ГлавнаяПраво

Ольга Айвазовська: "Відкриті списки у новому кодексі не настільки відкриті, як очікувало суспільство"

Чому виборцям складно буде голосувати на наступних виборах? Чи врахував парламент роль соціальних мереж та інтернету у виборчому процесі? Чи знизять заставу для кандидатів в мери? Та чи потрібно формувати мережу територіальних представництв ЦВК?

LB.ua поспілкувався з координаторкою Громадянської мережі ОПОРА Ольгою Айвазовською.

"Виборця по суті штовхають на пролонгацію традиції голосування за політичний бренд"

У грудні минулого року Верховна Рада ухвалила новий Виборчий кодекс. І фактично запровадила нові правила як на парламентських, так і на місцевих виборах.

Правда, вимога щодо відкритих виборчих списків набула дещо видозміненого вигляду. Замість так званого "плаваючого" списку (коли виборець голосує і за партію і за кандидата, а отже, сам формує рейтинг кандидата) парламент закріпив у партійних списках перших дев’ять кандидатів. Це послаблює вплив виборців на їх просування у списку.

Відкриті списки у новому кодексі не настільки відкриті, як очікувало суспільство, експертне середовище і, очевидно, президент. У його вето серед іншого було чітко зафіксовано, що виборча система має бути більш відкритою. Натомість, народні депутати зробили її ще більш закритою. Замість десяти вони закріпили дев’ять мандатів (у Виборчому кодексі, ухваленому попереднім скликанням парламенту, було закріплено 10 місць, – LB.ua), що отримають першочергово представництво в парламенті. І це була ціна за голосування за кодекс в цілому понад 300 голосами депутатів у грудні минулого року.

Виборчий кодекс – це не виборча система для одних виборів. Це – величезна кількість прогресивних норм, що стосуються прав людини. Хоча сама система, знову ж таки, стала більш закритою.

Крім того, форма виборчого бюлетеня, визначена в кодексі, виглядатиме таким чином, що лише експерти або політично поінформовані громадяни зможуть проголосувати і за список політичної партії, і за кандидата. Чому? Тому що бюлетень буде досить великим та складним.

Фото: chesno.org

Наприклад, у регіональному списку, де може бути 10-20 партій (ми поки не знаємо точно), будуть вказані назви партій, далі – перші дев’ять кандидатів (зафіксовані) і решта. Виборці ставитимуть галочку навпроти певної партії, тобто проголосують за список в цілому, а якщо хотітимуть надати преференцію конкретному кандидату, то потрібно буде спуститися в кінець бюлетеня, знайти окремий квадратик і вписати номер цього кандидата.

Очевидно, найбільша кількість виборців поставить “галочку” лише навпроти всього списку. Це – також ціна компромісу між парламентськими групами заради голосування за кодекс в цілому.

Хочу також звернути вашу увагу, що в кодексі з'явилася норма щодо 25% голосів від ваги мандату – виборча квота, яку потрібно набрати персонально кандидату в регіональному окрузі, щоб почати рухатись по цьому списку. Тобто це такий внутрішній бар’єр. До прикладу, якщо на останніх парламентських виборах квота була трохи більше 28 тисяч, то в регіональному окрузі кандидату потрібно набрати не менше семи тисяч, щоб просто мати можливість переміститись вище по рейтингу. А кількість кандидатів в регіональному списку може бути доволі великою.

Таким чином, виборця по суті штовхають на пролонгацію традиції голосування за політичний бренд, а не за політиків в списку.

У чому була філософія відкритої системи? Вона призвела би в майбутньому до конкуренції на виборах між партійцями.

Для парламентських виборів кодекс запроваджує пропорційну систему виборів з відкритими регіональними списками. А кандидати можуть бути в обох списках.

Вони повинні бути і в тому, і в іншому списку. Тобто спочатку партія висуває національний список. Він не може налічувати більше 450 кандидатів – розігрується 450 мандатів. Якщо, звісно, не буде змін до Конституції, і кількість депутатів не скоротиться до 300.

Цей список розбивається на 27 регіональних списків. Тобто ті самі кандидати, зафіксовані в національному списку, мають фігурувати в одному з 27 регіональних округів.

27 округів – це по суті межі областей, крім Дніпропетровської області, яка ділиться навпіл, та Києва. До столиці будуть відноситися і виборці, що голосуватимуть на закордонному виборчому окрузі. Херсонська області і Крим будуть об’єднані в один регіональний округ.

Фото: Макс Требухов

Гаразд. Дев’ять мандатів у кожному виборчому списку партій, що пройдуть 5% бар’єр на парламентських виборах, - зафіксовані. Як решта конвертуються в мандати?

Вибори - це взагалі математика. Не лише технології, а й гроші, голоси конвертуються в мандати.

Виборча система – пропорційна з регіональними відкритими списками. Вона складна для розуміння громадян. Тому детальніше зупинюсь на кількох ключових етапах.

Перший етап - Центральній виборчій комісії потрібно встановити, які партії долають 5% бар’єр. Це – перший етап вирахування виборчої квоти. На останніх виборах до парламенту, до приклад, було п’ять партій, що пройшли прохідний бар’єр.

На другому етапі - за основу беруть лише дійсні голоси виборців, тобто віддані за ті партії, які долають прохідний бар’єр. У 2019 році це було понад 11 млн голосів по всій Україні. Оскільки розігрується 450 мандатів, то треба прорахувати, скільки важить один мандат в голосах. 11 млн ділимо на 450 і отримуємо 28 тис з невеликим хвостиком голосів виборців - вага одного мандату.

Що далі? Треба визначити, скільки мандатів кожна з партій, що подолає 5%, отримає в регіональних списках. Але пам’ятаємо, є зафіксована "дев’ятка". За прикладом минулих виборів: п’ять партій помножити на дев’ять – 45. Це – "зафіксовані". І від 450 мандатів відняти 45. 305 мандатів.

Потім треба порахувати, скільки повних мандатів набрала кожна партія в кожному регіоні, і скільки залишилось тих кандидатів, які посунулись по списку або залишились на своєму місці, враховуючи, що вони повинні набрати для цього не менше 25% від ваги мандату.

Отже, ЦВК фіксує прізвища тих кандидатів, умовно, політичної партії А, котрі отримали мандати в певному регіоні. Але є так звані залишки – тобто відсотки, які отримують політичні партії, не набираючи повний мандат в регіоні.

Фото: EPA/UPG

Тобто трошки підсумуємо, дев’ять кандидатів зі списку одразу потрапляють в парламент, далі вираховується, скільки кожна партія отримує мандатів в конкретному регіоні. Якщо кандидат набирає повний мандат, тобто за нього голосує необхідна кількість виборців, а далі треба порахувати залишки голосів – тих, яких не достатньо для повного мандату.

Так, далі треба порівнювати результат партій, які не добрали мандат, за трьома останніми цифрами після коми. Хто має найбільший залишок – бере мандат. Втім, ця норма – недосконала. В кодексі є певні помилки, неточності, в тому числі щодо дуже важливої статті 183 – розрахунок виборчої квоти. Сподіваюсь, депутати внесуть відповідні зміни, що дадуть можливість належним чином розділити мандати після виборів.

Ви вже подавали свої пропозиції?

Так. Наразі це поки неформальні комунікації. Сподіваюсь, буде комплекс змін, в тому числі щодо місцевих виборів. Поки йдеться про кінець березня - початок квітня, коли вони можуть бути розглянуті парламентом.

На парламентських виборах не передбачене самовисування. Чи не є це перешкодою для кандидатів, які хотіли би балотуватися поза політичними силами?

Перешкода – це певні умови, наприклад, грошова застава або ценз осілості, кількість років для можливості балотування тощо.

Пропорційна система виборів давно адвокатувалась експертним середовищем. Тому що політичні партії, які заходять в парламент, мають бути інституціоналізованими, щоб сформувати уряд, контролювати його, а також спільно займатися законотворчою діяльністю. Уряд фактично має реалізовувати програму тих політичних сил, які сформували коаліцію і призначили його. Тому самовисування насправді перешкоджає якісній, злагодженій роботі уряду в країнах, де є багато політичних груп, які заходять в парламент як самостійні гравці, а потім не формують більшість.

Чому я про це запитала. В Україні все таки доволі низький рівень розвитку політичних партій. Зазвичай, вони комусь належать, кимось фінансуються. А тому чи обмеження можливості позапартійних кандидатів балотуватися в парламент не продовжить цю тенденцію?

Я би не сказала, що в Україні політично інституціоналізова корупція.

Чи є такі гравці, яким платять, і вони діють в спосіб, що може мати ознаки політичної корупції? Ні. Щоб на партії чи політиків не впливали, потрібен комплекс заходів, серед яких: державне фінансування політичних сил, виборча система, яка стимулює партію розвиватись і залучати в свої ряди найкращих людей, яких знають в регіоні, за кого готові віддавати свої голоси.

Важливо також говорити про щоквартальну звітність партій, про роль Мін’юсту в тому, щоб скасовувати реєстрацію партій, які не беруть участі у виборах, - такі собі політичні “консерви”, що можуть бути відкриті у будь-який момент, перепродані, переназвані, реалізовувати інтереси або великих бізнес-груп, або навіть іншої країни.

Коли партіями, як неприбутковими структурами, торгують, то здебільшого заради тактичних цілей - отримати місця у виборчих комісіях, закидувати скаргами виборчі комісії або, наприклад, звертатись до суду, без кінця блокуючи процес встановлення результатів виборів. Ми спостерігали подібну ситуацію під час останніх виборів.

Разом з тим, якщо держава йде на бюджетне фінансування партій, то повинна бути прозора звітність - вся інформація (про витрати партій, – LB.ua) має бути відкритою, і кожен громадянин повинен мати можливість аналізувати її.

Фото: Макс Требухов

Щодо припинення фінансування партій, котрі не подолали 5%...

Його вже обмежили. Державне фінансування не повинні отримувати партії, що набрали 2%. Але закон не має зворотної дії. Тобто він не має поширюватись на партії, які мали отримати бюджетне фінансування після останніх виборів. Наскільки я знаю, це питання залишається відкритим - навіть для Нацагенції з питань запобігання корупції.

Очевидно, така ситуація – до першого судового позову.

Так. Нова норма спонукає до формування практики. Якщо одну зі сторін не задовольняє норма, закон, то вона звертається до суду. А він вже встановлює практику.

Чи вирішує Виборчий кодекс питання осілості кандидатів (проживання на території України до балотування), що було найбільш суперечливим під час минулих виборів?

Насправді кодекс не може вирішити це питання. Питання осілості повинно вирішуватися індивідуально.

Деякі сторони, які брали участь у напрацюванні змін, пропонували дещо екстраординарні ідеї. Наприклад, за зверненням СБУ скасовувати реєстрацію кандидатів начебто за відношення до груп, які поширюють ідеї сепаратизму або беруть участь в терористичних діях тощо. Дуже широке трактування, хто є носієм сепаратизму. Одним листом СБУ можна перешкоджати виборчому праву будь-кого. Є верховенство права, є питання презумпції невинуватості.

Ми спостерігали подібні процеси на виборах 2010, 2012 року. Хоча тоді, до прикладу, виборчі комісії придумували порушення з боку кандидатів і скасовували їм реєстрацію. Тому наша організація і експертне середовище виступали проти будь-яких обмежень для участі у виборах, якщо щодо особи немає обвинувального вироку, що вступив в силу.

"Опора" заявляла, що парламент так і не врахував роль соціальних мереж та інтернету у виборчому процесі.

Так, ця проблема залишилася. На жаль, в Україні є парламентська культура, коли робочі групи, що напрацьовують зміни до законодавства, обговорюють кожну норму, зміну, а в останній момент – перед голосування - приходять політичні гравці і кажуть: ні, нам ці норми не подобаються, ми бачимо в них ризики. Які саме ризики, – ніхто не озвучує аргументовано.

От з цих причин залишається невирішеним в кодексі питання регулювання агітації в соцмережах. Під час обговорення проекту йшлося про право Нацради з питань телебачення і радіомовлення звертатися до власників інформаційних платформ, до прикладу, до Facebook, Instagram, Google з проханням повідомляти про правила агітації, комунікувати з приводу конкретних кейсів тощо. Тобто трактування було досить широким. Тим не менше, депутати заблокували цю норму, посилаючись на те, що можливе обмеження свободи слова. Хоча насправді це – певна політична гра, навіть з елементами цинізму.

Ми постійно відслідковуємо соцмережі, які активно використовують політики. І змушені констатувати, що виборчі фонди, ресурси перекочовують з фізичної комунікації з виборцями на вулицях, біля палаток, до соціальних мереж. Ці заходи є витратними, але зовсім не підконтрольними. Мова не про те, щоб ніхто не мав права агітувати в інтернеті. Мова про те, щоб були рівні умови, і всі, хто агітує, звітували про кошти, витрачені на таку агітацію. Коли бачите невідповідність у фінансовому звіті партії чи кандидата з витратами на соцмережі, що можна прорахувати за допомогою моніторингу відкритих даних, виникає питання, як на це реагують органи влади. А вони ніяк не реагують, оскільки не мають такої можливості.

Фото: Макс Требухов

"Терадмінрефома чи реформа децентралізації має завершитися виборами"

Щодо місцевих виборів. Кодекс передбачає різні умови для населених пунктів з населенням до 90 тис виборів і з населенням понад 90 тис виборців. Ця частина кодексу зазнала найбільшої критики з боку політиків та експертів.

Відкрию вам, можливо, таємницю: над четвертою книгою кодексу, що стосується місцевих виборів, не працювали. Вона практично не зазнала змін. Парламентські фракції якраз домовилися до лютого реформувати цю частину кодексу. Я сподіваюсь, що внесення змін таки відбудеться принаймні до початку квітня. Оскільки в регіонах виборча кампанія вже розпочинається, з’являються нові партії, кандидати. А вони поки не знають базових умов проведення цих виборів.

Чи логічний такий розподіл – щодо населених пунктів до 90 тис населення і понад?

У великих містах з населенням понад 90 тис – кандидату треба набрати, як на президентських виборах, – 50% + 1 голос, тобто перемогти в абсолютній більшості або йти в другий тур і змагатися з основним конкурентом. Щодо населених пунктів з меншою кількістю виборців - мажоритарка відносної більшості, тобто кандидат має просто набрати більше, ніж інші.

Розподіл щодо 90 тис населення - логічний, і стосується, в першу чергу, застосування пропорційної системи з відкритими регіональними списками. Тобто буде 32 міста на підконтрольній території, де застосовуватиметься ця система. В тому числі, на виборах до обласних рад. Всі інші рівні місцевих виборів - це багатомандатна мажоритарна система, в якій формується округ, в якому політичні сили плюс самовисуванці можуть висунути стільки кандидатів, скільки розігрується мандатів. І переможців буде стільки, скільки розігрується мандатів в конкретному окрузі.

Деякі експерти відзначають, що в населених пунктах – до 90 тис виборців, де будуть обрані від 2 до 4 кандидатів, може бути певне викривлення. Наприклад, село з населенням у 100 осіб представлятиме, наприклад, два кандидати, а місто з населенням у 50 тис виборців – максимум чотири.

Якщо ми будемо орієнтуватись виключно на кількість виборців, тоді в нас сільради мають складатися з одного-двох депутатів. Є міста-мільйонники, але їхнє населення складає не два мільйони, а, до прикладу, мільйон 900 тис. І прирівнювати пропорцію депутатів за кількістю виборців – досить нелогічно. Тоді найнижчі рівні рад мають складатись з півдепутата або чверті.

Інше питання, що поки важко вести розрахунки, тому що розподіл кількості депутатів з прив'язкою до кількості виборців, що закріплений в кодексі, не є новим. В цей розділ, знов таки, не вносили зміни.

Разом з тим, ми начебто на порозі звершення адміністративно-територіальної реформи і реформи децентралізації. Є політична воля, хоч вона поки не відображена в законі про місцеве самоврядування, у Виборчому кодексі, – щодо скорочення кількості депутатів, зміни підходу щодо способу представництва, тобто представництво виборців змінюватимуть на представництво громад. Оскільки є густонаселені області, а є округи – великі за площею, але там проживає мало виборців. В Луганській області такий є. А в Донецьку, до прикладу, принаймні за даними неоновленого держреєстру, – чимало виборців. І зрозуміло, що після обрання колись в майбутньому Донецької облради більшість депутатів буде з самого Донецька. Тобто обласний центр матиме серйозну вагу. Та сама ситуація, наприклад, в Харкові.

Як виглядатиме кількісний і якісний склад місцевих рад, залежить від того, як закінчиться терадмінреформа. Якщо закінчиться.

Фото: Макс Требухов

Якщо децентралізація і територіально-адміністративна реформа не завершиться до чергових місцевих виборів у жовтні цього року, тобто ці два процеси будуть накладатися?

Це дорого коштуватиме державі. Логічно, що терадмінрефома чи реформа децентралізації має завершитися виборами.

Я не можу стверджувати, що це відбудеться скоро. Існує багато політичних, бізнес-інтересів. Але знов таки, це – завдання для уряду, для парламенту, а не просто констатація факту. Думаю, що зараз може бути декілька сценаріїв, які реалізуються в певній пропорції.

Тобто спочатку повинна закінчитися територіальна реформа, потім парламент має внести зміни до Виборчого кодексу, зважаючи на формування іншого поділу на округи...

Так, звичайно доведеться вносити зміни до Виборчого кодексу. Однак, коли ми зараз працювали над частиною кодексу про парламентські вибори, мова йшла про те, що є звернення до КС щодо скорочення кількості депутатів у Верховній Раді. Чи не варто вже зараз розглядати можливість змін, прораховувати виборчу систему під 300 депутатів? Юристи, експерти виходять з позиції, що на момент голосування за будь-який нормативно-правовий акт потрібно орієнтуватись на чинну Конституцію. Поки зміни не стали реальними, не можна прописувати їх ні в кодексі, ні навіть в напрацюваннях до кодексу.

"Територіальні представництва мають бути, але без права керувати виборчим процесом"

Ще одне дискусійне питання кодексу – розмір застави. На виборах мера Києва вона складе більше 4 млн грн, Харкова – 1,9 млн, Львова – понад мільйон. Чи планують вносити зміну щодо розміру застави?

Так, на момент прийняття кодексу мова йшла про те, що для місцевих виборів буде зменшена застава.

Грошова застава прораховується за наступною формулою – чотири мінімальні зарплати помножені на кожні 10 тис виборців. Отже, якщо в місті наприклад проживає 90-93 тис виборців, грошова застава для міського голови складе 170 тис. Зрозуміло, що для місцевих рад, як і для міських голів, грошову заставу треба однозначно зменшувати. Прохідна умова для участі у виборах не може мати таку сегрегуючу функцію – що зможуть балотуватися виключно дуже багаті партії або громадяни шляхом самовисування. І коли застава для партії до облради є вищою, ніж для президента, подекуди майже в два рази, то це занадто.

Які ще зміни до кодексу планується внести?

Я дуже сподіваюсь, що (парламент внесе зміни, – LB.ua) в частину, що стосується агітації. Йдеться про прозорість видатків політичних партій на, зокрема, персонал, що займається організацією кампанії, юридичним супроводом, в тому числі агітаторів, що ходять під дамокловим мечем. Оскільки в разі певної політичної волі можна говорити, що оплата праці агітаторів – це форма підкупу виборців, що тягне за собою кримінальне покарання. Потрібно виводити з тіні ці послуги. А також вносити зміни до Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення щодо законного і незаконного способу агітації, інших видатків партій.

Фото: Макс Требухов

Чи є в кодексі запобіжники щодо технології реєстрації двійників на виборах?

Є один запобіжник. На парламентських виборах списки висувають тільки політичні партії. Звісно, їх також можна купувати, ребрендувати і таке інше. Але це набагато складніше і помітніше, ніж реєструвати двійників в мажоритарному окрузі. І, очевидно, поки не буде відповідальності за зловживання пасивним виборчим правом – бути обраним, поки люди отримуватимуть гроші за те, що реєструються на виборах і працюють в інтересах певної політичної сили, чим перешкоджають виборчому праву чесних кандидатів політичних партій, не думаю, що ситуація кардинально зміниться.

В Україні ця технологія процвітає, вона – ефективна. Вона починалася виключно з організаційно-адміністративної функції, коли двійники реєструвались, а в тому числі технічні партії, і брали участь у виборах, щоб спробувати отримати місця у виборчих комісіях. Зараз це ті, хто закидує скаргами виборчі комісії, суди, займається “чорним” піаром, дискредитацією конкурентів.

Зміни щодо форми бюлетеня плануються, зважаючи на його незручність і навіть своєрідну маніпулятивність?

Поки ні. Тобто експертне середовище заявляє, що потрібно змінювати форму бюлетеня. Але політичної волі такої немає.

Проблема в тому, що ця форма бюлетеня здається партіям кращою, ніж, наприклад, у першій редакції кодексу – перед вето президента. Тоді пропонувався маленький бюлетень, в якому мало бути дві графи, куди громадянин повинен був вписати одну або дві цифри. Перша – це номер партії, яку виборець підтримує, а друга – номер кандидата в списку цієї партії.

Наші депутати вважають, що виборці – не дуже грамотні і не можуть запам\'ятати і вписати дві цифри в бюлетень, як естонці, наприклад.

В Естонії партії мають наскрізну нумерацію: 101, 201, 301 і т.д. Також пронумеровані кандидати в списку конкретної партії.

Так от, в Україні партії проводили фокус-групи, моделювання, і на основі цього прийняли рішення, що українці не зможуть застосовувати практику Естонії. А погодились на форму бюлетеня, де буде величезна кількість прізвищ, а внизу – квадратик для номера кандидата в списку.

Фото: EPA/UPG

Щодо формування мережі територіальних представництв ЦВК, що пропонувала комісія під час напрацювання кодексу. Таку ініціативу активно критикували. Яка ваша позиція з цього приводу?

Насправді ми її й критикували найбільше, за це ЦВК нас не дуже любить (посміхається, – LB.ua). Точніше поважає, але не любить.

Ситуація дуже проста. Немає питань щодо територіального представництва ЦВК. Це потрібно, і ми - категорично “за”. Питання в тому, що ЦВК хоче, щоб працівники територіальних представництв мали право очолювати виборчі комісії. Проти цього ми виступали, тому що виникає питання способу формування комісії.

У світі працюють наступні форми: партійне пропорційне представництво (за аналогією формування ЦВК в Україні) і професійне представництво (комісія формується, наприклад, з представників судової гілки влади, правоохоронної системи, громадських експертів). Можуть бути навіть міжнародні члени комісій, але з дорадчим голосом.

В Україні запропонували мікс: є члени комісій, яких делегують партії, а керівництво хотіла призначати ЦВК. Ми вважаємо, що в такому форматі існує певний конфлікт.

Фото: EPA/UPG

Територіальні представництва мають бути, але без права керувати виборчим процесом на рівні з представниками партії у виборчих комісіях, тим паче на керівних позиціях. Функції цих представництв можуть бути різноманітними. Вони стосуються і державного реєстру виборців. До прикладу, реєстр ведуть спеціальні відділи при райдержадміністраціях. Але є свого роду дуалізм, оскільки РДА не підпорядковується ЦВК.

Разом з тим, "Опора" пропонувала запровадити обов’язкову сертифікацію знань претендентів на посади в ОВК і ТВК за допомогою навчального центру при ЦВК.

Звісно, ми – "за". При ЦВК створено окремий тренінговий центр, який займається розробкою методичних, навчальних матеріалів, проводять тренінги тощо.

Разом з тим, потрібно створити базу даних громадян, які мають досвід, не мають стосовно себе вироків суду, не помічені в якихось подіях, які мають ознаки фальшувань виборів тощо, і можуть залучатись до роботи в комісіях будь-якими партіями. Політичні сили зацікавлені мати кваліфікованого представника.

Щодо сертифікації, то ми пропонували, щоб в окружних комісіях принаймні на керівних посадах були люди, котрі пройшли навчання і мають відповідні сертифікати.

І щоб ці люди не змінювались під кожні вибори? Їх постійно треба вчити...

Вони можуть змінюватись, тому що є постійно діючі територіальні комісії. Але спробуйте знайти цих людей між виборами. За кілька років вони забувають, що є членами комісій. Хоча після кожних місцевих виборів комісії формально працюють.

Перейти повністю на професійну основу ми ще не готові, оскільки є недовіра до органів влади, правоохоронців, судів. Варто залишити партійно-пропорційне представництво, але дати можливість для навчання членів комісії.

Вікторія МатолаВікторія Матола, Журналістка, редакторка відділу "Право"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram