ГоловнаКультура

Олександр Ткаченко: «Для президента сфера культури – один з головних пріоритетів»

Донедавна екс-генпродюсер «1+1», депутат від «Слуги народу» і голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко претендував на крісло очільника Києва. Він то подавав декларацію на посаду голови КМДА, то заявляв про готовність стати кандидатом у мери столиці від президентської партії. 

Позаминулого тижня ім'я Ткаченка фігурувало серед головних претендентів на посаду міністра культури та інформаційної політики – сам Олександр, правда, це спростовував. В четвер 4 червня його призначили міністром

LB.ua поговорив з новим очільником міністерства, яке вдруге за останній рік реорганізовують, про плани щодо культурної політики, співволодіння Одеською кіностудією, покинуті вибори мера та багато іншого. Для Ткаченка – в новій його якості – ця розмова стала програмною.

Фото: Осман Карімов

Про місцеві вибори в Києві

В жовтні ви подавали декларацію на посаду голови КМДА, буквально місяць тому оголошували, що не полишаєте намірів взяти участь у мерських виборах. Разом з тим ви були головою парламентського комітету з гуманітарної політики, лобіювали зменшення жорсткості бюджетного секвестру в культурі, і на тлі колишнього міністра Володимира Бородянського виглядали таким собі «хорошим поліцейським» із законом про медіа, на тлі його закону про дезинформацію. І от тепер ви самі – міністр культури. Доволі стрімкі метаморфози.

Політика – це процес компромісів, пошуку істини і можливостей. По-перше, було б дивно, якби я перекинувся не у профільну діяльність, а на міністерство енергетики, наприклад, чи не дай боже, фінансів. Я займався – і це був свідомий вибір – гуманітарною сферою, інформаційною політикою в комітеті. Це був основний вид діяльності. Стосовно моєї політичної позиції – щодо Києва вона залишається незмінною. Вже в цьому кріслі – чим зможу, досвідом чи порадами, – допоможу «Слузі народу» під час місцевих виборів в Києві. Тому що вважаю, що такий мер, як нинішній, не достойний очолювати Київ. Очевидно, що древня столиця заслуговує на краще.

Що ви маєте на увазі під «допоможу чим зможу»?

Ми за цей час напрацювали багато матеріалів – я був, у тому числі, співавтором законопроєкту «Про столицю». Допомагатиму порадами щодо того, яку програму написати. Всі матеріали я передам тим, хто буде йти на вибори.

Коли буде друге читання законопроєкту про столицю, за вашими прогнозами?

Я сподіваюсь, що воно відбудеться до того, як розпочнеться жвава виборча кампанія. Тому що, на мій погляд, жити наступні 5 років за нинішнім законом про столицю – означає приректи її на ту саму корупцію і відсутність реальної участі громадян в управлінні містом. Районних рад не існує, не існує прозорих правил контролю за діяльністю виконавчої влади, існує дуальність між призначенням голови КМДА президентом і виборами мера. Все це потрібно прибрати, тому що будь-яке місто в Україні – Жмеринка чи Одеса – має набагато більше прав, ніж Київ. 

Ми написали закон, який пройшов в комітеті друге читання, з багатьма поправками, в тому числі після участі в багатьох круглих столах, які ми проводили по Києву. Жити наступні п'ять років буде набагато ефективніше і корисніше за новим законом, ніж за тим, який існує сьогодні.

Кого, на ваш погляд, висуне «Слуга народу» на вибори і як буде формуватися команда?

Очевидно, що оголошені праймеріз в той чи інший спосіб мають відбутись. Якщо будуть якісь зустрічі з цього приводу в партії, я братиму в них участь. 

Хто братиме участь у праймеріз?

Вже три людини зголосилися – Тищенко, Дубінський і Качура. Мені здається, це має бути той, хто зможе перемогти діючого мера і сприяти тому, щоб фракція «Слуги народу» в Київраді була найбільшою і найвпливовішою. 

Але рейтинги показують, що Кличко є лідером. Що «Слуга народу» планує з цим робити? І якщо він переможе, чи будете ви з ним домовлятись?

Ви знаєте, в новому законі про столицю прописані інші норми стосовно кількості депутатів, прописані інші повноваження у Київської Ради. Я думаю, що контроль міськради буде більшим за будь-яких обставин. Я вірю в перемогу «Слуги» – на сьогоднішній день не визначено кандидатів. Я думаю, що виборці «СН» в першу чергу будуть голосувати за тих, кого партія висуне. 

Тобто ви думаєте, що виборці, які обрали депутатів від «СН» по мажоритарці минулого року, знову проголосують за «СН» на місцевих виборах?

Округи будуть по-іншому нарізані.

Але ж люди ті самі.

Так, але ця нова комбінація може суттєво вплинути на вподобання в кожному конкретному окрузі. З тих замірів, які ми бачимо, у Кличка є як великий рейтинг, так і великий рейтинг недовіри. Є багато розчарованих людей, не тільки в ньому, але взагалі в київській владі. Очевидно, що з ними в першу чергу потрібно працювати, крім виборців «Слуги». 

Яким чином «Слуга народу» хоче виграти ці вибори все ж таки? Яку програму ви запропонуєте киянам?

Це буде робота тих, хто піде на вибори. Чим зможу – допоможу. Порадами, просуванням закону про столицю. Які будуть меседжі, з якими гаслами вони підуть, має вирішувати партія. Мені здається, що одна з найкращих програм – це той самий закон про столицю. Там є все – і про екологію, і про інфраструктуру, і про необхідність контролю за виконавчою гілкою влади, чіткі повноваження мера, чіткі повноваження районних органів влади. Є багато речей, пов’язаних із контролем за фінансами, проведення за прозорими процедурами рішень стосовно забудови, від якої вже зуби болять. Принцип, закладений в законі, говорить про те, що є, з одного боку, сильний головний архітектор, але він не дає дозволів. У міста має бути зонування, в його рамках оголошується конкурс, і фактично будь-кому, хто хоче щось будувати, не потрібно йти за дозволами, це буде вирішено процедурами, які мають бути в Київській міській раді.

Давайте припустимо, що вибори відбулися і «СН» не перемогла, а перемогла партія Кличка. Чи буде тоді «Слуга» об’єднуватись з ним заради створення коаліції?

«Гадать на кофейной гуще – неблагодарное занятие». Робити прогнози методом здогадок і припущень не буду. Усьому свій час.

Чи можна вважати інструмент розділення посад голови КДМА і мера політичним інструментом Банкової у разі, якщо переможець мерських виборів Банкову не влаштує?

Згідно із запропонованим законопроєктом про столицю не буде голови КДМА у вигляді призначення. Там є голова КМДА, але з іншим функціоналом. Це людина, яка контролює дотримання законів у столиці. У нього немає виконавчих можливостей, які зараз є у цієї посади. Так що про це мова не йде.

Тобто це не буде політичним важелем?

Якщо буде новий закон, то там немає важеля. 

Про боротьбу із незаконними забудовами та Одеську кіностудію

Фото: Осман Карімов

Коли ми говоримо про боротьбу із забудовою в Києві, міністерство культури є рівноцінним учасником діалогу. Що ви, як голова Мінкульту, плануєте робити з ситуацією з забудовами?

Зараз триває земельна реформа і реформа ДАБІ. Я сподіваюсь, що процедури, які з’являться в результаті, будуть більш прозорими. Необхідно підготувати – і в плані міністерства культури таке є – закон про охорону культурної спадщини. Я дуже сподіваюсь, що агентство і інспекція з охорони культурної спадщини – чого раніше ніколи не було – будуть створені наступного року. Так само як і буде створений реєстр культурної спадщини – туди будуть занесені всі об’єкти, які до неї належать. Безсумнівно, пріоритетом є їхній захист, а не видача дозволів. Останнім часом навколо історичного центру їх понавидавали дуже багато. Завдяки тиску громадськості щось призупинено, щось не будується. Назагал це ненормальна ситуація і стояти на сторожі того, щоб в історичних ареалах не будувалися жахливі об’єкти, безперечно, ми будемо.

Окремо, думаю варто правоохоронним органам розібратися, яку роль в процесі видачі дозволів відігравала колишня заступниця міністра культури пані Мазур, про яку ходять «легенди». 

Що ви маєте на увазі?

Йдеться про те, як видавалися дозволи на забудови, зокрема й в історичних ареалах. Замість того, щоб дбати про збереження історичної спадщини.

