Комерціалізація, тобто перехід на ринкові засади, стрімко впроваджується у всіх сферах суспільного життя і, на жаль, у владі також. Чиновники, покликання яких, служити суспільству як наймані менеджери своїми роботодавцями, так само швидко освоїли закони ринку. І замість того, щоб створювати сервіси і надавати їх суспільству, перетворили владу – свої посади у високодохідний бізнес. Змінюються обличчя, а філософія збагачення і, ба більше, безнаказанність - зберігаються.
Я не проти багатих, навпаки. Але хочеш бути багатим, йди в бізнес і багатій. А влада – це перш за все служіння суспільству.
Чому я про це? Бо, твердо переконаний, що без перезавантаження державної системи й ментальності суспільства, неможливо побудувати ефективної держави з ринковою економікою і привабливим інвестиційним кліматом.
Вважаю абсолютно некоректною риторику про захист прав інвестора. Якщо вже мова йде про захист прав, то це значить, що права його вже порушено.
Завдання чиновників не старатися заробити для себе за рахунок інвестора, внутрішнього чи зовнішнього, а саме це часто відбувається («за дурно по лавці ніхто не посунеться»). А залучити інвестора і створити для нього комфортні, лояльні, прозорі, прості умови та максимальне сприяння в реалізації бізнес-проекту.
Знаю з власного досвіду, коли сильні світу цього і не тільки чиновники, пропонували свою підтримку в обмін на частку в проекті. І це, нажаль, нікого вже не дивує в Україні.
Необхідно культивувати в суспільстві, що саме інвестиції в економіку, її сталий розвиток є запорукою побудови ефективної держави. Звичайно при цьому не варто забувати про національну ідентичність, армію, мову, віру і мораль. Наголошую, що саме зміна ментальності, в т.ч. моралі та культури, є основою для змін інвестиційного клімату.
Споживацьке ставлення чиновників та окремих громадян до інвестора має не поодинокі випадки. Тільки виникає бажання у інвестора реалізувати проект, як він вже всім винен – і владі, і часто громаді. Це замість того, щоб вивчити можливості, як можна прискорити і спростити реалізацію інвестиційного проекту чи ведення бізнесу взагалі.
Без змін засадничих принципів відношення до підприємця, інвестора неможливо буде змінити державну систему, яка також потребує перезавантаження.
Звичайно, державна система повинна відстоювати, захищати інтереси держави та громади. Але сьогодні вона в більшій мірі зорієнтована на задоволення потреб чиновників і стримує розвиток інвестиційного середовища. Більше того, ми стали свідками не спроможностей системи виконувати державні функції. Наприклад, неспроможність побороти контрабанду, це не тільки тіньовий заробіток для окремих, а, перш за все це створення недобросовісної конкуренції для бізнесу. Такі неспроможності ми спостерігаємо в зоні відповідальності податкових органів, судів, силових структур і навіть антимонопольних інституцій, де непочатий край роботи по демонополізації економіки.
Вершиною інституційної неспроможності вважаю допущену владою проблему «євроблях» і нездатність розблокувати поліцією перекриття ними автомобільних доріг.
Виникає логічне питання, чому платники податків повинні утримувати неспроможні інституції? До речі, чисельність і вартість утримання державних органів і відомств давно потребує радикальних змін, якісних і професійних.
Підхід, який запроваджений останніми роками до системи оплати праці в державних структурах не створив справедливої мотивації, а викликав велике роздратування в суспільстві.
Повертаючись до інвестора, хочу наголосити що не захищати його потрібно, а максимально сприяти і супроводжувати. А якщо і виникне потреба в захисті, то це має бути справедливий, некорумпований суд, як і у всьому світі. І порушник прав інвестора також повинен понести відповідальність в суді.
Ніхто не придумав нічого іншого, ніж створити зрозумілі для всіх правила гри і заставити всіх їх виконувати. Невиконання обов’язково приведе до невідворотності покарання, при чому всіх і кожного без винятку. Саме для цього потрібно змінювати і систему, і ментальність, як би важко і боляче це не було.
Звичайно, основним рушієм в розвитку бізнесу та інвестицій є приватна ініціатива, в основі якої лежить основний принцип «знайди потребу і задовільни її». Крім формування привабливого інвестиційного клімату важливо не втратити, а надалі розвивати рівень освіченості суспільства з огляду на інформатизацію всіх процесів бізнесу та життя в цілому.
Рівень доходів і заможності теж є дуже важливим. Від держави, тим не менше, вимагається також забезпечення економічних свобод і створення стимулів для інвестицій та бізнесу. При цьому потрібно розуміння, що інвестор має вибір і за нього потрібно конкурувати, створюючи максимально комфортні умови ведення бізнесу. Крім лояльності, прозорості та простоти входження в інвестиційні проекти необхідно створити інформаційні бази даних про інвестиційні можливості в країні і запропонувати механізми й алгоритми входження інвесторів в залежності від їх типів.
Потрібно розуміти інтереси інвестора, перш за все це: дохідність, безпека і повернення інвестицій, ріст капіталізації, захист права власності, можливість виходу із інвестицій чи вивід дивідендів, відсутність забюрократизованості і простота ведення бізнесу, а також наявність добросовісної конкуренції.
Важливо мобілізувати організаційний ресурс від голів ОТГ до міністерств для ініціювання та розробки інвестиційних проектів. Це повинно стати результатом інвестиційних аудитів регіонів, в ході яких необхідно визначити ініціативи і ресурси, які стануть основою інвестиційних проектів, що і наповнять інвестиційний паспорт України.
Кожен тип інвестора, чи то бізнес-ангел, чи фінансовий або стратегічний інвестор зможуть в такий спосіб отримати для себе інформацію про нові інвестиційні можливості. Інформація не тільки про нові проекти, стартапи, а і про готовність локальних компаній до залучення інвестицій через партнерство чи продаж бізнесу, можливості участі у приватизації чи державно-приватному партнерстві.
Для повернення уваги, як внутрішніх так і зовнішніх інвесторів, потрібні радикальні кроки влади для розвитку фондового ринку в Україні із ринковими зрозумілими правилами гри. Деякі державні монополії та активи повинні бути акціоновані, а решту віддати для приватизації, в т.ч. більшість підприємств оборонної промисловості.
Влада-бізнес-суспільство – тріада відповідальності за майбутнє країни. Сьогодні очікування знову на максимумі і результат буде залежати від залучення кожної із сторін до змін, але насамперед від новообраного лідера країни.
Подолати бідність можливо тільки за рахунок динамічного економічного зростання. І це повинно стати державною ідеологією, в основі якої лежать інвестиції та чесна конкуренція.
А перезавантаження системи і ментальності це тільки дієвий інструментарій.