Депортація дітей як ознака геноциду
Однією з п’яти ознак геноциду є насильницька передача дітей однієї групи іншій (за Конвенцією про запобігання геноциду, це також убивства, заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи психічного розладу, катування та сексуальне насильство, умисне створення для окремої групи життєвих умов, які розраховані на її повне або часткове фізичне знищення, та заходи для запобігання дітонародженню).
В Офісі Генпрокурора України говорять, що працюють над доведенням насильницької «незаконної передачі дітей з однієї національної групи до іншої», яку росіяни розпочали відразу після окупації Криму та частини Луганської й Донецької областей у 2014 році.
«Крим анексували дуже швидко. На окупованому півострові залишилися майже 5 тис. дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Фактично вони перебували під опікою держави. Тоді ми побачили, як кремлівська влада вигадала проєкт «Потяг надії», яким нібито рятували українських дітей – вони вивозили наших дітей з метою подальшого всиновлення в Росії. Комунікація з нами взагалі була припинена. Тому, на жаль, доля цих дітей невідома. Також був випадок перевезення статусних дітей зі Сніжного Донецької області. Окупанти через місяць повернули їх до України. Однак факт переміщення є фактом. Утім масового характеру цей процес незаконного переміщення або депортації набув саме після 24 лютого 2022-го», – розповіла LB.ua керівниця Департаменту захисту інтересів дітей Офісу Генпрокурора Юлія Усенко.
За даними Національного інформаційного бюро, на окуповану територію та в Росію примусово переміщені та депортовані понад 16 тис. дітей. Ще місяць тому це було понад 13 тисяч. І це лише верифіковані випадки. Реальна кількість може сягати сотень тисяч.
«Окупанти продовжують розповідати, що рятують наших дітей, незаконно переміщуючи на підконтрольну їм територію або в Росію. Але там вони знищують їхню національну ідентичність, чим порушують Конвенцію про права дитини та міжнародне законодавство в цілому. Цифри насправді збільшуються. Буває, що за тиждень додається 20 дітей, а буває так, що відразу 500. Джерела надходження інформації в нас різні. І офіційні, і інші можливі. Це справді може бути кілька сотень тисяч дітей. Або навіть більше. Сподіваємося, що ті діти, які були з батьками, вимушено виїхали до РФ, потім перемістилися до Європи, де також перебуває не один мільйон наших дітей. Найскладніше зі статусними дітьми, сиротами, облікованих таких понад 150. Ще до тисячі дітей залишаються на окупованій території. З деякими прийомними сім’ями, дитячими будинками сімейного типу ми не маємо зв’язку, аби зрозуміти їхнє місцезнаходження. Але скільки ще дітей стали сиротами за час перебування в зоні бойових дій – нам невідомо», – продовжує вона.
Росыяни кажуть про понад 733 тисячі депортованих дітей. За словами омбудсмана Дмитра Лубінця, це все ж перебільшення. Прокурорка Усенко це пояснює тим, що російські пропагандистські ЗМІ публікують інформацію про так званих евакуйованих дітей. Проте жодних підтверджень цього немає. Жодній міжнародній організації або державі, не кажучи вже про Україну, РФ не дає інформації, хто ці діти, звідки вони, з ким, де і в яких умовах перебувають зараз.
«Вони подають факти депортації як порятунок дітей. Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, мають виконувати певні дії з ідентифікацією цих дітей, оформленням на них відповідних анкет, фотографій і передавати їх третій стороні. Або хоча б до Міжнародного комітету Червоного Хреста. Однак РФ не робить цього. На всі наші спроби отримати цю інформацію не реагує», – каже Юлія Усенко.
За її словами, цифра в майже 1 млн дітей може бути завищеною саме тому, що Росія не йде на комунікацію: «Це їхні дані, які абсолютно нічим не підтверджуються».
Не лише депортація, а вбивства та каліцтва
На жаль, дітей не лише депортують. Ювенальні прокурори на спеціально створеній платформі «Діти війни» щодня повідомляють про кількість воєнних злочинів стосовно українських дітей після повномасштабної збройної агресії РФ. Їх усіх фіксують за загальною статтею ККУ 438 – про воєнні злочини. Надалі в Офісі Генпрокурора обіцяє структурувати та перекваліфікувати весь масив (понад 69 тис. воєнних злочинів). Не виключено, що незаконне переміщення та депортацію дітей кваліфікують як одну зі складових геноциду.
Нині 13 резолюцій ООН визначають шість серйозних порушень прав дітей в умовах воєнного конфлікту: це вербування та використання дітей, викрадення, вбивства, каліцтва, зґвалтування чи інша форма сексуального насильства, напади на школи та лікарні та відмова в гуманітарному доступі.
Усе це фіксують в Україні. За офіційною інформацією, на кінець лютого майже 1,5 тис. дітей постраждали, близько 500 загинули і понад 900 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Також під воєнні злочини підпадають руйнування шкіл, дитячих садочків, будинків і центрів реабілітації та позашкільної освіти. Гірка правда: ці цифри постійно зростають.
«Звісно, такі дані не є остаточними. Оскільки ми не маємо доступу до ще окупованих територій. Та якщо взяти лише Маріуполь, то кількість загиблих дітей точно в рази більша. У спілкуванні з людьми, які змогли виїхати з Маріуполя, ми отримували свідчення, що у Драмтеатрі перебувала велика кількість дітей з жінками та людьми похилого віку. Тому тільки після звільнення наших територій ми зможемо назвати наближені до реальності цифри. Світ має знати правду. Однак отримуючи інформацію про звірства окупантів на окупованих територіях, думаю, що точні дані все одно буде складно визначити», – припускає прокурорка Усенко.
Ґвалтування дітей віком від 4 до 17 років
Ще в жовтні в інтерв'ю LB інша прокурорка Офісу Генпрокурора щодо ведення справ сексуального насильства Ірина Діденко розповідала про такі злочини щодо дітей віком від 4 років. На превеликий жаль, фактів стає все більше.
«На сьогодні вже розслідується 11 кримінальних проваджень, де постраждалі дівчатка віком від 4 до 17 років. Це не лише зґвалтування, а й інші форми сексуального насильства (примусове оголення, катування геніталій). У половині зафіксованих випадків постраждалою є також матір дитини. Дізнаємося про них, коли звільняємо окуповані території», – каже Усенко.
Тема сексуального насильства – одна з найбільш чутливих через острах осуду. І через страх, що окупанти повернуться. У більшості випадків жертви сексуального насильства, а це не лише жінки, а й чоловіки (офіційно – віком до 84 років), не хочуть згадувати про пережиті страждання.
Однак в Офісі Генпрокурора працюють спеціальний департамент і мобільні групи прокурорів, психологів і лікарів, які передусім допомагають постраждалим, а не допитують їх. Хоча вже суттєво спрощена й процедура фіксації цих злочинів, аби жертва не давала численну кількість свідчень різним правоохоронним органам. Достатньо лише однієї заяви та показів.
Незаконне усиновлення та справа проти російської омбудсманки
Росія після повномасштабного вторгнення значно спростила процедуру усиновлення українських дітей. У грудні 2022 року президент РФ Путін затвердив порядок подання заяв про відмову від українського громадянства та отримання громадянства РФ жителями анексованих регіонів, де прописано норми про визнання дитини, яка не досягла 14 років, громадянином Росії.
Згідно з документом, російська влада може визнати громадянами РФ дітей, вивезених з окупованих територій України до Росії, на підставі заяви «опікунів або уповноваженого представника освітньої, медичної, соціальної чи іншої організації».
Опікуни чи уповноважені представники зазначених організацій також можуть подати за дитину заяву про відмову від громадянства України. Дітей з окупованих територій, які таким чином стали громадянами Росії, складніше повернути в Україну, оскільки, згідно із законодавством РФ, дозвіл на виїзд з Росії особи, якій не виповнилося 16 років, дає тільки опікун.
«Кримінальні провадження щодо примусового переміщення дітей Офіс Генпрокурора розпочав одразу в березні 2022-го. Тоді ми отримали інформацію від МЗС України про вивезення 2389 дітей. Також усі бачили указ президента РФ, де передбачалося, що діти-сироти, позбавлені батьківського піклування чи недієздатні особи так званих республік ДНР/ЛНР, Запорізької, Херсонської областей за спрощеною процедурою можуть отримати російське громадянство. Відводилося лише три місяці на всю процедуру. І наші діти таким чином могли влаштовуватися в російські родини в межах їхнього законодавства», – нагадує прокурорка Юлія Усенко.