Чи не вбачаєте ви конфлікту інтересів, адже Андрій Вавриш – один із найбільших київських забудовників –ваш друг і бізнес-партнер?

Ні, не вбачаю, тому що тут йдеться про Одеську кіностудію, а я вже заявив, що, для уникнення конфлікту інтересів продаю свою частку. 

Коли це відбудеться?

Найближчим часом. І це не буде «сліпий траст». Очевидно, що це буде зроблено коректно. Для мене важливо, щоб людина, яка буде опікуватись майбутнім кіностудії, робила там кіно, займалась розвитком кіностудії. 

Взагалі, із кіностудіями, на мій погляд, варто вже давно розібратися. Тому що те, що ми побачили в Києві на «Укркінохроніці» і Національній кінематеці мене, чесно кажучи, шокувало. Ми виїздили туди з комітетом і з очільниками різних міністерств, в тому числі правоохоронцями. 

Виявилось, що ще 2004 року «Укркінохроніка» уклала якусь інвестиційну угоду, за якою за всі ці роки заплачено аж 4 мільйони гривень. За ці роки це місце фактично віддано під забудову, здогадуємось, що одному з найбільш брудних з точки зору репутації забудовників – пану Комарницькому. Те саме сталося з Національною кінематекою – під час переходу влади відбувалися дивні процеси зі штучного накопичення боргів. І завдяки цим боргам було віддано понад три гектари якійсь компанії. Ми бачили план забудови, хоча тепер ці люди стверджують, що хочуть розвивати там кіно. 

В будь-якому разі, мені б хотілося активності правоохоронців у цій справі, якої до цього не було. 

Але в мене в голові не вміщається, яким чином державні об’єкти в Києві могли піти не тільки з державної власності, а під забудову.

Коли ви кажете «розібратися» із державними студіями, що ви маєте на увазі? Чи обстоюєте ви думку про те, що вони мають бути приватизовані?

Є європейська практика. Ви ніде в Європі не знайдете державних студій. Студія в принципі – це сервісний, а не продюсерський бізнес. Продюсери окремо, сервіс окремо. Зараз в Україні є можливості державного фінансування у сфері кінематографу, і продовжуватиме розвиватись виробництво не тільки фільмів, а й серіалів. Майданчики, які є медійними сервісами, будуть затребувані. 

Фото: www.odesafilmstudio.com.ua

На мій погляд, існує єдиний шлях – або прозора приватизація, або державно-приватне партнерство. Для того, щоб ці майданчики могли розвиватись надалі. Вони були збудовані за радянських часів і більшість з них знаходяться в плачевному стані. Тут потрібні інвестиції. Ми знаємо, що є іноземці, готові сюди вкладати кошти, але умови мають бути прозорими. Як з Одеською кіностудією – за законом, там нічого не може відбуватись, окрім профільної діяльності, впродовж 20 років. 

Зараз ви продасте свою частку в Одеській кіностудії і можете підсумувати період свого співвласництва нею. Чи приватно-державне партнерство в цьому випадку було продуктивним? 

Державно-приватне партнерство в Україні не могло розвиватися через відсутність достатньої правової бази, хоча це розповсюджена європейська практика.

Тому, найголовніше, чого там не відбулося – там немає забудов. Хоча бажаючих забудувати її готелями чи будинками на Французькому бульварі було вдосталь. Кіностудія здійснює профільну діяльність – там знімають фільми і серіали, там зробили ремонт. Вона виглядає набагато пристойніше, ніж те, що я побачив у Києві. Це вже щось. 

З точки зору партнерства – держава не заважала, хоча жодної копійки за цей час не було виділено. Всі покращення на Одеській кіностудії зробили за приватний рахунок. 

Раніше ви володіли 50% мінус одна акція ПрАТ «Одеська кіностудія», але половину врешті продали Андрію Вавришу, який є саме забудовником. Чому?

Забудова буває різна. Можна говорити про будинки, а можна – про сучасний медійний комплекс, в якому будуть зніматись фільми, тому що з того часу, як будувалась кіностудія – найперша в колишньому СРСР – багато чого змінилось і є сучасні технології. Потрібні різні інструменти для того, щоб там знімати сучасне кіно і серіали.

Тобто коли ви продавали свою частку пану Вавришу, ви домовлялись про те, що він збудує саме таку інфраструктуру?

