«Офіційна версія скасування, що кінотеатр Cinema Rouge Et Noir Rouge et Noir купив для показу на платній основі цей фільм. Моя суб’єктивна думка, що куплено, можливо навіть і сьогодні, тому що показ фільму набрав широкого резонансу», – написала Майя у Facebook.
Проте, немає сумніву, що це просто зустрічний удар росіян. Яким не можна допустити вихід правди про Маріуполь (який вони вважають своїм) в інформаційному полі. У підсумку, маємо умовну нічию, а війна триває.
Та тут настав час згадати, що в нас є держава. А в державі багато офіційних органів, які не просто мають бути залученими в процес інформаційної війни або виконувати функції ар’єргарду, а врешті-решт стати в авангард та повести за собою. І італійська битва тому гарний приклад.
Чому? В багатьох країнах ЄС зараз величезна українська діаспора біженців, що бореться та підтримує інтереси України на власний розсуд. Як вміє та як відчуває. Поза порядком денним країни в цілому. Це – при наявній мережі консульських представництв. Всі ці численні «Українські доми» та внутрішні спільноти – окремий від держави всесвіт. В підсумку про виставку ми дізнались не через МЗС, а через наших маріупольців, обурених фактом. Це нормально? Не думаю.
Організовують показ в Палермо знову маріупольці без держави. А чому не посол/консул та не в Палермо, а Римі та Ватикані? Не зрозуміло.
Одразу – тут питання не до МЗС, а всієї державної машини управління під назвою Кабмін. Де наш Мінкульт? Чим таким важливим зайнята ціла купа чиновників? Хоча мабуть правильне питання – чому вони цим зайняті і яка від того користь.
Або наші правоохоронні топ-органи. Щось не чутно, щоб Генпрокуратура разом зі слідством забезпечила кримінальне переслідування всіх цих пропагандистів-організаторів виставки. Незручно, бо вони громадяни ЄС? Ну так на війні і не має бути зручно. Проте я певен, що оголошення в міжнародний розшук всього іноземного пропагандистського пулу значно скоротило б бажання та можливість організовувати подібне.
Тут можна продовжувати до нескінченності. І про освіту. І про ВПО. Майже про кожну частину суспільного життя, в якому наші вимушені мігранти в ЄС просто забуті. Потім – ми згадуємо про них і дякуємо за ініціативу/підтримку. А мусимо ставати попереду та вести за собою. Все задля фронту – все для перемоги. Тільки так і по всіх фронтах. Якщо ми дійсно хочемо перемоги, а не подальшої зони комфорту наших чиновників. Якою б дивною ця зона не виявлялась.