Що ховається за баржею з гімном?

Ви пам'ятаєте, як до України припливла баржа з гімном? В сенсі на баржі був американський антрацит, але зустрічали її гімном України в присутності дипломатів. Картинка, за яку соромно, але яка привертає увагу і викликає емоції. Хоч за кадром величезний клубок проблем та спроб їх вирішити – від торгівлі з окупованими територіями до ціни антрациту (який припливає то з ПАР, то зі США, то, кажуть, з Росії). 

Роман Вибрановський Роман Вибрановський , Журналіст, керівник напрямку комунікації реформ Українського кризового медіа-центру. Ведучий програми "До справи" UA:Перший

Фото: порт Южный

Сучасна інформаційна стрічка новин дуже часто складається з таких картинок. Вони як пожежа тополиного пуху. Все горить швидко, яскраво, за кілька хвилин не залишається нічого. І тепла не дає. Щотижня – великий скандал то через «газ Медведчука», то через графіті на Майдані. І як тільки хочеться розібратися а чи є в газі рука Медведчука, і чому графіті міг замалювати будь-який жлоб, все відходить на другий план. Бо за своєю порцією уваги голосно та сплановано біжить черговий кандидат в «лідери нації».

За лаштунками цих циркових виступів завжди залишається дуже багато роботи дуже фахових, дуже яскравих і дуже патріотичних спокійних людей. Вона настільки ж ефективна, наскільки і непомітна. Настільки непомітна, що от уже і кращі історики сучасності називають молоде покоління «імпотентами».

Власне, якщо судити за молодь вглядаючись у стрічку фейсбуку, то з цим важко посперечатися. Але за рамками соцмереж (і телеканалів новин, де журналісти озвучують прочитане в соцмережах) дуже багато всього. Особливо – за новинами про реформи, які насправді придумані та сплановані так, щоб ми краще жили, країна розвивалась, економіка зростала а суспільні взаємини були відповідальними та європейськими.

Протягом року я працював у проекті, який дозволяв журналістам (які не є профільними) подивитися на зміни в Україні трохи ширше. Побачити людей, які змінюють країну. Почути ідеї, якими реформи мають бути.

Проект закінчився, звичка дивитися на проблему ширше залишилась. Тому ми домовилися з LB.ua вести блог щодо іншого, ширшого погляду на події, які викликають обурення чи захват, гарячу радість чи палке засудження.

Здебільшого події розпочинають політики – теперішні чи майбутні. Серед них уже немає «популістів» – практику фокусування власного гніву (тобто спроб сподобатися людям) на одному, невеликому, поясненні складних тем використовують усі: провладні і опозиційні депутати, і ліберальні і радикальні політики, і досвідчені бюрократи і молоді реформатори. Час такий.

Ми ж спробуємо обговорювати теми трошки складніше. Що ж гаряче обговорювалося цього тижня?

Сучасний закон про освіту став «скандальним» спочатку через додатковий рік навчання, а потім – завдяки заявам про проблему мови. Заяви мали небагато реальних підстав – закон насправді нікого не обмежує, але зате стали «темами дня». Натомість за кадром залишилися можливості, які закон про освіту відкриває перед дітьми. Можливості – не більше, бо жоден закон не може поміняти ставлення учителя до учня. Але він дозволяє використовувати передовий досвід шкіл, які хоча би пробують готувати дітей до майбутнього.

Шкіл, які розробляють власні програми, і можуть оцінювати дітей не за тим, як вони сидять за партою і запам’ятовують дати, а за тим наскільки вони креативні, наскільки вміють вчитися цікавому самі, наскільки … підприємливі. Це не просто мрія. Це – основа нового підходу до навчання і оцінювання дітей – за компетентностями. Це уже реальність, відкрита новим законом. Справа за малим – вмінням батьків, дирекції та вчителів домовитися про те, як працювати разом щоб змінювати школу.

Хто читав чати батьківських комітетів знає, наскільки це важко. Але без конструктивного пошуку рішень наші діти і дали будуть «зубрити» а не вчитися, а школа залишиться «місцем, яке закриває дітей щоб ті не спалили місто» за влучною дефініцією Леся Подерв'янського. Тому раджу замість обурливих заяв читати портал про нову освіту.

Пожежа в Одесі викликала гнів людей щодо корупційних звинувачень – журналісти знайшли, що на базі в Одесі була дорога пожежна сигналізація. Втім, чому базу не закрили? І головне: чи знала людина, яка була «відповідальна за пожежну безпеку» що це взагалі таке?

Ще минулого року міністр МВС Аваков оголосив про готовність законопроекту, який би реформував пожежну службу. Планувалося закрити «інспекцію» яка реально не працює і передати відповідальність місцевій владі та власникам приміщень. Вочевидь, або злякалися негативу пов'язаного з реформою, або просто не дійшли руки. Звідки негатив, спитаєте Ви? Від бізнесу. Після впровадження реформи дорожче буде підготувати будівлю до стандартів, ніж купити «рішення» перевіряючого. Не кожен бізнесмен на таке погодиться. В результаті на пожежну безпеку всі насправді закривали очі. І цілком можливо, продовжать закривати очі, коли знайдуть винних. От ви, наприклад, знаєте хто відповідальний за безпеку будинку, в якому ви читаєте цей текст? А наскільки якісно він зроблений? А які шляхи евакуації? І т.д. Жодна «служба» не зробить цього за вас.

Скандал навколо НАК «Нафтогаз України» скоріш за все концентруватиметься навколо питань ціни на газ та контролю над підприємством.

Бо керівництво НАК (резонно) противиться збільшенню впливу уряду на нього. А також обурюється позицією «цапа-відбувайла» за ціну на газ. Адже це уряд не піднімає ціну всупереч власній постанові, натомість публічно звинувачує монополіста у «надприбутках».

Зі свого боку уряд (резонно) наполягає на тому, що розробкою політики та впровадженням реформ має займатися Кабінет Міністрів і міністерства, а не монополіст. Це його мандат, наданий парламентом.

За кадром залишаються спокійні зауваження англійського експерта Алана Райлі та російського Міхаіла Крутіхіна. Вони чесно повторюють, що для ЄС та європейців не має значення хто переможе в PR-протистоянні. Їм важливо, щоб Україна відповідала з строки виконання власних рішень і доводила, що держава та її підприємства є відповідальними партнерами. Тільки тоді, а також після побудови повноцінних ринкових умов ми зможемо протистояти планам побудови обхідних газогонів навколо України. Адже «Nord stream 2» – труба з Росії до Німеччини – будується і досі, незважаючи на спротив єврочиновників. «Ну ви ж хочете мати спокій з постачанням газу? В Україні суцільні сварки та хаос» – кажуть росіяни. Хотілося би мати аргументи, щоб їм заперечити. Але поки що звіти незалежних експертів такої певності нам не дають…

Роман Вибрановський Роман Вибрановський , Журналіст, керівник напрямку комунікації реформ Українського кризового медіа-центру. Ведучий програми "До справи" UA:Перший