ГоловнаСвіт

Кіссінджер, який не зрозумів Путіна

У віці ста років помер американський дипломат Генрі Кіссінджер – один з архітекторів чинного глобального порядку. Він усе життя займався диктаторами і хвалився, що добре розуміє їх. Однак одного, найлютішого диктатора 21 сторіччя Володимира Путіна, він так і не зрозумів.

Президент РФ Путін вітає колишнього держсекретаря США Генрі Кіссінджера у своїй резиденції Ново-Огарьово під Москвою, 13 липня 2007 р.
Фото: kremlin.ru
Президент РФ Путін вітає колишнього держсекретаря США Генрі Кіссінджера у своїй резиденції Ново-Огарьово під Москвою, 13 липня 2007 р.

Понад 55 років світ жив за правилами, які створив, зокрема, Кіссінджер. Саме він за президента США Ніксона, у якого був спочатку радником з нацбезпеки, а тоді держсекретарем, сформував трикутник Вашингтон — Москва — Пекін. Він же домігся, аби авторитарні, однак багаті на нафту країни Близького Сходу переорієнтувалися на Сполучені Штати. Показово, що Кіссінджер помер, коли його міжнародний порядок зазнає тектонічних змін, коли Росія та Китай уже разом кидають виклик США, а деякі монархії Близького Сходу, після нападу ХАМАС на Ізраїль, починають грати проти американців.

Власне за Кіссінджера з’явилося таке явище, як «човникова дипломатія». Так оглядачі назвали манеру його перемовин з лідерами Близького Сходу під час і після завершення арабо-ізраїльської війни Судного дня. Так само Кіссінджер робив, і коли вибудовував зв’язки з Китаєм чи домовлявся про розрядку з керівництвом Радянського Союзу. Погоджував зустріч з відповідними представниками тієї чи іншої країни на території третьої сторони і там уже вів дискусії, які майже не були обтяжені дипломатичними, юридичними чи політичними рамками. У разі успіху планували перемовини вже між лідерами держав, репутація яких не страждала від таємних дій Кіссінджера.

Усі були у виграші: американські президенти, які потім ладнали з потрібними державами; диктатури, які отримували зиск від досягнутих угод; сам Кіссінджер, який бонусом мав найважливіше – контакти й інформацію про те, як реально працює світ.

Китайські гравці в настільний теніс спілкуються з американськими колегами під час дружнього візиту до США після того, як збірна США відвідала Китай, Мемфіс, квітень 1972 р.
Фото: Хinhua
Китайські гравці в настільний теніс спілкуються з американськими колегами під час дружнього візиту до США після того, як збірна США відвідала Китай, Мемфіс, квітень 1972 р.

Багато хто, певно, пам’ятає кадри з фільму «Форрест Гамп», коли головний герой бере участь у турнірі з пінг-понгу. Цей епізод має конкретну історичну паралель – змагання з настільного тенісу між американськими й китайськими командами. Їх організували за сприяння Кіссінджера, і завдяки цьому Китай отримав можливість експортувати свої товари, а американці вивели Пекін з ізоляції та дозволили обіг у країні долара. Мао Цзедун, який боявся нападу Радянського Союзу, у лютому 1972 року зустрівся з Ніксоном і Кіссінджером у Пекіні. Відносини між країнами, заморожені на 22 роки через захоплення влади комуністами, відновили. Тоді ж американці запевнили Китай, що не підтримуватимуть жителів Тайваню, які прагнули оголосити незалежність.

Уже у травні 1972-го Кіссінджер разом з Ніксоном приїхав до Москви, де їх зустрів генсек Брежнєв зі своєю делегацією, один учасник якої ледь не посадив президента США на несправний літак – останньої миті главу Білого дому попередив російський льотчик.

У Москві відбулася важлива розрядка. Сторони домовилися скоротити ядерні боєголовки, визначили кількість ПРО (окрема домовленість) і різного типу ракет, які можна розташувати на території Європи (ОСО-1). І підписали «Основи взаємовідносин між СРСР та США» – важливий документ, який заклав фундамент для багатьох речей. Зокрема, для нині критикованої ОБСЄ та підписання (вже в 1975 році) Гельсінського акта, який з часом збурив дисидентські й антикомуністичні рухи в самій Москві. Цікаво, що цей всеосяжний договір між Ніксоном і Брежнєвим з американської сторони формулював виключно Кіссінджер, який з приводу цього вів перемовини з послом СРСР у Вашингтоні Добриніним.

Леонід Брежнєв і Річард Ніксон, 1973 рік.
Фото: nixonfoundation.org
Леонід Брежнєв і Річард Ніксон, 1973 рік.

Усі знають термін «нафтодолари», та мало хто пам’ятає, що це Генрі Кіссінджер був творцем цього явища. У 1971 році Ніксон відв’язав долар від золотого стандарту. На той момент американська валюта вже стала резервною для багатьох країн світу, проте розрахунки за продаж чи купівлю енергоресурсів, зокрема нафти, інколи проводили в національних валютах інших держав.

Війна Судного дня 1973 року (боротьба Ізраїлю проти коаліції арабських країн) призвела до глобальної економічної кризи. Держави Близького Сходу, зокрема Затоки, відмовилися постачати нафту до Ізраїлю й США. Ціни підскочили в чотири рази. Коли конфлікт закінчився, Кіссінджер почав перемовини з лідерами регіону – автократами. Відтак досягли домовленості, яка змінила міжнародну економіку: долар прив’язали до вже чорного золота – нафти. З того моменту країни Затоки, особливо Саудівська Аравія, продавали нафту за американські долари, переводили їх у національні валюти, а потім вкладали ці гроші у видобуток енергоносіїв. Це давало величезний ріст економіці і США, і країн Близького Сходу. Певний зиск отримувала від цього й Москва.

***

В Україні, та й загалом у державах пострадянського простору, не дуже розуміють, що Кіссінджер вкладав у своє визначення Realpolitik, концепцію якої сформував ще Отто фон Бісмарк. Зазвичай говорять про те, що Кіссінджер дотримувався тієї самої думки, що й перший рейхсканцлер Німецької імперії: зовнішня політика держави має бути прагматичною та реалістичною, базуватися на силі й прагненні вплинути на рішення інших країн.

Та якщо досліджувати не лише його знану книгу «Дипломатія», а й інші роботи, і не читати їх російською мовою, то можна зрозуміти, що Кіссінджер був ближчим до політичної філософії кардинала Рішельє. Американський дипломат вважав, що часом дії, вчинені з добрими намірами, можуть призвести до трагічних і негативних для держав наслідків. Міністр Королівства Франція Арман-Жан дю Плессі де Рішельє прагнув стабільності за рахунок балансу сил, навіть якби для цього довелося воювати 30 років із противниками. Того самого хотів і Генрі Кіссінджер, прихильник цієї концепції до останніх днів свого життя.

Фото: Вікі/Wong Maye-E

Саме тому цей справді великий американський дипломат виступав проти визнання самостійності країн Балтії під час розпаду Радянського Союзу. І саме тому він не хотів, щоб Україна була частиною НАТО. Навіть в останній рік свого життя, коли консультував керівництво нашої держави і змінив позицію щодо членства України в Альянсі, Кіссінджер не хотів, щоб Росія вийшла з Криму.

Цю концепцію він назвав моделлю «спільного невдоволення», коли Україна не могла б звільнити всю свою територію, однак була б частиною НАТО, а Росія залишилася б з Кримом і не прагнула б реваншу. Причому Кіссінджер не просто так хотів, щоб наша держава стала членом Альянсу. Він вважав, що це дозволить НАТО (читай США й умовно Німеччині) контролювати Київ, щоб той не захотів згодом силою забрати Кримський півострів. За цього варіанта, як він стверджував, Путіна скинуть і до влади в Росії прийде новий керівник.

Кіссінджер дуже боявся краху Росії. Відверто кажучи — не він один: багато американських аналітичних структур нині думають про те, що ж станеться, якщо РФ зазнає краху. Ці ж люди вели ті самі дискусії і перед крахом СРСР. Американський дипломат розумів, що Росія йде до фашизму й боявся цієї тенденції. Проте ключове — Кіссінджер не розумів, з ким має справу. Він не розумів Володимира Путіна.

***

Генрі Кіссінджер, звісно, займався багатьма дипломатичними питаннями і за часів Ніксона, і за президентства Форда. Та його профілем завжди були диктатори. Він міг легко знайти спільну мову з ними. Приїхати до Брежнєва й на полюванні нарізати до розлитої генсеком горілки ковбаску. Жартувати на перемовинах з комуністом Мао й казати, що сам він, американський дипломат, сидить по ліву руку від правого президента США. Кіссінджер розбирався в усіх автократах, однак проколовся з Путіним. Колишній держсекретар назвав російського президента персонажем з романів Достоєвського, який сумнівається в російському народі. Однак — і це була ключова помилка Кіссінджера — він не розумів, що Путін не сумнівається в системі КДБ.

Генрі Кіссінджер, Мао Цзедун (праворуч) і Чжоу Еньлай під час переговорів про зближення з Китаєм, Пекін, початок 70-х.
Фото: Oliver Atkins/ U.S. National Archives and Records Administration
Генрі Кіссінджер, Мао Цзедун (праворуч) і Чжоу Еньлай під час переговорів про зближення з Китаєм, Пекін, початок 70-х.

Осягнути це йому допоміг би колишній друг – глава Служби зовнішньої розвідки РФ, а до того перший заступник керівника КДБ СРСР генерал Євген Примаков. З ним Кіссінджер познайомився за часів Холодної війни десь між близькосхідним фронтом і різними майданчиками переговорів США з Радянським Союзом. До й після смерті Примакова американський дипломат майже щорічно навідувався до Росії, виступав на «читаннях», присвячених колишньому главі розвідки РФ. А потім сам визнавав, що сумує за старим другом, коли того вже не стало.

Примаков, який за Єльцина очолював уряд РФ і ледь не став «спадкоємцем», президентом Росії, дуже добре знав, як працює КДБ, з якого сам вийшов. І власне він створив нинішню систему російського МЗС, а ще розвідку сучасної Росії. Примаков прагнув влади, хотів усунути від потоків «сім'ю» – найближче оточення Єльцина, його олігархів, боровся з ними й комуністами, мав для цього заможних союзників, як-от колишній мер Москви Юрій Лужков, але він усе ж мріяв повернути добу СРСР.

А Путін хотів зовсім іншого: приносити гроші КДБ спочатку в Ленінграді (Санкт-Петербурзі), продаючи усе, що тільки можна – від підводних човнів до рідкоземельних металів і «білетів» у казино, – а потім у Москві. Кіссінджер не зрозумів, що Путіна завжди хвилювали кеш і надійна робота системи державної безпеки – КДБ. Це не була людина, яка мислила великими категоріями, до чого звик Кіссінджер. Не зрозумів американський дипломат, що в Росії не існувало демократії, що всім парадом керували органи нацбезпеки, які ставили колись і на Примакова, і на Путіна. Що КДБ у Росії переміг.

Президенти США й РФ Барак Обама й Дмитро Медведєв під час зустрічі.
Фото: EPA/UPG
Президенти США й РФ Барак Обама й Дмитро Медведєв під час зустрічі.

Тому Кіссінджер і влаштовував усі ці зустрічі дружби між США і Росією, він разом – о диво! – з тим самим Примаковим організовував перемовини Медведєва й Обами вже після війни Росії проти Грузії. Американський дипломат агітував перезавантажити відносини між Вашингтоном і Москвою. Він же був посередником під час дискусій в Овальному кабінеті, коли вже президент Трамп приймав глав МЗС Росії та України – Лаврова та Клімкіна.

Ми вже не дізнаємося, помилявся Кіссінджер чи вів власну гру, однак він таки зробив дві важливі речі перед самою смертю. По-перше, допоміг організувати зустріч президента Зеленського з топбанкірами й директорами потужних корпорацій США. Там дипломат озвучив бачення, як треба комунікувати із Заходом щодо Росії. Він же допоміг главі Білого дому Джо Байдену домогтися приїзду генсека КНР Сі Цзіньпіна до Сан-Франциско. Саме Генрі Кіссінджер вів окремі перемовини з лідером Китаю та переконував його відмовитися від гарячого протистояння.

Модель Кіссінджера, яка існувала 55 років, зазнала фіаско. Путін заявив, що український і білоруський народи – це частина так званої російської цивілізації, а «русскій мір» має охоплювати всі території, які колись належали Російській імперії та СРСР. Це, звісно, символізує єдине – Москва не бажає йти на будь-які перемовини, її цілі не змінилися, вона далі хоче знищення України як держави.

Президент США Джо Байден вітає генсека КНР Сі Цзіньпіна під час зустрічі в Сан-Франциско.
Фото: EPA/UPG
Президент США Джо Байден вітає генсека КНР Сі Цзіньпіна під час зустрічі в Сан-Франциско.

Після перемовин у Сан-Франциско китайські військові кораблі витурили американський есмінець Hopper за межі Південнокитайського моря, яке чомусь вважають власністю КНР, — Сполученим Штатам продемонстрували, що сценарій відкритого протистояння нікуди не зник.

Великий дипломат Генрі Кіссінджер відійшов, а з ним остаточно щезла та глобальна система, яку довгий час конструював він і його послідовники. 

Олександр ДемченкоОлександр Демченко, редактор відділу "Світ"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram