Музей Ханенків
Світло у Музей Ханенків пробирається крізь єдине скло на вихідних видовжених дверях. Ще з вулиці видно, що на всіх вікнах опущені металеві коричневі ролети — так, що промені і не дістануться приміщення. Усередині сторічної садибивіддає архаїчним холодом, який пробирає до кісток.
«Усі ці стіни були зайняті японською графікою, – директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків Катерина Чуєва показує порожні зали експозиції азійського мистецтва. Зі стелі звисає волосінь, на якій колись і трималися майже 300 графічних картин та буддійських ікон. Тепер про них нагадують хіба що вималювані сонцем контури. — Ці експонати дуже чутливі до дії світла. Ми їх забрали на час карантину у сховища, щоб експонати зайвий час на світлі не висіли, хоча більшість приміщень затемнені».
Катерина Чуєва показує інші зали, де експонати не змінювали з березня, коли музей зачинився. Сталося це втретє за його сторічну історію. Вперше — під час евакуації колекції у Другу світову війну. Вдруге — для реставрації будівлі у 1989—1998 роках. Втретє — тепер, через епідемію коронавірусу.
Директорка музею розповідає, що за час карантину музей почав більше працювати з онлайн-форматами — співробітники заповнюють розділ «Колекція» на сайті, запустили подкаст та почали знімати відео: «Комунікація онлайн дуже важлива для багатьох музеїв, але завжди була спокуса не приділяти їй стільки уваги, бо існували «звичайні» форми роботи. Окрім того, карантин для багатьох колективів став періодом внутрішньої перебудови: під час надзвичайної ситуації більше ризиків і ти, як директор, намагаєшся убезпечити від них і колектив, і колекцію».
У музеї працює 90 людей. Оскільки Київ не давав спеціальних розпоряджень про те, як виплачувати заробітну плату у карантин, то, згідно з трудовим законодавством, працівники отримують ⅔ окладу — як на простої. До прикладу, у доглядачів залу виходить 1300 гривень на місяць.
«Це крихітні суми. Людей рятує тільки те, що більшість із них має ще пенсію. Для нас це дуже важка ситуація. Ми би хотіли підтримати колектив, але інструментарій обмежений. Якщо музей зачинений і не заробляє, то стає проблематично аргументувати виплати доплат або премій, хоча інтенсивна робота триває», — визнає директорка і додає: у регіонах підходи до вирішення проблем різні. У Львові, наприклад, міський голова провів окрему нараду з музейниками, а у столиці бракує предметної комунікації.
З 10 червня мав початися черговий етап послаблення карантину — музеї очікували на відкриття, однак через велику кількість хворих у Києві культурні заклади і далі будуть зачиненими. Натомість важливо, відзначає Чуєва, що уряд уже скасував вимогу дотримувати самоізоляції для людей старших за 60 років, адже таких співробітників у Музеї Ханенків приблизно 40. Без них просто нікому було б працювати у виставкових залах.
Аби убезпечити працівників, коли карантин усе ж закінчиться, музей уже придбав дезінфектори для рук та підлоги, маски та рукавички для персоналу, витративши на першу партію засобів захисту 29 тисяч гривень. Для цього довелося коригувати бюджет, адже додаткових коштів місто не виділяло. Щомісяця, за підрахунками музею, витрати на аткі закупівлі можуть сягати десятків тисяч гривень або й більше. Аби зекономити, планують перейти на багаторазові маски, оскільки одноразових для колективу довелося б зкупувати до 6 тисяч на місяць.
Музей уже будує плани на той час, коли зможе відчинити двері для відвідувачів. Зокрема, планує продовжити виставку «Дар Василя Щавинського» — це колекція нідерландського мистецтва, яку зібрав український хімік-технолог та 1917 року заповів Музею Ханенків. Та поки що музей зачинений, і ця атмосфера уже починає гнітити співробітників, зізнається директорка.
«Музей — це живий простір. Зараз можна особливо гостро відчути те, про що писав перший хранитель музею, Георгій Лукомський, згадуючи Варвару Ханенко: «егоїстична» любов до кожного предмету у ній поєднувалася з бажанням подарувати музей людям, — розповідає, уже прощаючись на сходах, Катерина Чуєва. — Карантин дозволив наново відчути і осмислити те, що музей — це не тільки колекція. Музей — це люди. В усіх сенсах — у роботі з колективом, у контактах з відвідувачами, у тій атмосфері, яка є в музеї. Ти розумієш, що музей існує для людей».
Національний художній музей
У Національному художньому музеї стоїть надмузейна тиша — навіть для такого закладу вона видається аномальною. Директорка Юлія Литвинець піднімається мармуровими сходами у зали модернізму, де яскраві полотна з деформованими формами відпочивають від відвідувачів.
«Яка найулюбленіша картина? Взяли мене й завалили — розкотисто сміється директорка, оглядаючись довкола. — Я довгий час працювала головним зберігачем і звикла, що всі твори улюблені, бо ти їх маєш зберігати».
«Мені подобається ця робота Петрицького, — Юлія після тривалої паузи для роздумів вказує на картину «За столом» українського художника. — Та «Міст Севр» Олександри Екстер. До неї колежанське ставлення, бо вона працювала у нас у музеї. Це дає відчуття твого особистого зв'язку з минулим і розуміння іншого часового виміру, у якому ми, музейники, живемо. Я, наприклад, не усвідомлюю, скільки мені років, а люди, яких уже немає в живих, для нас усе рівно існують».
Юлія Литвинець жартує, що під час карантину її робота особливо не змінилася — хіба що стало менше скарг на розтрощені сходи перед музеєм чи пропозицій купити газонокосилку матері-«художниці».
Розташований у центрі Києва, Нацмузей бачив, як писалася українська історія. Тому карантин, розповідає Литвинець, не такий уже й страшний, адже тепер не треба так ретельно охороняти будівлю, як під час протестів. Після Революції гідності у будівлі навіть встановили залізні ролети, які на час карантину щільно зачинені.
«Для музею і для колекцій це більш безпечний час», — порівнює директорка різні періоди, коли музей зачиняли.
Як тільки був оголошений карантин, у музеї склали список працівників, котрим за 60 років, та поговорили з рештою про те, як добиратися до роботи. Виявилося, що половина колективу може доїжджати до центру достатньо безпечно — так і склали графік чергування.
«Музей лишати не можна. Ми все одно маємо дивитися, доглядати за нашими експонатами. Реставраційна майстерня теж працювала весь час. У порожніх залах розмотували великі вали полотен. Ми скористалися нагодою і дуже багато всього зробили», – розповідає Литвинець.
НХМУ планував, як і інші музеї, відкритися 10 червня. 10% доглядачів залів молодші 60 років, тому, навіть якби вимогу самоізоляції для літніх людей не скасували, музею вистачило б співробітників на експозиції. Однак через складну епідеміологічну ситуацію у Києві поки музеям не дозволили відчинити двері.
Музей уже закупив засоби захисту, витративши на це 80 тисяч гривень з резервних коштів. Поки що директорка обмірковує, як бути з вентиляцією, адже МОЗ рекомендує регулярно провітрювати приміщення: «Більшість музеїв розташовані в історичних будівлях, і мало у кого є система кондиціонування. У декого це може бути доволі небезпечно, бо повітря циркулює всередині. Повинна бути спеціальна система клімат-контролю, коли повітря з приміщення забирається і викидається у зовнішнє середовище. У нас саме така система. Але у виставкових залах ця система законсервована у зв'язку з ремонтними роботами».
Ремонт же поки на паузі. Через скорочення видатків державного бюджету Мінкульт виділив менше коштів на капітальний ремонт музеїв цього року - загалом 100 мільйонів гривень. Серед виділених коштів для Нацмузею грошей не знайшлося. Юлія Литвинець каже, що хотіла б отримати хоча б 10 мільйонів гривень для ремонту фасаду НХМУ, хоча раніше просила 29 мільйонів.
«Якщо цього року нам не дадуть грошей, то наступного доведеться робити все заново. Це будуть колосальні видатки для держави», — розповідає Литвинець, яка все ще сподівається отримати частину коштів на ремонт фасаду.
Поки ж триває карантин, НХМУ теж опановує онлайнову сферу. За словами директорки, до перемоги над коронавірусом музей максимально перейде на роботу в інтернеті — проводитиме лекції, пропонуватиме екскурсії онлайн.
Театр на лівому березі Дніпра
У великій глядацькій залі Театру на лівому березі Дніпра сидять дев'ятеро людей — режисер Стас Жирков, його помічник, актор та студенти, які прийшли подивитися на репетицію. Під приглушеним світлом актори репетирують п'єсу «Хлібне перемир'я» Сергія Жадана.
-
Хто у нас зараз в адміністрації? — грає на сцені актор Андрій Ісаєнко.
-
Саня, — відповідає за текстом його колега Володимир Кравчук.
-
А хто це?
-
Мер.
-
Саня мер? Я думав, він сидить.
-
Може й сидить, але тиждень тому ще по телевізору виступав.
У діалог втручається режисер: «Стоп. Повернитесь спиной». Актори починають спочатку, повторюючи інтонації, які попросив Жирков. На фразі «Саня мер» він знову зупиняє і пояснює акторам: «Это как будто ты приезжаешь в небольшой город и там тебе говорят: «Та блин. Ленка Кузакова там ваще. Ты че, Лену не знаешь?». Отак и с мэром все понятно».
Актори починають спочатку і на фразі про телевізор повертаються спиною до глядачів.
-
Ще електрика була, — показує руками над головою чи то роги, чи то антену Володимир Кравчук.
-
І шо казав?
-
За мир казав. Казав, перемир'я буде. Хлібне.
Жирков із залу кидає: «Ну типа навешивал».
-
А номер його є?
-
Є. Тільки сам дзвони.
-
А чо так?
-
Ну я типу в опозиції.
-
Шо?
-
Ну, гроші йому винен, шо.
Режисер Стас Жирков заливається сміхом й оголошує перерву.
Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра останнім закрився у столиці перед карантином. Стас Жирков розповідає, що у березні був спокійним, хоча було й прикро, бо чимало планів довелося відкласти: «Нас підбили на злеті. У нас був дуже класний сезон і з фінансової точки зору, і з проектної. З дев'яти прем'єр ми встигли випустити сім, попрацювали з італійським режисером Маттео Сп'яцці і з білоруським Євгеном Корнягом. Ми з'їздили до Польщі і Німеччини, але ще дві поїздки у ці країні зірвалися. Мені прикро, бо погода дуже театральна. Люди ходили б у театр, коли було прохолодно для прогулянок на природі».
Через те, що театр втратив доходи від продажу квитків (це зазвичай половина, а то і більше від усього бюджету), довелося скоротити зарплату. За словами режисера, працівники театру у цей час отримують 66% від звичайної заробітної плати.
«На місяць нам потрібно від 1,2 до 1,6 мільйона гривень. Ми розуміємо, що навіть якщо відкриємося у вересні, то тієї частини глядачів, яка нам потрібна, не буде, тому частина грошей перейде на осінь, щоб нас забезпечити. Зараз економ-режим», – додає він.
Та й поки невідомо, якими будуть обмежувальні заходи у театрі. Якщо з 400 місць можна буде продавати квитки лише на половину, то Жирков має сумніви, чи буде сенс узагалі працювати: «Усі німецькі театри, філармонії ще місяць тому отримали інструкції, як треба відкриватися. Там дуже жорсткі правила — повинно бути 1,5 метри у чотири боки між глядачами. Різниця у тому, що німецькі театри повністю фінансуються. Вони можуть собі дозволити грати і на 200 місць, а ми не можемо».
Режисер скаржиться на нестачу інформації з боку української влади, адже досі Мінкульт не розробив рекомендації для закладів культури.
«Комунікацію влади з культурою я оцінюю негативно, бо ніякої комунікації у цієї влади з культурою немає. Уже те, що ми жили без міністра культури такий час, — це особиста образа», — обурюється Жирков.
У кінці травня театр відновив репетиції. На липень співробітники підуть у відпустку, а у серпні повернуться, аби все ж готуватися до початку театрального сезону. Й актори не приховують радості від можливості знову вийти на сцену.
«Дуже круто, що відновлюються репетиції. Особливо я дуже порадів за цей текст Сергія Жадана, — розповідає актор Володимир Кравчук. На початку карантину актори навіть влаштовували театральні читки у Zoom, аби тримати себе у формі. Кравчук зізнається, що за цей час скучив за театром. — У нас є енергетична потреба у глядачах, тому що актори — це зазвичай емпатичні люди, екстраверти. Наш день супроводжується великою кількістю спілкування з людьми, виступами на сцені, обміном енергією. Коли все це забирається, то у мене якийсь такий нестабільний емоційний стан. Я відчув, що мені не вистачає спілкування».
Кінотеатри
З холу кінотеатру «Жовтень» обдає тяжким застояним повітрям, як буває у приміщеннях, де ніхто не живе. Усередині темно й безлюдно. Директорка Юлія Антипова спускається зі свого офісу на другому поверсі, й охоронець вмикає світло, яке оголює тишу зазвичай жвавого кінотеатру. Під стіною стоять складені і запаковані у целофан стільці, на дверях великого залу «Гегемон» наклеєний листочок з написом «Опечатано» — майже три місяці тут не було жодного глядача. В останній день роботи перед карантином, 11 березня, у кінотеатрі мала бути прем'єра фільму «Толока» Михайла Іллєнка, на яку придбали 400 квитків. Її в останній момент скасували. З тих пір кінотеатр лишився без глядача.
«Відчуття дуже сумне. Першого дня, коли ми зачинилися, у мене стояли сльози на очах, бо всі наші співробітники писали заяви і забирали особисті речі», — розповідає Юлія Антипова.
До карантину у «Жовтні» працював 61 співробітник. Лише чотирьом охоронцям вдалося зберегти зарплату — решта працівників зараз не отримують нічого. Ще 15 робітників звільнилися, аби оформитися у Центрі зайнятості.
«Оскільки у нас зачинений кінотеатр, немає прибутків, то й платити зарплатню нічим. У нас був резерв грошей, який ми використовуємо для того, щоб утримати будівлю у цілісності та безпеці. Поки у нас немає збитків. Якщо у липні не почнемо працювати, то вони будуть», – говорить директорка.
Юлія показує другий поверх кінотеатру. Зали тут так само опечатані. Навіть світло нікому ввімкнути, адже інженер зараз не виходить на роботу. Тому Антипова показує маленький «Сеанс» на першому поверсі, який можна освітлити без спеціального технічного працівника.
«Дуже прикро і дуже скучила за атмосферою, у якій ми працювали, за відвідувачами і за співробітниками дуже сумую, — зітхає Юлія, спускаючись самотніми коридорами. — Сподіваюся, ще трішки і ми будемо разом».
До часу возз'єднання кіноіндустрія готується заздалегідь. Кінотеатри разом з владою розробляють план виходу з карантину. Пропонують, аби персонал носив рукавички та маски, вимірював температуру відвідувачам. Глядачі теж мали би бути в масках, але власники кінотеатрів розуміють, що проконтролювати це під час сеансу буде складно. Самі ж приміщення мають дезінфікуватися після сеансу, а між місцями повинна бути дистанція. Якщо у великих залах це можна без проблем організувати, то з малими можуть бути проблеми.
«Це наш найменший зал, — розповідає Юлія Антипова про «Сеанс». — Тут буде дуже незручно тримати дистанцію, адже вийде менше 50% відвідувачів. Сподіваюся, що це буде недовго».
Директорка «Жовтня» вважає, що глядачі, побачивши заходи безпеки, все ж не злякаються ходити в кіно. Якщо щось і може стати перешкодою, так це проблеми з грошима після втрати роботи: «Ми дуже хвилюємося, що наша аудиторія фінансово не зможе прийти в кінотеатри, хоч і любить кіно, і пише нам у соцмережах, що скучила. Ми будуємо плани виходу з карантину. Найоптимістичніший сценарій — падіння кількості відвідуваності майже на 40%. Інші оператори нашого бізнесу очікують 60% падіння. Повернення 80% відвідувачів очікуємо до кінця року».
«Жовтню» ще пощастило, принаймні на фоні ситуації з масовими кінотеатрами, чий контент складається виключно з голівудського кіно. Більшість американських студій уже відсунули прем'єри щонайменше до осені, а то й на зиму, тому показувати не дуже що й буде. «Жовтень» же сподівається на європейське та українське кіно.
Власник мережі кінотеатрів «Планета кіно» Дмитро Деркач погоджується, що самого кіно бракуватиме. Однак, на його думку, краще уже хоча б частково запуститися, аніж і далі зазнавати збитків. За підрахунками Деркача, мережа за час карантину втратила 25 мільйонів гривень, адже продовжує виплачувати половину зарплатні своїм співробітникам, оплачує оренду та сервісні платежі. Недоотримані доходи Дмитро оцінює у сотні мільйонів гривень.
«Якщо ми будемо працювати в нуль, то це вже буде добре. Краще спробувати, ніж сидіти і чекати», — переконаний Деркач.
Якщо кінотеатрам дозволять відкритися у липні, то «Планета кіно» планує показати фільм «Тенет» Крістофера Нолана, «Мулан» Нікі Каро і, можливо, старі фільми.
«У світі кінотеатрі або зачинені, або лише відкриваються. Усі студії озвучили, що переносять дати прем'єр з осені на зиму. Ми вже отримали повідомлення від дистриб'юторів. У принципі студії можуть знову повернути попередні дати прем'єр, але вони будуть дивитися на кількість глядачів, які готові йти на кіно. Орієнтуватимуться на ринок у США і Китаї», – додає він.
Дмитро Деркач прогнозує: якщо у світі не буде другої хвилі епідемії, то на докарантинні рівні «Планета кіно» повернеться у грудні. Опитування мережі показують, що 70% глядачі абсолютно готові або майже готові прийти в кінотеатри, якщо там вживатимуть заходи безпеки.
«Я думаю, що ми повернемося до звичайного режиму. Хоча хтось каже, що онлайн-кінотеатри стануть сильнішими. Ріст підписок стався у березні, а зараз, мені здається, є навіть відторгнення і люди хочуть виходити з онлайну», – прогнозує Дмитро.
У перемогу онлайну не вірить і директорка «Жовтня» Юлія Антипова: «Кінотеатр — це особлива атмосфера, люди будуть приходити на фільми-атракціони й на стрічки, які найкраще дивитися на великому екрані. Це відновлення триватиме рік-два. Але все відновиться — і кіно бути, бо ця індустрія унікальна!»