Усю цю кампанію усиновлення, схоже, пропагують на вищому рівні: нещодавно президент Росії Володимир Путін зустрівся з дитячим омбудсманом країни-окупанта Марією Львовою-Бєловою, після чого повідомив, що суттєво зросла – на 12% – кількість охочих росіян усиновити дітей з окупованої частини України. Сама ж дитячий омбудсмен розповіла Путіну, що за його сприяння «всиновила» 15-річного підлітка із захопленого російськими військами Маріуполя.
Офіс Генпрокурора України вже відреагував на цей факт. «Ми фіксуємо усі дії та відкриваємо провадження абсолютно щодо всіх без винятку дій окупантів. Та кваліфікуємо це як воєнний злочин за 438 статтею ККУ. Ця російська дитячий омбудсман неодноразово підтверджувала факт взяття на виховання у свою сім’ю нашого хлопчика. Така заява була зроблена під час щорічної пресконференції та в багатьох інтерв'ю. І 16 лютого на зустрічі з Путіним. Вказаний факт, безумовно, є предметом нашого розслідування. Ми встановили дані цієї дитини. Так само ми реагуємо на інші факти всиновлення чи передачі українських дітей в російські родини», – запевняє Усенко.
В Офісі Генпрокурора здійснюється процесуальне керівництво в одному основному провадженні щодо передачі дітей до російських родин. «Для подальшого доведення воєнних злочинів, проти людяності та геноциду, важливо, щоб докази були зосереджені в одному провадженні. Коли отримуємо інформацію про депортацію чи переміщення дитини, ми використовуємо також можливості фіксації факту подальшої передачі на виховання в російську сім’ю. Важливо не дробити ці факти, а вибудовувати весь цей ланцюжок зі самого початку переміщення та передачі дитини».
Діти після повернення розповідають про пережите в російських родинах
Станом на кінець лютого Україна повернула лише 307 дітей. Прокуратура спільно з СБУ встановлює обставини їхнього перебування на території РФ.
«З кожним поверненням ми отримуємо все більше інформації, що ці діти вже були влаштовані в російські сім'ї. Йдеться не лише про факти усиновлення, оскільки це вже інша ситуація. Зміна прізвища, дат народження, таємниця усиновлення – це обставини, які не дають можливості знаходити дітей без добровільної співпраці тих, хто викрав наших дітей. Про таких дітей ми вже можемо нічого не дізнатися. Але є факти передачі під опіку, так зване тимчасове влаштування. Такі форми ми фіксуємо. Важливо, що це факти передачі дітей в групу, яка не є українською. Це інша мова, освіта, культура, історія, традиції. Зовсім інші цінності. Дитину фактично асимілюють у російське суспільство», – підкреслює Усенко.
Після повернення кожна дитина проходить медичний огляд, зокрема у психолога, отримує соціальні послуги та час для відпочинку і стабілізації. Далі починається робота з опікунами чи зі самою дитиною.
«Вони всі глибоко травмовані депортацією. Тому ми працюємо разом з психологами, аби жодним чином не нашкодити. Нам важливо з'ясувати всі деталі, починаючи з моменту депортації чи переміщення, закінчуючи тим, про що з нею там говорили та які наративи нав’язували», – наголошує прокурорка.
За її словами, в кожному випадку працівники соціальних служб РФ говорили дітям одне й те саме: «Дуже скоро у вас з’являться нові батьки».
Наприклад, показовою є історія 16-річного хлопчика без українських батьків, якого спочатку перемістили до окупованого Донецька. Там окупанти сформували група дітей, яку депортували в Підмосков’я. З ними особисто зустрілася російська дитяча омбудсман, яка «довго намагалася їх запевнити в одному – щасливе життя можливе, лише якщо вони пов’яжуть його з РФ. У них будуть нові сім'ї. У розмовах з дітьми повністю нівелюється Україна. Лунають закиди про нацистів, укропів та інша пропаганда».
Ще одна щемлива історія: двох сестричок, які втратили маму й братика у Маріуполі, спочатку перемістили до окупованого Донецька, зробили російські документи. «На щастя, старша повнолітня сестра почала шукати їх. Спільними зусиллями дітей вдалося повернути. Менша дівчинка (8 років) досі у складному стані. Минуло понад пів року, але ми так і не змогли з нею поспілкуватися. Психологи застерігають, що вона й досі дуже важко переживає ті події. І будь-яка розмова про них може їй нашкодити», – продовжує прокурорка.
На Всесвітньому економічному форумі в Давосі пролунала історія 12-річного Сашка з Маріуполя, який побував у російському полоні. Окупанти розповідали йому, що «він не потрібен мамі», «вона за ним не прийде, бо сама в полоні». Зараз він живе з бабусею на Чернігівщині. Але досі не знає, що з його матір’ю.
«Окупанти постійно говорили йому, що мама в полоні та вже відмовилася від нього. Тому його чекає щасливе життя в російській родині. Дуже добре, що родичі шукали цю дитину. Сашка повернули. Однак в усіх цих історіях прослідковується єдина лінія – спритність окупаційної та російської влади у передачі дитини в російську сім’ю. Це їхня мета та політика. Щоб ми не змогли вже їх знайти, повернути. А в самих дітей знищити національну ідентичність», – каже Юлія Усенко.
Також прокурори встановили факти цькування наших дітей у РФ, зазначає прокурорка: «Одна дівчинка розповідала, як російські діти обзивали її нацисткою. А підлітки по-різному можуть реагувати на таку поведінку. Бо з дітей у критичному підлітковому віці, коли вони визначаються з тим, ким є, дуже легко ліпити все що завгодно. Усі дії росіян однозначно направлені на асиміляцію наших дітей».
Ганебний факт депортації з Австрії до Росії
За словами омбудсмана Лубінця, на жаль, також надходять тривожні сигнали всиновлення українських дітей у Європі з подальшою депортацією до Росії. Зокрема, виконавчий секретар Європейського інституту омбудсмана Йозеф Зігеле, представник Австрії, незаконно взяв двох українських дітей, які офіційно перебували на території Австрії, а потім вивіз їх на територію Російської Федерації.
Офіс Генпрокурора відреагував. «Дізналися про це відразу. Діти покинули Україну через військову агресію. На територію Австрії прибули ще в березі минулого року. Ми не маємо юрисдикції для проведення слідчих дій на території Австрії. Утім миттю звернулися через офіційні канали Європолу. Нас запевнили, що цей факт вже розслідується компетентними органами Австрії. Ми сподіваємося на об’єктивне розслідування», – повідомляють в Офісі Генпрокурора.
Встановлено також, що особа, яка супроводжувала цих дітей, зараз в Україні. З нею проводять слідчі дії.
Перспективи притягнення до відповідальності Путіна та його оточення
Національні органи досудового слідства, ювенальні прокурори збирають докази воєнних злочинів, зокрема, примусової депортації наших дітей. Наразі зарано говорити про достатність доказів для притягнення до відповідальності за «злочин злочинів» у міжнародних юрисдикціях.
«Але ми дуже впевнено до цього рухаємося. Міжнародний кримінальний суд розпочав розслідування ситуації в Україні. Після повномасштабного вторгнення, вже 2 березня, МКС і наші прокурори оголосили про активне розслідування на підставі ст. 53 Римського статуту. Важливо, що саме МКС може притягнути до персональної відповідальності за міжнародні злочини. Путін і його найближче оточення мають імунітет в національних судах України. Однак МКС може зробити це. Ми вже бачимо, що у справі депортації задіяне вище політичне керівництво РФ», – каже Юлія Усенко.
Якщо говорити про геноцид, то тут триватиме збір доказів, аби вибудувати системність, умисел на знищення українців. «Вони продовжують заявляти, що Україна – це штучне утворення. Усі їхні злочини направлені на наше знищення. Це підтверджують не лише численні факти депортації дітей, а й дорослих. Фільтраційні табори, масові катування, зґвалтування. За це відповість вище політичне керівництво Росії… І ці звірства розпочалися не 24 лютого минулого року, а фактично з лютого 2014 року. Україна рішуче налаштована доводити винуватість агресора за всі скоєні ним злочини проти України та її громадян», – прогнозує прокурорка.
Спеціальний трибунал, створення якого підтримали Європарламент і багато країн світу, отримає мандат розглядати справи злочину агресії Росії. Сподіваємося, він запрацює вже цього року. Його робота розгортатиметься паралельно зі справами в Міжнародному кримінальному суді Гааги, де є своя в’язниця, яка чекає на диктатора з бункера.