ГоловнаПолітика

Українська DARPA: чи дотягнемося?

Кардинальну перебудову оборонно-промислового комплексу (ОПК) і, зокрема, створення Агентства передових оборонних технологій було замислено досить давно. Багато хто порівнював ідею агентства з наміром взяти приклад із США та створити українську версію DARPA (Defense Advanced Research Projects Agency або Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів США).

27 лютого 2020 року з’явився й указ президента Зеленського №5920 – ним, серед іншого, було передбачено й створення агентства з розвитку оборонних технологій. Сам указ, в разі його ретельного та повного виконання, справді міг би стати фундаментом для створення нової ідеології переозброєння сил оборони, а врешті, й докорінної трансформації вітчизняних армії і оборонної промисловості

Фото: пресс-служба президента

Спочатку українську DARPA хотіли створити на базі Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки (до указу 5920 таку структуру намагалися створити на базі Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», НТТУ – «КПІ»). Однак, поява в державі кількох центрів впливу на ОПК призвела до того, що означений інститут Мінстратегпрому не передали. До того ж, відбулася низка подій, які вдарили по повноваженнях відомства Олега Уруського.

В умовах, що склалися, віцепрем’єр – міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олег Уруський пішов на відчайдушний крок – створення Агенції оборонних технологій внутрішнім рішенням з чистого листа.

Розвиток технологій: підхід держави

«Рішення про створення Агенції оборонних технологій уже розіслано Мінстратегпромом на погодження в центральні органи влади й після проходження всіх необхідних процедур буде представлене на розгляд уряду. А підґрунтям для створення Агенції оборонних технологій стане Концепція Державної цільової оборонної програми з реалізації в інтересах сектору безпеки і оборони України проєктів з виконання наукових досліджень і розробок нових технологій». Головне питання – фінансування діяльності Агенції, – здійснюватиметься за рахунок коштів держбюджету, а також інших джерел, не заборонених чинним законодавством», – заявив Олег Уруський

Насправді ресурсів у держави в рази менше, ніж напрямів, які розглядаються як пріоритетні. Мінстратегпромом намагається створити механізми для залучення у процес ресурси приватних і закордонних інвесторів, а державні асигнування спрямувати насамперед на розвиток кількох перспективних технологій стратегічного значення. Але навіть із розвитком низки некапіталоємних технологій з умовно короткими циклами просуватися більш, ніж важко. 

Віцепрем’єр – міністр з питань стратегічних галузей промисловості України <b>Олег Уруський</b>
Фото: facebook/Олег Уруський
Віцепрем’єр – міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олег Уруський

У жовтні 2020 року щойно призначений на посаду віцепрем’єр Уруський зазначив: «Ми хотіли б отримати три мільярди гривень, але якщо, навіть, буде один мільярд, для старту це може виявитися достатнім. … Ми працюємо над таким питанням, як передача ДІФКУ – Державної інноваційної фінансово-кредитної установи. Щоб можна було фінансувати оборонні проєкти, заохочувати розробників зброї». Хоча ДІФКУ міністерству передали, налагодити систему розвитку технологій поки не вдалося. 

Варто нагадати: дуже компактна за структурою американська DARPA має щорічний бюджет досліджень у три мільярди доларів. При цьому чиновники Пентагону навіть не мають права втручатися у діяльність цієї структури. Це дозволяє структурі не просто відслідковувати напрями розвитку технологій, а ставити завдання промисловості, проводити конкурси та й інколи звітувати про неможливість досягти цілі (що в Україні майже автоматично означало б нецільове використання коштів та, ймовірно, антикорупційне розслідування із терміном у в’язниці у перспективі).

Фото: opk.com.ua

Такий сумний стан українських реалій примусив профільне міністерство шукати нетрадиційні можливості. Дещо вдалося, дещо опонентам міністерства здається щонайменше неоднозначним та непереконливим. 

Наприклад, найвагомішим елементом розвитку технологій залишається військово-технічно співробітництво (ВТС) та така його складова як експорт зброї. Наведемо кілька ілюстрацій. На виставці «Зброя та безпека-21» приватна компанія «Радіонікс» представила аж чотири головки самонаведення (ГСН) – пасивну оптичну ГСН «203-Т» для ракет Р-27Т, пасивну радіолокаційну ГСН ПРГЗ «Топаз» для ракет Р-27П, АРГСН «Онікс» для ракети «Корал» та АРГСН «РГС-03R-X» для ракет класу «повітря-повітря» середньої дальності. Щонайменше дві з них – для ракет Р-27 – створено завдяки експортному замовленню з Індії. Тобто, нові технології з’являються завдяки експортним контрактам.

Авіаційні ракети середньої дальності Р-27 з напівактивною та тепловою ГСН від ДАКХ 'Артем' на 'Зброя та Безпека-2021'
Авіаційні ракети середньої дальності Р-27 з напівактивною та тепловою ГСН від ДАКХ 'Артем' на 'Зброя та Безпека-2021'

Або інший приклад – робота у Туреччині, де чимало зусиль було зроблено і Мінстратегпромом, і «Укроборонпромом». Рівень ВТС зріс настільки, що почав турбувати і Москву, і Вашингтон. Днями заступник голови Партії національної дії Туреччини Каміль Айдин, навіть, роз’яснював, що «збройове співробітництво Туреччини з Україною не повинно сприйматися Росією як загроза», оскільки це різні рівні: «Що стосується продажу зброї Україною, це всього лише торгівля зброєю. І Україна не тільки купує у нас зброю – вона купує і у інших країн. Росія не повинна відчувати це для себе як загрозу. Наша співпраця з Москвою набагато тісніша, ніж з Україною, Росія для нас – важливий партнер». Але за цими словами досить ємні проєкти з постачання двигунів для турецьких безпілотників, та закупівля Україною ударних дронів. Але на тлі такого успіху проєкт українсько-турецького СП із виробництва безпілотників на території України не запускається з 2018 року – внаслідок негнучкості вітчизняної промисловості…

Так само до ВТС звертаються, коли державі не вистачає ресурсів на оперативне та якісне переозброєння. Так, у червні цього року на борту британського ракетного есмінця HMS DEFENDER міністр із питань оборонних закупівель Великої Британії Джеремі Квін і заступник міністра оборони України Олександр Миронюк підписали меморандум про реалізацію проєктів морського партнерства. Документ передбачає спільне проєктування й будівництво військових кораблів в Україні та Британії, реконструкцію українських суднобудівних підприємств і будівництво двох баз ВМС України. Передбачається, що у такий спосіб за кредитні ресурси Великобританії (орієнтовно 1,75 млрд. фунтів) українська оборонна промисловість отримає сучасні технології виробництва ракетних катерів. 

21 червня в Одесі на борту ракетного есмінця Королівського ВМФ HMS DEFENDER Міністр з питань оборонних закупівель Великої Британії Джеремі Квін та заступник міністра оборони Олександр Миронюк підписали Меморандум про реалізацію проєктів морського партнерства
Фото: mil.gov.ua
21 червня в Одесі на борту ракетного есмінця Королівського ВМФ HMS DEFENDER Міністр з питань оборонних закупівель Великої Британії Джеремі Квін та заступник міністра оборони Олександр Миронюк підписали Меморандум про реалізацію проєктів морського партнерства

Крім технологій, це ще й швидке переозброєння – всі вісім ракетних катерів буде збудовано чи перебуватиме у процесі будівництва до 2024 року. Звісно, без британців можна було б обійтися – миколаївський Дослідницько-проектний центр кораблебудування України має не гірші проєкти катерів. 

Але проблема у тому, що у держави нині немає на це коштів. А українська ракета «Нептун» поки що не адаптована у корабельну версію. То ж, мусимо обирати роль «молодшого партнера»: посол України у Великій Британії Вадим Пристайко повідомив, над платформою майбутнього ракетного катеру P50U вже «працюють британські та українські фахівці».

Тобто, розширення горизонтів ВТС з метою опанування нових технологій для України начебто можливе. Але переважно в рамках таких проєктів, які існували, та формат яких відпрацьований вже протягом двох десятиліть. Або в рамках використання кредитних коштів. Для запровадження ж нових форматів потрібна реформа, яка розпочалася, але до фінішу якої ще майже марафонська дистанція. 

Мінстратегпром спромігся об’єднати зусилля із НТТУ КПІ – на створеному університетом відкритому інвестиційному майданчику Sikorsky Challenge. Ректор НТТУ КПІ Михайло Згуровський вважає, що інноваційне середовище Sikorsky Challenge – в нього вже входять понад 120 високотехнологічних компаній: понад 25 із США, близько 20 з Європи, Ізраїлю, Китаю, інших країн світу, решта – з України, – здатне суттєво доповнити державну систему розвитку технологій у вигляді означеного Агентства.

Ректор НТТУ КПІ Михайло Згуровський ( зліва) під час фестивалю Sikorsky Challenge 2021
Фото: facebook/Sikorsky Challenge
Ректор НТТУ КПІ Михайло Згуровський ( зліва) під час фестивалю Sikorsky Challenge 2021

У 2019 році в рамках майданчику Sikorsky Challenge вперше було проведено конкурс саме оборонних технологій. Головна ідея конкурсу оборонних технологій полягала в об’єднані на одній ділянці представників науки, розробників та виробників озброєнь, а також військових. Це розглядалося як перший крок до створення в Україні Агентства передових оборонних технологій – за прикладом американської агенції DARPA. Дійсно, завдяки майданчику Sikorsky Challenge в Україні з’явилося чимало реалізованих проєктів, що спрямовані на посилення оборонного потенціалу. Наприклад, саме тут народився безпілотник Spectator, що вже прийнятий на озброєння та закуповується в українську армію. Майданчик Sikorsky Challenge через інвесторів дав життя навіть наносупутникам. 

Вже у 2021 році на майданчику Sikorsky Challenge кількість оборонних розробок відчутно зросла. Було представлено дослідні зразки нового дрона, засобів виявлення безпілотників, та навіть, проєкти надлегких літаків і суборбітальної крилатої ракети. Організатори конкурсу вказують, що піклуються й про захист інтересів розробників, зокрема, інтелектуальна власність та можливість отримання винагород. 

Однак без трансформації оборонної промисловості ця картинка виглядає як «стеля можливостей» для України. Перетворення потрібні для того, щоб підприємства почали працювати за світовими правилами і стандартами. 

Генеральний директор Державного підприємства «Завод 410 цивільної авіації» Олександр Пащенко
Фото: opk.com.ua
Генеральний директор Державного підприємства «Завод 410 цивільної авіації» Олександр Пащенко

Чому гальмуються ці перетворення? Причин чимало. Ось як їх прокоментував автору гендиректор держпідприємства «Завод 410 цивільної авіації» Олександр Пащенко: «Ключ до успіху в подальшому розвитку нашого українського оборонно-промислового комплексу – це перезавантаження сфери корпоративного управління. Ми повинні залишити у минулому організаційно-правову форму державного підприємства. Давно назріло питання прийняття спеціального закону щодо перетворення державних унітарних підприємств, що відобразилось у законі №3822 («Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»). Але знову ж таки, якщо в останні роки склад концерну оновлюється прогресивним менеджментом, то на багатьох підприємствах, що входять до «Укроборонпрому», ситуація трошки інша. Завжди треба усвідомлювати, що керівник підприємства – це найнятий державою менеджер, який працює перш за все, в інтересах самого підприємства та держави, а не стає його власником. Перезавантаження підприємства – це ще й комплексний аудит, який дозволить впорядкувати усі його активи, що використовуються; узаконити інтелектуальну власність та ввести її прозорий облік у подальшому, скинути з підприємства тягар у вигляді непрофільних активів, які нині є «візком» з СРСР. Також дана трансформація дозволить налаштувати систему корпоративного управління, яка забезпечуватиме її відкритість та прозорість. Багато хто з нинішніх керівників державних підприємств до такого не готовий». 

Нетипова конструкція, або як побудувати нелінійну систему розвитку технологій

Як видно зі сказаного, існує багато факторів, що гальмують реформу та створення дієвого механізму розвитку технологій оборонного і подвійного призначення. Дослідження цієї сфери зсередини ОПК дозволяє казати про необхідність утворення в державі багатоярусної системи.

Отже, перший, найвищий ярус – загальнодержавний. Результатом його має стати виведення та супровід Мінстратегпромом спільно з Міністерством оборони однієї – двох (у перспективі трьох-чотирьох) державних цільових програм створення конкретних видів нової зброї, які отримали б пріоритетний статус і фінансувалися безвідносно до формування держоборонзамовлення. Ці програми, чи їх частина, можуть бути капіталоємними й розрахованими на кілька, навіть, багато років – це виключно ті програми, які забезпечать появу такої зброї здатна стратегічно посилити оборону держави. Наприклад, чимало й слушно було сказано про ракетну програму. Фахівці згадували й про програму автоматизації та роботизації. 

Виставка продукції компаній-членів 'Ліги оборонних підприємств України'.
Фото: ldc.org.ua
Виставка продукції компаній-членів 'Ліги оборонних підприємств України'.

Другий ярус – рівень холдингів, які наразі формуватимуться на базі дивізіонів «Укроборонпрому». І нових консорціумів або епізодичних неюридичних об’єднань (на основі договорів), швидше з все – на основі державно-приватного партнерства або повністю приватних: під вирішення дуже конкретних завдань. Роль держави тут може полягати у формуванні таких завдань і забезпеченні гарантій підтримки майбутніх закупівель (або, як мінімум, підтримки експортного потенціалу, якщо державний холдинг залучає приватні компанії як розробників чи постачальників елементів нового озброєння). Роль держави може зводитися не тільки до замовлення та координації робіт, а й в забезпеченні організації виробництва – під новий спільний продукт (технологію). 

Чому «Укроборонпром» свого часу не впорався із створенням ударного безпілотника «Горлиця»? За умов наявності планеру та керованих ракет? Тому що не було замовника, відповідального (уповноваженого) за інтеграцію систем і вузлів, та й самої системи інтеграції. Сьогодні схожа ситуація із наземним роботизованим комплексом, але тепер завдання для держави більш складне: об’єднати зусилля державних і приватних учасників, забезпечити привабливість проєкту для учасників, наприклад, фінансуванням підготовки виробництва, включно із виділенням приміщень для такого виробництва. 

Безпілотний авіаційний комплекс (БпАК) «Горлиця
Фото: ukrmilitary.com
Безпілотний авіаційний комплекс (БпАК) «Горлиця

Останнє питання цілком можна вирішити шляхом навіть нереволюційної модернізації нормативно-правової бази. І так, до речі, урівняти, нарешті, у правах державні і приватні підприємства ОПК. Бо поки що відомі випадки виключно «об’єднання знизу», коли підприємства здійснюють кроки внаслідок комерційної доцільності. Найбільш відомі приклади мають місце, коли йдеться про поставки іноземним державам. Як то спільний виступ ДержККБ «Луч» та приватних компаній «Радіонікс» і «Рамзай» у проєкті модернізації ЗРК С-125 в Ефіопії до рівня «Голубий Ніл». Показово, що у схожому проєкті 524Р – оснащення вертольотів Мі-24/Мі-8 системою керованого озброєння (з майже такою командою – ДержККБ «Луч», НВК «Фотоприлад» та приватних компаній «Мотор Січ» і «Рамзай»), – держава чомусь не поспішає навіть із сприянням у проведенні випробувань. 

Проєктів же, де б держава сама об’єднала державні і приватні підприємства для виконання завдання в інтересах оборони, поки ще фактично немає. Ну, хіба що залучення ТОВ «Нібулон» для локалізації виробництва французьких катерів для прикордонного відомства. Але це далеко не об’єднання, та не створення команд.

Нарешті, третій ярус – компетенція окремих підприємств, КБ, НДІ, університетів, підприємств приватного сектору. Крім ініціатив самих підприємств, важливо передбачити й елементи якщо не завдань з боку держави, то хоча б доведення вже наявних розробок. Наприклад, в Україні вже тривалий час ведуться (і досить успішно) розробки електромагнітної зброї. Директор Харківського науково-виробничого підприємства «Інститут електромагнітних досліджень» Юрій Ткач, відповідаючи на запитання про можливу допомогу з боку держави щодо розвитку таких технологій, зазначив наступне: «Допомогти підприємству у розвитку вказаних вище технологій мало б формування цільової програми, у рамках якої необхідна організація науково-промислової кооперації зі створення нових зразків озброєння спрямованої енергії та захисту від такого виду озброєння. Треба звернути увагу на дуже гостру проблему відсутності підготовки висококваліфікованих спеціалістів, які можуть працювати у галузі озброєння спрямованої енергії. На даний час, відсутні такі спеціалісти молодого покоління, що може привести до розриву між поколіннями дослідників, і приведе до втрати цілого шару знань та досвіду у розробках нових видів озброєння». Це – про системний підхід, який полягає не тільки, і не стільки, у освоєнні фінансових ресурсів. А ще в організації, координації та використанні усіх можливих засобів адміністрування. 

І тут створення Агентства може стати вагомим кроком у бік утворення збалансованої, вивіреної системи. А далі і до завдань оборонці недалеко. Саме так у США організовано розвиток оборонних технологій, здійснюваний Пентагоном через DARPA.

Валентин БадракВалентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram