягнення до відповідальності людей, які розв'язали війну і скоювали злочини, забезпечило сталий мир на Європейському континенті впродовж 70 років, нагадав нардеп Сергій Власенко. Якщо не покарати сьогоднішнього агресора, сильні держави почнуть переглядати свої кордони. І маленькі держави, як зазначав Ігор Ліскі, не матимуть шансів на існування.
«Якщо ворог не зазнає покарання — за злочин агресії через трибунал, за інші злочини — через Міжнародний кримінальний суд, за завдання економічних збитків — через механізм репарацій чи конфіскації заморожених активів — це призведе до тектонічних зрушень і в геополітичних питаннях, і в юридичних питаннях, пов'язаних із міжнародним правом», — упевнений нардеп.
Колега Сергія Власенка, народний депутат Сергій Соболєв нагадав, що ні радянська, ні пострадянська, ні путінська Росія жодного раду не відповідала за свої злочини.
«У Нюрнберзі, ви знаєте, чіткі епізоди, які стосувалися пакту Молотова — Ріббентропа, за наполяганням країни-переможця Радянського Союзу були виключені і неможливо було їх взагалі порушувати і розглядати. Так само як після розпаду Радянського Союзу ніхто не підіймав ті злочини, які творив цей режим безпосередньо на території окупованій або на території, яка була тоді підконтрольною Радянському Союзу», — зазначив Соболєв.
Безкарність породжує рецидив, погодується з такою думкою і правозахисник Максим Буткевич. «Зло має тяглість у часі», підкреслює він: у 38-му розстріляли його прадіда, а через 84 прийшли і за ним.
«Ті, хто нас допитували, в усякому разі частина з них, абсолютно свідомо себе позиціювали як нащадки системи КДБ, ОДПУ, НКВС, ЧК. Це все була та сама система, яка засудила до розстрілу мого прадіда, і через 84 роки його правнук в сусідній області України теж підписав зізнання у тому, чого не скоював, і був засуджений до 13 років суворого режиму тією самою машиною», — розповів Максим Буткевич, який понад два роки знаходився у полоні.
Росія робить ставку на руйнацію міжнародного гуманітарного права, порушуючи усі можливі Женевські конвенції у поводженні з військовополоненими, каже він.
Трибунал надважливий для сучасної України, але не менш важливий він і для наступних поколінь, вважає бізнесмен Ігор Ліскі, оскільки ми ведемо боротьбу за власну історію. На його думку, він легітимізує наші дії і нашу правоту, ставить чіткі акценти, хто жертва, хто агресор. Фіксує й юридично доводить скоєння злочинів представниками РФ, відроджуючи в українців віру у справедливість.
А ще стане щепленням від націоналістичних, реваншистських, фашистських течій, впевнений бізнесмен.
«Зло, яке починається як національна ідея або «можем повторіть», або будь-яка нація є панівною, або наші «танки найбільш швидкі», є у кожній країні. Але оцей справедливий, транспарентний, прозорий, міжнародний процес буде таким щепленням для цих європейських рухів. …Європейським політикам, які захочуть хайпувати на ідеї якоїсь інакшості або ручканні з Путіним, буде набагато складніше це робити», — зазначив Ліскі.
На думку посла Україні у Ізраїлі Євгена Корнійчука, Росія зруйнувала міжнародне право ще 2014 року, коли зухвало напала на Україну і спробувала змінити кордони.
«Відомий американський гангстер Аль Капоне говорив, що добре слово працює гарно, але ще краще — під дулом пістолета. А ми опинилися в унікальній ситуації, коли, на жаль, Сполучені Штати переглядають свою позицію світового жандарма і відмовляються фактично це міжнародне право підкріпляти і посилювати», — відзначив Корнійчук.
Саме тому, вважає Сергій Власенко, спеціальний трибунал щодо злочину агресії має установити не тільки механізм притягнення агресора до відповідальності, але й визначити нову систему колективної безпеки на європейському континенті.
Колишній народний депутат, нині військовослужбовець Ігор Швайка під час дискусії зауважив, що така робота української дипломатії, Офісу президента допомагає хлопцям на позиціях пояснювати, що робить цивільна частина суспільства під час війни.
«Одна із проблем, яку ми постійно долаємо — розрізнення військової компоненти і цивільної. Глобальна проблема, чому цивільні живуть цивільним життям, а військових ніхто не міняє. Інформація про те, що ви робите, допомагатиме нам з'єднувати, зшивати і тримати купи цивільну і військову компоненту», — підкреслив Швайка, додавши що потрібно більше пояснювальної роботи з населенням щодо дипломатичних зусиль.
«Спільною рисою усіх відомих у світі трибуналів є те, що за результатом їхньої роботи відбувалася зміна свідомості суспільства агресора, — заявила Ксенія Смирнова, проректорка Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка, порушивши питання можливості трансформації свідомості росіян у результаті правомірних, справедливих, легітимних, прозорих і зрозумілих рішень для всього міжнародної спільноти.
Та, акцентувала Ірина Мудра, спецтрибунал — це про індивідуальну відповідальність, не про відповідальність держави; не про пропагандистів, без участі яких, як зазначав Максим Буткевич Росія не мала б таких успіхів у своїй злочинній діяльності; не про церкву абощо. Над кожним з цих напрямків потрібна окрема подальша робота.
Відеоверсія дискусії: