ГлавнаяБлогиБлог Євгена Карася

Від Георгія Гонгадзе до Сашка "Білого". Хроніки терору

22 березня цього року перезаховали тіло Георгія Гонгадзе, убитого спецслужбами на замовлення влади шістнадцять років тому. А вже 24 березня настали роковини убивства Олександра Музичка, українського добровольця воєн на Кавказі убитого міліцією в 2014-му році. 

Що пов'язує ці убивства? Скільки таких було ще? Як утворюються спецзагони для терору проти власних громадян?

Фото: Сергей Нужненко

Нечасто ці питання піднімалися в суспільстві. Ще за рік до Революції гідності я сам та моя родина стали жертвами ментовського терору. Але тоді про події кривавого травня 2013-го лише видання Lb.ua та 5-й канал не боялися розповісти. Сьогодні хочу опублікувати свій погляд на криваву історію неоголошеної війни.

Перший скандал спецслужби МВС

Розпочнемо з уточнення щодо оперативної спецслужби МВС, яка останні роки замішана в усі брудні історії. Це Департамент оперативної служби(ДОС), він же колишнє "сьоме управління", або так звана "наружка", "топтуни". ДОС працює не лише з агентами, але й з власними технічними комплексами, переважно незаконними. Також є в МВС окремий Департамент оперативно-технічного забезпечення(ДОТЗ), так звані "слухачі". Вони володіють ще з 90-х серйозними комплексами фото-, відео- та аудіофіксуючих потужностей. Туди входить і сумнозвісна "прослушка". На місцях як управління оперативної служби так і оперативно-технічного забезпечення працюють по своїй специфіці згідно завдань оперативників. ДОС це засекречена еліта МВС, яка веде інтелектуально-розвідувальну роботу. Подібний департамент є і в структурі СБУ. ДОС займається роботою в своєму напрямку дуже своєнравно та самостійно. Відомо давні "невинні" види заробітку співробітників ДОС - збір компромату, шантаж, незаконне стеження. Але є міліцейські спецкладовища, де поховані тіла одиноких людей без соціальних зв'язків, які мали нещастя володіти квартирою у Києві. Є стеження за людьми перед викраденнями і убивствами. Схоже це невід'ємна частина нашої елітної міліції. Ерудована та тренована розвідка МВС має займатися тонкою роботою протидії злочинності. Не має убивати. Але вони убивають. В 2000-му році убили відомого журналіста Георгія Гонгадзе саме співробітники оперативної служби МВС.

Згідно скандальних матеріалів майора СБУ Миколи Мельниченка президент Леонід Кучма одобрив пропозицію міністра МВС Юрія Кравченка викрасти журналіста Гонгадзе. Кравченко вірогідно передав команду начальнику Головного Управління карного розшуку МВС Олексію Пукачу. Той - співробітникам оперативної служби. Чи було окреме уточнення Кучми, чи виконавці перегнули палку, але Гонгадзе не просто викрали, а убили. На місце закопаного тіла вказали СБУшники. Кажуть, що так Служба безпеки України убезпечилася від обвинувачення, що це їхня робота. Наступні десять років тривав процес пошуку причетних до убивства співробітників МВС.

Осуджений керівник групи, що вбила Гонгадзе, Олексій Пукач у міністерстві вважався людиною генерала Едуарда Фере. Фере, до речі, був попередником Пукача на посаді, а на момент убивства Гонгадзе, вже керував апаратом всього міністерства. Щодо перезахоронення тіла убитого Пукач домовлявся з Юрієм Дагаєвим, колишнім генералом МВС, що тоді був членом апарату президента Кучми. Обох генералів вважають організаторами убивства Гонгадзе. Але як і Дагаєв, так і Фере загадково загинули влітку 2003-го. Вважається, що це були отруєння. Міністр МВС Кравченко, то взагалі просто неймовірно застрелився в 2005-му році. Кравченко двічі вистрілив собі в голову. Ці смерті обірвали стежку до головного замовника убивства журналіста Гонгадзе.

