25 березня Володимир Путін заявив про намір розмістити в Білорусі тактичну ядерну зброю. Білоруські державні ЗМІ майже відразу кинулися пояснювати, що це вимушене рішення, яке гарантує безпеку країни. Найрадикальніші пропагандисти навіть пригрозили Європі ядерним ударом. МЗС країни також виступило на захист розміщення ТЯЗ у Білорусі. Проте сам Лукашенко, хоч як це дивно, відмовчувався шість днів.
Ядерна зброя, схоже, була давньою мрією Лукашенка. Він неодноразово публічно жалівся, що в 1990-ті роки радянські боєголовки було виведено з Білорусі, називав це рішення “найсерйознішою помилкою”. На його думку, зброя масового знищення могла б стати саме тим козирем, який змусив би світових лідерів рахуватися з ним. "Якби у нас була ця зброя, з нами зараз по-іншому розмовляли б", – говорив він ще у 2010 році.
Після подій 2020 року, коли режим у Білорусі встояв багато в чому завдяки підтримці Москви, Лукашенко взагалі став бачити в ядерній зброї запоруку свого виживання. В одному з виступів він навіть висловив вдячність Лаврентію Берії, який за Сталіна курирував створення атомної бомби: за його словами, якби Росія зараз не мала ядерного озброєння, “вони давно нас перемололи б і розтоптали б”. У листопаді 2021 року Лукашенко вперше заявив, що готовий розмістити в Білорусі російську ядерну зброю, і згодом кілька разів повертався до цієї думки. У лютому 2022-го він завбачливо прибрав з Конституції згадки про без'ядерний і нейтральний статус держави. А наприкінці минулого року було заявлено про домовленість РФ і Білорусі підготувати екіпажі, здатні керувати літаками зі “специфічними боєприпасами”.
Тобто цей крок готувався вже давно, причому за повної підтримки офіційного Мінська. Проте зважаючи на все, заява Путіна від 25 березня все-таки не була погоджена з Лукашенком – тільки так можна пояснити його шестиденне мовчання з цього приводу. Лукашенко хотів, щоб розміщення ТЯЗ у Білорусі виглядало спільним рішенням двох рівноправних партнерів. Путін же презентував це як одноосібне рішення Москви, в якому Білорусь виступає просто як підконтрольна територія. Причому президент РФ одразу обмовився, що білоруська сторона не отримає контролю над ТЯЗ.
Лукашенку і так періодично доводиться пояснювати своєму оточенню, що це він керує країною, а не Путін. Ситуація з розміщенням ТЯЗ лише посилила сумніви щодо його самостійності. До того ж саме рішення явно непопулярне. Згідно з опитуваннями Chatham House серед міського населення, проти розміщення російської ядерної зброї в Білорусі у червні 2022 року виступали 80% респондентів.
"Ми ні перед чим не зупинимося"
Лукашенко вирішив перервати своє мовчання 31 березня під час щорічного послання до Національних зборів. Розміщення тактичної ядерної зброї він пояснив тим, що Захід нібито готується напасти на Білорусь. Однак у його інтерпретації йшлося не лише про розміщення, а й про контроль над зброєю масового знищення. Цю думку він неодноразово повторив під час чотиригодинного виступу.
“Безконтрольної зброї та іншого в Білорусі немає і бути не може. Тому керувати всім тим, що є в Білорусі, ми будемо тут”, – заявив він. За його словами, хибно говорити про те, що йдеться лише про зберігання: "Це наша зброя, яка сприятиме суверенітету та незалежності”. Будь-яке посягання на Білорусь, за його словами, зустріне негайну відповідь. “Я це вам завжди казав, – продовжував він, звертаючись до своїх прихильників. – Ви іноді слухали, думали своє, хтось вірив, хтось не вірив. Але тепер ви вірите, що ми дамо відповідь? Відповімо на всю котушку!”
Лукашенко не просто включився у ядерний шантаж, він навіть поспішив перехопити ініціативу в Путіна. Глава РФ говорив, що ТЯЗ у Білорусі ще немає, а будівництво сховища завершиться лише 1 липня. Лукашенко ж запевнив, що вся інфраструктура готова, та й узагалі висловився так, буцім ядерна зброя вже у країні. "Одна тільки бомба, яка розміщується в Білорусі, у 2-3 рази сильніша за Хіросіму і Нагасакі", – несподівано заявив він.
Та й на цьому Лукашенко не зупинився. Він повідомив, що розпорядився негайно відновити майданчики для пуску стратегічних ракет “Тополь-М”, які мали бути демонтовані в 90-ті. Тобто йдеться вже не лише про ТЯЗ.
“Треба буде, ми з Путіним вирішимо та введемо сюди і стратегічну ядерну зброю. І вони це повинні розуміти, мерзотники, які там за кордоном сьогодні намагаються підірвати нас зсередини та ззовні. Ми ні перед чим не зупинимося, захищаючи свої країни, свої держави та свої народи”, – наголосив він.
Ядерне дводумство
Заява Лукашенка про те, що він управлятиме ТЯЗ у Білорусі, по суті, є публічним визнанням порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. У цей момент на засіданні Ради Безпеки ООН представник Білорусі Валентин Рибаков робив прямо протилежні заяви. "Контроль за ядерними боєприпасами, а також технологіями залишається в російської сторони", – стверджував він і знову наголошував, що Білорусь не порушує Договору про нерозповсюдження.
У цьому випадку йдеться не про відсутність координації між Лукашенком і його дипломатами. Складно повірити, що Путін справді вирішив надати Лукашенку право розпоряджатися ядерною зброєю – зовсім незрозуміло, навіщо Кремлю таким чином посилювати позиції свого сателіта. А ось навіщо Лукашенко заявив протилежне, ясно: йому потрібно було терміново продемонструвати свою самостійність. Задля цього можна визнати і порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Причому головним адресатом цього меседжу була внутрішня аудиторія. Заява про ядерну зброю мала додати впевненості силовикам і номенклатурі, переконати їх у повній неприступності режиму. Логіка тут приблизно та сама, що й у путінських еліт: якщо вони мають ядерну зброю, то перемогти їх неможливо. Навіть якщо на полі бою вони зазнають поразки, то як останній аргумент завжди можна буде використати погрози ядерним апокаліпсисом. Характерно, що на войовничі заяви Лукашенка чиновники та силовики, які зібралися в Палаці Республіки, реагували бурхливими оплесками.
Ядерна зброя все спише. Минулоріч офіційний Мінськ ще періодично надсилав сигнали Заходу про можливу розрядку. Лукашенко часом міркував про звільнення частини політв'язнів, про амністію, робив якісь символічні жести. Тепер тема сепаратного миру із Заходом, схоже, остаточно закрита. У промові 31 березня Лукашенко, по суті, анонсував поглиблення кореїзації (тобто перетворення на КНДР) Білорусі. Він закликав силовиків не розслаблятися і оголосив, що політичні репресії допоможуть "очистити суспільство від бруду". Він заявив про покарання родичів політемігрантів, які не повинні тут почуватися “в шоколаді”. Плануються чистки в ректорському корпусі та посилення ідеологічного контролю у школах. Оголошено про кампанію "культурного імпортозаміщення", що, швидше за все, виллється в боротьбу з будь-якими західними віяннями. Як і належить у тоталітарній системі, ідеологія почала проникати в усі сфери життя: наприклад, Лукашенко оголосив поза законом моду на чайлдфрі. Та й загалом чиновникам наказано “не прогинатися під населення” і за необхідності переходити до примусових заходів.
"Якби не було 2020 року, його треба було б придумати!" – заявив Лукашенко, даючи зрозуміти, що повернення до часів м'якої диктатури вже не буде. Курс на побудову тоталітаризму, взятий за умов масових протестів 2020-го, перегляду не підлягає.
Перемир'я як спосіб зберегти статус-кво
Такий вибір означає, що доля диктатури в Білорусі назавжди пов'язана з долею путінського режиму.
З одного боку, місцеві еліти мають бути переконані, що Лукашенко залишається самостійною фігурою у відносинах з Москвою. Під час виступу 31 березня Лукашенко не лише заявив про контроль над ядерною зброєю, а й договорився до того, що він нібито керує російськими військами в Білорусі. “Не треба паритися, що Росія тут щось захопила, – говорив він, звертаючись до своїх соратників. – Не треба лякати людей, що Путін захопив Білорусь. Ми, я керую цими військами”.
З іншого боку, треба постійно переконувати Москву, що він їй потрібен. 31 березня Лукашенко, зокрема, повідомив, що мобілізованих з РФ тренують 500 білоруських офіцерів, російський контингент забезпечують і "де треба" озброюють. "Пакет послуг", звісно, включає і лобіювання інтересів Кремля на міжнародній арені. Свій виступ Лукашенко розпочав з виправдання путінської агресії проти України, заклику до негайного перемир'я та переговорів без попередніх умов. Причому під час перемир'я не можна буде переміщати військову техніку і живу силу, а якщо Україна порушить цю умову – Росія, за його словами, має застосувати всю міць своєї армії, зокрема, боєприпаси зі збагаченим ураном. Якогось покарання порушення перемир'я з боку Росії такий план, зрозуміло, не передбачає.
Схоже, що Лукашенко просто озвучив пропозиції Кремля. Час для цієї заяви був обраний не випадково. Зважаючи на все, Москву всерйоз турбує майбутній контрнаступ ЗСУ. "На мій погляд, це надзвичайно небезпечно, – заявив Лукашенко. – Це найгірше, що можливо за нинішніх умов, тому що може перекреслити всі надії на переговорний процес і призведе до незворотної ескалації конфлікту". А слідом, звісно, додав, що контрнаступ не матиме успіху і взагалі перемогти ядерну державу неможливо. Тобто Кремль вустами Лукашенка зараз просто лякає Захід ескалацією в разі успіху ЗСУ.
Проте це не означає, що Лукашенко не хоче припинення вогню. Консервація війни в її нинішньому вигляді, ймовірно, стала б оптимальним для його режиму виходом із ситуації. Росія в такому разі залишилася б досить сильною для того, щоб підтримувати протистояння. Але при цьому виявилася б повністю зосереджена на майбутньому вирішенні українського питання і навряд чи прискорила б поглинання Білорусі. Водночас за допомогою розжеврілої війни в Україні можна було б постійно тримати суспільство в напрузі, виправдовувати будь-які надзвичайні заходи та обмеження всередині країни. По суті, такий статус-кво – ідеальний формат існування для будь-якої диктатури.