Минуло більше року з дня, коли ми взялися за створення ДБР, і тепер можемо давати оцінку тим інноваціям, які вперше прозвучали у Законі України «Про Державне бюро розслідувань».
Серед них – обрання усього керівного складу ДБР зовнішньою комісію , яка складається з представників Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів. Зазвичай, при створенні нового органу зовнішня комісія обирає його керівника. Лише в ДБР існує практика обрання всіх 170 керівних посад членами зовнішньою комісії. Такої процедури немає не лише в жодному органі України, але й у світовій практиці також. KPI такої процедури не надто високий: за 2,5 роки зовнішня комісія обрала 39 працівників із 170-ти. Протягом року ми закликаємо парламент змінити цю норму та надати ДБР право самим формувати свою команду.
Інше «ноу-хау» Закону України «Про Державне бюро розслідувань» – принцип єдиноначальності у поєднанні з колективним способом реалізації окремих повноважень ДБР , а також процедура погодження окремих питань директора з заступниками. Рік тому ми постали перед проблемою, як запровадити цей принцип на практиці, адже законодавець не запропонував алгоритми для його реалізації.
Цій темі мало приділяється увагу, хоча вона і заслуговує на це.
Єдиноначальність чи колегіальність в ухваленні рішень?
З самого початку набув популярності міф, що ДБР – це колегіальний орган, де всі рішення ухвалюються керівництвом спільно.
Насправді, у законі про ДБР чітко визначено принцип єдиноначальності.
Це принцип управління , за яким керівникові надаються широкі повноваження при персональній відповідальності за результати роботи (Юридична енциклопедія).
Принцип єдиноначальності детально прописаний у «Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України » . Він передбачає, що командир має:
-
всю повноту розпорядчої влади стосовно підлеглих;
-
персональну відповідальність перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
-
право одноособово приймати рішення, віддавати накази;
-
право забезпечувати виконання зазначених рішень (наказів).
Цей же механізм працює і в Державному бюро розслідувань.
ДБР – це не просто державний орган. Це – правоохоронний орган. Це маленька армія, яка веде свою війну із злочинністю. Завдання Директора Бюро – виграти цю війну. Для цього Закон наділив його відповідними повноваженнями.
Так, згідно з Законом, Директор координує, контролює та несе всю відповідальність за роботу Державного бюро розслідувань : центрального апарату та всіх територіальних органів.
Директор відповідає за професійність рішення, за оперативність його ухвалення рішення, а також за його наслідки.
Для правоохоронного органу – це звичайна практика. Але законодавець вводить декілька новел:
Перша: колегіальне прийняття найбільш важливих рішень керівництвом Державного бюро розслідувань.
Уточнюючи цю норму закону, потрібно з’ясувати: хто є керівництвом ДБР, які рішення вважати «найбільш важливими» та у який спосіб їх колегіально ухвалювати?
Відповіді у законодавстві немає. Наприклад, кого вважати керівництвом ДБР?
-
Директор ДБР та його заступники;
-
Директор ДБР, його заступники, директори територіальних управлінь та їх заступники;
-
Директор ДБР, його заступники, директори територіальних управлінь, їх заступники, керівники всіх структурних самостійних підрозділів (від керівника сектору до керівника управління центрального апарату).
Законодавець не роз’яснює, які рішення є «найбільш важливими». І, тим більше, не пропонує формату, як їх колегіально ухвалювати: створювати колегії? Відкритим голосування? Закритим голосуванням? Якою кількість голосів? Та, головне, з якими наслідками?
Ці питання поки залишаються без відповіді і потребують експертного обговорення, в тому числі – Науково-консультативної Ради при ДБР.
Інша новела – погодження Директором частини рішень зі своїми заступниками , а окремих рішень, пов’язаних з діяльністю теруправлінь – з їх директорами.
Що таке «погодження рішення» та як його забезпечити?
В юридичній площині термін «погодження» використовується в двох аспектах – процесуальному та матеріально-правовому (адміністративному).
Процесуальне погодження спрямоване на попередження порушень закону та реалізується лише в межах досудового розслідування й судового розгляду . Відсутність погодження в процесуальному розумінні тягне за собою недійсність прийнятого рішення .
Другий аспект – матеріально-правове (адміністративне) погодження – застосовується в законах України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу», «Про Національну поліцію». Відсутність такого погодження на відміну від процесуального погодження, не тягне за собою недійсність дій і ухвалених рішень.
9 з 20 повноважень, визначених Законом, Директор ДБР має погоджувати із заступниками. Це, наприклад, питання про відзначення державними нагородами, кадрові питання, рішення про розподіл бюджетних коштів. Тобто це – адміністративні питання життєдіяльності органу.
При цьому, обов’язок Директора – забезпечити оперативність, професійність ухвалених рішень , а також нести всю відповідальність за їхні наслідки, адже жоден керівник не буде виправдовувати поразки діями своїх підлеглих.
Але як реалізувати цю норму на практиці?
Наприклад, скільки має погоджуватися рішення: день, тиждень чи місяць? Мають бути для цього визначені строки? Так.
Чи мають бути наведені причини, чому рішення не погоджено, чи достатньо лише візи? Мають бути наведені причини.
Якщо двоє заступників не погоджують рішення, але не подали аргументованих підстав, чи має директор відмовитися від нього? Ні. Адже саме директор, а не заступники, несуть відповідальність за всі наслідки.
Усі ці питання ми прописали у Регламенті реалізації повноважень Директора, який успішно діє вже більше року.
Питання щодо колегіальності ухвалення рішень в ДБР періодично виникає у матеріалах експертів, які не завжди детально аналізують цю норму закону. Тим не менш, саме Директор несе відповідальність за ДБР, та саме Директор невдовзі звітуватиме за роботу Бюро протягом минулого року: як слідчих підрозділів, так і державних службовців, незалежно від того, кому вони підпорядковані.