Насправді заяви Франциска про білий прапор для України свідчать не так про його нездатність осягнути реалії світової політики, як про внутрішню кризу, котру переживає Католицька церква як інституція на чолі з понтифіком-соціалістом. Справи у Ватикану й раніше були не найкращі. Відвідуваність храмів падала (крім, мабуть, країн Латинської Америки). Надміру секуляризоване західне суспільство надто віддалилося від християнства, сама ж церква час від часу опинялася в центрі скандалів.
Консервативна позиція попередника Франциска Бенедикта XVI з низки питань наштовхнулася на серйозну зовнішню протидію та критику. Однак поява на Святому престолі людини, відомої прихильністю до лівих ідеологій, не змінила ситуації. Радше знаменувала поглиблення ідейної кризи. Коли під прикриттям боротьби за соціальну справедливість і турботу про бідних і знедолених у всьому світі час від часу проступають риси власного політичного світогляду, важко говорити про відданість Ватикану принципам справедливості.
У 1958–1963 роках на Святому престолі вже сидів понтифік, якого консервативні кола нарекли Червоним Папою. Мова про Івана XXIII. Основним змістом його діяльності стала проповідь про мир і мирне співіснування капіталістичного й соціалістичного блоків держав. За роки служіння Івана XXIII Ватикан зайняв украй лояльну позицію щодо СРСР. Також очільник сповідував принципи християнського соціалізму, підтримував антиколоніальні рухи. І хоча в офіційних проповідях засуджував «безбожний комунізм», однак налагодив стосунки з комуністичною Кубою. Іван XXIII вважав, що всі проблеми світу можна вирішити мирно — домовитися. Папа навіть плекав надію встановити дипломатичні відносини з Радянським Союзом, але смерть завадила цьому.
У день відкриття першої сесії XXI Вселенського собору 11 вересня 1962 року Іван XXIII наголосив, що необхідно сприяти усуненню всіх конфліктів і насамперед війн. «Ми не вестимемо історичний судовий процес. Ми не намагатимемося розібратися в тому, хто мав рацію і хто винен. Ми скажемо лише: "Поєднаймося, покінчімо з розбратами"», — заявив тоді понтифік. З одного боку, така риторика досить спокуслива. Однак вона приховує великі загрози. Адже нівелює поняття агресора і жертви, деформує розуміння справедливості й покарання за вчинене зло.
Нинішній Папа Римський Франциск, здається, ідеологічно близький до Івана XXIII. Просування соціалістичних ідей, схожа риторика в питаннях миру й справедливості, прав пригноблених і нужденних зближують їх світоглядно. Але у Франциска також є певна наївність Пія XII щодо світових диктатур і диктаторів. Небезпечно, що він пішов значно далі від своїх попередників і декларує вкрай суперечливі й позбавлені історичної правди меседжі. І мова не тільки про його специфічне ставлення до російської агресії та дивне бажання час від часу поставити жертву й агресора на один щабель і відшукати «хороших росіян».
Ще до того, як стати понтифіком, Франциск не приховував лівих політичних поглядів. Коли його обрали на престол, ті вподобання нікуди не зникли. Папа-попередник Бенедикт XVI у травні 2007 року звинуватив у всіх проблемах країн Латинської Америки марксизм і капіталізм. І застеріг, що марксистські теорії руйнують не тільки державне управління й економічну систему, а й духовний стан суспільства. Однак Франциск, навпаки, на диво поблажливий до сучасного комунізму. У січні цього року він навіть організував круглий стіл, де закликав християн і марксистів до співпраці як способу досягнення більшого «діалогу» та допомоги в пошуку «загального блага». «Політика, яка справді служить людству, не може дозволити собі диктуватися фінансами й ринковими механізмами», — заявив Папа Римський, апелюючи до бажання звести мости між католицьким соціальним вченням і марксистськими теоріями. Чути таке формулювання дивно. Адже сучасні радикальні ліві докладають максимум зусиль до боротьби зі всім традиційним і розглядають релігію та заповіді християнства як бастіон, котрий має впасти.
Показовою є реакція Франциска на критику після того, як він дозволив благословляти одностатеві пари. «Люди, які шоковані тим, що священник благословляє гей-пару, але не мають жодних проблем з благословенням підступного бізнесмена, є лицемірами. Ніхто не обурюється, якщо я даю благословення підприємцю, який, можливо, експлуатує людей, що дуже серйозний гріх. Коли вони обурюються, що я даю його гомосексуалісту — це лицемірство», — заявив Франциск італійському журналу Credere. У цих словах простежується його класова упередженість до бізнесу.
Украй дискусійними і невідповідними історичній правді є міркування понтифіка про історичні події. Кумедно пролунали в Санкт-Петербурзі в серпні 2023 року панегірики «величі Росії», у яких він прославляв звитяги й досягнення московського імперіалізму. Папа попросив росіян не забувати, що вони «нащадки великої Росії». Тобто він возвеличує російський імперіалізм і колоніалізм, водночас ганьбить і засуджує колоніальну спадщину країн Заходу.
Перебуваючи з візитом у Монголії восени минулого року, Папа Римський також заявив, що хоче «монгольського миру». І похвалив державну модель Монгольської імперії та методи її управління підкореними народами. Про те, що монголи на шляху створення величезної імперії знищили кілька десятків мільйонів осіб і сплюндрували безліч тогочасних держав, Франциск чомусь змовчав. Добре, що йому не прийшло в голову перепросити, що папи у XIII столітті не змогли оцінити велич Монгольської імперії та її «благодатний вплив» на підкорені народи.
Суперечливі погляди Франциска, специфічне поняття справедливості і правди уособлюють кризу церкви як інституту. Багато його заяв не узгоджуються з християнським вченням. Або ж є спробою підлаштуватися під новітні реалії та тенденції, які часто свідчать про занепад, а не розквіт західної цивілізації. Якби папи з минулого були такими затятими миротворцями й пропонували підняти білий прапор перед мусульманськими завойовниками чи монголами, західна цивілізація давно зникла б. Зараз серед знаних інтелектуалів панує занепокоєння, що західні університети захопили ліві, які просувають власні суперечливі теорії як істину в останній інстанції. Схоже, що Католицька церква теж стає жертвою ідеологічного лівого ухилу й кризи цінностей.
Якщо Папа Римський не здатен рішуче засудити російську агресію та назвати речі своїми іменами, може, йому самому варто підняти білий прапор як символ власної ідейної капітуляції? Понтифік, який заплутався в питанні добра та зла і час від часу вдається до підміни понять, прославляє «велику російську культуру», захоплюється монголо-татарськими завоюваннями та проводить круглі столи з марксистами та тему співпраці, точно не може вважатися мудрим авторитетом, до якого слід дослухатися в питаннях геополітики.