Досвід Грузії є наочним спростуванням депресивного сценарію. Додає ваги цьому досвіду те, що грузини – народ, близький нам і спільною радянською ментальністю, і традиціями. А рівень корупції в цій державі ще десять років тому був невичерпним джерелом для анекдотів.
Аналогії з сучасною Україною відзначимо ще не раз.
Початок – з низького старту
Грузія – невелика держава на Кавказі. Територією в 9 разів менша за Україну – 69700 км2. З населенням близько 4,45 млн. чоловік, з яких у містах та містечках живе близько 2,35 млн. осіб, у селах – 2,1 млн.
Ще 10 років тому, напередодні виборів 2004 року, Грузія була напівзруйнованою державою, з глибокою економічною та фінансовою кризою.
Відсутні дороги. Міста країни мали величезні хронічні проблеми з постачанням електроенергії, води, газу. Громадяни пригнічені відчуттям безперспективності, коли не безвиході. Глибока криза моралі. Характерним для розуміння цінностей молодих грузинів того часу є опитування, проведене у 2002 році в школах Кутаїсі (колишньому центрі злочинного світу Грузії). Тоді 25% хлопчиків хотіли стати злодіями в законі, а 35% дівчат – дружинами злодіїв у законі.
Правоохоронна система зрослася з криміналом. Ефективним варіантом захисту громадяни обирали звернення до «злодіїв у законі». Смішними видавалися ті, хто намагався шукати захист у правоохоронців (міліції, прокуратурі) та в судах.
Державтоінспекція від імені держави здійснювала пограбування водіїв на дорогах. Поширеним бізнесом того часу було викрадення людей. За словами багаторічного куратора економічних реформ в Грузії Кахи Бендукідзе, країна на межі 1990-х - 2000-х років розглядалась як т.з. failed state, тобто – безуспішна країна.
Надзвичайний та повноважний посол Грузії в Україні (до кінця 2012 р.) Григол Катамадзе відзначав, що «єдине, з чим країна не мала проблем, – так це з національною ідентичністю».
Коротше – вкрай неприваблива картина. Глибину та всеосяжність кризи підтвердила Революція Троянд у листопаді-грудні 2003 року. Навіть не так сама революція, як понад 96% підтримки, на президентських виборах у січні 2004 року Михайлу Саакашвілі. Новообраний президент, звичайно, мав вибір: або продовжувати згадані вище «традиції державотворення» або зробити спробу збудувати нову країну. Саакашвілі не змарнував шанс на зміни.
Протягом кількох наступних років нова команда провела справді глибокі та ефективні перетворення.
Результати реформ говорять самі за себе.
Сьогодні світло є в найдальшому гірському селі. До цього ж села прокладено якісну дорогу. У країні практично знищено корупцію, а поліція – друг народу з рейтингом довіри 90%. Будь-яку довідку чи документ, навіть такі як посвідчення водія та паспорт, грузин може отримати протягом 15 хвилин. За різноманітними авторитетними світовими рейтингами Грузія стрімко вирвалася в лідери за показниками економічного зростання, за кількістю реєстрацій майна, за простотою отримання ліцензій на будівництво, за простотою відкриття бізнесу і т.ін.
За даними МВФ, протягом 2007-2013 років Грузія мала одні з найвищих у світі темпи розвитку. У 2007 році – 12%, у кризовому 2011 показник економічного зростання склав 6,5%. Протягом 6 років – з 2003 до 2009 року держбюджет Грузії зріс у 10 разів – з 400 мільйонів до 4 млрд доларів.
В ті ж роки середня зарплатня зросла у понад 4 рази і за даними Національної статистичної служби Грузії вже після війни серпня 2008 року і під час світової кризи –наприкінці 2009 року - становила 377 доларів. Для порівняння: в Україні у грудні того ж кризового року середня зарплатня становила 2233 грн. або 280 доларів. Лише на початку 2012 року офіційна середня зарплата в Україні стала наближатися до 3000 грн. – тобто, тих же 370 доларів.
Такі ж темпи щодо пенсій. Мінімальна пенсія була збільшена у понад 7 разів. Звертаємо увагу: не на 7%, якими так полюбляла хизуватися українська влада, а в 7 разів!
Протягом 2003-2007 року зовнішній борг Грузії зменшився з 46,3% ВВП до 18,1% (хоча в номінальному виражені його сума практично не змінилася – з 1 млрд.849 млн. до 1 млрд.838 млн. доларів)
Що зробила Грузія для досягнення цих результатів? Поступово, але не зволікаючи, вирішила п’ять завдань, щоб стати успішною країною. Обрала лідера, команду, сформувала ідею розвитку. Визнала цінність принципів свободи, чесності та справедливості.
Лідери. Команда
Грузинам на початку 2004 року пощастило. Вони не помилились, коли обрали з результатом 96,27% президентом Грузії Михайла Саакашвілі, а пізніше, у 2008 (53,5%), підтвердили свій вибір. Вони обрали президента, здатного працювати на світлу сторінку в історії своєї країни.
Довіра громадян до керівника, генератора реформ – найважливіший чинник без якого практично неможлива чесна і самовіддана мобілізація суспільства. У нашому варіанті, коли людей закликають пережити важкі періоди і «затягнути паски», а чиновники змагаються в розкоші, годі очікувати щирої довіри.
Декларовані М.Саакашвілі принципи ощадливого і скромного життя в межах наявних можливостей країни, реалізовувалися на ділі. Після першого обрання, перед інаугурацією, він оголосив про намір перенести резиденцію президента з 12-поверхової будівлі в невеликий будинок ХІХ століття. Тоді журналістів з України приймальня Саакашвілі «вразила своєю скромністю та простотою… жодного невиправданого пафосу…»
М.Саакашвілі практично не користувався VIР-залами аеропортів, з метою економії, разом з помічниками та журналістами, літав звичайними авіарейсами, без жодної шкоди для справи, заощаджуючи бюджету десятки мільйонів доларів. У 2004 році Президент Грузії жив у двокімнатній квартирі, пояснюючи це тим, що не може дозволити собі більшого до того часу, поки не покращиться добробут народу. Саакашвілі як батько пишається тим, що ім’я його сина Едуарда у 15 років було внесено до книги рекордів Гіннеса за вміння набрати на планшетному комп’ютері англійську абетку за рекордні 5,26 секунди.
Ця гордість дещо відрізняється від душевних переживань батьків українських мажорів. Які, у кращому разі, хизувалися будинками в Австрії чи приватними набережними в Севастополі, власними надуспішними банками, автомобілями та годинниками ціною в місячний пенсійний фонд українського містечка.
Я в жодному разі не проти любові до дітей. Я проти, коли рахунок дитини стає гаванню для приховування вкрадених грошей, а її бізнес-діяльність здійснюється в штучно створеному індивідуальному тепличному кліматі (для своїх – усе, для інших – закон). Коли очевидною є прірва між моральними принципами, які декларують публічні батьки і тими, які демонструють їх не публічні діти. У цьому випадку саме діти стають справжнім відображенням внутрішнього світу, бажань і життєвих принципів, в цілому – реального портрету батьків. Через дітей стає очевидною різниця між штучно створеним іміджем та реальними життєвими принципами. Зрештою, коли «син за батька не відповідає», то батько за сина – завжди. Діти українського чиновництва є промовистим підтвердженням корумпованості суспільства.
Цілком зрозуміло, що серед важливих ресурсів для проведення змін Саакашвілі називає популярність лідера, яку «всю потрібно витратити на реформи».
Зроблю сучасний відступ. Хочу, щоб був почутий рецепт від Саакашвілі для Порошенка та нової Верховної Ради: «Реформи не можна відкладати. Вікно можливостей завжди може швидко зачинитись. Не йти на компроміси. Тому що компроміси потім завжди вдарять. Тому моя порада – поспішати, бути радикальним і знати куди рухатися, і рухатися дуже швидко. В жодному разі не потрібно прогинатися. Головне, щоб була чітка ідея та енергійний рух. А коли є ідея, люди самі приходять».
Відповідно до цих принципів формувалася команда, про яку Саакашвілі говорив: «…Це була цікава команда. Я думаю багато хто зберіг (з 2-ї половини 90-х рр..) ідеалізм та цілеспрямованість. Тому що без цілеспрямованості неможливо зберегти ідеалізм. Тобто ідеалізм потрібний як інструмент, і оскільки наші цілі ще мають бути досягнуті, то ми всі зберігаємо форму. І я думаю, що зберігся молодіжний дух, попри те, що багато хто з нас вже лишився без волосся, а інші посивіли…» «Це була команда ентузіастів, а не кар’єристів…».
Відсутність формалізму в діяльності державного бюрократичного апарату Грузії, його динамічність, підкреслював і зовнішній вигляд працівників. Джинси та футболка – нормальна форма одягу для найвищого чиновника. Важливим був професійний рівень, а не те, в чому ти одягнений.
Авторка талановитого дослідження грузинських реформ «Чому у Грузії вийшло» Лариса Буракова вважає, що саме «інородність» Саакашвілі – (навчання за кордонами Грузії) дозволи йому здійснити безпрецедентний поворот, не оглядаючись назад.
Своєрідним підтвердженням щирості в обстоюванні інтересів власної країни, є характеристика на Саакашвілі з боку російського олігарха Олега Дерипаски. На питання кореспондента «Ехо Москви» щодо оцінки ситуації в Грузії та персонально Саакашвілі, Дерипаска заявив: «Такі люди, з такою позитивною енергією, як Михайло Саакашвілі, нам би дуже знадобилися. Я готовий був би забезпечити його особистий доход рази у два-три вищий, ніж він отримує сам з усієї Грузії... Шкода, але він сам хоче бути бізнесменом і дещо не розуміє, що масштаб Грузії надто малий. Тому навряд чи він погодиться на співробітництво…». Єдине уточнення: рахунків і скарбів, які б підтвердили, що «бізнес» Саакашвілі працював на власну кишеню, досі не знайдено, а зміни в країні очевидні. Тож тезу про бізнес спишу на особливості олігархічного мислення, тут навпаки бачу доказ того що доля країни не пішла в обмін на забезпечення особистих інтересів.
Грузини не помилилися, коли змінювали корумповану систему в цілому, не гаючи часу на розмови про професіоналізм «досвідчених» чиновників. Фаховий рівень перевірявся тестами та іспитами, а не знайомствами та рекомендаціями, якими визначається «професійний» рівень громадян в Україні. Кадрова політика в Грузії є промовистою відповіддю усім борцям за «професіоналів» та «цінні кадри» у нашому політикумі.
Ідея. Політична воля
Грузинський народ сформулював суспільний запит на зміни. Влада почула.
Ідею майбутньої Грузії Саакашвілі визначав наступним чином: «Прагну разом з народом зробити з перетвореної в бананову республіку Грузії сучасну державу європейського зразка з сильною армією. Армія потрібна не для нападу, а для того, щоб ніхто і ніколи не смів погрожувати маленькій Грузії».
Наведена нижче широка цитата дає можливість зрозуміти концепцію формування ліберального ринку в Грузії і хід мислення архітекторів такої лібералізації. Говорить Каха Бендукідзе: «Після Революції Троянд Грузія та її влада опинилися перед філософським вибором. Вони мали вирішити як подолати бідність, за допомогою держави чи вільного ринку…. Цей філософський вибір існує лише в поганих підручниках. Скільки б не намагався будь-який керівник у будь-якій країні, щоб економіка розвивалася за рахунок того, що уряд буде дуже активним і зробить добрі справи, цього все одно не відбудеться. Це можна зробити раз, чи двічі в окремих випадках. Масово й постійно цього робити неможливо. …Існує лише один шлях. Це розвиток економіки на основі приватної ініціативи. Інших шляхів не існує. Якщо нам не подобаються Куба та Північна Корея, слід визнати, що неможливим є розвиток економіки у великій державі, яка втручається скрізь: або економіка має розвиватися і головне приватна ініціатива, або економіка має бути застійною і тоді головна ініціатива держави. Тут є вибір. Не як розвивати економіку, а розвивати її, чи ні. Якщо розвиваєш економіку – дай волю приватній ініціативі. Якщо хочеш перетворити економіку в болото, то державній ініціативі… В Грузії кілька десятків тисяч бізнесменів. Жодна держава не може конкурувати з ними в інноваціях, виборі різних варіантів, успіху і т.ін. Але ілюзія того, що я, державний чиновник, можу щось зробити краще, залишається. Зроблені державою проекти у більшості випадків менш ефективні, щоб не сказати – неефективні…»
В розробці програм для країни грузинські реформатори орієнтувалися на кращі світові зразки.
Президент Грузії Саакашвілі визнавав, що зразком організації суспільства для Грузії були США. «Америка для Грузії – це не лише держава, але й ідея… Америка – єдина держава, до якої можна звернутися не лише тому, що вона сильна й має найпотужніші в світі збройні сили, але й тому, що це країна, краще якої ніхто в світі не зумів втілити ідею свободи…», - заявляв М.Саакашвілі під час перебування у США в лютому 2012 року.
США є класичним прикладом організації демократичної держави з випробуваними часом інститутами. Проте, коли мова йде про темпи економічних перетворень – орієнтири дещо інші. Тут прикладами для реформаторів грузинської економіки стали успішні перетворення в Південній Кореї, Тайвані, Сінгапурі та Ірландії. Економічний режим на Кубі, в Південній Кореї, Венесуелі – антиприкладами.
Між грузинами поширений дух змагальності і конкуренції. Він спостерігається від таксистів і підприємців до найвищих політиків. Саакашвілі анітрохи не комплексував у 2009 році заявляючи, що в найближчому майбутньому Ніцца й Барселона будуть заздрити Батумі.
Дух змагальності охопив практично все суспільство. Каха Бендукідзе згадує безліч розмов, з обговорення одного питання: коли Грузія наздожене і випередить інші країни, зокрема європейські. Бажання стати першими і кращими було домінуючим у тих розмовах. Віра в потенціал та успіх власної держави значно випереджає реальні тодішні можливості Грузії, прискорювала зміни.
На питання журналістів про те, якою він уявляє Грузію через 15-20 років, Надзвичайний і повноважний посол Грузії в Україні Григол Катамадзе відповідав, що «Грузія буде чимось на зразок синтезу сьогоднішніх Швейцарії та Японії. Він оптимістично прогнозував, що до 2013-14 року Грузія випередить Арабський Емірат Дубай.
Грузини щедро діляться та експортують рецепти успішних реформ. Вони консультували уряд Руанди, Киргизстану, країни Північної Африки, презентують свої успіхи на різноманітних бізнес-зібраннях. Консультують українських урядовців.
Така діяльність цілком варта додаткової уваги. Адже вона дозволяє не лише популяризувати власні успіхи, а ще й вести постійний актуальний моніторинг процесів у порівняннях та дискусіях. Крім того, вносити відповідні зміни та корективи до стратегії власної країни.
Крім наведених вище переконливих доказів вражаючих змін макроекономічних та соціальних параметрів, принципові зміни відбулися й в інших важливих напрямках. Про це нижче. Додатково зазначу, що кожен блок реформ, за умови наявності політичної волі та бажання влади, може бути реалізовано в нашій країні. Звичайно, за умови не вдаватися в пошук облудних «власних шляхів» з грандіозними видатками бюджету на «розробку проектів», а брати готові зразки й втілювати їх. Тоді можна буде досягати схожих результатів.
Чесність - правило, що відкриває можливості
Викорінення корупції без жодних компромісів, нульова терпимість до корупціонера - черговий крок на шляху, обраному грузинами.
«Фактичним гаслом революції роз було: так жити неможливо, життя має змінитися, не має бути корупції».
За підсумками 2010 року Грузія посіла перше місце у світі згідно рейтингу Transperancy International за критерієм відносного зниження рівня корупції та друге – за ефективністю дій національного Уряду у боротьбі з корупцією, згідно з оцінкою громадськості. У 2010 році лише 2% населення Грузії відповіли ствердно на питання про те, що давали хабар протягом попереднього року. Згідно з міжнародним дослідженням, проведеним НУО «Міжнародне бюро вивчення суспільної думки у Грузії» (Georgia Opinion Research Bureau International, GORBI) у 2011 р., рівень злочинності у країні значно знизився та наблизився до найкращих показників у Європі. У 2012 році у рейтингу «Легкості ведення бізнесу» (Doing Business) Грузія піднялась на 16-ту сходинку та перебуває поруч з багатьма розвиненими країнами-членами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Яскравим прикладом успішної антикорупційної реформи в Грузії є реформа правоохоронних органів, за зразок якої грузини обрали досвід Італії та США.
Міністерство внутрішніх справ Грузії було утворено шляхом об’єднання Міністерства державної безпеки, Департаменту екстрених ситуацій, Департаменту охорони нафтогону та прикордонного департаменту.
Почали зі скорочення. Протягом лише одного дня було звільнено понад 15 тисяч співробітників МВС. Усього протягом двох років з 85 тисяч співробітників МВС було звільнено 75 тисяч. Влітку 2004 року скасована ДАІ. Звільнено 14 тисяч її співробітників. Замість неї, за американським зразком, було створено патрульну поліцію, яка, крім забезпечення правопорядку та безпеки на дорогах, стежила за порядком на вулицях, сприяла у вирішенні побутових проблем. У ході реформи загальна чисельність співробітників скоротилася з 75 до 27 тисяч. При цьому зарплатні співробітників одразу піднялися у десять разів – з 20 до 200 доларів. Пізніше, при середній зарплатні по економіці у 200 доларів, дільничний інспектор заробляв 400-500 доларів щомісяця, патрульні - 600-1000 доларів, а керівники відділів та детективи - до двох тисяч доларів. Крім того, їм гарантується медичне та інше страхування, премії. У цей же час покарання за 50-доларовий хабар становить 10 років в’язниці. Ті правоохоронці, які не повірили у відповідальність, були виявлені і покарані протягом перших місяців після реформи.
Ментальним наслідком реформи стало те, що, згідно дослідження Міжнародного Республіканського інституту США, у жовтні 2010 року рівень довіри до поліції склав 84% - приблизно на рівні традиційно правових держав – Данії та Норвегії (для порівняння – у 2003 році – 5%).
Боротьбу Саакашвілі з корупцією в правоохоронних органах порівнюють з реформами командира американських окупаційних сил в Японії після ІІ світової війни – Дугласа Макартура. Макартур, з метою позбавитися корупції, кумівства та клановості в японських правоохоронних органах, тричі розганяв і тричі набирав увесь склад японської поліції. Але, схоже, Саакашвілі вистачило одного разу.
Боротьба з корупцією постійно коментується, пояснюється та декларується провідними політиками країни. Задекларована постійна власна причетність до антикорупційних змін природно зменшує ймовірність кожного піддатися корупційній спокусі. З іншого боку - таким чином формується корпоративна культура, коли система стає здатною до самоочищення. Кожен поліцейський в Грузії зацікавлений у тому, щоб поряд з ним працював професійний та чесний колега, оскільки за цим стоїть його власний авторитет і повага до нього суспільства. Паршивим вівцям вкрай важко вкорінитися за таких умов. «The Economist» відзначав, що успіхи грузинської влади у викоріненні корупції привели до «революції свідомості» всупереч поширеному переконанню, що корупція є культурним феноменом, характерним для Грузії.
Грузини не бояться робити підкреслено символічні кроки. Відображенням прозорості правоохоронної системи стали прозорі стіни відділків поліції.
У поліцейських відбулася радикальна зміна в розумінні призначення та функцій. Поліціі в Грузії вдалося переорієнтуватись з силових функцій на сервісні. Внаслідок таких змін бути полісменом в Грузії дуже почесно, конкурс перевищує десять претендентів на місце.
Не вистачає кадрів, мало співробітників, потрібно розширити штати – саме так пояснювали свою нездатність побороти ганебну ситуацію з розгулом злочинності в Україні керівники правоохоронних органів. До реформ у Грузії на 21 громадянина припадав один співробітник поліції. Наразі ж співвідношення складає 1 до 166. До кількості населення співвідношення 1 до 110. Для порівняння: у штаті тих служб та міністерств, з яких складається грузинське МВС, в Україні на початок 2014 року налічувалося близько 400 тисяч осіб (300000 – МВС (з них ДАІ – 30000), 3000 – УДО, близько 45000 – прикордонна служба, 41750 – СБУ, понад 6000 – МНС).
Ситуація зі злочинністю в Грузії у зв’язку зі скороченням штату покращилася у десятки разів. Сьогодні злочини та крадіжки у Грузії називають проблемою лише 0,1% респондентів.
Принципові позитивні зміни й з іншими видами злочинності. Наслідком змін в ментальності громадян стали вражаючі українських туристів картини, коли «пішоходи переходять вулиці виключно на пішохідних переходах, а водії їздять за правилами, хоча поруч немає патрульних машин».
Боротьба з корупцією набула національного розмаху. Міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі, інформуючи про успіхи, посилався на наступну статистику: протягом шести років (2003-2009 роки) в Грузії було арештовано 250 податкових інспекторів, сотня поліцейських, 40 прокурорів.
Серед заарештованих були Міністр енергетики й Міністр транспорту та зв’язку, Голова Контрольної палати, 6 членів парламенту, а також Голова Адміністрації цивільної авіації, керівник державної залізничної компанії, президент федерації футболу, президент державної золотодобувної компанії і деякі олігархи.
Тут зверну увагу читача! Не голови сільрад, не дрібні підприємці і різного роду інші цапи-відбувайли, а відносно до масштабів Грузії, – відповідальні та впливові особи. Завдяки цьому в антикорупційному рейтингу Transparency International Грузія зі 124-го місця у 2003 році піднялася до 66-го у 2009.
В той час опозиційна і російська преса звинувачувала владу в тому, що корупція у Грузії з побутової перемістилася в т.зв. «елітарну».
Мої дискусії з грузинськими підприємцями, опонентами Саакашвілі, які підтримували це твердження ще у 2008 році, закінчувалися тим, що реальних аргументів на підтвердження тези про наявність «елітарної корупції» немає. А приклад з української практики ДАІ, коли «з блакитних струмочків починається ріка», а з узятої сержантом ДАІ сотні на дорозі виростає валіза для міністра та керівника держави, остаточно позбавляють аргументів про можливість елітарної корупції не закоріненої в суспільство.
Можливість же зловживати державними фінансами на найвищому рівні, як, наприклад, українські історії з вишками Бойка у 2011 році, безтендерною підготовкою та проведенням ЄВРО-2012 у 2010-2013 роках, закупівлею малини ДУСею чи грошима на Межигір’я (2010-2014 рр.), у Грузії практично виключена у зв’язку з демонстративною прозорістю всіх бюджетних процедур.
Не за помахом чарівної палички і не в один момент грузини позбавилися корупційного мислення. В медицині, наприклад, деякі «традиції» зберігаються й досі. Але перемагає вже значною мірою сформована суспільна позиція, що красти і брати хабарі ганебно і негідно. В результаті хабарники стають винятками, яким ніхто не заздрить і які чимдалі більше зневажаються суспільством.
Світовий банк у 2012 році оголосив досвід антикорупційної політики Грузії зразком у глобальному масштабі.
Ті, хто має бажання детальніше ознайомитися з хронологією та механізмами втілення антикорупційних реформ в Грузії можуть скористатися змістовним та аргументованим дослідженням-звітом «Боротьба з корупцією у сфері державних послуг: Хроніка реформ у Грузії», здійсненим Світовим банком та опублікованим на ресурсі.
Свобода - кращий стимул до дій
Перш за все особиста та економічна. Дебюрократизація, приватизація та лібералізація – наступні кроки до успіху Грузії відзначає вже згадана Лариса Буракова.
Протягом 2004-2007 років у Грузії було проведено мінімум 79 реформ. Такої кількості реформ одночасно до цього не проводила жодна держава світу. Реформування супроводжувалося масштабною інформаційною кампанією. Влада вважала принципово необхідним по можливості пояснити громадянам мету і суть реформ. А також зарядити їх енергією на швидкі темпи, підняти дух творення в грузинах.
Михайло Саакашвілі усвідомлював, що лише вільна людина здатна на великі справи, що відчуття особистої свободи є важливим чинником економічного успіху країни: «Справжні реформи звільняють внутрішню енергію. А внутрішня енергія звільняється лише тоді, коли людина сама собою керує, а не тоді, коли нею керують. Без цього не буде успіху…». Додає емоцій Вато Лежава: «В реформи потрібно вірити – це дає сили та певне нахабство…» Більш раціональний у підході до реформування Каха Бендукідзе: «В ідеалі потрібно здійснювати всі реформи, в гіршому випадку – хоча б одну з них. А в реальності потрібно займатися тими реформами, які можна втілити…»
Разом з обраними змінами грузини отримали шанс на краще життя. Щирість намірів президента та команди стимулювало ділову активність громадян, їх віру в можливість змін вже на початковому етапі протягом першої каденції Саакашвілі (2003-2007 роки). До 2007 року реальний ВВП зріс на 36%. У доповіді Всесвітнього банку Doing Business того ж 2007 року Грузія посіла перше місце в світі за темпами реформ. А у підсумку за всіма позиціями – 37 місце проти 112 у 2006 році. В рейтингу економічної свободи фонду Heritage Foundation вона отримала 35-е місце зі статусом «майже вільна» замість «майже не вільна» за наслідками 2006-го. Американська Wall Street Journal визнала Грузію світовим лідером з реформ трудового законодавства у 2007 році.
Ліберальна економіка – результат свободи і шлях до свободи. «Ми хочемо забезпечити максимальну незалежність нашого народу від уряду» - говорив міністр з питань євроінтеграції Грузії Георгій Барамідзе. Таким було стратегічне завдання держави.
Продати все, крім совісті
Саакашвілі послідовний ліберал. Без сентиментів до економічного минулого він відверто на стороні приватної власності: «Потрібно максимально знизити державні видатки та дати можливість приватному сектору заповнити цю прогалину. Інакше ми не вийдемо на двозначні показники економічного зростання…». Гаслом приватизації стало поширене твердження міністра економіки Грузії з 2003 року Кахи Бендукідзе: "Грузія має продати все, крім совісті".
Хоча приватизація у Грузії розпочалася ще з середини 1990-х років і до 2003 року було приватизовано вже близько 90% підприємств, очікуваного ефекту вона не дала. За 9 років з 1996 до 2004 року о бюджету країни від приватизації надійшло 199,6 млн. доларів. Лише на 2005 рік президент Саакашвілі запланував отримати від приватизації 200 мільйонів доларів.
Частина грузинських «реалістів-прагматиків» посміялася з «мрійників», але до кінця 2005 роки доходи від приватизації перевищили цю дуже оптимістичну цифру і склали 231,4 млн. доларів. А це ще раз підтверджує: немає недосяжних цілей, є закомплексовані люди, які бояться їх ставити.
Принцип приватизації було обрано радикально відмінний від того, який діє в Україні з бурхливою імітацією «турботи про громадян». Приватизація у Грузії відбувалася виключно за гроші. «Продавати потрібно за гроші, а не за обіцянки: хто більше заплатив, той краще розбереться…» - аргументував позицію К.Бендукідзе. Додаткові інвестиційні умови, якщо і ставилися, то як виняток, і то виключно щодо подальшого функціонування об’єкту, а не до покупця. У приватизації мав можливість взяти участь кожен, хто мав гроші. Жодних пільг для «вітчизняних інвесторів».
Дискусія щодо цього принципу серед шанувальників «подбати про благо народу» за рахунок самого ж народу була. Але переміг раціональний варіант і воля виконавців. Внаслідок чого вже перші об’єкти, які почали приватизовуватися виключно за гроші приносили до бюджету в десятки разів більше грошей ніж очікувалося і розраховувалося до того.
На приватизацію виставлялося, за незначними винятками, справді все: приміщення заводів фабрик, готелів, колишніх урядових резиденцій, «Телеком», газорозподільна компанія «Тбілгазі», інфраструктура водопостачання Тбілісі «Тбілцкалканалі», військові заводи, такі, як Тбіліський завод з ремонту авіатехніки. Серйозно розглядалися питання приватизації пошти та грузинської залізниці, стратегічного газогону Моздок-Тбілісі-Єреван, служби аеронавігації та контролю за повітряним простором.
Усього з 2003 року було приватизовано понад 4000 обєктів на суму 1,4 млрд. доларів. Інвесторами стали українці, турки, росіяни, араби. Доходи від приватизації протягом 2005-07 років складали 11-13% доходної частини бюджету, тоді коли протягом 2001-03 – лише близько 1%. На більшості з приватизованих підприємств протягом короткого часу в кілька раз зросла продуктивність праці та прибутковість.
Дебюрократизація та дерегуляція
У рейтингу «Легкість ведення бізнесу» позиції Грузії підскочили з 112 місця у 2005 р. до 16-го у 2012 р.
Консервативні попередники критикували нову команду реформаторів за радикальність реформ. Едуард Шеварнадзе згадує, як одразу після своєї відставки давав пораду новообраному президенту Михайлу Саакашвілі і державному міністру Зурабу Жванії, що «вони не повинні одразу починати кадрові чистки – можна помилитися. Адже на більшості посад знаходяться досвідчені професіонали». Саакашвілі знайшов у собі сили не прислухатися до «мудрих порад». І не помилився.
Наскільки схожі аргументи ми чуємо в Україні щоразу, коли є шанс змінити владу. Ті самі причитання про «досвідчених професіоналів», з вуст «авторитетів». Система рятує себе. «Професіоналізм», як це очевидно демонструє українська економіка та суспільне життя, полягає в круговій поруці, досконалому знанні корупційних схем та вмінні їх використовувати на свою користь, вмінні вірно служити господарю, знати своє місце в системі, знати де і як вкрасти, низці інших не менш корисних знань та вмінь.
Ми марнували шанси не змінюючи систему. Лише косметично розбавляли її новими іменами, називаючи цей процес оновленням влади. Іншими словами експериментували, що вийде коли до діжки лайна додати діжку меду? Ще й чомусь щиро дивувалися коли виходило те, що й мало вийти – дві діжки лайна.
За зразок дерегуляційних реформ грузинам став досвід Естонії, Нової Зеландії та Сінгапуру.
На відміну від нашого Держкомпідприємництва, грузини не говорили про дерегуляцію, а здійснювали її. Лицемірство наших «дерегуляторів», вершиною сміливості для яких є зменшити на десяток відсотків кількість дозвільних документів, підкреслюють темпи, запропоновані грузинами. У 2003 році діяло 909 дозволів та ліцензій, багато з яких просто купувалися та не виконували жодної соціальної функції. До 2011 р. загальна кількість дозволів та ліцензій була скорочена до 137. Упродовж 2003-2011 рр. кількість робочих днів, що витрачалися на отримання дозволу на будівництво, була скорочена з 195 до 98 днів, а число відповідних процедур – з 25 до 9. Активно застосовуючи принцип «гільйотини», реформатори «відрізали» зайве та припиняли діяльність цілих державних установ.
Для зменшення часу, що витрачається на опрацювання, поданих заявок та документів бізнесу реформатори ввели в дію концепцію «мовчазної згоди». Більшість ліцензій органи державної влади були зобов’язані видати протягом 30 днів, а більшість дозволів – протягом 20 днів чи надати чітке роз’яснення, чому вони не зробили цього. Водночас, якщо за цей час людина чи організація, яка звернулась за ліцензією чи дозволом, ні про що не була поінформована, вважалося, що відповідні вимоги були виконані, а ліцензія чи дозвіл – видані. Якщо в процесі опрацювання заявки мали місце помилки, відповідальність покладалася на державних службовців, які не спромоглися належним чином виконати свою роботу.
У Грузії відмовлялися від послуг як окремих чиновників так і цілих державних структур. Міністерство економічного розвитку, яке утворилося внаслідок об’єднання Міністерства містобудування, Міністерства транспорту та комунікацій та власне Міністерства економіки, стало колективним генератором реформ. Двигуном у цьому Мінекономрозвитку був Каха Бендукідзе, з приходом якого кількість персоналу міністерства скоротилася втричі, кількість відомств у два з половиною рази. У Міністерстві сільського господарства з 4374 осіб залишилося працювати 600, у Міністерстві фінансів з 5342 осіб залишилося 3673, у мерії Тбілісі з 2500 залишилося 800, в Міністерстві захисту навколишнього середовища та природних ресурсів з 5000 - 1700.
В цілому Кількість міністерств скоротилася з 18 до 13, було скасовано і об’єднано низку державних департаментів, агентств та установ.
Кількість співробітників органів державної влади скоротилася майже вдвічі. Реформи зменшили кількість контролюючих органів з 40 у 2005 році до близько 20 у 2011 р.
В держслужбі було встановлено значно вищі зарплатні, встановлено їх мінімум і максимум (еквівалент від 70 до 1800 доларів).
Там, де це можливо, з метою підвищення ефективності державні послуги були передані приватному сектору.
Здешевлення діяльності та зменшення бюрократії досягалися й за рахунок того, що багато товарів та послуг, які успішно пройшли усі регуляторні процедури у будь-якій з країн ОЕСР, не потребують повторної сертифікації у Грузії. Усі стандарти та кодекси ЄС, інших членів ОЕСР, країн СНД застосовуються у Грузії паралельно з місцевими стандартами та кодексами.
Успіхи у боротьбі з корупцією потягли за собою суттєве зменшення бюрократичних перешкод. Класичними стали приклади, що для отримання закордонного паспорта в Грузії потрібно півгодини. Для оформлення автомобіля та видачі державних номерів – дві години. У жовтні 2011 році уряд скасував вимогу щодо обов’язкової наявності водійських прав під час керування. Патрульна поліція може перевірити наявність прав через комп’ютер, який знаходиться у патрульному автомобілі. Видати будь-яку довідку протягом 7 хвилин – вимога Закону до чиновника. Це стало можливим завдяки тому, що дані про громадян занесено до спеціальних електронних баз. Жорстко обмежено часові рамки на видачу ліцензій. Якщо протягом визначеного часу не надано претензій, ліцензія вважається автоматично дійсною.
Будь-яке підприємство реєструється максимум протягом трьох днів після подачі документів до податкової адміністрації. Жодних проблем з ліквідацією підприємства.
Контрастом, що підкреслює переваги економіки, в якій відсутня корупція, зарегульованість та диктат бюрократа, є ситуація на окупованих Росією грузинських територіях. Коли грузини вже у 2008 – на початку 2009 років з нуля збудували житло біженцям з Південної Осетії, то російські відомства в Південній Осетії досі ремонтують пошкоджені під час війни будівлі.
Серйозність намірів влади з формування ліберальної Грузії підтверджує «Акт економічної свободи», який був прийнятий парламентом Грузії в липні 2011 року, а набув чинності - з 31 грудня 2013. Він і декларує, і з часу набуття чинності встановлює принципи економічних відносин держави, зону її відповідальності та участі громадян. Акт проголошує свободу як головний принцип економічної політики. Можливість встановлення нових видів державних податків передбачена лише за умови проведення національного референдуму.