Які проблеми? Десяток тисяч копачів, кілька сотень мотопомп? Шо там думати? Копачів - пакуємо, помпи конфіскуємо. Копачам - штрафи, особливо агресивних - в тюрму. Хто візьметься за зброю - розстрілюємо на місці.
Вводимо Нацгвардію, проводимо поліцейську операцію зачистки, розставляємо блокпости, обносимо колючим дротом територію і встановлюємо вежі. Щоденно патрулюємо територію вертольотами, безпілотниками і періодично, раз на місяць, проводимо повне прочісування лісів. У разі потреби залучаємо танки та БТРи.
Помпи здаємо на брухт, гроші на армію! За пару років забуваємо про інтерес нелегалів до бурштину...
Спокуса простих рішень заворожує.
А чи задумувалися ви, кому потрібна бурштинова війна? Бурштинові краї вже називають Бурштиновою народною республікою. То що, створимо ще одну гарячу точку, ще одну зону АТО? Хто від того виграє, ще треба подумати. Програють мільйони. А от Путін і п'ята колона радітимуть точно.
Якщо ви вже встигли подумки поаплодувати запропонованому простому рішенню, то дайте собі відповідь на ще одне питання. Яку ми країну будуємо? Правову чи поліцейську?
А якщо правову, то маємо розуміти, що розумна держава може вдаватися до силового розв'язання проблем лише тоді, коли всі інші аргументи вичерпано. Чи вичерпано у нашому випадку? Чи всі інструменти використала держава, чи намагалася врегулювати проблему заходами соціально-економічного характеру, чи запропонувала законодавчі рішення? Ні!
Мовчить Верховна Рада, майже півтора роки маринуючи законопроекти, які б мали легалізувати приватний добуток бурштину. Місцеві ради та адміністрації "бурштинових" Волинської, Рівненської та Житомирської областей скромно оминають бурштинову тематику у програмах соціально-економічного розвитку. Чекають, що хтось інший буде вирішувати їх проблеми?
Що це? Лінь, дурість, саботаж? Чи може зацікавлення саме в такому неврегульованому та невизначеному середовищі? У мутній воді жирнішим риба?
А потім виявляється, що судді, іменем України, зобов'язують повернути копачам засоби злочину: мотопомпи та автомобілі. Що поліцейських, які робили свою роботу, звинувачують у перевищенні повноважень. Що максимальні штрафи, визначені Кримінальним Кодексом, викликають у старателів лише іронічний сміх, вони з задоволенням їх сплачують, щоб наступного дня знову вийти на промисел.
Що на роботу йдуть цілими сім'ями, прикриваючись жінками та дітьми. Що бурштинове лоббі, свідомо чи несвідомо, після кожної силової спецоперації розроджується сотнями статей і сюжетів у ЗМІ про нещасних людей, яким ніде заробити, крім у варварський спосіб знищувати природу. З відповідним емоційним супроводом про дітей, які страждають з голоду.
Що місцева влада лицемірить, коли закликає заборонити незаконний видобуток та вимагає від правоохоронців навести порядок. Оскільки тут же, своїми рішеннями, надає земельні ділянки та ліси під незаконні промисли. Роблячи вигляд, що це наділи для добування торфу, сільського господарства чи санітарної вирубки лісу...
...Риба справді жирна. До бурштинового бізнесу різною мірою залучено до мільйона громадян. Щороку видобувається до 300-350 тонн бурштину, який майже весь експортується. При чому офіційно через митний кордон України у 2014 році пройшло лише 300 кг. (1:1000 від добутого). Решта - незаконний перетин, або, по-простому, контрабанда.
Поляки припускають, що т.зв. Ґданська бурштинова біржа щороку продає українського бурштину на близько 500 мільйонів доларів. Для розуміння - це річний бюджет Міністерства освіти і науки. А це лише один напрямок контрабанди "сонячного каменю". Хоча, видається, найоб'ємніший.
Розв'язання тугого бурштинового клубка потребує передусім розуму. Депутати Верховної ради, місцевих рад, чиновники всіх рівнів мають розуміти: усунутися від відповідальності і відфутболити проблему на силовиків не вийде. Цей футбол лише затягне процес, але не сприятиме його вирішенню.
Національна поліція виконає свій обов'язок, забезпечить дотримання законів. Копачі бурштину будуть відповідати за незаконні дії. Ми зруйнуємо імунітет, вироблений ними до традиційної 240 статті Кримінального кодексу. Варварів, які знищують природу, відбирають майбутнє у наступних поколінь, чекають по 8-15 років в'язниці за 441 статтею "Екоцид".
Чимдалі краще робитимуть свою роботу прикордонники, які перекривають шляхи незаконного вивезення бурштину з України.
Але зробити свою справу повинні й усі інші. Якщо, звісно, зацікавлені в результаті.
Верховна рада має прийняти закони, які дозволять легалізувати бізнес на бурштині, забезпечать його екологічність, зроблять дієвими санкції за незаконні промисли.
Місцева влада зобов'язана розробити стратегії і програми соціально-економічного розвитку, які б врахували, що на бурштині можуть чесно заробляти і держава, і місцева громада, і окремі громадяни. Звісно ж, враховуючи, що "не бурштином єдиним..." шукати можливості створення робочих місць і в інших царинах діяльності.
Судді та прокурори мають знайти в собі сили вийти з системи кругової поруки і корупційних схем, почати виконувати свій обов'язок в інтересах країни. Або звільнити місце.
І ще важливо. Не лицемірити про соціальні проблеми. Не співчувати злочинцям. У цьому важлива роль кожного свідомого громадянина і, особливо, ЗМІ.
У 22 з 25 областей України немає бурштину. Люди вирощують хліб, будують, торгують, займаються іншим бізнесом, працюють у державному секторі, чесно заробляють копійку, не знищуючи землю, не відбираючи майбутнє у наступних поколінь. Ті, хто з гаслом "Бог нам дав цю землю і бурштин у ній" ідуть на злочин, мають про це пам'ятати.