Законопроєкт №5017 розмежовує повноваження у сфері космічної діяльності між Міністерством з питань стратегічних галузей промисловості України, Міністерством оборони, Державним космічним агентством. Після його прийняття Державне космічне агентство України (ДКАУ) знову стане «центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері космічної діяльності». А його діяльність спрямовуватиме та координуватиме безпосередньо Кабінет Міністрів. Це і є головною фішкою законопроєкту 5017 – його зміст можна вважати питаннями другого плану, оскільки означене політичне питання й було мотивацією для його появи.
Відверто кажучи, йдеться не про підвищення статусу ДКАУ, а про ліквідацію низки повноважень Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України у космічній сфері (профільному відомству розробники законопроєкту 5017 хочуть залишити сміховинний нагляд за космічною діяльністю, фактично спостереження). Чим же це загрожує Мінстратпрому? Якщо одним реченням, то поява такого закону може стати першим і досить гострим цвяхом у труну новоствореного міністерства. А також фактичною відмовою чинної влади від реальної реформи ОПК.
Космос понад усе…
Держава може розвивати космічну галузь різними шляхами. І оскільки космічна галузь разом із літакобудуванням завжди була візитівкою Української держави, може, й не дивно, що представникам усіх гілок влади так кортить її «пореформувати». А Рада без жодних вагань влізла у сферу компетенції уряду – статус ДКАУ, як відомо, визначає Кабінет Міністрів, а не законодавча влада.
Якщо раніше питання «космічного протистояння» (зокрема, щодо керівництва ДКАУ) пов’язували з головою Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку Дмитром Наталухою, то нині, коли ініціаторів законопроєкту понад три десятки, справа виглядає ретельно відпрацьованою. Цікава деталь: 3 червня в сесійній залі Верховної Ради виступити не дозволили ні керівництву Мінстратегрому, ні керівництву Міноборони, ані жодному депутату з альтернативною позицією. Процедура розгляду та голосування законопроєкту на пленарному засіданні - звісно, без обговорення - зайняла рівно 49 секунд – філігранний результат! Якогось цезаря можна було б привітати: справді veni, vidi, vici. Якби…
Саме час нагадати, що українська космічна галузь перебуває у глибокому занепаді. Про це можна було б написати окрему статтю, але оскільки ця присвячена зовсім не космосу, матимемо на увазі хоча б два показові моменти.
Перший – Україна залишається космічною державою, що не має власного супутника. Не те що угруповання розвідувальних апаратів, а супутника взагалі. І другий – дніпровський ракетно-космічний кластер, де було розроблено 12 із 20 найпотужніших балістичних ракет часів холодної війни (серед яких і непереможна «Сатана»), за 30 років незалежності не створив жодного озброєння, щоб посилити спроможність Збройних сил.
2020 року, через шість років війни, з’явилося відомство, яке мало б звести в єдину гілку всі можливості створення сучасної зброї відплати ворожій країні. І повернути Україні статус високотехнологічної держави.
Навряд чи хтось аргументовано заперечить, що під час війни головним питанням для будь-якої країни стає отримання потужної зброї. Для України, яка вимушена воювати проти ядерної Росії, – зброї стримування. Це – перше завдання Мінстратпрому, фактично для цього створеного. А реформа ОПК – це механізм досягнення головної мети. Тобто міністерство мало виступити ключовим державним інтегратором для створення потужних збройних систем, для чого поєднати зусилля підприємств різних відомств і ще й приватних.
Звісно, якщо говорити про сучасну зброю, ідеально було б ще мати відповідального за кожну систему озброєнь – щодо термінів, якості її розробки та виготовлення. Можливо, для цього потрібно було б створити інститут уповноважених. Бо ідея створення інституту генеральних конструкторів захиталася в умовах різкого сплеску розвитку технологій – багато хто з фахівців оборонки вважає її вже справою «давно минулих днів». Так чи інакше, але в країні та в її ОПК катастрофічно не вистачає досвідчених інтеграторів.
Показово: там, де така людина є – як, наприклад, генеральний конструктор-генеральний директор ДержККБ «Луч» Олег Коростельов, – усе вдається, в тому числі проєкти, в яких потрібно об’єднати зусилля державних і приватних компаній. Водночас сам Коростельов кілька років тому визнавав, що в Україні навіть потужна компанія взялася б лише за «некапіталомісткі» проєкти. Такі проєкти, як вітчизняний ЗРК чи ударний безпілотник стратегічного рівня – завдання непідсильне. Ті, хто стежив за розвитком проєкту ракетного комплексу «Нептун», пам’ятають: він вийшов на траєкторію реалізації після того, як РНБОУ узялась за його супровід і майже щоденну підтримку.
Про що тут йдеться? Про те, що нині майже кожна серйозна система озброєнь – це інтеграція 15-25 підприємств, серед яких приватні, державні, державні-казенні. За відсутності єдиного державного інтегратора система не буде створена. Це вже проходили на прикладах національного корвета або провального безпілотника «Горлиця».
Повернемося до космосу та підприємств ДКАУ. Приміром, Казенне підприємство спеціального приладобудування (КП СПБ) «Арсенал» є виробником оптичних головок самонаведення для ракет «повітря-повітря», які виробляються ДАХК «Артем», підприємством Укроборонпрому. А також для переносних зенітно-ракетних комплексів. А ще авіаційні системи прицілювання, нашоломні системи цілевказування та індикації. Тобто є постачальником для великих збройних платформ.
Якщо уважно подивитися на історію про від’єднання ДКАУ від Мінстратпрому, то річ у людському факторі та в конфлікті інтересів. Тож можна лише гадати, як повернеться флюгер чиєїсь окремої думки або окремих корпоративних інтересів. До речі, показово, що законопроєкт 5017 узагалі не торкається взаємодії з Міноборони України. При тому, що у планах України – розробляти та виробляти бойові ракети.
Реформа ОПК: «Стоп-машина?»
Чи торкається законопроєкт 5017 реформи ОПК?
У 2021 році мають бути створені галузеві холдинги, а оборонна промисловість повинна отримати гнучку структуру акціонерних товариств. Задля цього заплановано ухвалити інший законопроєкт 3822, який регламентуватиме особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу. Наприкінці січня 2021 року за 12 хвилин його прийняли за основу, попри негативний висновок Головного науково-експертного управління (ГНЕУ) Верховної Ради. Те саме сталося із законопроєктом 5017.
Із застереженнями виступило не тільки ГНЕУ. Наприклад, Український союз промисловців і підприємців (УСПП) заявив про ризики поглинання державного майна, яке здійснюється в адміністративному порядку комерційною структурою. І навіть про ризики втрати контролю держави над оборонною промисловістю. Не цитуючи інших критиків 3822, варто погодитися, що неприпустимою є норма про безоплатну передачу майна, та й зміни обтяження, що не містять запобіжників зловживанням. Крім того, серед іншого, законопроєкт 3822 суттєво звузив можливості та компетенцію Мінстратпрому у проведенні реформи ОПК. До речі, після того, як на засіданні 14 травня профільний комітет одностайно рекомендував Раді прийняти законопроєкт у другому читанні та в цілому, академік Володимир Горбулін, який був головою Наглядової ради Укроборонпрому, залишив її.
Можна констатувати, що Мінстратпром завдяки дивним законодавчим ініціативам двічі програв, суттєво втративши свої компетенції. Від уже попереднього схвалення законопроєктів 5017 і 3822. Міністерству, утвореному для проведення реформи, концентрації зусиль у сфері створення нових озброєнь і налагодження системи розвитку передових технологій, свідомо зв’язують руки. Наступним кроком може стати його остаточна руйнація або перетворення на орган спостереження.
Де-факто під виглядом благих намірів фактично руйнується вертикаль виконавчої влади. У результаті ми можемо отримати зовсім не ті холдинги, на які розраховували. А армія, відповідно, може отримати зовсім не ту зброю…