Поки Володимир Путін виступав на тотально безглуздій «Прямій лінії» з російським народом, поки він оцінював «яйця пацана» — свого міністра сільського господарства Дмитра Патрушева (сина секретаря Радбезу РФ Миколи Патрушева) — і зловтішався, що допомогу Україні зменшують, лідери держав-членів ЄС ухвалили в Брюсселі доленосне рішення. Вони відчинили двері до ЄС — розпочали безпосередні перемовини про вступ для України й Молдови. Крім того, надали Грузії статус країни-кандидата.
«Це конкретний сигнал надії для народів цих держав і для всього континенту», — зазначив президент Європейської ради Шарль Мішель. Водночас президентка Європарламенту Роберта Мацола наголосила: «Для всіх, хто бореться за наші цінності. Для всіх, хто дивиться на Європу як на маяк надії. Ми виконали свої обіцянки. Ми творили історію. Тепер ми разом писатимемо майбутнє».
Це справді момент гордості для всієї Європи, яку Путін довго вважав абсолютно беззубою. Він думав, якщо США забаряться, якщо не зможуть допомогти Україні, то й Європа здасться під тиском Росії та відмовиться від України. Він помилився, до речі, як завжди.
Ставка Путіна була доволі проста — він бачив глав урядів Угорщини та Словаччини, Орбана й Фіца, тими гравцями, які загальмують усі євроінтеграційні процеси для України. Який результат сьогоднішнього саміту? Як повідомив Шарль Мішель: «Жодна країна не виступила проти відповідного рішення, тому ми й оголосили про наше рішення вже сьогодні».
Віктор Орбан дійсно намагався блокувати процес вступу України в ЄС до останнього. Він довго відмовлявся від прямих переговорів з Києвом, спекулював на темі угорців Закарпаття, вимагав від Єврокомісії віддати йому десятки мільярдів, доступ до яких заморозили через корупцію та проблеми з верховенством права в Угорщині.
Усе вирішили дуже просто, як це завжди буває з такими персонажами, як Віктор Орбан: Європейська комісія розблокувала частину коштів (10 млрд євро), а сам глава угорського уряду стикнувся зі значним тиском з боку колег — лідерів ЄС. Під час брюссельського саміту не знайшлося нікого, хто підтримав би угорця. Ба більше, керівники ключових держав Європи (Макрон, Шольц, Рютте, Туск) у перемовинах з Орбаном продемонстрували: якщо він піде проти рішення всіх держав Співдружності, у його уряду виникнуть реальні проблеми.
Хоч Орбан планує будувати реактори для АЕС за російськими технологіями і за російські гроші, він усе ж не ідіот і прекрасно розуміє: Путін не дасть йому й дещиці того, що Євросоюз. І коли почув від одного європейського лідера «ми не вийдемо із цієї зали, доки не ухвалимо рішення», то все зрозумів.
Коли голосували за початок переговорів про вступ України та Молдови, Орбан вийшов із зали, залишивши замість себе представника. Опісля написав: «Угорщина не хоче брати участь у цьому поганому рішенні. Угорщина не змінює своєї позиції». Та ці слова прем’єра вже нікого не хвилювали. Місія була виконана.
«Перемога України. Перемога всієї Європи. Перемога, яка мотивує, надихає та зміцнює… Вітаю кожного українця й українку. Вітаю і всю Молдову, і тебе, Має, особисто. Історію творять ті, хто не втомлюється боротися за свободу», — написав президент Зеленський у мережі X.
14–15 грудня Європейська рада має вирішити ще кілька важливих питань. Серед ключових – виділення помочі Україні. Для початку — 20 млрд євро на оборонні потреби, потім — 50 млрд євро на фінансову підтримку до 2027 року. Для останнього потрібно погодити зміни до бюджету ЄС. Ці гроші повинні стати подушкою безпеки, яка допоможе Україні вистояти в боротьбі з Росією й утримати економіку й обороноздатність.
Путін розраховує, що Євросоюз не допоможе Україні, що вона взагалі залишиться без великої фінансової підтримки і США, і Європи. Однак саме ЄС, а не Америка, за останній рік став ключовим донором України. Бо той слабкий Європейський Союз, яким його сприймає глава РФ, виявився готовим до протистояння — до різких, антагоністичних рішень і до формування єдиної політичної та оборонної системи, що буде здатна протидіяти Росії.
Що далі? Довгий і тернистий шлях, на якому протягом років Україна має гармонізувати своє законодавство з європейським. Київ повинен вирішити чимало важливих питань, які включені у 35 розділів (acquis communautaire). Це стосується і закупівель, і корпоративного права, монетарної політики, судочинства та правоохоронних органів, боротьби з корупцією тощо.
Багато що залежить від нас, але не тільки. Євросоюз і сам на етапі історичного осмислення – коли він намагається визначити, що повинен змінити у своїй моделі, щоб прийняти нових членів.
Але це вже питання техніки. Головне, що Європейський Союз показав свою суб’єктність і продемонстрував те, що Путін розуміє найкраще — силу. Дав зрозуміти главі РФ, що в перспективі той програє. І що України йому ніхто не віддасть.