"Біла стріла" підполковника Гончарова

В історії з убивством Гонгадзе дуже схоже, що хтось замітав сліди. Але щоб убити убивць, які організували засекречений ескадрон смерті, треба було мати іншу таку службу. Вірогідно в рядах силових структур тоді було щонайменше декілька таких груп. Характерно, що саме співробітники ГУБОЗу яких підозрювали в покровительстві іншої подібної структури - банди підполковника Ігора Гончарова - вперто намагалися переконати суспільство у тому, що міністр Кравченко таки застрелився. Апелювали до того, що за Кравченком стежили на той момент обидві спецслужби - і МВС, і СБУ. Мовляв, не могли ж колишнього міністра убити на очах конкуруючих служб. Але банда Гончарова складалася саме з представників обох спецслужб.

Серед криміналітету є легенда про засекречену спецслужбу, яка на пострадянському просторі убивала лідерів злочинних банд, що не піддавалися контролю. Невідомо чи була десь "біла стріла", але банда підполковника Ігоря Гончарова дуже схожа на таку. Займалися перевертні у погонах саме убивствами. В період з 1996 по 2002-й роки члени групи убили і викрали щонайменше десяток чоловік. Це доведені судом епізоди, але реально стартом терору банди називають ще далекий початок 90-х. Відповідно кількість убитих в рази вища. Не закінчилися убивства з характерним почерком банди і після її розгрому. Власне й по сьогодні не знайдено замовників, не затримано всіх причетних до діяльності банди з числа силових структур.

Безпосередньо угрупування убивць Гончарова складалося з працівників оперативної служби МВС та співробітників ГУБОЗу. В групу входив навіть кадровик "топтунів". Це дозволяло злочинцям знати в деталях про стан розслідування убивств. Банда з метою плутання слідів легко переводила своїх людей з посади на посаду. Сам Ігор Гончаров імовірно ще з часів служби в радянській міліції завербований Комітетом державної безпеки СРСР. Пізніше саме по протекції СБУ Гончаров потрапив до еліти МВС - кримінальної розвідки Управління по боротьбі з організованою злочинністю. В числі жертв банди були переважно бізнесмени та бандити.

На слідчих по злочинах банди здійснювався великий тиск. Напруження було надзвичайне. З одного боку Гончарова на СІЗО ніби сильно били. З іншого - покровителі допомагали ватажку банди тягнути час і легше переносити процес слідства. Наприклад Гончарова декілька разів госпіталізували на операції. Але пізніше виявиться, що всі рубці від операцій декоративні. Після дивної смерті у слідчому ізоляторі тіло Гончарова прокуратура загадково швидко передала родичам. Тіло одразу кремували.

Більшість думок сходиться у тому, що банду Гончарова вело щось більше, аніж бажання наживи чи кримінальних розбірок. Викрадення і вимоги невеликих сум викупу швидше використовувалися як камуфляж для убивств. Після звільнення з ГУБОЗу в 1997-му році, в розмовах з колегами з МВС, Гончаров називав себе то офіцером СБУ, то інколи навіть офіцером ФСБ. В самому середовищі "убозівців" були поширеними підозри, що Гончаров тісно співпрацював з СБУ. Підозрювали, що завербували його через комуністичну фанатичність та ненависть до "підприємців-кооператорів" і "бандитів".

Особливо зловісно виглядає діяльність групи Гончарова на фоні подій в Росії тих часів. Там діяло засекречене "Управление расследования преступных организаций" при ФСБ. УРПО займалося убивствами на замовлення влади та спецслужб Росії. Свій шлях кривава структура почала з убивства чеченського генерала Джохара Дудаєва. Структура офіційно входила до ФСБ як окремий засекречений відділ. Навіть назву постійно міняли. Вона була такою довгою, що важко вимовити чи запам'ятати. Скандал довкола УРПО став публічним після замаху на життя російського олігарха Бориса Березовського. Наприкінці 90-х Олександр Литвиненко з групою інших офіцерів ФСБ зробив скандальну прес-конференцію, де викрив діяльність засекреченої служби кілерів. Ще через рік Литвиненко розслідував причетність Путіна та вищих ешелонів спецслужб до терактів всередині Росії, які мали на меті дестабілізацію ситуації в країні для "закручування гайок". УРПО згорнули.

За наступні десять років загинули багато з тих, хто привертали увагу до злочинів ФСБ. Убиті Олександр Литвиненко та Борис Березовський. Загинули члени комісії з розслідувань причетності ФСБ до терактів, депутати Госдуми Сергій Юшенков та Юрій Щекочіхін, а також російський журналіст Отто Лацис.

Невідомо наскільки ідеї ескадронів смерті синхронно реалізувалися осколами КДБ на пострадянському просторі. В своїх листах з СІЗО Гончаров згадував і про відстежування візитів Литвиненка в Україну. Але наскільки це відповідає дійсності невідомо.

Государєва банда

В Україні в київському Управлінні по боротьбі з організованою злочинністю був підрозділ який в народі так і називався "бандитський відділ". ГУБОЗ в цілому формувався як державна банда для розправи над кримінальними. Ні для кого не було особливим секретом, що мордоворотам УБОЗу було дозволено напівлегальні грабежі та рекет. Ні своїм видом, ні повадками оперативники УБОЗу нічим не вирізнялися від криміналітету. УБОЗ мав власний розвідувально-аналітичний відділ, що називався "кримінальна розвідка". Діяльність її дуже напружена з точки зору законності. По суті ніде не регламентували методи роботи ГУБОЗу, в особливості агентурну розвідку та роботу засланих у банди співробітників міліції.

Не було нічого дивного у тому, що саме з УБОЗу вийшли провідні члени банди Гончарова. Власне кожна подібна банда - чи це російське УРПО, чи банда Гончарова, чи державний УБОЗ подібні за своїм складом. Всі мають окремі підрозділи силових задач, негласного спостереження, технічної підтримки, кадрові служби і так далі. Неспроста співробітники УБОЗ, а особливо його кримінальної розвідки завжди обурювалися діяльністю служб внутрішньої безпеки МВС в своїх рядах. Мовляв, хіба ж так можна, це неправильно, некрасиво, це "крисити" своїх. Ескадрони смерті влади, чи діють вони легально чи нелегально, завжди тяжіють до глибокої автономності та непідконтрольності.

Зловісно виглядало і те, що одним з учителів банди Гончарова по УБОЗу був колишній керівник київського Печерського РУВС Борис Школьний. Ця особа була відправлена у відставку після низки скандалів пов'язаних із насильством при виконанні обов'язків. Але вже в 2004-му Школьного повернули. На керівну посаду в "Управление по борьбе с преступными организациями и их лидерами и раскрытию тяжких преступлений" УБОЗу. Типологія назви підневільно згадує про похмурі "традиції" російського УРПО ФСБ.

Сучасна історія переплетінь російських спецслужб, ГУБОЗу та СБУ знає ще один яскравий приклад банди подібної до групи Гончарова. Сумнозвісний харківський "Оплот" зараз батальйон сепаратистських формувань в ДНР. В 2013-му році "Оплот" отримав величезні кошти на розгортання в Україні мережі бійцівських клубів для вербування молоді в проросійські структури. Під час Майдану бойовики "Оплоту" в співпраці з МВС нападали на активістів. Лідер "Оплоту" Євген Жилін був капітаном УБОЗ у відставці. Крім того Жилін в 2005-му році працював в СБУ в Харківській області. Тобто служив в обох структурах. На додачу Жилін проходив як свідок по справі отруєння президента Віктора Ющенко.

Кинжал під плащем руского міра

В 1999-му році в ДТП загинув відомий радянський дисидент та лідер Народного руху В'ячеслав Чорновіл. Характерно, що в той день негласне стеження за Чорноволом вела група під безпосереднім керівництвом того самого Олексія Пукача. Припускають, що група дала наказ виїхати вантажівці, яка врізалася в машину Чорновола. Документи про деталі роботи в той день вочевидь були знищені. В усякому випадку затриманий "оборотень" Гончаров в листі з СІЗО повідомляв журналістів, що після убивства Гонгадзе на секретній базі Управління оперативної служби в Києві було спалено документи за останні три роки діяльності. Пасажир вантажівки, яка убила Чорновола, пізніше загадково помер. Мерцем оголосило МВС і водія вантажівки. Пізніше виявилося, що той живий, але покинув сім'ю та переїхав жити в глухе село. До речі, саме так зробив Пукач після убивства Гонгадзе.

Чорновіл і Гонгадзе загинули при оперативному володарюванні Пукача. А за попередника Пукача - Фере, був викрадений і убитий Михайло Бойчишин. В оперативних зведеннях МВС Бойчишин проходив як близький побратим Чорновола і дуже впливова людина в Народному рухові, який близько трьохсот контактів спонсорів партії в Україні та за її межами. Вбивство Бойчишина лишилося нерозкритим. Нерозкрита і роль діяльності банди Гончарова в Народному рухові. Попри те, що Гончаров був ярим комуністом, але він, як і щонайменше ще один член банди Леонід Михайленко, активно крутилися довкола політичної верхівки Руху. Михайленко зокрема тісно зблизився з бухгалтеркою партії. Пізніше банда пограбувала цю жінку.

Крім підозр щодо причетності до убивств верхівки націонал-патріотичних рухів, ескадрони смерті не лишали осторонь уваги і рядових активістів. Відомо безліч випадків насильницьких нападів та побиттів учасників кампанія протестів "Україна без Кучми". Один лише керівник рівненського загону УНА-УНСО Микола Ляхович за зиму 2000-2001-го отримав декілька струсів мозку. Були й убивства. Взимку 2001-го загинув від побиття в поїзді на Харків місцевий активіст УНА-УНСО, який вирізнявся організаторськими здібностями та талантом переговірника.

Історія з'ясування стосунків колишніх націоналістів і міліцейських банд незакрита по сьогодні. Пройшло дві революції, змінилися десятки міністрів, почалася війна з Росією, а у ворогах №1 лишаються патріоти.

Якщо уважно дослідити убивство Олександра Музичко на прізвисько "Білий", ветерана УНСО у війнах з Росією, то побачимо важливі деталі. Офіційна версія, що Музичко убитий в ході опору затриманню спецгрупою "Соколу". Затримали за те, що таскав за краватку прокурора Андрія Таргонія. Неофіційно - намагалися притягнути за вуха історію, що Музичко зі своїми майданівцями заважав ментовським схемам покривання бурштинової мафії та погрожував "повісити Авакова". Нашуміла сьогодні злочинна схема з бурштином ревно покривається усіма можливим спецслужбами країни.

Важливо подивитися на безпосереднє виконання затримання. Загін "Соколу" це силовий підрозділ ГУБОЗу. Керівник "Соколу" не мінявся двадцять років. ГУБОЗ, як вже згадано вище підрозділ відокремлений і дуже закритий. Операції "Соколу" тримаються в таємниці від решти підрозділів МВС. Розробляють їх оперативники ГУБОЗу. Тобто оперативники тої самої кримінальної розвідки ГУБОЗ, чия історія потонула в скандалах з убивцями-перевертнями у погонах.

Нагадаю, що весною 2014-го всі очікували вторгнення російських військ. Оцінки експертів та українських розвідувальних служб пояснювали, що в такому випадку поразка війська агресора можлива лише внаслідок масштабних партизанських дій з боку українців. Олександр Музичко як польовий командир націоналістів, ветеран з великим організаторським і бойовим досвідом однозначно був пріорітетною мішенню для росіян. Але прибрав його ГУБОЗ.

Вважаю помилковою версію, що Аваков одноосібно відповідальний за убивство Олександра Музичка. Не лише Аваков винен. Аваков, назначений в міністри після революції, отримав у підпорядкування деморалізовану структуру, в якій мало розумівся і не мав на кого спертися. На той момент працівники МВС вкрай боялися розправи з боку активістів Майдану. Водночас прогнозували, що після революції керівники державних служб будуть мінятися з калейдоскопічною частотою. В таких умовах навряд хто ризикнув би виконати наказ нового міністра по убивству одного з бойових командирів майданівців. Підозрюють, що тим, хто лобіював цей наказ був перший заступник Авакова Володимир Євдокімов. Євдокімов у минулому керівник луганського УБОЗу, в 2001-2004 роках керівник Департаменту карного розшуку МВС, а також навіть радник Посольства України в Російській Федерації у 2004-2005-му роках. Яке коло спілкування у цього посадовця питання зайве.

До речі, прокурор Андрій Таргоній, якого Музичко таскав за краватку і який формально став причиною для операції ГУБОЗу, вже за рік попався на хабарі. А пізніше вся його сім'я, як і сам, балотувалися в депутати від "Опозиційного блоку", колишніх "регіоналів", тих, хто роками затягували до влади України російську агентуру.

Кастетний Майдан

Системність міліцейського терору проти представників націонал-патріотичних рухів та просто громадських активістів виразно проявилася в найсучаснішій історії України. Аналогічно кампанії "Україна без Кучми!", яка розбурхала Помаранчеву революцію, подіям зими 2014-го року передував протестний рух опозиції "Вставай Україно!". Звичайно, що і Янукович, і міністр МВС Захарченко розуміли як основну загрозу націоналістичні формування. Спецслужбами була реалізована схема так званого "веерного террора". Ідея заключалася в тому, що зазнати нападів мають не лише лідери, чи організатори націоналістичних організацій, а будь-які люди причетні до націоналістичних чи патріотичних рухів. Так пізніше діяли спецслужби і проти Майдану. Терор не був бутафорний. Задачею стояло ввести в стан жаху та ступору широкі кола активістів. Лише з наявної інформації в травні 2013-го було скоєно близько двадцяти трьох нападів на людей, які хоч якось були причетні до патріотичних рухів. Усі жертви об'єднувало те, що в період з 2005-го року хоча би один раз вони були затримані міліцією на якихось націоналістичних акціях. Для прикладу серед потерпілих був музикант, який в 2007-му році був затриманий на марші УПА. Він вже багато років не займався громадською діяльністю, але це не завадило співробітникам міліції проломити йому череп прямо на порозі власної квартири. Діяли грубо, упевнено, нахабно. Людина відкриває двері, а її професійну б'ють кастетом. Лише б'ють, не грабують. Побили і пішли. Нападали як в будинках, так і на вулиці. Зокрема скоїли напад на нині вже учасника боїв у Дебальцево, командира взводу та депутата Київради від ВО "Свобода" Володимира Назаренка, що тоді був молодим активістом. Побили в травні багатьох колишніх футбольних фанатів. Скоїли напад на активіста, що боровся за збереження Гостинного двору. 13-го травня мав необачність один раз з'явитися додому і я. Мене помітив біля під'їзду агент кримінальної міліції і вже за пару годин на поверсі де я проживаю, кастетами проломили голову моєму брату Володимиру. Його вина лише в тому, що схожий на мене. Сплутали. Єдине що сказали: "На акции больше не ходи". Брат на той момент не ходив на жодні акції. До речі, після нападу почав ходити. Як і батько музиканта побитого міліцією. Російська схема терору та залякування на українців спрацювала з протилежним ефектом. На війну з ментами на Майдан подалися всі ті, хто до того й не був активістом.

Напади тривали близько тижня. На той момент було виявлене стеження за активістом Андрієм Медведьком. 15 травня невідомих удалося виманити на спробу нападу. Активісти С14 затримали співробітників Управління оперативної служби МВС Є.Плахоніна та В.Ільченкова. На жаль, група прикриття відбила у нас ментів до приїзду народних депутатів. Характерно, що нападники були екіпіровані не лише українськими раціями для спецпідрозділів, але й технікою відео-документування. Вірогідно спецслужби нападали на активістів строго регламентовано і звітувалися замовнику конкретними відео.

Після провалу спецгрупи у замаху на Медведька, напади на всіх націоналістичних активістів припинилися. Єдине замовлення, яке не могли зігнорувати, став напад на піар-технолога скандального руху "Фемен". "Фемен" тоді відмітилися акцією з критикою російського патріарха Кіріла, відомого своєю роботою в КДБ СРСР. Як і в травні 13-го, група МВС жорстко побила кастетами піарника.

Активно поновився терор лише з початком Революції гідності. Той самий співробітник департаменту оперативної служби Плахонін та Ільченко, що були спіймані під час нападу на Медведька, не були звільнені. Це підтвердження того, що травневі напади були офіційним наказом від міністра Захарченка. Плахонін з групою оперативників був затриманий під час стеження за радикальним активістом, який покидав місце боїв з "беркутами" на вулиці Грушевського. На той момент практика викрадень активістів були постійною і плани міліціонерів були очевидні. Загін самооборони з активістів С14 та "Свободи" затримав оперативників, які розповіли про структуру роботи та схеми нападів на активістів, бази квартирування оперативників з ескадронів смерті, в особливості відмітивши задачі донецьких та кримських міліціонерів, чиї обличчя були практично невідомі активістам Майдану. Судячи з усього, Плахонін був членом елітного підрозділу, оскільки згідно джерел в МВС в той час всерйоз планувалася операція штурму Київради силами спецназу з метою звільнення оперативників. Міністр Захарченко розумів, що затримані знають все про убивства, терор та напади ментів на людей.

Цікавою особливістю було те, що група прикриття намагалася активно завадити конвоюванню самообороною полонених злочинців. Зокрема жінка-оперативник МВС навіть видавала себе за журналістку відомого видання. Поки вели затриманих отримав ножове поранення в груди Плахонін. Невідомо точно, чи це була провокація групи прикриття МВС, яка отримала наказ "замітати сліди" любою ціною. В будь-якому разі поранення бойовика ескадрону смерті врятувало Януковича від великого скандалу. Оскільки "звірі майданівці" надали Плахоніну медичну допомогу і одразу відправили в медичний заклад.

Відомо, що співробітники оперативної служби МВС були співучасниками побиття Тетяни Чорновіл. Спецслужба МВС довела автомобіль журналістки до метро Бориспільська, де передали стеження кримінальній групі так званих "тітушок". Вже безпосередньо для нападу. В числі роботи кримінальної розвідки ГУБОЗ та ДОС багато таких прикладів. І численні спалені автомобілі активістів, зокрема Олександра Данилюка, і наведення "тітушок" на побиття, і викрадення активістів Майдану.

Практично жоден з тих, хто проміняв боротьбу із злочинністю на терор проти патріотів і по сьогодні не покаявся. Відомо, що в час Майдану, в Україну стягнулися десятки кримінальних гастролерів з усього пострадянського простору. Масштаб розбоїв і грабежів був нечуваний. Всі злочинці знали, що менти зайняті лише демонстрантами. Сьогодні попри блеф високопосадовців міліції, що карний розшук працював у той час і по злочинцях, те, що всі сили МВС кинули на майданівців, визнають навіть співробітники УБОЗу.

Десятки співробітників оперативних служб скоїли державну зраду весною 2014-го. Міліціонери перейшли на службу в сепаратистські формування та брали активну участь у розпалюванні війни на Сході. Більшість з співробітників оперативних служб, що вимушені були залишитися в Україні, досі ненавидять патріотів. Ці міліціонери являють собою сприятливе середовище для вербування російськими спецслужбами. Власне кажучи, восени 2014-го року активісти С14, які вже перейшли до служби в добровольчих батальйонах, затримали зрадника та високопосадовця МВС, який працював на спецслужби Росії. У відповідь отримали багато погроз, що нам це не пробачать. Вже влітку 2015-го доброволець АТО, активіст С14 Андрій Медведько, який ще з 2013-го муляв очі спецслужбам як символ провалу ментовського терору, був затриманий у ролі підозрюваного у вбивстві Олеся Бузини. На сьогодні невідомо хто убив проросійського письменника Бузину. Відповідальність взяли на себе члени угрупування колишнього бійця ДУК-ПС Олега Мужчіля, відомого як "Лісник". Тим не менше затримання Медведька виглядало як особиста помста співробітників оперативної служби МВС. Що вони власне неодноразово самі й озвучили під час побиття. Характерно, що вийшов із СІЗО Медведько лише за півроку, коли активісти добилися відставки Василя Паскала. Паскал, вихідець з УБОЗ Донецької області в часи Майдану очолював зведену групу працівників оперативних служб і карного розшуку МВС, якій інкримінують насильство проти активістів. Сьогодні згідно останньої інформації Паскал очолив службу безпеки в одній з структур Рената Ахметова.

Євген Карась Євген Карась , "Координатор організації "С14", активіст "Збережи старий Київ"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter