Х'юг Мінгареллі
«Є чимало європейських механізмів, до яких Україна може доєднатися ще до того, як отримає повноцінне членство в ЄС»
У грудні в Брюсселі ухвалили історичне рішення розпочати переговори про вступ України до ЄС. Минуло чотири місяці. На Вашу думку, в якому темпі втілюватимуть інтеграцію України?
У середині березня Єврокомісія надала країнам-членам рамковий документ щодо проведення переговорів з Україною. Тепер усі вони мають ухвалити його, а наступним етапом стане міжурядова конференція, на якій де-факто і розпочнуть переговори. Друзі України в Брюсселі, і я в тому числі, сподіваємося, що міжурядову конференцію вдасться провести в кінці червня.
Це найбільш слушний і стратегічний час, який припаде на період після виборів до Європарламенту і перед початком головування Угорщини в ЄС. Потрібно діяти швидко, поки головування досі залишається за Бельгією. Нікому вже не треба пояснювати, що позиція Угорщини не гратиме на користь України, тому коли Будапешт очолить Раду ЄС на шість місяців, починаючи з липня, це може суттєво вповільнити процеси для Києва.
Країна, що головує в ЄС, має певні важелі впливу. Наприклад, міжурядову конференцію, про яку я говорив раніше, запускає саме вона. Угорщина може цей процес загальмувати.
Є приклад Угорщини, але є ще й приклад Словаччини. Позиція прем’єра Роберта Фіцо теж, м’яко кажучи, неоднозначна. Він навіть закликав Україну віддати території. Чи додає це ще один ризик затягнення переговорів про вступ?
Процес може вповільнитися, але не зупинитися. До того ж у ЄС активно впроваджують принцип голосування кваліфікованою більшістю. Це означатиме, що, аби ухвалити низку рішень, більше не знадобиться згода всіх, достатньо буде голосів друзів України, а таких у ЄС більшість.
Ви тривалий час працювали в Європейській агенції з реконструкції Балкан. Країни цього регіону теж мають європейські амбіції, але процес інтеграції триває вже багато років. Чи Україні може бути корисним їхній досвід?
Темп вступу будь-якої країни до ЄС визначають три фактори: відповідне бажання політичного керівництва, здатність місцевих адміністрацій виконувати необхідну роботу і громадська думка. У випадку України всі ці три умови співіснують упродовж років. Немає жодного сумніву в бажанні керівництва, громадська думка в країні максимально проєвропейська, та й адміністрації щодня докладають феноменальних зусиль, щоб виконати вимоги ЄС. У цьому плані Балкани — інша планета. Набагато доцільніше порівнювати Україну з країнами Балтії. Візьмімо, до прикладу, Литву. Країна розпочала переговори в 1999 році, а 2002-го вони успішно завершилися. Україна може йти в такому самому ритмі. Інтеграція в ЄС можлива до закінчення бойових дій.
Однак Литва не була жертвою військової агресії… Це кардинально змінює контекст. ЄС же не має досвіду інтеграції країни у стані війни?
Так. Європа зіштовхнулась з абсолютно новою для себе ситуацією і має адаптовуватися до неї. Але це не означає, що поступова інтеграція України під час війни неможлива. Вона можлива. Я вважаю, що найреалістичніший сценарій — це якраз градуальний вступ. Власне так, як це сталося з балтійськими країнами. Це підхід, за якого законодавство поступово адаптують до європейського, а у відповідь країна отримує доступ до ринку й систем фінансування. Я знаю, що команда Ольги Стефанішиної вже активно працює над інтеграційними процесами. Цю роботу потрібно проводити і далі.
Перший етап градуальної інтеграції — це доступ до спільного ринку й поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі. Це для України пріоритет. Те саме має відбутися з енергетичною системою. Українська енергосистема приєдналася до енергосистеми ЄС ще в березні 2022 року. Те саме має відбутися на рівні транс'європейської транспортної мережі. Є прогрес у поглибленні зв’язків спільного ринку цифрових технологій, системи європейських платежів. Є чимало європейських механізмів, до яких Україна може доєднатися ще до того, як отримає повноцінне членство в ЄС.
Як щодо спільного виробництва зброї? Чи можливо це до набуття статусу країни-члена ЄС?
Це взагалі сьогодні пріоритет. Коли балтійські країни інтегрувались у ЄС, питання безпеки й оборони не стояло так гостро, як нині. Сьогодні ж для Європи це основа виживання. Україна має стати одним зі стовпів східного флангу європейської безпекової системи і виробляти зброю та снаряди разом з партнерами. Ми вже бачимо проєкти виробництва дронів, і я впевнений, що далі буде тільки більше.
«Відмінність американців від європейців у тому, що американці зброю мають»
Наскільки зміниться обличчя Європи після червневих виборів до Європарламенту?
Усі опитування кажуть про те, що важливий прорив отримають ультраправі партії. Ці тенденції стосуються дедалі більшої кількості країн. На пальцях можна перерахувати держави ЄС, де ультраправі не збільшили електорату за останні два роки. Ця тенденція може нам не подобатися, але її не можна ігнорувати. Водночас ті самі соцопитування вказують, що більшість у Європарламенті залишиться за центристам — соціал-демократами і християнськими демократами, тому боятися катастрофи в червні не варто.
Як у Брюсселі відреагували на довгоочікуване рішення Конгресу США про допомогу Україні?
Коли ухвалили американську допомогу, у Брюсселі відчули полегшення. Цю новину радісно прокоментували і президент Європейської ради Шарль Мішель, і очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Американці змогли покласти на стіл 61 мільярд — це неймовірно важлива підтримка. Відмінність американців від європейців у тому, що американці зброю мають. Уже за кілька тижнів їхні постачання дозволять українцям консолідувати позиції на фронті так, щоб росіяни не просунулися до Часового Яру. Наразі Європа в контексті озброєння здатна відносно слабо допомогти Україні. Безпекова політика ЄС перебуває в зародковому стані. Десяток років тому більшість політиків узагалі категорично казали, що війни в Європі не може бути. Європа впродовж дуже довгого часу роззброювалася! Бюджет, виділений на оборону, зменшували, поки він не впав нижче від 2 % ВВП. Збройної індустрії як такої немає. Зброю виробляють фрагментовані гравці на ринку. Але ці часи минули.
Європа готова перезапустити свою військову індустріальну машину і відновити виробництво. Є короткострокова і середньострокова перспективи. У короткостроковій українцям потрібні американці. Це очевидно. ЄС також чітко розуміє це. Єврокомісія нещодавно представила документ з новою промисловою оборонною стратегією. Ще кілька років тому ніхто не повірив би в це. У середньостроковій перспективі, тобто через два-п'ять років, Європа вже буде здатна допомагати Україні на рівні США. Потрібно триматися.
Як ви оцінюєте успішність спроб Європи переконати Китай припинити допомагати Росії?
З Китаєм ситуація непроста. Європейці активно намагаються переконувати Сі Цзіньпіна, але поки що безрезультатно. Німецький канцлер Олаф Шольц їздив до Пекіна, французький міністр закордонних справ Стефан Сежурне також їздив до Китаю. Політики пробують достукатися до китайського лідера, аби пояснити, що допомагати Росії оминати санкції не в інтересах Китаю. Поки що ці розмови не дали бажаного результату.
«Потім ніхто не зводитиме будинків на території, яка не придатна до життя»
Ви часто наголошуєте на тому, що екологічні наслідки війни в Україні недооцінені. Поясніть.
Наведу вам кілька цифр: 20 % українських лісів згоріли в пожежах, 30–40 % території заміновані й забруднені рештками ракет і танків. Фортифікаційні споруди руйнують біосистеми. Про трагедію з екосистемою Каховського водосховища теж усі знають. Через бойові дії по всій території країни в ґрунтах осідають важкі метали, які забруднюють не лише чорноземи (а це ускладнює сільське господарство), але й ґрунтові води. Із підтоплених шахт на Донбасі не відкачують воду, важкі метали просочуються у ґрунт й отруюють питну воду. Частина регіонів може банально залишитися непридатною до життя. Україна втрачає біорозмаїття і в лісах, і в акваторії Чорного моря.
Коли ЄС ухвалив пакет на 50 мільярдів євро, питання екологічного відновлення прописали в угоді, однак, на мою думку, його слід не лише прописати, воно має стати пріоритетом. Україні потрібні чисті, придатні до життя території. Я розумію, наскільки терміново людям повернути будинки, але відбудовувати мости й реконструювати лікарні так само важливо, як відкачувати воду з шахт, яких ніхто не бачить. Бо потім ніхто не зводитиме будинків на території, яка не придатна до життя. Українське суспільство повинно тиснути на владу й вимагати поставити екологію на вищий щабель порядку денного.