На момент подій 2013-2014 року Єлизавета була студенткою КНУ імені Т.Г.Шевченка. Разом зі своїми друзями-студентами вона почала відвідувати мирні акції ще з 21 листопада 2013 року. Про мітинги вона дізналася від знайомого Сергія Мельниченка, якого допитали у справі в грудні минулого року. Зокрема Єлизавета повідомила суду, що знала про подану від Сергія Мельниченка заявку до КМДА про безстрокову акцію протесту. Зараз Ліза Жарікова - відома поетка, піаністка, авторка пісень, викладачка.
Підсудний - Сергій Лобода - ексміліціонер 1-ї оперативної роти Київського «Беркуту». Йому інкримінують перевищенні влади та службових повноважень, що супроводжувалося насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілих, діями. Це по епізоду розгону Майдану. Але це не все. Лободу з “колегами” обвинувачують ще й у справі про засідку та побиття автомайданівців на вул. Щорса 23 січня 2014 року. Там також, за версією слідства, на силовому етапі - побиття водіїв, їхніх автомобілів, затримання людей - була задіяна перша рота і серед інших - Сергій Лобода. Цю справу ніяк не почне слухати Святошинський суд.
29 листопада Єлизавета разом із друзями прийшла на Майдан та залишилася там на ніч. Вона та її знайомі не мали конкретних планів щодо участі в акції.
Єлизавета повідомила суду, що вночі 29-го листопада протестувальники почали завозити нову апаратуру на Майдан Незалежності. Проте працівники підрозділу “Беркут” почали перешкоджати в’їзду відповідних машин. Внаслідок конфлікту між групою протестувальників та міліцією подругу потерпілої Олександру Гончарук побили, тому Єлизавета відвела її до метро, а потім повернулася на Майдан та пішла грітися в кафе неподалік.
"Усі, хто лишився тієї ночі на Майдані постійно пересувалися. Нам було холодно, тому доводилося якось грітися. Люди поводилася мирно, розбивалися на групи та займалися своїми справами, хто був біля бочок - грілися, хто співав. Я періодично ходила в кафе, що поруч, а потім поверталася назад," - зазначила у своїх свідченнях потерпіла Жарікова.
Десь о 3.00 ночі хтось зі знайомих повідомив, що на Майдан будуть завозити ялинку. На це особливо ніхто не зауважив. Через деякий час приїхали кілька вантажних машин, на яких були конструкції ялинки та огороджувальні щити. Люди в цивільному почали виставляти ці щити навколо нас, тобто по периметру Майдану. Таким чином, нас просто оточили цими щитами, закривши вільний доступ для входу та виходу. Я в цей час перебувала біля підземного переходу станції метро "Майдан Незалежності", ближче до вул. Інститутська. Я бачила, як "беркутів" стає в рази більше, хоча ми бачили, що вдень всі вони сиділи в автобусах. Вони почали виходити і шикуватися ближче до мітингувальників. Я підійшла до людини в формі міліції та почала з ним сперечатися щодо виставлення щитів та поведінки людей в цивільному, які просто брутально мене виштовхали і я опинилася за територією, де знаходилися протестувальники. Людина в формі мені відповіла, щоб я шла звідси, що мене тут не має бути. Про заборони чи будь-які інші законні підстави такої поведінки правоохоронців мені не повідомили.
Коли я говорила з міліціонером, почула крики зі сторони стели - я побачила, що людей вже били. Я знала, що там знаходяться мої друзі, тому намагалася потрапити всередину, але не могла знайти прохід. Через деякий час я таки потрапила всередину: був суцільний хаос, я намагалася знайти друзів, проте "беркути" гнали всіх присутніх, в тому числі і мене. Люди падали, утворилася величезна тиснява. "Беркути" били всіх без розбору - кийками та ногами.
Я втікала в бік Бессарабки, де зустріла своїх знайомих. Серед них був мій друг Павло Щибря, у якого була розбита голова. Спочатку ми відправили його в лікарню, а потім намагалися все-таки повернутися на Майдан, де ще залишалися люди. Коли це таки вдалося, я знайшла своїх знайомих, які мені сказали, що "беркути" побили старшу жінку Любомиру Кеплер та журналістку Марію Лєбєдєву. Згодом знову з’явився "беркут" і нас почали витісняти в сторону вул. Городецького.
Справа по Любомирі та Марії слухається в цьому ж суді під головуванням судді Трубнікова. Обвинувачений у ній - Руслан Марчук. Він - колишній керівник підрозділу «Беркут», який сьогодні працює в полку поліції особливо призначення та несе службу під час проведення мирних акцій протесту. Цікаво, що обох цих ексберкутівців захищає один і той самий адвокат - Володимир Смєхнов.
Ще кілька важливих моментів, які зафіксувала потерпіла Жарікова:
- "Беркут" був у синьо-сірій плямистій формі та шоломах;
- під час штурму в районі Майдану Незалежності був відсутній мобільний зв’язок;
- після зачистки Майдану "Беркут" рухався шеренгами вулицею Хрещатик та гнав людей, навіть якщо хтось просто сидів на лавці - усіх їх били та виганяли;
- жодних попереджень про заборону мирних акцій не було, присутніх просто оточили і почали жорстоко бити лише за те, що вони там знаходилися;
- кількість правоохоронців значно переважала кількість мітингувальників.
Одним із журналістів, яких, за версією слідства, побив Сергій Лобода, був фотограф Дмитро Фортунатов. Але, на жаль, два роки тому Дмитро помер - не витримало серце. Саме фотографії Дмитра стали важливими доказами проти Сергія Лободи і Руслана Марчука.
Іншими потерпілими у справі також є Сергій Мельниченко та Тетяна Куємжи, допит якої ще попереду. Також, за словами адвоката Марини Ліліченко, яка представляє інтереси потерпілих у цій справі від імені Адвокатської дорадчої групи, планується залучення дружини Дмитра Фортунатова - Людмили - в якості цивільного позивача.
У справі Лободи вже дослідили письмові докази. Наразі в суді - стадія допиту потерпілих, залишилось допитати одну постраждалу. Потім допит свідків та обвинуваченого.
***
Наступне засідання 24.02.2021 в 15:30
Розгін Майдану 30 листопада 2013 року
Шевченківський районний суд Києва. Дегтярівська, 31а, суддя Олена Мєлєшак