…Сто років тому. Січень 1919-го. Народний міністр закордонних справ Директорії Української Народної Республіки Володимир Чехівський надсилає ноту Народному комісару закордонних справ Росії Георгію Чичеріну. У ній повідомляється:
«…Министерство иностранных дел уведомляет, что регулярные войска Советской России, а именно: 9 Курская дивизия, 4 Брянская дивизия, 17 стрелковая дивизия, направлены на Украину. Впереди регулярных войск посылаются партизанские отряды, снабжаемые оружием и средствами военным командованием. Уже заняты Валуйки, Купянск, Белгород, Новгород-Северский и другие города, находящиеся на украинской территории» (нота від 3 січня 1919 року).
На це нарком закордонних справ РРФСР Г. Чичерін відповідає:
«… перечисленные Вами воинские части Советской России на Украину не направляются и даже не находятся около ее границ и никаких войск Российской Социалистической Федеративной Советской Республики на украинской территории не имеется. Военные действия на украинской территории в настоящее время ведутся между войсками Директории и войсками украинского советского Правительства, обладающего полной независимостью. Между Украиной и Советской Россией не происходит в настоящее время никаких вооруженных столкновений» (нота від 5 січня 1919 року).
Обурений такою реакцією, Уряд УНР надсилає до РФ чергову ноту:
«…Директория считает необходимым добавить следующее: Комиссар по иностранным делам отрицал участие российских войск в нападении на Украину, в то же время предлагает Правительству Украинской Республики вступить в мирные переговоры на условиях изменения курса внутренней политики украинского Правительства по отношению к партии коммунистов и советам рабочих депутатов. Из этого прежде всего вытекает то, что российское Правительство без всякого на это права вмешивается во внутренние дела украинского народа. Во-вторых, силой китайско-латышских штыков желает ввести на Украине такой строй, какой желателен русскому Правительству. На это Директория заявляет, что никому не позволит за спиной украинского трудового народа решать его судьбу» (нота від 9 січня 1919 року за підписами голови Директорії В. Винниченка, членів Директорії С. Петлюри, П. Андрієвського, Міністра закордонних справ В. Чехівського).
А у відповідь Київ отримує із Москви таке:
«Гражданская война, которая происходит теперь на Украине, не есть дело каких-то агентов российской советской власти, а естественный результат той внутренней борьбы, которая ведется на Украине…» (нота Г. Чичеріна від 10 січня 1919 року).
Напевне, коментарі тут зайві.
Хіба що проситься цитата із виступу 12 лютого 2019 року на засіданні Радбезу ООН постійного представника Німеччини при ООН Крістофа Хойзгена як реакція на виступ постійного представника Росії при ООН Васілія Нєбєнзя. «Васілій заявив, що це внутрішній конфлікт. Ми ж знаємо, що це було доручення влади РФ, її військові були залучені як до окупації Криму, так і Донецької та Луганської областей. Це були російські військові. У 2014, в 2015 роках стало все більш очевидно, що там є військовослужбовці РФ», – зазначив німецький дипломат.
Історія повторюється. Лише в якомусь гіпертрофованому вигляді.