Звичайно. А для того, щоб це зробити, потрібні фахівці і додаткові інвестиції. Це зрозумілий процес.

Розумієте, важко сперечатись із фантомами припущень, які на тебе валяться. Я чув останні 15 років про те, що я там щось забудую. І що? Забудував? 

Чи є вже кандидати на вашу частку кіностудії? Чи ви розглядаєте українських бізнесменів, чи когось з-за кордону?

Перемовини ведуться – вже на фінальній стадії. Коли настане час, обов’язково про це розповім. 

І ще одна ремарка – я хоч володію часткою акцій Одеської кіностудії, проте з минулого року нею не управляю. Вона знаходиться в управлінні іншої компанії. 

Про міністерство культури

Давайте повернемось до міністерства культури. Хто зробив вам пропозицію його очолити?

У нас розмови щодо цього велися періодично. Після того, як пішов Бородянський, два місяці обговорювалось, хто може очолити міністерство. Була розмова з прем’єром, була розмова з президентом. А потім моя кандидатура була запропонована фракції. 

Що вам сказали? Чи велося про те, що ви й раніше планували очолити об’єднане мегаміністерство культури, молоді та спорту? Про що ви говорили з президентом?

Давайте зрозуміємо, в якому проміжку часу ми зараз знаходимось. Це надзвичайно великий виклик і проблема. Через коронавірус фактично вся культура була зачинена на амбарний замок. Діяти ні музеї, ні театри, ні кінотеатри, ні видавничі будинки не могли фізично. Що це означає з точки зору економіки? Це означає, що вони втратили свої доходи. Умовно кажучи, театри не продавали квитки. І навіть коли вони почнуть знову їх продавати, вони все одно вже втратили суттєву частку своїх можливостей. Тому їм потрібна допомога.

Хочете вірте, хочете ні, але це відчуття відповідальності за те, щоб такі проблеми вирішити – через державне фінансування, яке має бути повернуто на підтримку сфери культури і креативних індустрій, і за те, щоб знайти нові джерела надходження коштів. Прогноз доволі невтішний: деяким культурним інституціям – як державним, так і приватним – без допомоги буде складно вижити. Спільними зусиллями – разом з президентом, народними депутатами і колегами з креативних індустрій – цю кризу можна буде подолати. 

Але ви не відповіли на моє питання. Про що ви говорили з президентом?

Знаєте, я не звик цитувати розмови, які ведуться у вузькому колі. Мова йшла про те, що «йди працюй і зроби так, щоб культурі було добре». Це якщо коротко переказати.

Втім одне можу сказати точно – для президента сфера культури – один з головних пріоритетів, так само як і налагодження комунікації в ній. І зараз в нас усіх спільний виклик – врятувати креативні індустрії від кризи.

Чи ви себе вважаєте «антикризовим менеджером», і, коли стане якось зрозуміло, що криза позаду, підете з міністерства?

Мені б хотілося, щоб міністерство завершило інституційні зміни, які були розпочаті. Я говорю про створення агентств, які управляють державними підприємствами, що знаходяться у віданні Мінкульту, – їх дуже багато. Міністерство фізично не може ними управляти, а має сконцентруватись на формуванні політик. 

Фото: Осман Карімов

По-друге, очевидно, що потрібно перейти від фінансування з точки зору виживання до фінансування розвитку. Тут я б дуже сподівався на підтримку багатьох креативних людей. У нас вже заплановані зустрічі з ними, ми хочемо створити такий собі мозковий центр для того, щоб розмова про культуру була не лише в минулому часі, а й теперішньому. Для того, щоб популяризувати те, що відбувається сьогодні в сучасному мистецтві, театрі, кіно, інших галузях. Цілі, які мені тут вбачаються, – більше глядачів в театрах, музеях, кінотеатрах, більше читачів, більше людей, які хочуть споживати культурний продукт. Це найголовніше.

Це буде досягатися яким шляхом? Пріорітетом популярній культурі?

Розширення аудиторії можливо лише за умов, коли людям цікаво, коли культура стає модною, коли є промотування досягнень, яких досягли. Має бути написана стратегія і концепція. Я б дуже хотів, щоб за цим столом частіше збиралися не бюрократи, а щоб це був стіл лицарів культури, умовно кажучи.

Хто до них належить, на ваш погляд?

Ті, хто навіть попри відсутність державної підтримки досягнув успіхів у своїй сфері. Важковики від культури, які давно в ній працюють, які мають практичний досвід і сучасне бачення. Вони можуть бути з одного боку пропагандистами – в хорошому сенсі цього слова – культури, а з іншого – давати ідеї задля того, щоб якомога більше людей могли споживати культурний продукт.

Це дуже цікаво звучить, але, якщо чесно, це говорять різні міністри протягом усіх шести післямайданних років. І складається враження, що жоден міністр не озирається назад на те, що почали робити відразу після Майдану. Була «Культура 2025», коли купа експертів і стейкхолдерів писали стратегію. Потім В'ячеслав Кириленко писав свою. Потім, коли прийшов Бородянський, почав збирати своїх лицарів і писати новий документ. І тепер ви знову хочете збирати якихось лицарів. Чи є тут якась інституційна спадковість? Адже багато хто очолює культурні інституції, прийшовши туди з приватного сектору після Майдану. Їх не можна назвати бюрократами і знову проводити водорозділ між «бюрократами» і нібито незашореним приватним сектором.

Я спілкувався з людьми, які зараз очолюють агентства і інституції. У вівторок ми з ними зустрінемось і поговоримо про їхні бачення і стратегії, які я знаю, що написані – вони по них працюють. Очевидно, після цієї розмови варто зрозуміти, чи ми користуємось цими напрацюваннями, чи щось видозмінюємо. Є багато хороших ідей, втілених після Революції гідності, особливо на початку, і багато напрацювань Бородянського, які треба брати в роботу. Зроблено було немало хорошого. 

В своїй роботі я звик доводити речі до якихось успішних результатів, проєктів, де б не працював. Для мене найголовніше – ефективний результат.

Як ви зрозумієте, що досягли цього результату? Коли ми говоримо про роботу на телебаченні – там ясно, є проєкт, серіал, він вийшов на екрани – є результат. Коли ми говоримо про культурні політики, результат треба виміряти якось. Якими, прости господи, KPI ви будете послуговуватись?

Давайте до прикладу візьмемо кіно. Туди вливалися достатньо хороші інвестиції останнім часом. Але мені, якщо чесно, не зовсім була зрозуміла логіка, чому одним фільмам давали багато грошей, а іншим менше. Незрозумілі й результати прокату багатьох проєктів в кінотеатрах. Безперечно, були успіхи, як у фільму «Кіборги», наприклад, чи «Скажене весілля». Але коли ми говоримо про промотування власної української культури, це мали б бути фільми про відомих українців, наприклад, на які прийшло б багато глядачів. 

Очевидно, що мають бути інвестиції в серіали, тому що вони дають одразу масову аудиторію і мають бути засновані на українських наративах і зняті українською мовою. І це більш прозора система фінансування, тому що канали чи продакшни точно будуть вкладати і свої кошти в таке виробництво.

Або візьмемо театри чи музеї. В одних заповнюваність 70-90%, в інших, дай бог, щоб на рік збиралося пару тисяч людей. З іншого боку, є приклади успішних приватних проєктів, як «Музей новин», які робили «плюси» (виставка в Мистецькому Арсеналі в 2017 році – прим.).

Ну це ж радше була така велика нативна реклама «плюсів».

З одного боку – так, а з іншого – люди купували квитки і кількість людей, яка відвідала Арсенал на той час, була чи не найбільша в його історії. 

Так, я пам’ятаю цю виставку. І пам’ятаю, що в сусідньому крилі була виставка набагато краща – Олександра Гнилицького, на яку з того натовпу, що був на «Музеї новин», мало хто, на жаль доходив. Тому що в «1+1» є одні ресурси рекламувати свою виставку, а в «Мистецького Арсеналу» – інші.

Знаєте, жодна реклама не призведе до того, щоб щодня вишикувалися черги перед музеєм. Реклама може привести людей на початку, але якщо їм не сподобається, всі черги швидко зникнуть. А вони лише збільшувались.

Про українське кіно і серіали

Повертаючись до кіно. Як ви назагал оцінюєте ситуацію, яка зараз склалась – з непідписанням паспорту бюджетної програми, з присутністю, відверто кажучи, конфліктної фігури на чолі Держкіно?

В п’ятницю була зустріч в комітеті з цього приводу. В середу буде нарада з депутатами, представниками Держкіно та Іваном Козленком для того, щоб розібратися в ситуації. Я прихильник діалогу і не бачу перешкод для того, щоб вирішити це питання позитивно. 

Марина Кудерчук
Фото: Запорізька ОДА
Марина Кудерчук

Але йдеться не лише про Центр Довженка. На останньому засіданні Ради з держпідримки кінематографії пані Кудерчук сказала, що 14-й пітчинг, за оголошення якого Рада голосувала тиждень тому, поки що не відбудеться. Пославшись на те, що міністерство і ви зокрема працюєте над новим порядком проведення пітчингу, і поки його не буде, пітчингу 14-го теж не буде. Чи міністерство насправді працює над такими новими правилами?

Після зустрічі по Центру Довженка, треба буде провести розмову про проблему, яку я вам озвучив. По-перше, треба визначитися, куди ми біжимо і навіщо, а потім вже розібратися з механізмами того, як це має відбуватись. 

Щодо 14 пітчингу дійсно правила розроблялися з усією індустрією, втім за якихось причин не були введені в дію. Потрібно їх або терміново приймати, або цей пітчинг проводити за старими правилами, щоб процес не зупинився

На вашій сторінці у «Вікіпедії» написано, що ви є продюсером серіалу «Ментівські війни. Київ» і що це рімейк російського серіалу «Ментівські війни». Українська версія знята 2017 року. Чи це означає, що вже під час війни, ви заплатили російській компанії за право зняти цей рімейк?

І не тільки цього серіалу та фільмів. Це не римейк. Ми купляли права на сценарій.

Тобто українська компанія під час війни з Росією заплатила російській компанії за сценарій?

Так. 

Але можна я про це розкажу? В мене багатий досвід зйомок серіалів, в тому числі для російських телеканалів, але ще в квітні 2014 року я з цього бізнесу вийшов. Я не знаю, хто ще з продюсерів припинив співпрацю з росіянами. Але це було моє свідоме рішення. З іншого боку, я вважаю, що якщо є хороші сценарії, вони є незалежно від географії – в Америці, Бразилії чи навіть у Росії. І ми можемо знімати за ними тут, в Україні, з українськими акторами, з українськими режисерами, вкладаючи кошти в українську економіку, в український талант. Я не бачу в цьому проблеми. 

Тобто ви не виключаєте можливості українсько-російської ко-продукції в сфері кіно?

Для себе особисто виключаю. Але заборонити таку ко-продукцію приватним продюсерам я не можу. Якщо хтось з цих продюсерів вбачає можливим для себе і вигідним продавати ці серіали в Росію, юридично їм це не заборониш. Це розвиток української індустрії у першу чергу. Тим більш, запрацюють рібейти, а зараз є поправки до закону, які дозволять їм запрацювати краще.

І 20 мільйонів гривень з державного бюджету.

Секундочку. Справа в тому, що я б дуже хотів бачити чергу з західних продюсерів, які захочуть тут знімати. Але поки що навіть фізично це важко уявити. Наразі треба прийняти поправку, яка дасть рібейтам запрацювати ефективно. Але я категорично проти, щоб ці рібейти використовувалися для росіян. 

Ви сказали, що не можете заборонити приватним продюсерам співпрацювати з російськими компаніями. А якщо вони прийдуть за державними грошима на пітчинг?

Я теж буду проти. Це не для використання державних коштів.

Ми всі пам’ятаємо великий скандал із серіалом «Свати», коли ви оскаржували невидачу прокатного посвідчення через те, що актора Федора Добронравова занесли у «чорний список» через антиукраїнські висловлювання. Чи це означає, що зараз, в кріслі міністра культури, ви переглядатиме «чорні списки» заднім числом, а також невидані за ними прокатні посвідчення?

Це було класичне політичне рішення, ініційоване минулою владою, коли стало зрозуміло, що Зеленський братиме участь у виборчій кампанії. З іншого боку, канал карали за позицію, адже він ледь не єдиний дозволяв собі помірну критику діючого на той час президента. Там було багато історій. 

Взагалі сама процедура занесення у «чорні списки» дуже непрозора. Пропозиція ринку ще тоді полягала у тому, щоб заносити туди людей, на яких заведена кримінальна справа як таких, хто наносить шкоду чи становить загрозу українській державі. Очевидно, що такі люди мають бути в «чорних списках». І заборони мають стосуватись не лише в’їзду на територію України, але й візуальних продуктів, де вони беруть участь. Наприклад, Порєчєнков чи Охлобистін, чи гуру всіх російських режисерів Міхалков для мене особисто в чорних списках.

Щодо перегляду процедури. Без закону і без того, щоб ця процедура була прописана, це зробити неможливо. Але очевидно, що переглядати їх варто. 

Про антикризові мільярди для культури

Фото: EPA/UPG

Коли ви казали, для культури треба залучити 3-4 мільярди гривень, про що йшлося? На що ці кошти мають піти?

У вівторок я маю передати прем’єру лист, де ми просимо відновити фінансування на суму 1,8 млрд. 3-4 млрд – це мінімум тих збитків, яких зазнала індустрія через карантин. За оцінками експертів, на які ми можемо спиратися, справжні збитки становлять 10 млрд. Тому коли ми говоримо про 3-4 млрд, йдеться про достатньо помірну суму допомоги креативним індустріям. 

Але для цього треба у законодавство ввести поняття гранту, яким могли б розпоряджатись і УКФ, і Держкіно, і Інститут книги, й інші інституції. Але ці гранти не потрібно буде повертати – вони даються для розвитку, для можливості вижити, для того, щоб культурні інституції не пішли у небуття. 

Чи будете ви переглядати принцип, за яким під дахом Міністерства культури розподіляються кошти держбюджету? Наприклад, фінансування творчих спілок?

В мене документ, в якому прописані всі видатки на культуру. І 100% з них – це видатки споживання. І 0% видатків розвитку. Але в час кризи йдеться лише про продовження цієї історії, тому що ми не можемо дати загинути тому, що вже існує. Але в майбутньому мова йтиме про принципи розподілення фінансування і те, як культурні установи можуть самі заробляти кошти, як вони можуть залучати меценатів і здійснювати роботу, яка виходить за межі країни. 

Мені б хотілося бачити культурні проєкти й установи успішними не тільки з токи зору залучення державних коштів, але й отримання додаткового фінансування, залучення глядачів. Тоді вони зможуть почати дихати на повні груди. 

Але історія така, що українським бюджетним установам у вигляді державних підприємств, наприклад, просто невигідно заробляти кошти, тому що держава забирає в них 90% заробленого, не залишаючи нічого на розвиток.

Ми якраз над цим працюємо. В законопроєкті №3377 є поправки до деяких моментів, пов’язаних з орендою, яку дають державні і комунальні підприємства. 

Я б також хотів, щоб у нас з’явилась традиція наглядових рад в культурних інституціях. Коли у впливової людини буде корочка про те, що вона – в наглядовій раді, наприклад, «Софії Київської», то це дасть плюс її репутації й розширить можливості для музею. 

Ви вважаєте, що бізнесменам умовним буде цікаво це робити? Чи держава має заохочувати їх до цього законом про меценатство?

Закону про меценатство вже стільки років (сміється). Але там є підводні камені, які полягають в тому, щоб не зробити це меценатство вікном для відмивання коштів. Ми буквально днями починали про це говорити в нашому комітеті і дійшли висновку, що його варто готувати разом зі спортсменами, тому що ці дві галузі точно його потребують.

Доречі про спортсменів. Чи правда, що ви були ініціатором об’єднання трьох міністерств і що ви це об’єднання планували під себе?

Так, я був ініціатором, але під себе нічого не планував. 9 місяців тому в мене не було бажання йти в міністерство, якщо чесно. Я був націлений на політичну роботу, пов’язану з виборчою кампанією в Києві. Але політика і життя розвиваються не так, як ти плануєш, тому ми зараз тут розмовляємо.

І я радий впрягтись в роботу про яку чимало знаю та вбачаю великі перспективи для того, щоб культура, яка є ДНК нації, могла вивести країну на високі щаблі в рейтингу «м’якої сили» у світі.

Дарія БадьйорДарія Бадьйор, Редакторка відділу "Культура"
Соня КошкинаСоня Кошкина, Шеф-редактор LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram