ГоловнаСвіт

Україна шукає послів. Кого і куди відправлятиме МЗС

Уперше в історії української дипломатії МЗС оголосило про відкритий пошук послів не просто до однієї, а аж до 21 держави світу. Причина цього, як пояснює глава зовнішньополітичного відомства Дмитро Кулеба, – кадровий голод. «Тому ми йдемо на безпрецедентний крок – створюємо відкритий механізм, який дозволяє і дипломатам зсередини системи, і людям ззовні запропонувати свою кандидатуру на посаду посла», – зазначив міністр.

Глава МЗС Дмитро Кулеба
Фото: ЕРА/UPG
Глава МЗС Дмитро Кулеба

У МЗС пояснили LB.ua, що не йдеться про призначення людей з вулиці, які нічого не тямлять у міжнародних відносинах і не мають навичок, необхідних для роботи послами. Сам Дмитро Кулеба вже встиг повідомити, що «кожен кандидат, у якому побачать потенціал, проходитиме ретельну безпекову, репутаційну, комунікаційну та інші перевірки».

Одна з причин, чому шукають послів поза межами системи профільного міністерства, – Україна намагається розширити мережу посольств в Африці та Азії. Зараз у світі функціонує більш ніж 80 українських дипломатичних установ і в центральному апараті зовнішньополітичного відомства немає достатньої кількості людей, яких можна було б відправити до африканських чи азійських держав.

Розповідаємо про те, як призначатимуть послів і кого вже планують відправити у ключові країни світу.

Кадровий голод

Кадровий голод – це той виклик, який більш ніж 30 років не може подолати держава: куди не глянь – скрізь брак професійних кадрів. МЗС не виняток. Протягом десятиліть у міністерстві накопичувалися проблеми, яких системно не вирішували – точкові зміни мали спорадичний характер.

Одна з ключових – фінансове забезпечення. Посли, як може здатися на перший погляд, мають не такі вже й високі зарплати. Що вже казати про посольських працівників нижчого рангу. Українські дипломати часто-густо перебувають у державах, де середня заробітна плата вища за ту, яку вони отримують. До того ж посли змушені самотужки шукати гроші на проведення тих чи інших корисних державі заходів, і це при тому, що фінансові можливості МЗС завжди були невеликими.

Така ситуація призвела до того (і це вже друга причина кадрового голоду), що чимало людей покинули систему МЗС. Вони пішли шукати кращої долі в бізнес або громадський сектор – туди, де можна заробити. Було б добре повернути принаймні частину цих професіоналів: можливо, зараз, на тлі війни та економічних складнощів усередині країни, цього вдасться досягти. Так само, можливо, непогано б попросити на час війни повернутися до роботи тих колишніх послів, які пішли на пенсію, які мають неабиякий дипломатичний досвід.

Фото: Макс Требухов

Третя проблема – сама по собі політика призначень. МЗС завжди було елітним клубом, куди потрапляли не лише розумники, а й люди, які мали родинні або бізнесові зв’язки з тими чи іншими чиновниками або силовиками. Ці ж випадкові люди вступали до профільних вузів, які готували майбутню еліту нації (попри те, що в Україні близько десятка вишів мають кафедри міжнародних відносин, до системи МЗС набирали переважно випускників КНУ ім. Шевченка та Дипломатичної академії. – Ред). Через це українська дипломатія значною мірою деградувала. Ще на перших порах не було належної перевірки – тож у деяких дипломатичних представництвах сиділи сумнівні люди, подекуди вихідці з системи КДБ.

Водночас так історично і законодавчо склалося, що саме від президента України та його апарату залежало і залежить, кого і куди призначать послом. Кожна українська влада грішила однаково – вона часто направляла хороших знайомих або ж ексчиновників послами в ті чи інші держави. З часів Януковича ця тенденція лише посилювалася.

Ці невипадкові люди отримували завжди найсолодші місця – виїздили до найбільш економічно розвинених країн. Це значною мірою било по мотивації кадрових дипломатів, які нікуди не могли потрапити або ж вирушали до країн третього світу. Деякі молоді спеціалісти, які прагнули щось змінити і допомогти державі, розчаровувалися і звільнялися з МЗС.

Фото: ЕРА/UPG

Зараз ми підійшли до тієї межі, коли в Україні фахівці є, однак існує брак дипломатів. Дмитро Кулеба пішов на безпрецедентний крок: він попросив спеціалістів – і тих, хто пішов зі структури відомства, і тих, хто ніколи не був у системі державної бюрократії – допомогти країні розширити її можливості, потенціал, а також трохи розвантажити окремих послів. Соромно сказати, та в нас є керівники дипустанов, які відповідають одразу за чотири-п’ять країн, що абсолютно відрізняються між собою економікою або ж мовою чи традиціями. Така ситуація в посольстві України в Мексиці, Аргентині, Південно-Африканській Республіці, Саудівській Аравії і не тільки. У нас є посольства, де працює кілька людей, і ці дипломати вимушені покривати по дві-три країни.

