На початку цього тижня Державне бюро розслідувань повідомило про підозру в держзраді двом колишнім міністрам — юстиції та закордонних справ – Олександрові Лавриновичу і Костянтину Грищенку. Слідчі ДБР зібрали докази для притягнення ексурядовців до кримінальної відповідальності через причетність до підписання, ратифікації та імплементації угоди між Україною та Росією щодо перебування Чорноморського флоту РФ на території України від 21 квітня 2010 року –так званих Харківських угод.
"Досудовим розслідуванням встановлено, що зміст та умови угоди між Україною та РФ з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України були нав’язані президентом РФ Дмитром Медвєдєвим тодішньому прем’єр-міністру України. Повністю усвідомлюючи наслідки підписання цієї угоди, колишній прем’єр-міністр України та залучені міністри створили умови для продовження перебування Чорноморського флоту РФ на території України на 25 років. Це сприяло нарощуванню військової техніки та особового складу збройних сил держави агресора, які були використані під час анексії АР Крим та Севастополя у 2014 році", – повідомили в ДБР.
Нагадаємо, раніше ДБР отримало дозвіл для спецрозслідування держзради тодішнього прем’єра Миколи Азарова,а суд заочно заарештував у справі про "Харківські угоди" тодішнього ж президента Віктора Януковича".
Здавалось би, минуло більше 12 років, фігурантів справи давно немає в країні – включно із Лавриновичем та Грищенком, – навіщо займатися цим розслідуванням? Щоб спробувати відповісти на це запитання, пропонуємо здійснити нетривалий екскурс в історію. Тим більше що за цей час підросло нове покоління читачів LB.ua, яке навряд чи пам’ятає події дванадцятирічної давнини.
21 квітня 2010 року в Харкові президенти України та Росії Віктор Янукович і Дмитро Медведєв підписали угоду про подовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ в Криму після 2017 року на 25 років (до 2042 року) із можливим подовженням іще на п'ять років. В обмін на це Україна мала отримати знижку під час закупівлі російського газу – на 100 доларів за тисячу кубометрів. Власне, це була пролонгація на чверть століття договору від 1997 року, дія якого мала закінчитися у 2017-му – тобто ще аж за сім років.
Чому ж так поспішали? Офіційна версія – "флот поміняли на газ": Україна мала отримати 100-доларову знижку, якщо ціна газу не перевищуватиме 333 долари за тисячу кубометрів, або 30-відсоткову, якщо ціна впаде нижче. Фактично це була навіть не стільки знижка на газ, скільки незначне збільшення орендної плати за перебування ЧФ РФ у Севастополі. За оренду землі, морських портів та акваторії Чорного моря росіяни мусили щорічно виплачувати Україні по 97 мільйонів доларів до 2017 року і 100 мільйонів доларів з 2017 року. Також домовленості регулювали чисельність російських військ, броньованої техніки, артилерії та без’ядерний статус Криму.
Щоправда, тодішній російський президент (а по суті – тимчасово виконувач обов’язків) Дмитро Медведєв назвав зв'язок між газом і флотом питанням "швидше бухгалтерсько-обліковим, ніж змістовним" і ледь не на кожному кроці звеличував партнерські, сусідські, дружні, родинні стосунки між Україною і Росією. Як бачимо, тоді його риторика щодо України дууууже відрізнялася від того, що ми чуємо зараз.
Ратифікація "Харківських угод" у Верховній Раді відбулася 27 квітня, кнопку "за" натисли 236 народних обранців, передусім із відданої Януковичу Партії регіонів.
Парламентська опозиція шуміла, вигукувала "Ганьба!", запускала димові шашки, заливала деякі пульти для голосування клеєм. У тодішнього спікера Ради Володимира Литвина навіть кидали сирі яйця, від яких охоронці захищали його чорними парасольками. Світлини із зали під куполом обійшли тоді всі світові медіа. Нічого не допомогло: Литвин, заявивши, що умови у залі не дозволяють проводити "нормальне обговорення", виніс законопроект на голосування. Попри те, що Комітет з питань національної безпеки і оборони рішення щодо ратифікації угоди ухвалити не зміг, позаяк думки членів комітету розділися навпіл – 7 на 7, а Комітет у закордонних справах рекомендував внесений президентом Януковичем законопроєкт про ратифікацію угоди відхилити – як такий, що має антиконституційний, антидержавний характер та ставить під загрозу національні інтереси України, підриває її державний суверенітет і територіальну цілісність. У Комітету було ще чимало застережень, але на тих, чиїм завданням було протягнути закон про ратифікацію через парламент, вони враження не справили.
Натомість прокуратура Києва відкрила "за фактом хуліганства, вчиненого групою окремих народних депутатів України" кримінальне провадження, і окремі "хулігани" ще довго ходили в прокуратуру давати пояснення щодо своєї поведінки.
Минув рік. Попри акції протесту і мітинги з вимогою денонсувати Харківські угоди, кілька спроб це зробити виявилися безуспішними. Як і спроба створити в парламенті тимчасову слідчу комісію з питань розслідування обставин їх підписання. Проєктом постанови пропонувалося розслідувати можливу наявність при підписанні Харківських угод ознак державної зради у сфері економічної безпеки. Однак за створення ТСК не проголосував жоден народний обранець. Депутати від опозиції в момент голосування в залі були відсутні.
Через два роки після підписання прем'єр-міністр України Микола Азаров визнав, що Харківські угоди насправді не дали Україні знижки на газ.
"Насправді ніякого зниження не було, це була орендна плата за перебування Чорноморського флоту... Але це була передишка", – сказав Азаров.
Яка передишка? Перед чим? На той час уже було зрозуміло, що заяви того ж таки Азарова, буцімто підписання Харківських угод врятувало Україну від банкрутства, вартували небагато. До слова, про 333 долари за тисячу кубів уже не йшлося – у другому кварталі 2012 року ціна природного газу зросла до $425 за тис. куб. м із $416 у першому кварталі…
Ще через два роки Росія незаконно анексувала Крим, заявивши, що відтепер Чорноморський флот "де-юре базується не в Україні, а на території одного із суб'єктів Федерації". Невдовзі Держдума з подачі Путіна денонсувала Харківські угоди разом із низкою інших двосторонніх російсько-українських документів, що стосувалися Чорноморського флоту. (Читайте також: План "Денонсація". Чи потрібно скасовувати Харківські угоди)
Восени 2014 року Генпрокуратура України відкрила проти Януковича справу, закидаючи йому зловживання владою і держзраду при підписанні Харківських угод.
Однак про підозру у вчиненні при підписанні "Харківських угод" держзради Державне бюро розслідувань повідомило Януковичу лише на початку минулого року.
У повідомленні зазначалося, що в результаті створення Януковичем передумов до збільшення чисельності військ РФ в Криму і Севастополі та умов подальшого перебування цих військ на території України всупереч Конституції задля подальшої окупації ними півострова шляхом підписання ним 21 квітня 2010-го "Харківських угод" завдано шкоду суверенітетові України, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній безпеці держави.
Що ж стосується Верховної Ради, то дослідженням обставин підписання та ратифікації у 2010 році Харківських угод зайнялася Служба безпеки України. "Головне слідче управління Служби безпеки України розпочало досудове розслідування за фактом вчинення державної зради у період з 2008 по 2010 роки. Кримінальне провадження відкрито щодо службових осіб органів державної влади", – йшлося в повідомленні.
Співробітники Головного слідчого управління Служби безпеки України провели обшуки в адміністративних будівлях органів влади, які були залучені до підготовки та ратифікації так званих "Харківських угод". Повідомлялося також, що під час обшуків виявлено документи, які свідчать про усвідомлення тодішнім керівництвом держави наслідків підписання та ухвалення вказаних документів.
Отака от історія, яка, безумовно, матиме продовження. Як і перелік прізвищ причетних до тієї масштабної оборудки. Отже, понад дванадцять років тому тодішня влада, прагнучи догодити Кремлю, почала перетворювати Україну на аналог "лукашенківської" Білорусі. Так би мовити, "мирним шляхом". Яке майбутнє на нас чекало, уявити нескладно: достатньо подивитися на сусідню країну, з чиєї території на наші міста сьогодні летять ракети.
У 2014-му, коли Майдан зруйнував ці плани, Росія захопила Крим і частину Донбасу. У 2022-му російська недоімперія намагається якщо не загарбати всю Україну, то відтяти хоча б ще шматок нашої землі.