«Певний час тому я потрапив до вілли на красивому озері Ванзее під Берліном, де відбувалася сумновідома Ванзейська конференція, на якій фактично було ухвалене рішення про Голокост.
Зараз там музей, і окремою частиною експозиції є долі тих, хто брав участь у цій конференції. Ті, хто не загинув впродовж решти Другої світової від бомбувань, переважно були або засуджені на порівняно короткі терміни і потім звільнені, якщо не померли в ув’язненні одразу, або в принципі досить непогано почували себе потім.
Цікаво, що у Німеччині не соромляться показувати, що justice has not been done, що не було відновлено справедливості. Але це не означає, що ми не маємо до цього прагнути», — відзначив Максим Буткевич.
Якщо Україна не спробує — зокрема через створення спецтрибуналу — покарати злочинців і установити справедливість, упевнений правозахисник, Росія продовжить руйнацію міжнародного права.
«А саме на це вона робить ставку. У полоні було видно, наприклад, що міжнародне гуманітарне право не просто ігнорується, воно перетворюється на несмішний жарт.
Словосполучення «Женевській конвенції» я чув двічі. Вперше, коли нас везли до Луганська після полонення. Нам сказали: ви не військовополонені, просто зникли в зоні бойових дій, а потім, коли вас довезуть, зареєструють, тоді на вас почнуть поширюватися Женевські конвенції. А якщо ви будете себе неправильно поводити, ніколи не з'явитеся; можемо прогулятися, побачите в ямі рештки тих, хто цього не зрозумів. Але вони збрехали: Женевські конвенції ніколи не почали на нас поширюватися. Не було жодної статті з Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, яка б не була щодо нас порушена.
І вдруге я зустрів словосполучення «Женевській конвенції» у моїй так званій кримінальній справі, де мене звинуватили в тому, що я порушив 4 Женевську конвенцію про поводження з цивільним населенням і з погляду так званої юстиції Російської Федерації є воєнним злочинцем.
Я глибоко переконаний, що у міжнародних відносинах Росія робить ставку на те, що система міжнародного гуманітарного права має бути зруйнована і заміщена просто правом сильного. І можу сказати, що це свідома лінія політичного керівництва Російської Федерації», — відзначив Буткевич.
На його думку, на кшталт того, як українські військові захищають державу на фронті, правники та політики повинні стати на захист міжнародного гуманітарного права в міжнародних інституціях.
Було б наївно думати, вважає Максим Буткевич, що винесені спецтрибуналом вироки злочинцям, задовольнять усіх. Але відсутність притягнення до відповідальності – це найгірше, що можна уявити, бо у суспільства зараз величезний попит на справедливість, додав він і проілюстрував свої слова історією з полону.
«Коли мене етапували з Луганського СІЗО в колонію, де вже були наші засуджені військовополонені, один з них, знаючи, що я мав справу з захистом прав людини (ми з ним були в одній камері якийсь час), перше, що спитав: «Я зможу, коли мене звільнять, подати свідчення про те, що зі мною робили, до Міжнародного кримінального суду? І щоб це було долучено до справи, щоб я був визнаний потерпілим і я побачив, як когось з тих, хто зі мною це робили на різних щаблях, притягли до відповідальності. Є такий у нас механізм?»
Засуджений військовополонений, до, здається, 15 років суворого режиму за злочин, якого не вчиняв, і перше, що його хвилювало — чи буде хоч якась форма відповідальності. Чи будуть змушені ці люди, рано чи пізно, давати відповідь на питання, чому вони зробили те, що зробили, чим керувалися; чи буде щодо них винесене рішення.
Очікувати, що це стовідсотково будуть рішення, які всіх задовольнять? Звісно, ні. Це було б навіть не наївно, несправедливо так казати. Якщо мова про земні суди, в усякому разі.
Але є другий варіант, альтернатива — відсутність будь-якої відповідальності. Цього не можна допустити. Навіть, якщо це засудження in absentia (за відсутності обвинуваченого), треба, щоб було визнано інституційно, легітимно, що ці люди є злочинцями і вони мають понести покарання, щойно вилізуть зі свого вольєра, в якому вони зараз фактично перебувають», — зауважив правозахисник.
Адже злочини, які чинить Росія, підкреслив Буткевич, не виникли зараз, «це зло має тяглість у часі».
«Після першого допиту за сфабрикованою кримінальною справою, коли повернувся до камери, я передусім подумав про свого прадіда, «ворога народу», якого розстріляли в 38-му році під час великого терору. Я бачив протокол його допиту: він спершу заперечує звинувачення, потім почав підтверджувати все, що йому казали.
І тепер я чудово знав чому. Теоретично я і так знав, що відбувалося між його першим запереченням і наступними питаннями, чому він почав погоджуватися. Тепер знав практично.
Ті, хто нас допитували, в усякому разі частина з них, абсолютно свідомо себе позиціювали як нащадки системи КДБ, ОДПУ, НКВС, ЧК. Це все була та сама система, яка засудила до розстрілу мого прадіда, і через 84 роки його правнук в сусідній області України теж підписав зізнання у тому, чого не скоював, і був засуджений до 13 років суворого режиму тією самою машиною», — розповів Максим Буткевич, який понад два роки знаходився у полоні.
Це стало можливим, упевнений він, тому що у ті часи зло не було покаране, не понесло відповідальності за жодну окупацію, зокрема країн Балтії. Воно просто на якийсь час відступило і повернулося. І знову повернеться, якщо не буде засудження злочину агресії зараз.
Крім правової справедливості, на думку Буткевича, створення спеціального трибуналу по агресії – це ще й внесок у перемогу. І дуже важливо, що робота над цим відбувається разом партнерами.
«Цей спецтрибунал — важлива історія для всіх народів і країн, які хочуть жити вільніше, жити гідно і без страху. Тому це не тільки наша історія. Як наша війна — не тільки українсько-російська історія, а глобальна», — резюмував Максим Буткевич.
Цей матеріал можна прочитати англійською.
Відеоверсія розмови: