Так, за даними Мін'юсту на 01.01.2019 близько 105 тис. осіб здобувало вищу юридичну освіту у національних ЗВО. З них, за даними Рахункової Палати, станом на 01.04.2019 близько 31 тис. осіб навчалися у ЗВО МВС, 40 відсотків з яких — 12 тис. осіб за державний кошт. Загалом по державі за державний кошт у 2019 році навчалося понад 20 тис. правників.
З одного боку зазначені цифри свідчать про те, що понад половину здобувачів вищої освіти у ЗВО МВС здійснюють навчання за власний, а не державний кошт (такі особи у подальшому працевлаштовуються у цивільній чи іншій не пов’язаній з системою МВС сфері діяльності), що у свою чергу свідчить про позитивний рівень якості, доступності, конкурентності на ринку праці вищої юридичної освіти, яка надається вишами МВС, якщо більшість абітурієнтів власною гривнею голосує за ці виші.
З іншого боку, щодо категорії осіб, що навчаються за державний кошт, виникає логічне і зрозуміле питання: а навіщо державі потрібна така відносно велика кількість юристів для потреб ЦОВВ, що підпорядковуються МВС України? Можна по-різному і довго відповідати на це питання, але для простоти і наочності зверну увагу читача на прості цифри.
Так, якщо брати категорію лише слідчих НПУ (це мають бути як мінімум бакалаври права) — наразі на одного слідчого, в середньому по державі, приходиться понад 250 кримінальних проваджень на рік. Загалом протягом першого півріччя 2020 року слідчими підрозділами НПУ здійснювалося досудове розслідування у понад 1.5 млн кримінальних проваджень, через що ми можемо вирахувати близько 6 тис. слідчих, які здійснювали у них досудове розслідування. Відповідно для того, щоби хоча б вполовину розвантажити слідство, що бути значно сприяти розслідуванню злочинів, з урахуванням великого рівня плинності кадрів в системі НПУ, кожного року треба залучати не одну тисячу нових слідчих в систему. Враховуючи те, що 12 тис. абітурієнтів, які навчаються за державний кошт у ЗВО МВС розподілені по різних курсах і поступово випускаються певними частинами кожного року — подібні цифри для держзамовлення далеко не виглядають якимись захмарними. Тим більше, що у цьому аналізі ми не враховували потреби системи МВС на експертів-криміналістів, дільничних, оперуповноважених тощо.
З огляду на вищезазначене доволі дивною для мене стала не зовсім об’єктивна, на мій погляд, критика ЗВО МВС окремими громадськими організаціями, що отримують іноземне грантове фінансування. Так, минулого місяця, перед початком навчального року, Фундація DEJURE вирішила репостнути, як новину, тогорічну статтю свого працівника щодо недоцільності існування ЗВО у сфері управління МВС України. Серед іншого, обґрунтовуючи власну позицію щодо неефективності ЗВО МВС і недоцільності існування поточних ліцензійних обсягів набору абітурієнтів на держзамовлення, працівник ГО вибірково, висмикуючи інформацію з контексту, посилався на результати того самого Аудиторського звіту Рахункової палати, на який я також посилаюся у цій статті. Серед іншого, автор зазначав про невідповідність обсягів державного замовлення юристів реальним потребам МВС, факт того, що 2/3 випускників ЗВО МВС працюють поза межами системи МВС тощо.
Проте аналізуючи матеріали самого Аудиторського звіту Рахункової палати, виявлено, що низька подібних висновків Рахункової палати була здійснена з порушенням причинно-наслідкових зв’язків і містить суперечності одне одному. Так Рахунковою було встановлено, що у 2017 році обсяги підготовки фахівців для НПУ перевищили визначену нею потребу у фахівцях на 687 осіб (стор. 18 звіту), при цьому там же вище Рахунковою зазначається, що законна процедура погодження ліцензійних обсягів передбачає розгляд пропозицій щодо обсягу не лише від НПУ, а також від відповідного Департаменту МВС і Мінекономрозвитку, які і скорегували відповідні показники.
Роблячи висновок про малоефективність підготовки кадрів ЗВО МВС Рахункова наводить факти про те, що 2/3 випускників працюють поза межами системи МВС (стор. 39). Проте раніше у цьому Звіті Рахункова зазначає, що 60 відсотків здобувачів станом на 01.04.2019 здійснювало навчання за власний рахунок (стор. 17), що своєю чергою співмірно із 2/3 випускників, які вирішили не працевлаштовуватися у системі МВС. Такі випускники за умовами контракту не зобов’язані після отримання диплому працювати в системі МВС, оскільки за власний, а не державний кошт здійснювали навчання і обрали саме ЗВО МВС, а не інший державний чи комерційний виш для набуття вищої юридичної освіти. За такими даними можна прийти до протилежного висновку, що оскільки більша частина здобувачів обирає саме ЗВО МВС для навчання за власний кошт, це може свідчити про конкурентність і високу якість освіти, а отже і ефективність вишів МВС. Особливо, якщо звернутися до стор. 26 Звіту, за якою встановлено, що фінансування потреб на держзамовлення за загальним фондом на підготовку кадрів ЗВО МВС у 2019 році профінансовано лише на 72 відсотки від затверджених Кабміном показників, що свідчить про те, що держава у цьому році навпаки зекономила близька 500 млн грн на навчання юристів МВС за держзамовленням. Про яку тоді неефективність чи роздутість обсягів держзамовлення може йти мова?
Вище, через великий обсяг проблематики, було розглянуто далеко не всі актуальні аспекти відповідної дискусії. На підсумок лише зазначу, що замовна політизація у питаннях діяльності правоохоронної системи, включаючи систему підготовки кадрів МВС України, яку окремі політики, чи громадські організації з іноземним фінансуванням намагаються час від часу проштовхувати у публічну площину, є не лише деструктивною, а може й поставити під ще більше розбалансування національні правоохоронні органи, які й так на ладан дихають.