Можна по-різному ставитися до рішення очільника МЗС відкрити вакансії для тих, хто перебуває поза системою міністерства, однак факт залишається фактом: політичні призначення на посади послів – це загальна світова практика. Утім це не означає, що потрібно набирати людей, які не мають стосунку до міжнародних відносин.

«Це нормальна практика, коли вибір падає не лише на кар’єрних дипломатів. Водночас потрібен ефективний механізм, який забезпечить відбір кандидатів з високим професійним рівнем», – каже Олександр Мережко, голова Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжнародного співробітництва.

Олександр Мережко
Фото: РБК
Олександр Мережко

Цікаві призначення

За президента Зеленського українська дипломатія перейшла до нестандартних рішень – до них її спонукали пандемія коронавірусу і війна з Росією. Послами обирали не кар’єрних дипломатів. Часто це давало свої позитивні плоди.

Однією з найкращих нині є посол України в США Оксана Маркарова – колишній міністр фінансів України. Однак сказати, що українські професійні дипломати зараз пасуть задніх, точно не можна. Подивіться на досягнення постпреда України при ООН Сергія Кислиці – людини, яка все своє життя віддала дипломатичній службі.

Постпред України при ООН Сергій Кислиця і глава МЗС Дмитро Кулеба
Фото: EPA/UPG
Постпред України при ООН Сергій Кислиця і глава МЗС Дмитро Кулеба

Серед політичних креатур є і ті, кому не вдалося показати себе й ефективно допомогти державі під час війни. І посли, призначення яких викликало щонайменше подив у громадськості. До прикладу, відстоювати інтереси України в Болгарії доручено колишній сексологині Олесі Ілащук, яка не має відповідного дипломатичного досвіду. 

Водночас якщо ви зараз поглянете на список посольських вакансій, то побачите, що МЗС шукає людей на позиції очільників ключових дипустанов у Чехії та Норвегії. Це доволі несподівано, адже у Празі та в Осло вже трудяться керівники, які ефективно справляються з роботою в такий важкий час. Віталій Усатий, який нині представляє Україну в Чеській Республіці, та Лілія Гончаревич, яка працює у важливій для нас скандинавській державі, є лише тимчасово повіреними і можуть бути замінені. Однак навіщо шукати нових людей, якщо вже маєте професіоналів?

Усатий – ефективний дипломат, який багато чого робить, щоб зблизити Україну та Чехію, щоб наша держава вчасно отримувала зброю. Гончаревич усебічно співпрацює з українською діаспорою в Норвегії, її знає політична еліта королівства, за її активної участі Осло виділило 7 млрд доларів допомоги Україні, вона проштовхує ініціативу з підготовки наших льотчиків на території королівства. Однак найважливіше – вона знає норвезьку мову. Спробуйте знайти в Україні людину, яка вільно володіє нею.

Повірена у справах України в Норвегії Лілія Гончаревич під час вшанування пам’яті жертв злочину Голодомору в Україні на головній площі Осло навпроти норвезького парламенту.
Фото: facebook/Embassy of Ukraine in Norway
Повірена у справах України в Норвегії Лілія Гончаревич під час вшанування пам’яті жертв злочину Голодомору в Україні на головній площі Осло навпроти норвезького парламенту.

Обоє, як пояснили LB.ua у МЗС, матимуть можливість податися на позиції послів до тих держав, де вони зараз тимчасово керують дипустановами.

Ще більше здивувало відкриття вакансій на місце посла у Грузії, Вірменії та Ірані, адже керівництво цих держав підтримує опосередковано або прямо, як-от режим у Тегерані, агресію Росії проти України.

«Чому ми шукаємо послів у ці держави? Тому що в України там є посольства і є, відповідно, незаповнені посади послів. Це не означає, що ми відразу призначимо когось туди, однак повинні мати людей, які готові будуть узятися до виконання обов’язків, щойно з’являться відповідні політичні умови», – пояснюють наші співрозмовники в МЗС.

Водночас ми також дізналися, що кандидатура посла в Грузію вже погоджена, однак туди ніхто поки що не поїде через політичні та безпекові причини. Слід розуміти, що чинна влада Грузії зараз, у передвиборчий період, робитиме все можливе, щоб дискредитувати Україну, бо розуміє, що більшість грузинського населення підтримує нашу державу. Досі проблемним залишаються питання і звільнення українського громадянина Міхеіла Саакашвілі, і допомога Росії в оминанні санкцій.

І це не всі новини. Міністр Кулеба повідомив, що вже вніс на розгляд президента України кандидатури послів у Китаї, Індії та Бразилії. Не забуваймо, що ми маємо ще вакантну позицію в Казахстані – важливій державі, владу якої досі можна переконати зменшити допомогу РФ.

Президент Володимир Зеленський і голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай
Фото: facebook/Денис Денищенко
Президент Володимир Зеленський і голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай

З Казахстаном питання вже майже вирішене: голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай пішов з посади. Джерела LB.ua повідомили, що ця відставка пов’язана з призначенням його послом до Казахстану. Казахстан має надати агреман на призначення послом Гайдая вже після проведення позачергових парламентських виборів, які заплановані на 19 березня.

У Китай може поїхати чинний міністр зі стратегічних галузей промисловості Павло Рябікін. Як вказують джерела LB.ua, наразі рішення про затвердження його кандидатури поставили на паузу в Офісі президента. МЗС так і не отримало від Офісу відповіді на свій запит щодо призначення Рябікіна.

«В Офісі є кілька сценаріїв, як може повести себе Китай. Там чекають, яку лінію поведінки обере Пекін і якими будуть подальші переговори з китайською стороною», – повідомили джерела LB.ua, наближені до Банкової.

Нагадаємо, нещодавно Китай запропонував Україні так звану мирну ініціативу – у разі імплементації вона ударить по позиціях США і може нашкодити відносинам Києва та Вашингтона. Зараз лідер КНР Сі Цзіньпін планує вирушити до Москви на перемовини з Путіним, а потім може зателефонувати президенту Зеленському. Від цих переговорів, вірогідно, і залежатиме, чи призначать когось послом до КНР.

В Індію ж може поїхати чинний заступник міністра оборони України Олександр Поліщук. Перемовини з Делі про погодження його кандидатури ще тривають, та керівництво держави дуже підтримує це призначення, повідомили LB.ua.

Заступник міністра оборони України Олександр Поліщук
Фото: mil.gov.ua
Заступник міністра оборони України Олександр Поліщук

Насправді не виникає питань, чому до Індії направляють людину з військовим досвідом. Індійський ринок озброєнь є найбільшим у світі, на індійських складах зараз чимало радянської та російської зброї, боєприпасів, яких потребують українські оборонні системи. Крім того, Делі допомагає Москві полегшити санкційний тягар, тож послом там потрібна вольова людина, здатна відстоювати інтереси держави та протидіяти російському воєнному лобі.

Виникає інше питання: чи має пан Поліщук необхідний досвід, який дозволить йому фахово виконувати дипломатичну роботу? Має: з 2004-го по 2007 рік він працював на посаді заступника військового представника Місії України при НАТО. З 2014-го по 2017 рік перебував на керівних посадах у РНБОУ, а з 2020-го по 2022 рік був делегатом від України у Тристоронній контактній групі щодо Мінських домовленостей. Тож як вести перемовини і протидіяти росіянам різними методами в і поза межами України, він знає.

Ще одна важлива держава для України – Бразилія. Наші країни мають давню історію відносин, однак сказати, що вони були надто успішними, точно не можна. Кілька місяців тому бразильці обрали нового президента. Він точно є кращим за попередника – трампіста Болсонару, проте досі не може обрати сторону в тій війні, що веде Росія проти нашої держави. Від того, наскільки ефективно працюватиме новий український посол, залежатиме й те, кого підтримає Бразиліа.

LB.ua досі шукає інформацію про кандидатуру нового посла України в Бразилії. Найближчим часом ми повідомимо вам деталі.

Україна йде в Африку та Азію

Київ планує посилити дипломатичну присутність в одинадцятьох африканських державах і чотирьох азійських. Якщо говорити про Африканський континент, відкрито вакансії на посаду послів в Алжирі, Анголі, Ботсвані, Гані, Конго, Ефіопії, Кот-д’Івуарі, Мозамбіку, Руанді, Судані, Танзанії. У більшості з цих країн узагалі немає українських посольств.

Марш пляжем Дурбана на знак солідарності з Україною, ПАР, 6 березня 2022 року.
Фото: Sandile Ndlovu
Марш пляжем Дурбана на знак солідарності з Україною, ПАР, 6 березня 2022 року.

Так сталося, що Україна 30 років не звертала уваги на Африканський континент. Ми були присутні в обмеженій кількості держав і завжди продавали туди виключно сировину: продовольство, аграрну продукцію, чорні метали. Інколи вдавалося експортувати чи купувати озброєння. Стратегічного бачення щодо Африки не було.

Останні 12–15 років стали критичними для нас, бо ми проґавили чимало можливостей. Поступово на континент увійшов бізнес європейських держав, зокрема й Польщі, китайський капітал і російські приватні військові компанії, які допомагали організовувати незаконні постачання тієї чи іншої сировини: алмазів, золота, урану, газу, нафти тощо.

У грудні 2020 року LB.ua писав, що Україні слід уважніше придивитися до африканського та азійського регіону, спробувати налагодити тісніші відносини з державами, що розвиваються. Вийти зовсім на інший рівень економічного співробітництва, коли ми відійшли б виключно від збуту сировини.

Ми втратили чимало часу і лише зараз підходимо до того, що маємо розширювати свою присутність на двох континентах – в Африці та Азії. А нині досягнути там позитивного результату складніше. Одна з причин – війна, яка знищила чималу частку українського промислового потенціалу, обмежила логістичні маршрути та створила надскладне середовище для інвестицій з цих країн.

Проте в Африці певний інтерес до України все ще залишається, і цим дійсно потрібно скористатися. Гана (країна, в якій ми плануємо відкрити посольство) потужними темпами розвиває цифровий ринок, тож її може зацікавити досвід України.

Марта Олійник-Дьомочко
Фото: ucu.edu.ua
Марта Олійник-Дьомочко

«Гана зараз потерпає від екологічних забруднень і ставить вирішення цього питання пріоритетом. Через війну Україна стикнулася з проблемою екоциду, і тут ми можемо співпрацювати з урядом цієї африканської держави», – пояснює Марта Олійник-Дьомочко, дослідниця-африканістка з фундації "Global Ukraine".

На території одного з африканських лідерів, Ефіопії, розташовано секретаріат Африканського союзу – майданчик, на якому можна співпрацювати з усіма важливими гравцями на континенті. З Танзанією Україна може кооперуватися у сфері будівництва та створення інфраструктурних проєктів. Руанда – країна, яка постраждала від геноциду – здатна поділитися досвідом у документуванні воєнних злочинів. З Конго чи Мозамбіком ми можемо розвивати спільні оборонні та антитерористичні ініціативи. Цей список можна продовжувати.

Але найважливіша проблема, як каже Марта Олійник-Дьомочко, – «це не те, які країни вибрані, а те, наскільки будуть укомплектовані українські посольства: чи там знову сидітиме по дві-три людини, чи там буде достатньо персоналу, який дійсно зможе допомогти Україні провадити активну політику на континенті».

Віцепрезидент Кот-д‘Івуару Т’ємоко Мейліє Коне та міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба під час зустрічі у президентському палаці в Абіджані, Кот-д’Івуар, у рамках його турне країнами Африки, 5 жовтня 2022 р.
Фото: ЕРА/UPG
Віцепрезидент Кот-д‘Івуару Т’ємоко Мейліє Коне та міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба під час зустрічі у президентському палаці в Абіджані, Кот-д’Івуар, у рамках його турне країнами Африки, 5 жовтня 2022 р.

Це стосується і робочого посольства України в Малайзії, а також установ, які ми тільки збираємося відкрити на Філіппінах та в Омані. Тут ми теж згаяли чимало часу і не змогли скористатися можливостями, які мали до 2020–2022 років. Чому ми про це говоримо? Бо якби в Україні були десятки і сотні підприємств з Азії, Африки, окремо Близького Сходу, Європи, обох Америк, то Путін двічі подумав би перед нападом. Ба більше, ми не мали б нині мороки з тим, як утримати та збільшити міжнародну антиросійську коаліцію. 

На території Малайзії є великі поклади міді та олова, тож колись ця країна могла допомогти нам відновити електротехнічну промисловість. Автомобільні компанії цієї азійської держави могли б постачати до України профільну продукцію або ж допомогти створити нам власні потужності в цій сфері. Філіппіни – замінити Китай у постачанні електроніки, побутової техніки. Вони навіть зараз можуть допомогти посилити обороноздатність, узяти участь у відновленні сектору енергетики. Оман – держава, яка нині допомагає російському капіталу заховати гроші, тож із цією близькосхідною країною ми точно маємо співпрацювати активніше. Також султанат може долучитися до повоєнного відновлення України, адже спеціалізується, серед іншого, на створенні великих інфраструктурних проєктів.

Усього цього, навіть за певних обмежених можливостей, вдасться досягти. Головне, щоб за заявами та задумом настала ефективна реалізація, а посади отримали справжні спеціалісти, які розуміють, куди вони поїдуть і що мають робити. Якщо Україна зараз не скористається цим шансом, згодом буде пізно. 

Соня КошкінаСоня Кошкіна, Шеф-редактор LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram