«Ті 65% як були, так і залишилися». Закон про повоєнні вибори застряг разом із мирними перемовинами
Пані Ольго, навесні в коментарі LB.ua ви казали, що законопроєкт про перші повоєнні вибори готовий на 65%. Але вже липень, а він досі не зареєстрований у Верховній Раді. Чому?
Коли я це говорила, якраз закінчилась активна фаза підготовки. З квітня ми мали лише одне коротке засідання, яке сигналізувало, що на літо є плани активної роботи. Але жодних офіційних засідань після цього не було.
Нещодавно ми організовували подію, на яку запрошували керівника робочої групи — першого заступника Голови Верховної Ради Олександра Корнієнка, представників окремих комітетів, зокрема з правоохоронної діяльності, і намагалися активізувати хоча б трек, який стосується євроінтеграційних зобов'язань. Бо в нас є окрема дорожня карта реформ сталості демократичних інститутів (FDI). У ній є низка політик: чесні й вільні вибори, медіа, політичні партії, парламент і громадянське суспільство. У частини зобов'язань строк виконання спливає вже у четвертому кварталі 2026 року. Більшість завдань мають стосунок до політичного відновлення України в повоєнний період, або в стані транзиту між війною та миром. Частина змін якраз допоможе врегулювати перший повоєнний виборчий процес.
Є певні позитивні реакції, і я сподіваюсь, що якщо не прорив, то принаймні конструктивна робота відновиться у вересні. Але щодо основного тіла закону — спеціального, про повоєнні вибори — зараз немає ані роботи, ані повноцінної комунікації робочої групи. Тому ті 65 % так і залишилися.
Так для всіх став очевидним факт: робота групи була пов'язана в першу чергу з мирними перемовинами, які застрягли. Перемовини Росії з Україною за посередництва Сполучених Штатів не мали перспективи, виходячи з 28 пунктів, які пропонували в мирному плані Віткоффа — Дмитрієва, або навіть 20 пунктів, які озвучувались десь як інсайди, десь як зливи в міжнародні медіа, а десь їх підтверджувала українська офіційна сторона. Ця війна закінчиться не за столом перемовин, а у росіян немає потреби її припиняти зараз. Ірансько-американсько-ізраїльська війна повністю переключила увагу перемовників з України на власні інтереси.
Робоча група не обговорювала питання черговості виборів — які після війни мають бути першими: президентські, парламентські чи місцеві?
Це питання піднімали, але немає чіткої відповіді. Є декілька підходів.
Конституція визначає види виборів: чергові, позачергові та повторні. Чергові вибори проводяться у останню неділю жовтня п'ятого року повноважень або березня п'ятого року повноважень. Тож майбутні повоєнні вибори не є черговими. А для організації президентських чи парламентських позачергових виборів є певні передумови: наприклад, імпічмент, дострокове припинення повноважень парламенту, або президента. Президент не має повноважень припиняти роботу Верховної Ради до обрання нового скликання вже після закінчення дії режиму воєнного стану. Тому перелік підстав для позачергових, чергових та повторних не є відповідним для перших повоєнних.
Нам, очевидно, доведеться креативити і створювати нову реальність: це можуть бути, наприклад, «чергові відтерміновані» вибори. І тоді послідовність цих виборів має визначатись послідовністю пропущених. Нагадаю: першими виборами, які мали відбутися, але не відбулися через війну, були парламентські, потім президентські і далі місцеві. Така послідовність має зберігатися для виборчих кампаній повоєнного періоду. В цьому є справедливість і логічна послідовність, а також поступовий вихід з війни. Всі вибори в один день також не можна проводити: це як заборонено Виборчим кодексом, так і порушує логіку розподілу влад в державі. Парламент не може йти додатком до президента, як і місцеве самоврядування не може обиратись в загальній логіці національної влади.
Але є інша логіка — політичні інтереси самого президента. Йому як політичному діячеві вигідно відтворити послідовність, яка була у 2019 році, тому що його особистий рейтинг зростає на фоні позитивного тренду перенесення війни на територію Росії. Якщо сценарій виходу з війни буде прийнятним, то цей результат буде в певній пропорції перенесеним на особистий політичний рахунок Володимира Зеленського, і тому йому буде більш вигідним провести першими президентські вибори.
У лютому 2026 року президент говорив в інтерв'ю німецьким медіа: «Якщо вибори будуть під час війни — я балотуватимусь. Якщо вибори будуть повоєнними, я не буду в них брати участь».
Тому очевидно, що інтерес Володимира Зеленського як політика — мати послідовність виборів, яка починається з президентських, або провести президентські одночасно з парламентськими. Це буде одна кампанія, де буде один лідер, за яким буде політична партія — «Слуга народу» чи інша президентська реформована, перейменована. Цей політичний аспект може вплинути на послідовність виборів.
Більшість експертів вважає, що вибори не можна об'єднувати. Це не економить гроші з бюджету: для кожних виборів потрібні власні комісії, які представлятимуть інтереси суб'єктів виборчого процесу. Члени комісій призначаються від суб'єктів, тому змішати кандидатів і партії на парламентських, президентських, місцевих виборах не правильно.
«Не можна ставити під ризик життя ані організаторів, ані виборців». Де вибори будуть неможливі
А чи погодила робоча група безпекові критерії проведення або непроведення виборів на певних територіях? Тим паче, що «ОПОРА» давала свої оцінки.
Це проблема, яку ми мали ще 2020 року, коли на місцевих виборах у 18 громадах Донецької і Луганської областей, далеких від лінії фронту, але там не було ані економічного, ані політичного лобі, вибори не провели. Наприклад, Сєвєродонецьк і Лисичанськ у Луганській області були далі від лінії бойового зіткнення, ніж Маріуполь. Але в Маріуполі був інтерес Ріната Ахметова, для впливу якого військова адміністрація призначена й контрольовану президентом мала іншу цінність порівняно з обраним місцевим самоврядування. Тож в Маріуполі вибори відбулись, а в Лисичанську ні.
І тоді ми запропонували рекомендації, які були відтворені й підкреслені в моніторинговому звіті Європейського парламенту: що необхідні критерії, аби рішення, де проводити і де не проводити вибори, не було виключно політичним. І запропонували першу ітерацію критеріїв. Її аналізували як законопроєкт експерти Венеційської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ, які дали свої зауваження. У парламенті теж працюваа робоча група, яку очолювала депутатка Аліна Загоруйко («Слуга народу»). Драфт законопроєкту пішов на другу ітерацію вже у складі парламентської офіційної групи. Це окремий трек. Коли саме він буде зареєстрований, сказати складно, але основна робота завершена.
Законів про повоєнні вибори буде багато, до семи. Виборчий кодекс регулює виборчий процес — від призначення і старту до завершення й оголошення кінцевих результатів. А ще зміни до Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, де необхідно визначити, наприклад, види російського втручання у політичне життя країни, порядок розслідування таких фактів, визначити, чия це буде підслідність та які санкції за незаконні дії будуть накладатись на порушників і злочинців. Буде й окремий закон про оцінку неможливості проведення виборів на окремо взятих територіях, бо оцінка безпеки повинна бути проведена до виборів, а не під час самого процесу. Також ймовірно, що парламент голосуватиме за зміни до законів про ЦВК, Державний реєстр виборців тощо. Таким чином, один закон не врегулює всі підготовчі виклики.
Критерії неможливості проведення виборів вже багато разів обговорені і викладені в законопроєкті. Але він не зареєстрований. Досі йдуть консультації щодо юридично-технічного формулювання. Мова про те, що оцінку треба робити не на всій території України. Треба визначити перелік територій, на яких навіть за сталого припинення вогню доведеться оцінювати, чи може держава убезпечити всіх суб'єктів виборчого процесу і сам процес: від російського втручання, від зриву, від терористичних атак, від якихось інших форм зриву. І чи є там потрібна інфраструктура для організації голосування.
Закон визначить, де проводиться оцінка — 50 чи 60 кілометрів від лінії бойового зіткнення, хоча б беручи до уваги дрони, які долітають на цю відстань. І ця оцінка дозволить парламенту ухвалити об'єктивне, обґрунтоване рішення, де ми вибори провести не можемо, тому що не можемо ставити під ризик життя і здоров'я ані організаторів процесу, ані самих виборців. Голосувати за цей документ варто окремо від усього пакета змін.
«На жаль, тут трагедія». Як голосуватимуть переселенці
Що пропонує робоча група, аби забезпечити голосування переселенців? Чи справді Державний реєстр виборців актуалізували, як каже ЦВК, і чи запрацювала реєстрація?
На жаль, тут трагедія. І вона не в площині відповідальності ЦВК, бо ЦВК має працювати з офіційними даними, які надходять із інших реєстрів. А масштаб внутрішнього і зовнішнього переміщення є таким великим і настільки далеким від офіційних даних, що нам доведеться мати якийсь інший трек, аби мобілізувати людей, які хочуть брати участь у політичному житті України. Держава неспроможна зробити все це самотужки без волі власне виборця.
Ми провели національне дослідження щодо природи міграції, факторів, які впливають на те, що люди переїжджають тощо. Бо держава не фіксує, скільки разів громадяни переміщувалися, а має поточну і неточну статистику. У нас є люди, які зазнали трьох хвиль переміщення по Україні, а їхня формальна адреса реєстрації як переселенців — перша. Половина переселенців не зареєстровані як ВПО, їх немає в реєстрі. Тобто їхня виборча адреса — та, що зазначена в паспорті.
По всій країні 30 % громадян живуть не за адресою реєстрації. Якщо додати тих, хто виїхав за кордон, — а їхні дані будуть у списках виборців тут, вони є в Державному реєстрі виборців, — то 50 %. А виборча адреса поки що автоматично дорівнює адресі реєстрації, й лише ті, хто захоче скористатися цією процедурою, зможуть змінити її.
Люди часто не можуть перереєструватися в новому житлі: наприклад, вони орендують його, а орендодавець проти того, щоб орендар реєструвався офіційно в його квартирі. Якщо громадяни самі не почнуть звертатися до Державного реєстру виборців — а це можливо навіть зараз, електронний кабінет виборця відновив роботу із січня 2026 року, але люди про це, на жаль, не знають, — і не змінюватимуть виборчу адресу, ЦВК не матиме повноцінної картини, скільки громадян хочуть проголосувати за місцем фактичного проживання, у тому числі серед переселенців. ЦВК не може обходити квартири і спілкуватися з людьми — вона працює з даними. І оскільки ці дані далекі від реальності, ЦВК не матиме реалістичних списків виборців без активної фази просвіти та мобілізації. Ми зараз говоримо про дані реєстру, а списки з'являються роздруковані на виборчій дільниці напередодні дня голосування.
За даними нашого опитування, якщо держава звертатиметься до людей, 72 % громадян готові змінювати виборчу адресу. А якщо не звертатиметься, ближче до виборів готові це робити 54 %. Але цього недостатньо.
Тобто понад 10 мільйонів українців можуть не взяти участь у виборах?
Я би так прямо не говорила. Умовно, якщо ви зареєстровані в Києві, маєте одне житло, а знімаєте інше, то ви можете поїхати на виборчу дільницю туди, де зареєстровані, і проголосувати. Але якщо ваша виборча адреса, наприклад, на окупованій території або у Краматорську, а живете ви в Ужгороді, — ви ж не поїдете в Краматорськ голосувати, правда? Тому вам треба змінити адресу, щоб реалізувати активне виборче право.
Воно, до речі, недарма називається активним. Коли я починала працювати у сфері виборів, мене дивувало, чому таке найменування. Чому пасивне виборче право — це про кандидатів? Вони ж працюють, організовують кампанію, збирають на неї гроші, комунікують із виборцями. А виборцю треба всього лиш прийти і проголосувати, але це «активне» право. Ну, тому що вас обирають — і ви обираєте. Якщо ви обираєте, то маєте робити щось і поза днем голосування: дивитися програми, оцінювати перспективи, дивитися бекграунд кандидатів і партій. Але на першому етапі доведеться активно змінити свою виборчу адресу, якщо ви далеко від території, де зареєстровані.
І я закликаю виборців робити це зараз. Бо ми не знаємо, якими будуть кібератаки, чи спроможний буде Державний реєстр витримати навалу в мільйон звернень за годину в останній день, коли це можна буде зробити. Тому робіть це завчасно і будьте спокійні, що держава про вас знає і ви будете голосувати.
«Чотири дільниці на мільйон — це злочинна бездіяльність». Як голосуватимуть українці за кордоном
Що пропонує робоча група, аби забезпечити голосування громадян за кордоном?
Робоча група багато чого пропонує, але періодично дискурс на цю тему набуває ознак мови ворожнечі й дискримінації. Я про це мушу казати.
Підгрупа, яку очолювали Олена Кондратюк, віцеспікерка парламенту, і Олександр Карасевич, держсекретар Міністерства закордонних справ, на мою думку, спрацювала добре і вийшла на прагматичні пропозиції, які прописані як законопроєкт. Там є пропозиція проводити завчасне, раннє голосування для громадян за кордоном, тобто мати кілька днів голосування, а не один. Це поширена у світі практика на закордонних виборчих дільницях. І навіть усередині окремих країн вона є.
У нас часто наводять приклад Естонії як цифрової держави, бо вона єдина у світі вже 20 років використовує електронне голосування. І там раннє голосування дуже раннє: ви можете за тиждень почати голосувати онлайн і скільки завгодно разів переголосувати. Наприклад, ви побачили, що кандидат вчинив якийсь злочин, стався скандал — і ви передумали: хоч і віддали йому чи їй свій голос, ви спокійно переголосуєте. Раннє голосування дає змогу зменшити навантаження на процес, на організацію, на виборчу дільницю, і створює ширший коридор можливостей для виборців.
Уточню: голосування на дільниці чи онлайн для громадян за кордоном?
Ні, онлайн — ні. Я лише наводжу приклад, що в Естонії є тривале раннє голосування. Ми пропонуємо голосувати декілька днів на дільницях. Пропозиція групи — два дні, субота й неділя. Наша пропозиція — хоча б три дні, тому що кожен день голосування — це певна кількість виборців, які зможуть проголосувати на цій дільниці. Максимальна чисельність — п’ять тисяч виборців на одній дільниці. І от якщо є до двох мільйонів громадян України в Польщі (разом з трудовими мігрантами, які там жили до 2022 року), наприклад, і чотири виборчі дільниці, скільки з них зможуть проголосувати? Двадцять тисяч. Об'єктивно більше за п’ять тисяч на дільниці комісія пропустити через себе за день не може. Тому можна робити триваліше голосування. Тоді дільниця зможе пропустити 15 тисяч громадян за три дні.
Є ще пропозиція проводити голосування поза межами дипломатичних установ — відкривати тимчасові виборчі дільниці. Це масштабне організаційне завдання, тому що країна, яка приймає українські вибори, має бути залучена. Все, що поза межами дипломатичних установ, не є територією України: там діють місцеві закони. І ці закони стосуються не лише самого голосування. Можна приватно орендувати, наприклад, якесь приміщення. Але на день виборів треба забезпечити громадський порядок. Для цього має прийти поліцейський, який отримує гроші з бюджету іноземної держави. Адже можуть бути напади, російські провокації — особливо в країнах, чиї уряди мають зараз напружені відносини з Україною.
Щоб вести переговори з іншою державою про додаткові дільниці, треба зафіксувати правила в законі. ЦВК працює в цьому напрямку давно, її представники відвідали багато країн. Політична воля інших держав приймати українські вибори є, особливо в Європейському Союзі.
І нагадую: вибори — це не лише дільниці, це — кампанія. Якщо в країні багато українських виборців, треба створити умови, коли кандидати можуть приїхати й зустрітися з ними. Інакше виборці будуть отримувати інформацію переважно з анонімних з телеграм-каналів. А в певних країнах іноземні кампанії викликали спротив. Наприклад, вибори президента Туреччини в Німеччині: практика голосування — нормальна, але коли Реджеп Ердоган не як державний діяч, а як кандидат захотів відвідати країну й зустрітися з виборцями, його літак не прийняли.
Ще одна проблема — агітація в соціальних мережах. Європейський Союз забороняє таргетовану рекламу, яка має ознаки мікротаргетингу. ЄС захищає себе, але через цей захист не проб'ється законно політична кампанія, спрямована на українського виборця. І коли він чи вона прийде на виборчу дільницю, то не зможе зробити усвідомлений вибір. Тому голосування за кордоном — це перенесення частини електорального процесу України за кордон. Ідеї, як це організувати, є, але пропозиції ще не сформульовані, бо вони лежать в площині агітації, роботи медіа, виборчих фондів.
Зараз Україна має за кордоном 104 дільниці. Молдова мала понад 250. А в Румунії, де населення 18 мільйонів, у другому турі президентських виборів проголосувало 10 мільйонів, з яких 1,6 мільйона — на 966 дільницях за кордоном. Тобто ми менш спроможні, ніж Молдова і Румунія?
Тому якщо українська держава не робитиме реальних кроків для реалізації права, яке є в цих громадян і захищене Конституцією, це матиме ознаки дискримінації. Ми проти цього боремося, бо є політичні сили, які серед виборців за кордоном не бачать своїх, тому не зацікавлені в них.
Чи правда, що робоча група обговорює ідею обмежити українцям за кордоном не лише пасивне, а й активне виборче право? МЗС наголошує, що підстав обмежувати виборче право громадян за кордоном немає. Ви з цим погоджуєтеся?
Ні, насправді пропозицій обмежити ці права немає. Обмеження полягає в тому, що держава може нічого не зробити. Якщо буде лише чотири дільниці в Польщі, де понад мільйон наших виборців, і ви нічого не робите, то ви не захищаєте політичні права цих громадян. Це ж не створення нових прав — вони в них є. Просто громадяни не зможуть їх реалізувати, бо є одна дільниця на 250 тисяч виборців. Тоді це злочинна бездіяльність. І все, що потрібно тим політикам, які не хочуть голосування закордонних виборців, — нічого не робити з цією проблемою і лишити все як є.
Тобто група не обговорює позбавлення громадян за кордоном права голосу? Мовляв, вони там «ухилянти», поїхали з України…
А в Україні немає ухилянтів? Нагадаю, у розшуку — 1,6 мільйона.
З України багато громадян виїхали законно у зв'язку з повномасштабним вторгненням. Що, до речі, є підставою звертатися до компенсаційного механізму Ради Європи: сам виїзд за кордон у зв'язку з війною визнається доказом того, що ви є жертвою агресії. І тому ви можете звертатися по компенсацію за рахунок фондів, які будуть створені на базі Ради Європи. Виїзд за кордон підтверджує факт негативного впливу злочину агресії на ваше життя: ви тікали.
Тому звинувачувати всіх, хто поїхав, що вони зрадники, я б не стала. Бо тоді всі обставини, які виникли через кримінальне з точки зору міжнародного права рішення лідера Росії, ми перекладаємо на громадян. Держава не могла їх захистити — вони поїхали. 13 % тих, які виїхали, повернулись, а це загалом 5 % громадян України.
Щодо «ухилянтів, які перепливли Тису»: вони незаконно залишили територію України. Я впевнена, що вони не бажатимуть змінювати виборчу адресу і показувати, де вони є, ані державі Україна, ані будь-кому іншому. Вони не братимуть участі в політичному житті — вони вирішили розірвати зв'язки з Україною. Їх десятки тисяч: є дані, які офіційно оприлюднювала держава. Тому зробити винними шість мільйонів через десятки тисяч нерозумно.
І щодо пасивного права. Українці за кордоном не зможуть брати участь у виборах як кандидати, тому що зараз є конституційне обмеження, і винятків щодо нього немає, на відміну від інших обставин. У нас виїзд за кордон у зв'язку з війною, злочином агресії, заради збереження життя не є причиною для порушення цензу осілості, на відміну від лікування за кордоном.
«Для Залужного немає жодних правових перешкод, щоб балотуватися». Ценз осілості, дипломати й «умовні арестовичі»
Щодо цензу осілості для кандидатів. Як казав народний депутат Сергій Власенко, ми не називаємо прізвище, але це elephant in the room: усі розуміють, що мова в першу чергу про посла Валерія Залужного. Чи зможе він балотуватися, якщо зголоситься?
Для Валерія Залужного немає жодних перешкод, щоб балотуватися, якщо він матиме таке бажання, тому що він офіційно перебуває в місії. Це стаття 75 Виборчого кодексу: він на дипломатичній службі. Немає значення, де він живе — у приміщенні посольства, яке є територією України, чи у приватній квартирі, чи в резиденції, яка не має дипломатичного захисту. Він може балотуватись, як і моряки, які перебувають на суднах під прапором України будь-де у світі, як і військові, які служать на території інших держав, але офіційно є частиною Збройних сил України, як і ті, хто поїхав у відрядження або на лікування і може це офіційно засвідчити.
Читайте такожБалотування дипломатів, сіра зона окупованих територій і м’яка люстрація. Якими будуть вибори для українців за кордоном
У нашій країні за 35 років було багато кандидатів, які рік-два не були в Україні, а потім надавали ЦВК довідки, що були офіційно у відрядженнях, — наприклад, на кінних змаганнях. І вони були зареєстровані.
Колишній нардеп Олександр Онищенко, так?
Так. А посол офіційно виконує функцію представника президента на території іншої держави. Як на мене, тут узагалі немає двох чи трьох трактувань.
Як тоді не допустити до виборів умовних «арестовичів», які потім покажуть документ, що були «у відрядженні» або «на лікуванні»? Ми розуміємо, що в нас є корупція й отримати довідку потенційно можливо.
Перше: ми вважаємо, що передумовою для балотування має бути законний виїзд за кордон. Тобто можуть балотуватись будь-які громадяни, які залишили територію України законно і перебувають там законно. А якщо вони мали через п'ять днів повернутися і не повернулися, їм буде закрита можливість участі у виборчому процесі.
Арестович може придумати собі якусь довідку про відрядження. Але відрядження — це не просто «я поїхав і там перебуваю». Він повинен був мати наказ на відрядження, йому мали платити добові, він мав бути на офіційній роботі. І я думаю, що перелік аргументів, чому Арестович не може балотуватися, буде об’єктивним.
З Онищенком була інша історія: він мав відрядження у зв'язку з кінними змаганнями. Його відрядила компанія, яка йому і належала — по суті, він сам себе туди відрядив.
Арестовича не раз питали, на яких підставах він перебуває за кордоном. Він каже, що залишив Україну, бо тут небезпечно, з ним може щось статися, бо він «великий опозиціонер». Такі заяви беруть до уваги, коли розглядається питання реєстрації.
«Мені, чесно кажучи, стає страшно». Засуджений за держзраду може балотуватися в президенти
Інша проблема — як не допустити колаборантів на поки що окупованих українських територіях, які мають українські паспорти. Вони ж також потенційно можуть брати участь у виборах, адже окуповані території — це Україна.
Щодо колаборантів: на парламентських виборах є пряма заборона, якщо вони засуджені.
Є також інші ідеї, як не допустити таких людей до виборів, але вони не про участь, а про просвіту та м’яку люстрацію. Зокрема громадяни, які співпрацювали з окупаційною владою, виконували в ній якісь публічні функції, але не засуджені, мають повідомити ЦВК на етапі реєстрації (це ідея робочої групи), що вони співпрацювали з окупаційною владою. І тоді виборець, який голосуватиме, знатиме: цей кандидат офіційно підтвердив, що він колаборант. Така м'яка люстрація — повідомлення суспільству про колаборацію — дає можливість виборцям ухвалювати усвідомлене рішення.
В окремих депутатів є ідея, щоб про це було написано в бюлетені. Але члени ЦВК мають застереження: бюлетень буде великий, і просто перестане доносити до людини інформацію — там же ще є персональні дані кандидатів.
Є ще більша проблема. Для президентських виборів у нас немає обмеження щодо заборони участі у виборах людини, проти якої набрав чинності обвинувальний вирок. Тобто може балотуватись людина, засуджена за державну зраду, якщо вона буде технічно висунута партією, якщо у рішенні суду немає прямої заборони займати певні посади. Але Кримінальний Кодекс України не визначає, які саме, а виборні посади взагалі не підпадали під люстрацію навіть зразка 2014 року. Це набагато небезпечніше, ніж люди з українськими паспортами, які жили на окупованих територіях і ймовірно співпрацювали з окупаційною владою. Якщо людина, засуджена за державну зраду, може балотуватись на президентських виборах, мені від цього стає страшно.
Але ж вимоги до кандидатів у президенти прописані в Конституції, яку не можна змінювати під час воєнного стану…
Так, Конституцію ми зараз змінювати не можемо. І навіть якщо будемо змінювати її на перспективу, треба думати: у нас є стаття Конституції, яка прямо забороняє звужувати вже наявні права. Тобто, забороняючи комусь реалізацію пасивного виборчого права на основі ще одного винятку, цензу чи чогось подібного, ми звужуємо права. Тому, на мою думку, тут потрібна участь Конституційного Суду, який у нас, на жаль, не дуже дієздатний зараз. Для перших повоєнних виборів є низка тем, щодо яких необхідно звертатися до КСУ.
Без правочинів немає кампанії. Що 17 санкцій означають для Порошенка
Підсанкційні політики не зможуть взяти участь у повоєнних виборах?
Дивлячись, що в них написано в санкціях. Ми досліджували це питання: не всі мають однаковий перелік санкцій. Санкції, накладені РНБО, мають різну тривалість застосування: у когось п'ять років, у когось десять, у когось безстроково.
Серед людей, щодо яких запроваджені санкції, є громадяни, які займаються політикою, зокрема Петро Порошенко. Конкретно 17 санкцій, зокрема заборона вчинення правочинів. А правочин — це будь-який документ, будь-які дії щодо майнових прав, підписання договорів. І для майбутнього кандидата, якби він хотів балотуватись від партії чи як самовисуванець, це буде велика проблема: він не зможе повноцінно подати документи, не зможе відкрити виборчий фонд, не зможе наповнити його власними грішми, бо вони арештовані. Не зможе вести агітацію.
Там, якщо подивитися, є дві санкції, які діють безстроково, а решта мають певний термін. Якщо цей термін накладатиметься на виборчий процес і стосуватиметься правочинів, то ймовірно, що Петро Порошенко не зможе брати участь у виборах.
Як голосуватимуть і балотуватимуться військові
І головне питання: як забезпечити голосування і можливість балотуватися для військових?
Це питання важливе, але воно легко вирішується, якщо період виборів припаде на режим повноцінного припинення вогню або етап виходу з війни. Якщо вибори відбуватимуться за інших обставин — бо є політична історія, є геополітичний бекграунд, — ми не можемо стверджувати, що все буде відповідно до букви закону. Закон писався без розрахунку на велику війну. І навіть Конституція не дає чітких відповідей усім учасникам процесу. Тому потрібен Конституційний Суд.
Але якщо вихід з війни буде через режим припинення вогню і лінія бойового зіткнення перетвориться на контактну лінію, то є рішення, запропоновані підгрупою, роботу якої очолював Роман Лозинський, депутат від «Голосу», який сам воював у 22–23 роках.
Є пропозиція створити спеціальні виборчі дільниці для військовослужбовців, які перебуватимуть під бойовим розпорядженням. Це означає, що вони будуть радше на територіях, де скористатися звичайною інфраструктурою — наприклад, піти проголосувати на дільниці в найближчому селі — не вдасться. Бойове розпорядження може стосуватися не лише колишньої прифронтової території, а й інших зон. Відкриття спеціальних дільниць створить умови, щоб військові проголосували.
Наша основна пересторога полягає в тому, щоб ті військові, які можуть прийти на звичайні дільниці у місцях тимчасової дислокації або у звичайних громадах, голосували саме там. До прикладу, є Яворівський полігон — він далеко від лінії бойового зіткнення, але військові там голосували у 2019 році на президентських виборах на місці. Хоча могли піти на звичайні дільниці, де члени комісії не є представниками цієї ж військової частини. Тому треба мінімізувати відкриття дільниць для військових там, де в цьому немає об’єктивної потреби, і створювати їх лише там, де розвалена інфраструктура, і організувати процес можуть військові для військових.
Друге застереження: ці дільниці, скоріш за все, створюватимуться в умовах, коли представникам кандидатів і спостерігачам буде важко до них дістатись. Навіть їхнє розташування — якщо ми виходимо з війни, але залишається загроза обстрілів, — не має бути відомим ворогу, правда? Бо це може бути навіть не обстріл ракетами чи дронами, а організація терористичної атаки.
Тому ми хотіли б, щоб цих спеціальних дільниць було менше, але вони існували там, де є об'єктивна необхідність. І щоб громадські організації й міжнародні місії мали до них доступ. Бо інакше це буде закрита дільниця, де ніхто не зможе дати оцінку якості процесу. І впевнитись, що командування не тиснуло на військовослужбовців і не вимагало голосувати за певного кандидата.
А щодо пасивного виборчого права — бути обраним — тут інша проблема. Військовослужбовець, який захоче піти балотуватись в президенти, не може сам переміститись до Києва і подати документи до ЦВК. Він не зможе сам швидко — якщо в нього немає кількох мільйонів гривень — внести грошову заставу. Йому потрібно створити умови для наповнення виборчого фонду та час на збори.
Тому ми пропонували, щоб військовослужбовець, який вирішив балотуватися, мав повноцінну можливість зібрати документи, подати їх до ЦВК і не був залежним від стосунків із командиром. Була пропозиція зробити так само, як звернення щодо відпустки в «Армія+», — щоб це був автоматизований процес. Думаю, врегулювати це буде нескладно.
Але військовослужбовець, якщо буде зареєстрований як кандидат, має отримати відпустку для ведення агітаційної кампанії. Мабуть, це не буде масова практика на президентських виборах, бо потрібно внести грошову заставу. Але всі, хто має такі амбіції й відповідає вимогам, повинні отримати таку можливість.