Серед іншого, АТ «Мотор Січ» за власні кошти налагодило виробництво таких ключових елементів вертольота, як редуктор і лопаті. А команда з державних і приватних підприємств спромоглася створити й інтегрувати комплекс високоточного озброєння, який отримав назву 524Р. Багато хто вважає модернізацію радянських систем першим кроком до створення нових (саме з такого підходу починало ДержККБ «Луч», яке нині створює цілком нові, сучасні ракетні системи). Тож далі мова не про власне новий український вертоліт (що за умов політичної волі також є реалістичною ідеєю), а про його найважливіший бойовий елемент.
Від експорту до нової технології
Бойовий вертоліт, оснащений високоточними керованими ракетами і цілодобовою оглядово-прицільною системою з тепловізійним, телевізійним і лазерним каналами для ведення нічного бою, – давня мрія українських військових. Поряд із сучасними ракетними комплексами це один із тих видів зброї, які змінюють покоління армії й оборонного потенціалу на стратегічному рівні. Фахівці зазначають, що легендарні американські вертольоти AH-64 Apache в обох іракських кампаніях знищили більше бронетехніки противника, ніж усе наземне озброєння разом узяте, поступившись пальмою першості хіба що штурмовику A-10 Thunderbolt II.
Використання вітчизняного ПТРК стало можливим завдяки розробці командою зброярів оптико-електронного модуля для виявлення цілі і наведення на ціль ракети ПМ-ЛКТ. Модуль входить до складу комплексу управління вогнем 524Р, який встановлюється поки що на вертоліт Мі-8МСБ-В, а у перспективі після завершення випробувань – й на Мі-24. У згадану державно-приватну команду, крім самого виробника вертольотів АТ «Мотор Січ» і розробника високоточних ракет «Бар’єр-В» ДержККБ «Луч» (саме це підприємство стало головним підприємством у проєкті), основними суміжниками увійшли приватна компанія «Рамзай» і Черкаське державне підприємство НПК «Фотоприлад».
Ще одним суміжником став Ізюмський приладобудівний завод, який виробляє лазерний випромінювач. Цікаво, що ця команда інженерів і конструкторів фактично вирішила задачу створення в Україні вітчизняної оглядово-прицільної гіростабілізованої оптико-електронної системи. Тієї самої, яку колись (з 2007 року) намагалися створити спільно з французькою компанією Sagem. А сплативши понад 23 млн євро, отримали від французів два комплекси без лазерного каналу управління, тобто комплекси фактично виявилися невійськового застосування – категорії «Police» (це щодо успіхів тих, хто вважає доцільними акценти на імпорт).
Почалося все, як це часто відбувалося в українських реаліях, з експорту. Плідне співробітництво згаданих вище ДержККБ «Луч» і «Рамзай» дозволило свого часу поставити Азербайджану значну партію високоточних ракет «Бар’єр-В» для їхніх бойових вертольотів. А от створення та інтеграцію комплексу керування вогнем забезпечувала південноафриканська компанія Denel (подейкують, що туди працювати переїхало кілька фахівців із Sagem). Так от, Україна не тільки добре заробила на цьому контракті, але й отримала нову технологію (тісна співпраця дала більше результатів, ніж пряма закупівля). Серед іншого, тоді в Азербайджані було успішно відстріляно 30 ракет.
«Ми в Азербайджан експортували близько 300 ракет (РК-2П) для восьми або дев'яти гелікоптерів, які були доопрацьовані, й вони успішно конкурують під час спільних навчань із турецькими військами з машинами, де стоять Hellfire або інші системи. Тому я не вважаю, що ми там десь відстаємо», – наголосив вже у квітні 2021 року Олег Коростельов, генеральний конструктор-генеральний директор ДержККБ «Луч».
Так з’явилася нова й дещо унікальна схема державно-приватного партнерства, в якій ресурси приватних інвесторів відіграли чи не виняткову роль. Зокрема, наступні роботи ДП НВК «Фотоприлад» було виконано за гроші приватного підприємства, до того ж усі роботи з кооперації і фінансування випробувань проводилися за оборотні ресурси учасників. На жаль, держава за звичкою налаштована отримувати стратегічний продукт, майже нічого не вкладаючи. Однак проєкт виявився настільки перспективним, що займатися ним варто, стверджують його учасники. Ринок такої модернізації у світі і справді гігантський, а залежність українських виробників від зарубіжних постачальників відтепер буде мінімальною.
«Єдиним виробом іноземного виробництва в комплексі є тепловізійна камера», – кажуть у команді розробників. А на тлі помітних зрушень АТ «Мотор Січ» у модернізації вертольотів радянської розробки і вже налагодженого випуску нових гвинтокрилих машин розвиток військового сегмента ґрунтовно підсилює потенціал України як в оснащенні власних сил оборони, так і в роботі на світовому ринку озброєнь. До того ж з 2019 року «Мотор Січ» запустив у серію вертоліт МСБ-2 «Надія», який фактично є новою машиною.
Однак повернемося до комплексу керованого озброєння 524Р. Він призначений для вирішення завдань цілодобового огляду, виявлення, розпізнавання й автоматичного супроводу наземних і повітряних, рухомих і нерухомих цілей. Він дозволяє виявляти цілі типу танк на відстані до 10 км. Тож поява в майбутньому високоточної ракети «Альта» з дальністю стрільби до 12 км, що вже анонсувало ДККБ «Луч», створює нові, справді унікальні можливості для вітчизняних виробників озброєнь.
Одна з родзинок вирішення завдання полягає в тому, що в Україні (і на її території в складі СРСР) ніколи не було повного циклу виробництва вертольотів і, тим, більше, комплексу вертолітного озброєння. Варто відзначити, що перші льотні випробування українських вертольотів, оснащених новим керованим озброєнням, з успішними пусками ракет по цілях відбулися ще у 2017 році. Тоді використовували ракету РК-2В вагою 47 кг (у контейнері) з додатковим двигуном, її заряд дозволяв пробивати 800 мм броні – тобто будь-який сучасний танк. При цьому ціль не підсвічується, а вся «робота» з ураження цілі здійснюється шляхом автоматичного супроводу. Протягом випробувань було здійснено пуски шести ракет, і результатами пусків розробники і замовники були задоволені.
Говорячи про потреби ЗСУ і ємності зовнішнього ринку, фахівці відзначають, що в Україні це близько 40-60 вертольотів Мі-8/Мі-24. Ринки іноземних замовників, тільки при поверхневому огляді, складають до 200 гвинтокрилих машин. Ба більше, такий комплекс може бути адаптований і до виробництва пусків НУР – некерованих ракет, підвищивши точність стрільби у два-три рази. Крім того, поряд з чотирма керованими ракетами комплекс 524Р забезпечить і застосування некерованих ракет типу С-5, С-8, а також універсального гарматного контейнера УПК-23-250, контейнера з гранатометом і авіаційних бомб. Але і це ще не все. Варто зазначити, що розробники подбали про комплексне вирішення задачі. Наприклад, про оперативне навчання льотного і технічного складу – для цього буде використано контрольно-тренажерний комплект КТК-1М.
Не забута і тема живучості вертольота. Для вирішення ПрАТ «Рамзай» створило і запропонувало нові екранно-вихлопні пристрої (ЕВП) власної розробки. Порівняно зі штатними вони приблизно в 10 разів зменшують випромінювання вертольота, істотно обмежуючи можливості для ПЗРК. На цьому ж підприємстві створили і «Квадрос» – сучасну систему захисту гвинтокрилої машини від високоточних засобів ураження. А ще фахівці цього приватного підприємства працюють над створенням сучасної легкої броні – її інтеграція (а, по суті, обшивка вертольота) додасть близько 500 кг ваги, але повинна захистити від куль калібру 12,7 мм. А ще замислюються над збільшенням кількості керованих ракет, що за загальними характеристиками наблизить модернізовану машину Мі-24 до рівня Мі-35.
Сучасний етап і перспективи оновлення Мі-24
Наразі в Міноборони визнають, що комплекс має великий потенціал розвитку – збільшення дальності, точності стрільби і підвищення рівня автоматизації. Україна підійшла до результату, який раніше вважався неможливим. А саме, до самостійного створення комплексу керованого озброєння для вертольота.
З 2017-го по теперішній час на полігоні Міноборони під Черніговом пройшло кілька чергових етапів державних випробувань повітряного протитанкового ракетного комплексу «Бар’єр-В» і комплексу управління вогнем. Попри очевидні успіхи, позиція держави в питанні модернізації парку бойових вертольотів залишається невиразною. Зокрема, наприкінці квітня генеральний конструктор-генеральний директор ДККБ «Луч» Олег Коростельов в інтерв’ю Security Talks повідомив, що випробування вітчизняної системи управління вогнем вертольота з керованими ракетами «Бар‘єр-В», які наразі проводять із гелікоптерами Мі-8МСБ, не фінансуються і не замовлялися державою. При цьому ведуться перемовини про встановлення на гелікоптери набагато дорожчих закордонних аналогів.
«Я повинен сказати, що, на жаль, ця робота не є роботою, яка стоїть в позиції державного замовлення. Вона поки що просувається за рахунок оборотних коштів КБ «Луч», «Мотор Січі», «Фотоприладу» та підприємства «Рамзай», – розповів Олег Коростельов. При цьому він наголосив, що випробування комплексу високоточного ракетного озброєння з дальністю ураження 8 км проводять тільки на багатоцільовому гелікоптері Мі-8, а про ударний Мі-24 мова взагалі не йде. «На Мі-24 нам ніхто (завдання) не поставив, і ми не проводимо ці роботи, й ось це мене бентежить», – роз’яснив очільник ДержККБ «Луч».
Він припустив, що така ситуація склалася через певні очікування українських військових щодо можливих постачань аналогічних й уже випробуваних зразків, що застосовуються в країнах НАТО. «Коли ми говоримо про Мі-24, тобто про бойовий гелікоптер, так ось, він ніким не виставляється ні на державне замовлення (його модернізація), ні на його переозброєння. Цілком можливо, замовник (Міноборони України) веде переговори з якимись іноземними фірмами (як-то оборонні компанії з Ізраїлю, Франції або Британії, про перемовини з якими щодо модернізації Мі-24 ЗСУ періодично повідомляють у ЗМІ), але я вважаю – краще мати своє, яке не гірше. Можна навіть влаштувати змагання. Ось я не боюся цього, тому-то, швидше за все, ми в цьому переможемо», – наголосив генеральний конструктор-генеральний директор ДККБ «Луч».
Тим часом, чекати на покращення позицій України в цьому питанні ніхто не збирається. Так, ПрАТ «Рамзай» уже повністю освоїло та розпочало випуск систем управління зброєю бойового вертольота, що дозволить використовувати вертольоти армійської авіації України в нічному бою. Однак, повідомили автору цієї статті на підприємстві «Рамзай», поки що така система виробляється виключно на експорт, в Україні тривають її державні випробування. Зокрема, оптико-прицільна станція наведення з назвою «ПрПК-17 (24)» створена для управління керованими ракетами «Бар’єр-2В», що виробляє ДержККБ «Луч». Така система дозволить вертольоту вражати наземні цілі на дальності до 7,5 км, а у перспективі - й до 12 км. У виробництві такої системи управління зброєю вертольота беруть участь як приватне підприємство «Рамзай», так і два державні підприємства. Зокрема, на замовлення підприємства «Рамзай» деякі вузли і агрегати нині постачаються черкаським заводом «Фотоприлад» і ДП «Ізюмський приладобудівний завод» (обидва є підприємствами ДК «Укроборонпром»).
На підприємстві «Рамзай» також повідомили, що така система дозволить суттєво збільшити можливості використання некерованої зброї. Зокрема, ракет С-8 – точність їхніх пусків завдяки використанню лазерного далекоміра та балістичного обчислювача зросте щонайменше у два рази, а використовуватимуться вони на дальностях 2,5-5 км. Крім того, на підприємстві повідомили, що мають намір установити на вертоліт також ракету повітряного бою («повітря-повітря») Р-73, яка за умов інтеграції системи нашоломної вказівки НСЦ «Сура» (виробництва заводу «Арсенал») дозволить вертольоту збивати повітряні цілі, чого раніше не було.
А поки для ЗСУ продукцію не купують, на такі системи управління вогнем вертольота вже значний попит на зовнішніх ринках. Зокрема, нещодавно два такі комплекси поставили в Уганду, а до того ще два комплекси - до Камеруну.
Тож якщо Україна бажає мати свій «летючий танк» (це прізвисько Мі-24 отримав за габарит), то саме комплекс управління вогнем і високоточні ракети дозволяють це зробити, зрівнюючи вертоліт і танк за вогневою потужністю. До речі, в майбутньому такими ракетами можуть бути оснащені катер ВМСУ і ДПСУ, що повинно помітно зменшити запал супротивника на Азові.
