Проте зіштовхнувшись з певною маніпулятивністю із заниженням таких рейтингів щодо деяких політиків (про це трохи нижче) – я вирішив перевірити бекграунд засновника проекту та можливі джерела фінансування «громадської організації». За даними сайту «Посіпаки» Віталій Коршунов майже 10 років був помічником народного депутата України від Партії Регіонів Тетяни Бахтеєвої.
Разом із Тетяною Дмитрівною він є також засновником Донецького обласного благодійного фонду «Гуманність». Сама Бахтеєва за даними «Антікора» є начебто сестрою відомого бенефіціара Партії Регіонів пана Ахметова.
На каналі БТБ, який створювався Арбузовим пан Віталій у 2014 році розповідав про синдром безвідповідальності політиків, не згадуючи при цьому рівень «відповідальності» власного керівництва, яке було частиною системи Януковича, яка розвалювала боєздатність держави, що призвело до анексії Криму та захопленню частини Донбасу.
У березні цього року до народного депутата України Антона Геращенка від ТОВ «ІА «Слово і діло» надійшов «запит на отримання інформації» щодо роботи сайту «Миротворець» та органів судової влади у «бурштинових» та інших справах.
У цьому «запиті на отримання інформації», обґрунтовуючи право отримати запитувану інформацію, колега Коршунова - Пітєніна посилається на Закон України «Про інформацію» та «Про інформаційні агенства». Проте не вказує на норми Закону, які визначають порядок надання такої інформації (враховуючи те, що це не є публічною інформацією та нардеп не є розпорядником інформації, яку створюють та зберігають судові та правоохоронні органи). Не вказано посилання на конкретну норму Закону України «Про інформацію» та «Про інформаційні агенства» лише тому, що таких норм щодо здійснення «запиту на отримання інформації» не існує. У статті 35 Закону України «Про інформаційні агенства» є посилання лише на те, що Інформаційне агентство, суб'єкти діяльності інформаційних агентств не несуть відповідальності за розповсюдження інформації, якщо ця інформація: 2) міститься у відповіді на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", або у відповіді на звернення, подане відповідно до Закону України "Про звернення громадян" ( 393/96-ВР ).
Тобто самі представники цього проекту діяли безвідповідально, немаючі відповідних правових підстав здійснювати «запит на отримання інформації» у той спосіб, у який вони це здійснили (не через Закон України "Про доступ до публічної інформації" або "Про звернення громадян"). У результаті отримали відповідь, про те що нардеп не є володільцем запитуваної інформації, яку розмістили на сторінці щодо не виконання обіцянки про припинення процедури банкрутства ДП "Укрбурштин". Проте у пості Геращенка, посилання на який розміщено на сторінці цього проекту зазначено про те, що 07.10.2015 Рівненським судом було прийнято рішення про припинення банкрутства ДП "Укрбурштин" ДАК "Українські поліметали". Враховуючи те, що мені знадобилася рівно одна хвилина часу для того щоб зайти на сторінку єдиного реєстру судових рішень та знайти судове рішення від 07.10.2015 щодо ДАК "Українські поліметали" - мені не зрозуміло чому те ж саме не міг зробити відповідний працівник відповідальної громадської організації «Слово і діло» та впевнитися про те, що депутат дотримався своєї обіцянки? Проте замість того було направлений безвідповідальний «запит на отримання інформації» у спосіб не передбачений законодавством на який була надана правова відповідь.
Проте наприклад обіцянка щодо створення розділу "Злочини Путіна в Сирії і на Близькому Сході" на сайті "Миротворець" має статус виконаної – хоча питання щодо неї фігурує у тому ж самому «запиті на отримання інформації», який стосувався й бурштину. Цікаво, що на сторінках обіцянок нардепа відсутні обіцянки щодо багатьох резонансних справах, які де факто були виконані. Наприклад щодо контролю над справою побиття волонтерки Клименюк воєнкомом Бородянського району(проект підозри направлений у військову прокуратуру), чи справа судді Оберемка(зараз кримінальна справа розглядається у Подольскому районному суді м. Києва), який погрожував зброєю поліцейським та багато інших «контрольних» справ, щодо яких були дані та дотримані обіцянки.
Завдяки саме такої вибірковості у переліку обіцянок, які публікуються в проекті «Слово і діло» можливо накручувати будь який рейтинг «відповідальності» будь якій публічній особі.
У залишку виникає справедливе питання: чи мають моральне право формувати суспільну думки з питань відповідальності/безвідповідальності публічних осіб люди, які мають або мали відношення до попередньої влади та з великим ступеням вірогідності отримують за це фінансування від відповідних «регіоналівських» фінансових груп ?
Маю надію, що у подальшому працівники проекту будуть більш відповідально ставитися до власної діяльності.